Ухвала суду № 44186978, 13.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2015 року м. Київ К/800/54612/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 року

у справі № 820/15308/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Харківське монтажно-виробниче підприємство «Електропівденмонтаж» (далі - позивач, ТОВ «ХМВП «Електропівденмонтаж»)

до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, Основ'янська ОДПІ м. Харкова)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «ХМВП «Електропівденмонтаж» звернулось у серпні 2014 року до суду з адміністративним позовом до Основ'янської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (форма Р) № 0000212201 від 20.03.2014 року, № 0000222201 від 20.03.2014 року, № 0000672201 від 29.05.2014 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 17.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 15.01.2014 року № 77/20-38-22-01-04/00121873, яким встановлено порушення позивачем: п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 абзацу е) Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 146 850,00 гривень; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 377 939,00 гривень; пп. 168.1.2, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК України.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000222201 від 20.03.2014 року у загальному розмірі 460 647,50 гривень; № 0000212201 від 20.03.2014 року у загальному розмірі 183 562,50 гривні; № 0000672201 від 29.05.2014 року у загальному розмірі 11 776,25 гривень.

За результатами розгляду скарг позивача в адміністративному порядку податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Приписами п. 201.4. ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 ПК України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, судами вірно зауважено, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судами, 27.03.2012 року між ТОВ «Будмаркет 2» (продавець) та ТОВ «ХМВП «Електропівденмонтаж» (покупець) укладено договір постачання № 27/03-П, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати непродовольчі товари у власність покупця відповідно до його замовлення протягом 20 календарних днів з моменту підписання договору, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати отриману продукцію на умовах, зазначених у цьому договорі.

Фактичне здійснення господарської операції підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій належним чином оформленими первинними документами, а саме: видатковими та податковими накладними; товарно-транспортними накладними; прибутковими ордерами.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач у 1993 році придбав цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Полтавський шлях, 337. У подальшому підприємством були відчужені об'єкти нерухомості, що знаходяться за зазначеною адресою. На сьогодні у власності позивача перебуває склад-магазин по оптовій торгівлі. У зв'язку із технічною неможливістю провести до кожного об'єкту нерухомості окремої лінії електропередачі, позивач уклав договір з АК «Харківобленерго» про постачання електричної енергії № 5301034 від 07.08.2012 року щодо підключення об'єктів господарювання, нежитлові приміщення яких знаходяться на ділянці, до електричних мереж позивача, про що свідчить додаток 8 до договору від 07.08.2012 року № 5301034 (акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін). Відповідно до зазначеного додатку гілка Кл-0,4кВ №1 живить електричною енергією нежитлові приміщення позивача; гілка Кл-0,4кВ №2 живить електричною енергією інші нежитлові приміщення, що розташовані на цій території.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, договори № 001-12 від 01.08.2012 року та № 003-Э від 01.01.2013 року по відшкодуванню витрат, підписані між позивачем та ППФ «Мрія-94», укладалися без мети отримання прибутку. Відповідно до додаткових угод до зазначених договорів позивач передає у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення площею 79,70 кв.м. та електрообладнання РУ-0,4кВ та шафу обліку.

Проте, відповідно до зазначених додаткових угод, встановлено, що зазначене майно знаходиться у власності позивача. Позивач надає ППФ «Мрія-94» послуги по утриманню, експлуатації комунікацій, інженерних мереж у виробничих приміщеннях та на прилеглій території.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що зазначені вище договори, укладені з ППФ «Мрія-94», містять ознаки договорів оренди.

Відповідно до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 року № 28, орендодавець виступає в ролі основного споживача електроенергії, а орендар - субспоживача. При цьому, споживача не позбавлено права відпускати енергію субспоживачам. У випадку, якщо орендодавцем не надано орендарю повноважень щодо укладення останнім відповідних договорів з постачальником електричної енергії, за передану та поставлену орендарю електричну енергію має розраховуватись орендодавець, як безпосередній власник електроустановок, які здаються в оренду.

Тобто, якщо орендодавець згідно з договором оренди отримує від орендаря відшкодування витрат на оплату спожитих комунальних послуг та на утримання приміщення, то при обчисленні об'єкта оподаткування орендодавець враховує суми такої компенсації у складі доходу, а суму коштів, сплачених постачальнику комунальних послуг - у складі інших витрат операційної діяльності, пов'язаних з господарською діяльністю.

Фактичне виконання зазначених договорів підтверджується дослідженими судами актами здачі-прийняття, податковими накладними.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій вірно зауважили на те, що діяльність позивача щодо використання його технологічних електричних мереж спільно з іншими суб'єктами господарювання з метою передачі електричної енергії цим суб'єктам господарювання не підпадає під підприємницьку діяльність, оскільки здійснюється вимушено та не приносить прибуток. Зазначене також підтверджується постановою НКРЕ від 29.12.2006 року № 1914, відповідно до якої рівень рентабельності господарської діяльності з передачі електричної енергії межами основного споживача встановлено у розмірі 0,00 (відносини одиниці).

Крім того, судами встановлено, що кошти, отримані від ППФ «Мрія 94» в найкоротший час позивач перераховував на рахунок АК «Харківобленерго» та ДП «БУ ТЕЦ 5», яка здійснювала технічне обслуговування трансформатора.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. ст. 44, 201 ПК України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Будмаркет 2», АК «Харківобленерго», ППФ «Мрія-94» і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачем під час розгляду справи не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ «ХМВП «Електропівденмонтаж». У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ «ХМВП «Електропівденмонтаж» збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ТОВ «Будмаркет 2», АК «Харківобленерго», ППФ «Мрія-94», взаємопов'язаності позивача та вказаних контрагентів, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

Щодо твердження відповідача про відсутність факту реального вчинення господарських операцій через акт Дніпропетровської МДПІ від 03.07.2012 року № 2087/226 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Будмаркет 2», то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно зазначив наступне.

В силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, ПК України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

Чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства, через що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області - відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 року у справі № 820/15308/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно