Ухвала суду № 44192729, 13.05.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/13133/14-ц Головуючий у І інстанції Медвідь Н. О.Провадження № 22-ц/780/2413/15 Доповідач у 2 інстанції Голуб С. А.Категорія 1 13.05.2015

УХВАЛА

Іменем України

13 травня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Приходька К.П., Касьяненко Л.І.

за участі секретаря Лопатюк В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа Орган опіки та піклування Києво-Святошинського району Київської області про встановлення права користування,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року позивач пред»явила в суді названий позов посилаючись на те, що вона та двоє її старших дітей були зареєстровані в будинкуАДРЕСА_1 за життя ОСОБА_7, яка була власником будинку.

Після смерті ОСОБА_7 будинок на праві спільної часткової власності став належати ОСОБА_8 63/100 та ОСОБА_9 37/100 частин будинку.

ОСОБА_9 було виділено у користування кімнати №2-5 та № 1-4, коридор № 2-1, ванну № 2-2, туалет № 2-3, кухню № 2-4. Проте він цими приміщеннями не користувався, оскільки ними користувалась вона із своїми дітьми.

Після смерті ОСОБА_9 його частку у праві спільної часткової власності успадкувала його дружина ОСОБА_6.

Згодом ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про виселення з приміщень, які були виділені у користування ОСОБА_9, її та її дітей.

Судом було прийняте рішення про виселення з вищеназваних приміщень ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей без надання іншого жилого приміщення.

12 травня 2014 рішення суду було виконано державним виконавцем, але ОСОБА_6 не заселялась у звільнену частину будинку.

Позивач разом із своїми неповнолітніми дітьми проживає в частині будинку, яка виділена в користування матері позивача - ОСОБА_8, проте остання заперечує проти їхнього проживання, оскільки її умови проживання значно погіршилися .

Після виселення ОСОБА_2 та її дітей із частини будинку. Яка належить на праві власності ОСОБА_6 умови проживання дітей були значно погіршені. Зараз діти проживають в умовах, які не сприяють їх розвитку та зашкоджують їхньому здоров'ю. Троє дітей змушені проживати в кімнаті площею 10 кв.м., в якій відсутнє опалення, немає місця для приготування домашнього завдання.

На даний час ОСОБА_6 сповістила ОСОБА_8 про намір продати свою частку у будинку, чим грубо порушує житлові права сім'ї ОСОБА_2 Будинок в натурі не розділений, порядок користування жилими приміщеннями встановлено лише для ОСОБА_8 та ОСОБА_9, спадкоємцем якого є ОСОБА_6

ОСОБА_2 просила встановити право користування її дітьми: ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_5 жилими кімнатами № 2-5 та № 1-4 будинку АДРЕСА_1

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції врахував майнові права ОСОБА_6, але при цьому не врахував майнових прав ОСОБА_8, та не врахував житлових прав неповнолітніх дітей позивача. В іншому апеляційна скарга зводиться до викладення обставин справи. Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2010 року за ОСОБА_9 визнано право власності на 37/100 частин будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, виділивши йому у користування приміщення: коридор №2-1 площею 3,0 кв.м., ванну №2-2 площею 2, 8 кв.м., туалет №2-3 площею 0, 8 кв.м., кухню 2-4 площею 5,3 кв.м., кімнату 2-5 площею 11,7 кв.м., кімнату 1-4 площею 16,9 кв.м., загальною площею 40,5 кв.м. вартістю 29598, 00 грн, надвірні будівлі та споруди : ганок вартістю 209 грн., гараж вартістю 6 123 грн. 1/82 частина огорожі вартістю 6 913, 50 грн., разом 13245, 50 грн.

Цим же рішенням визнано за ОСОБА_8 право власності на 63/100 частин будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, виділивши їй у користування приміщення: коридор №1-1 площею 10, 7 кв.м., коридор №1-2 площею 5, 6 кв.м., кімнату №1-3 площею 10, 9 кв.м., кімнату №1-5 площею 11, 6 кв.м., ванну №1-6 площею 2, 9 кв.м., кухню №1-7 площею 6, 4 кв.м., туалет №1-8 площею 1, 0 кв.м., умивальник №1-9 площею 0, 9 кв.м. коридор №1-10 площею 3, 9 кв.м., кімнату №1-11 площею 15, 0 кв.м., кімнату №1-12 площею 11, 7 кв.м., загальною площею 80, 6 кв.м., вартістю 58 906, 00 грн., надвірні будівлі та споруди : балкон вартістю 2816, 00 грн., альтанку, басейн, 1/2 частина огорожі, разом 14 346, 50 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні позивач зазначила, що підставою звернення до суду є те, що умови проживання дітей погіршились і інших придатних кімнат для проживання крім кімнат ОСОБА_6 в будинку немає, оскільки в інших кімнатах необхідно провести ремонтні роботи. Однак суд вважав, що правових підстав визнавати за неповнолітніми дітьми позивача права на користування кімнатами 2-5 та 1-4 немає, оскільки вони знаходяться у користуванні відповідача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, враховуючи наступне.

Як вбачається із копії витягу про державну реєстрацію прав від 06 квітня 2012 року ОСОБА_6 є власником 37/100 частин будинку АДРЕСА_1. (а.с.5)

Як вбачається із копії довідки №5254 від 22 грудня 2014 року ОСОБА_8 є іншим власником вказаного будинку, а саме 63/100 його частин і в будинку крім неї зареєстровані ОСОБА_11 - її чоловік, ОСОБА_12 - дочка та двоє онуків ОСОБА_3 та Ул'яна. Дані про власників та реєстрації зазначених осіб у будинку вказані виходячи із технічного паспорту на будинок від 19 травня 2014 року, рішення Києво-Святошинскього районного суду від 23.09.2013 року та будинкової книги. (а.с.11)

Як вбачається із копії рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2010 року були визначені частки у праві власності в будинку співвласників будинку ОСОБА_9 та ОСОБА_8 та був встановлений порядок користування будинком і спірні кімнати, право на користування якими неповнолітніми дітьми позивача вона просить встановити, були виділені у користування ОСОБА_9 (а.с.30-31)

Із матеріалів справи не можна встановити з яких правових підстав неповнолітні були зареєстровані в будинку, відсутні докази на підтвердження посилань позивача на виселення її і її дітей із будинку, відсутні докази того, що будинок розділений в натурі, тобто на дві квартири, відсутні докази реєстрації права власності на 63/100 частин будинку за ОСОБА_8, що позбавляло суд можливості встановити обставини справи щодо виникнення у дітей позивача права на користування будинком і конкретними кімнатами зокрема і захистити це їх право у разі його порушення відповідачем.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Оскільки позивач не надала суду доказів порушення житлових прав її неповнолітніх дітей відповідачем ОСОБА_6, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у захисті цих прав у обраний позивачем спосіб, а саме шляхом визнання права користування неповнолітніми дітьми позивача конкретно визначеними кімнатами, які за рішенням суду були виділені у користування ОСОБА_9 і в порядку спадкування перейшли у користування відповідача.

Колегія суддів не може погодитись із доводами позивача в тій частині, що оскільки порядок користування будинком встановлювався між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а ОСОБА_6 є спадкоємцем ОСОБА_9 на неї цей порядок не розповсюджується.

Відповідно до вимог ст. 358 ЦК України співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньої спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Враховуючи наведені вимоги статті, порядок користування будинком, який був визначений рішенням суду між попередніми власниками, є обов'язковим також і для нових співвласників будинку, тобто і для ОСОБА_6 Таким чином у її користуванні залишаються ті ж самі кімнати, які виділялись у користування ОСОБА_9

Також судова колегія не може погодитись із доводами апеляційної скарги в тій частині, що рішенням суду порушуються права ОСОБА_8, а тому це рішення є незаконним також і з цих підстав.

Сторони в даній справі були визначені саме позивачем. ОСОБА_8 не була зазначена як відповідач чи третя особа в даній справі, а тому суд не вирішував питання про її права та обов'язки.

Разом із тим, ст. 292 ЦПК України надає право також іншим особам оскаржувати рішення суду, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. ОСОБА_8 не скористалась своїм правом на оскарження рішення суду, а ОСОБА_2 не є її представником і не уповноважена подавати скаргу на захист її інтересів.

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, відсутність у справі доказів на доведення позовних вимог, судова колегія також не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді