Рішення № 44203610, 12.05.2015, Енергодарський міський суд Запорізької області

Справа № 316/2976/14-ц

Провадження № 2/316/106/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2015 р. м.Енергодар

Енергодарський міський суд

Запорізької області у складі:

головуючого - судді: Куценка М. О.;

при секретарі: Нестерової Г. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Енергодар Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору від 14.09.2012р. № R53413323130В укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «ВТБ Банк».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні кредитного договору позивача було введено в оману, а відповідач діяв з використанням нечесної підприємницької практики.

Позивач в судове засідання не з'явився, надавши заяву про розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, від якого до суду електронною поштою надійшов лист про розгляд справи у його відсутності на підставі наявних доказів, а також копія заперечення на позов на підставі чого просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ст.129 Конституції України, основними задачами судочинства є: законність; рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства й вирішив справу згідно із законом на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно вимог ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Згідно ч.1 ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Загальні підстави визнання договору недійсним та застосування правових наслідків визнання його недійсним передбачені статтями 203, 215 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону; додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Судом встановлено, що 14.09.2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ВТБ Банк» укладено кредитний договір № R53413323130В, згідно з пунктом 1.1. Договору Банк зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти в порядку і на умовах визначених в договорі, а Позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути Банку Кредит, а також сплатити Проценти за користування кредитом, комісійну винагороду та інші платежі в порядок, на умовах та у строки, що встановлені цим договором.

Відповідно до п 7.1. оспорюваного Договору - у разі прострочення Позичальником зобов'язань з повернення Кредиту та/або сплати Процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами Договору Позичальник зобов'язаний сплатити на користь Банку пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,5% від суми прострочених зобов'язань за кожен день порушення виконання зобов'язань, включаючи день погашення.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» - розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до Постанови правління Національного банку України від 21.03.2012р. № 102 «Про регулювання грошово-кредитного ринку» облікова ставка НБУ станом на 14.09.2012р. складала 7,5% річних, відповідно подвійна облікова ставка НБУ складала 15% річних. Отже виходячи з розрахунку (15% : 365 днів = 0,041%) облікова ставка НБУ складала 0,041% в день.

Таким чином умови викладені в п 7.1. кредитного договору від 14.09.2012р. № R53413323130В укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «ВТБ Банк» викладено в супереч вимогам Закону.

ПАТ «ВТБ Банк» належних доказів щодо правомірності умов пункту 7.1. Договору від 14.09.2012р. № R53413323130В суду не надано.

З огляду на вищевикладене, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині, а саме в частині визнання недійсним п.7.1 оскаржуваного договору.

В іншій частині заявлених позовних вимог необхідно відмовити, оскільки визнання недійсним частини договору зазначеної вище не тягне за собою недійсності всього договору, а належних доказів, які б дозволили суду дійти висновку про обґрунтованість позову в повному обсязі стороною позивача суду надано не було.

Разом з тим, необхідно зазначити, що в п.1.8. розділу І «Супутні послуги та інші фінансові зобов'язання позичальника» Графіку повернення кредиту і сплати процентів платежів та розрахунку вартості супутніх послуг встановлена комісія за безготівкове поповнення поточного рахунку позичальника, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів в розмірі 9,99%, що не узгоджується з умовами пункту 3.7 кредитного договору, за яким комісійна винагорода - відсутня.

Згідно з пунктом 3.3. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених постановою Національного банку України від 10.05.2007р. № 168, Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором.

Вказана у розділі ІІ «Розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки» Графіку повернення кредиту і сплати процентів платежів та розрахунку вартості супутніх послуг до кредитного договору від 14.09.2012р. № R53413323130В, сукупна вартість кредиту обрахована із порушеннями п. 3.3. Постанови правління Національного банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» №168 від 10 травня 2007 року, так як не вирахувана чиста сума кредиту, тобто не відмінусовані кошти утримані банком в рахунок комісії.

Графік повернення Кредиту і сплати Процентів та розрахунку вартості сукупних послуг до кредитного договору № R53413323130В від 14.09.2012р. не містить детального розпису сукупної вартості кредиту за змістом і формою, які б відповідали вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та постанові Національного банку України від 10.05.2007р. № 168.

Так, вирішуючи позов відповідно заявленим вимогам необхідно зазначити, що відповідно до умов договору та самого графіку повернення кредиту і сплати процентів та розрахунку вартості сукупних послуг, графік повернення кредиту і сплати процентів не являється частиною оскаржуваного договору, тому при вирішенні справи, судом не вирішується питання щодо недійсності самого графіку. Що стосується самого графіку повернення кредиту і сплати процентів та розрахунку вартості сукупних послуг до кредитного договору, то на думку суду сторони не позбавлені можливості, привести зазначений графік у відповідність до вимог кредитного договору з врахуванням прийнятого судом рішення та норм діючого законодавства України.

З огляду на викладене, заявлені позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині.

Керуючись ст. ст. 10, 57-60,88,209,212,213,214,215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 7.1. кредитного договору від 14.09.2012р. № R53413323130В укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк».

Рішення в повному обсязі буде виготовлено через п'ять днів відповідно положень ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: М. О. Куценко