Рішення № 44195930, 05.05.2015, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

02099, м. Київ, вул. Севастопольська, 14

справа № 753/172/15-ц

провадження № 2/753/1879/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" травня 2015 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі ДЕАК Ю.В.

за участю

позивача ОСОБА_1;

відповідач не з'явилась;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_2) про відшкодування збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з грудня 2010 року відповідач безпідставно утримує належне їй на праві власності майно, зокрема великогабаритні меблі 3-х кімнатної квартири та значну кількість особистих речей. Протягом 2010-2012 років позивач неодноразово зверталась до відповідача з вимогами про повернення вказаного майна, однак усі її звернення залишилися без відповідного реагування, у зв'язку з чим вона звернулася до суду з позовом до відповідача про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва позовні вимоги задоволено та зобов'язано ОСОБА_2 повернути їй зазначене майно.

Також вказує, що відповідач у добровільному порядку зазначене рішення суду стосовно повернення майна за місцем проживання позивача не виконала, тривалий час ігнорувала законні вимоги державного виконавця та лише 25 червня 2014 року під час примусового виконання рішення майно було повернуто позивачу. Оскільки позивачем була здійснена оплата за перевезення належного їй майна, яке, на її думку, незаконно утримувала відповідач, ці витрати є понесеними нею реальними збитками та підлягають стягненню з відповідача на її користь.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідач у судове засідання не з'явилась, проте надіслала на адресу суду свої заперечення проти позовних вимог, у яких просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а також здійснювати розгляд справи за її відсутністю. Також у запереченнях вказала, що належне позивачу майно зберігала згідно акту опису та арешту майна від 16.07.2010 року, рішенням суду від 18 січня 2013 року не встановлено незаконного її володіння цим майном та відсутня її вина у понесенні позивачем витрат на перевезенні спірного майна.

Повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що у 2010 році відділом державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві здійснювалось зведене виконавче провадження по виконанню виконавчих листів, виданих Деснянським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь стягувачів коштів на загальну суму 131 035,25 грн.

В результаті проведення виконавчих дій відділом державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві 16 липня 2010 року було описано та арештоване майно ОСОБА_1 та передано на відповідальне зберігання на території Київського національного торговельно-економічного університету його головному бухгалтеру ОСОБА_2, відповідачу у даній справі.

У грудні 2010 року вказане виконавче провадження закінчено, чинність арешту було припинено та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. На адресу ОСОБА_2 було надіслано лист від 7 грудня 2010 року з вимогою про передачу майна, зазначеного в акті опису й арешту АА №266267 від 16 липня 2010 року та додатків АА №044114, АА №044113, АА №044109, АА №044112, АА №044108, АА №044111.

У зв'язку з невиконанням вимог державного виконавця, викладених у листі від 7 грудня 2010 року, позивач звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, у якому просила суд визнати неправомірними дії відповідача щодо вивозу її речей, зобов'язати останнього повернути їх позивачу на адресу, з якої було вивезено - АДРЕСА_1 майно ОСОБА_1, покласти на відповідача витрати щодо повернення майна ОСОБА_1 (транспортні витрати, витрати щодо доставки майна на зазначену адресу), а також стягнути моральну шкоду.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 січня 2013 року у справі №2-5132/12 (провадження №2/753/588/13) позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково та зобов'язано ОСОБА_2 повернути позивачу належне їй майно. В іншій їх частині відмовлено задоволенні. 22 жовтня 2013 року на виконання зазначеного рішення був виданий виконавчий лист, а 01 квітня 2014 року відділом державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню рішення суду.

25 червня 2014 року відповідно до Акту державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві рішення суду від 18 січня 2013 року було виконано ОСОБА_2, майно згідно переліку зазначеного у виконавчому листі передано ОСОБА_1, яка у той же день за власні кошти доставила його у місце свого проживання, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією квитанції серії УНК №087264, за якою позивачем сплачено 25 червня 2014 року за вантажні перевезення 2 700 грн.

Позивач вказуючи на тривале незаконне утримання відповідачем належного їй майна у зручному для відповідача місці, добровільне невиконання рішення суду від 18 січня 2013 року, зумовило понесення нею витрат на перевезення цього майна до місця свого проживання, що завдало їй реальних збитків у розмірі понесених витрат для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.

Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків (шкоди).

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням шкідливого результату.

Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами.

У матеріалах справи відсутні докази незаконного утримання відповідачем належного позивачу майна, позивачем у судовому засіданні їх не надано, а її посилання на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 січня 2013 року та його невиконання у добровільному порядку не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки зі встановлених у цьому рішення обставин не вбачається незаконного утримання відповідачем цього майна, а лише зобов'язано останню повернути позивачу належне їй майно, та невиконання рішення суду у добровільному порядку не може підтверджувати вказаних обставин.

Натомість зазначені твердження спростовуються встановленими у цьому рішенні іншими обставинами, за якими відповідач, а також її роботодавець - Київський національний торговельно-економічний університет неодноразово, як до, так і під час розгляду справи вчиняли дії щодо повернення позивачу спірного майна, проте як позивач шляхом листування з ними вказувала лише на їх огляд.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Також зазначеним рішенням суду від 18 січня 2013 року встановлено відсутність неправомірних дій з боку відповідача стосовно вивозу речей позивача з квартири АДРЕСА_1 та правових підстав для їх повернення на адресу, з якої майно було вивезено, а відтак і вимоги щодо відшкодування витрат на перевезення цього майна задоволені не були.

Водночас, статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Враховуючи зазначене, а також те, що позивачем не доведено вини відповідача у понесенні нею витрат на перевезення спірного майна, причинного зв'язку між вказаними у позові діями відповідача та наслідками у вигляді понесених витрат, та взагалі порушеного свого права саме відповідачем, суд дійшов висновку, що вказані витрати не можна віднести до витрат, здійснених для відновлення порушеного права, а тому вони не є збитками.

З огляду на недоведеність вимог позивача та їх безпідставністю, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України суд, відмовляючи в задоволенні цивільного позову, також відмовляє позивачу у стягненні з відповідача на його користь суми сплаченого судового збору.

Керуючись стст. 10, 11, 15, 57, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.