Ухвала суду № 44186945, 13.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2015 року м. Київ К/800/24413/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 року

у справі № 2а-1179/10/0970 (29443/10/9104)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Універсам Дністровський» (далі - позивач, ТОВ «Універсам Дністровський»)

до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ (далі - відповідач, ДПІ в м. Івано-Франківськ)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Універсам Дністровський» звернулось у березні 2010 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ в м. Івано-Франківську про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 11.03.2010 року № 0000542302/0, № 0000391703/0, № 0000552302 та зобов'язання вчинити дії.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.06.2010 року, позов задоволено частково: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківськ від 11.03.2010 року № 0000391703/0 та № 0000552302. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.06.2010 року скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківськ від 11.03.2010 року № 0000391703/0. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в період з 15.02.2010 року по 23.02.2010 року відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 13.03.2009 року по 15.02.2010 року, за результатами якої складено акт від 26.02.2010 року № 3938/22-0/36321921, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 1.4 ст. 1, пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, п. 9.6, п. 9.4 ст. 9, пп. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 223 760,00 гривень; п. 1.15. ст. 1, пп. «е» 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, пп. 11.2.2 п. 11.2 ст. 11, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-IV (далі - Закон № 889-IV), в результаті чого донараховано за 2009 рік 174 235,00 гривень податку з доходів фізичних осіб; пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), внаслідок чого занижено податок на прибуток в 3 кварталі 2009 року в сумі 250 000,00 гривень.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.03.2010 року: № 0000552302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 223 760,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 110 184,00 гривні; № 0000391703/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 174 235,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 348 470,00 гривень; № 0000542302/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 50 000,00 гривень.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що ТОВ «Універсам Дністровський» не підлягав обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону № 168/97-ВР, оскільки судом було встановлено, що загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) позивача протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно не перевищувала 300 000,00 гривень, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про протиправність винесення податкового повідомлення-рішення № 0000552302 від 11.03.2010 року про визначення ТОВ «Універсам Дністровський» податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 333 944,00 гривні. Крім того, суд дійшов висновку, що господарська операція щодо придбання позивачем майна - нежитлового приміщення шляхом внесення цієї споруди до статутного фонду ТОВ «Універсам Дністровський» підпадає під поняття прямої інвестиції, і витратами, понесеними у зв'язку із придбанням інвестиційного активу, не є доходом, який підлягає оподаткуванню за правилами ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» і не відноситься до операцій з купівлі-продажу майна відповідно до норм вказаних статей цього Закону. На думку суду, при здійсненні вказаної операції не виникає об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб у вигляді інвестиційного прибутку у разі, коли вартість придбаного фізичною особою інвестиційного активу дорівнює вартості майна, внесеного до статутного фонду юридичної особи, що має підтверджуватися сумою витрат понесених фізичною особою у зв'язку з придбанням такого майна, або його грошовою оцінкою здійсненою згідно з чинним законодавством. У зв'язку з чим суд дійшов висновку про неправомірність донарахування позивачу за 2009 рік 100 000,00 гривень податку з доходів фізичних осіб від продажу нежитлового приміщення. Разом з тим, суд зазначив, що відповідачем правомірно донараховано позивачу 74 235,00 гривень податку з доходів фізичних осіб внаслідок надання товариством грошової позики фізичній особі, оскільки ця фізична особа-платник у трудових відносинах з товариством не перебувала. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач дійшов помилкового висновку про заниження позивачем податку на додану вартість у розмірі 223 760,00 гривень та донарахуваня позивачу податку з доходів фізичних осіб в частині 100 000,00 гривень.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

За приписами пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону № 168/97-ВР особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі: коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000,00 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Відповідно до пп. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР не є об'єктом оподаткування операції з передачі майна у заставу (іпотеку) позикодавцю (кредитору) та/або у забезпечення іншої дійсної вимоги кредитора, повернення такого майна із застави (іпотеки) його власнику після закінчення дії відповідного договору, якщо місце такої передачі (повернення) знаходиться на митній території України.

Згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону №168/97-ВР, об'єктом оподаткування є операції платників податку з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, у травні 2009 року за договором позики позивач (позичальник) отримав від громадянина України ОСОБА_4 (позикодавець) поворотну фінансову допомогу у розмірі 1 000 000,00 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками. За умовами зазначеного договору позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у повному обсязі на письмову вимогу позикодавця.

Крім того, судами встановлено, що у зв'язку з невиконанням позивачем умов договору, рішенням Обухівського районного суду від 08.09.2009 року в рахунок забезпечення погашення заборгованості за договором позики від 28.05.2009 року в сумі 1 000 000,00 гривень звернуто стягнення на нерухоме майно боржника - цілісний майновий комплекс (нежитлові приміщення, загальною площею 4829,5 м.І, за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Дністровська, 26), що належав на праві власності ТОВ «Універсам Дністровський». При цьому, даним рішенням суду право власності на вказаний майновий комплекс визнано за позикодавцем і 07.10.2009 року Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації це право було зареєстровано.

Так, з аналізу наведених норм та встановлених обставин колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що судом першої інстанції хоча і вірно зазначено, що передача майна в заставу не є об'єктом оподаткування, однак, не враховано, що операція з переходу права власності на предмет застави іншій особі є об'єктом такого оподаткування.

Також, колегія суддів вважає вірною позицію суду апеляційної інстанції, що висновок суду першої інстанції про помилковість висновку відповідача щодо необхідності реєстрації позивача як платника податку на додану вартість та сплати відповідних податкових зобов'язань не відповідає наведеним положенням закону.

З наведеного вище, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості висновків податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість в сумі 223 760,00 гривень, оскільки загальна сума від здійснення позивачем вказаної операцій протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищила 300 000,00 гривень, а останній в передбаченому порядку не зареєструвався як платник податку на додану вартість та не сплатив відповідні податкові зобов'язання.

Таким чином, судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 11.03.2010 року № 0000552302 та відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо його скасування.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для донарахування грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 100 000,00 гривень слугували доводи відповідача про внесення до статутного фонду товариства нерухомого майна фізичними особами та 74 235,00 гривень внаслідок надання товариством грошової позики фізичній особі.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі протоколу загальних зборів учасників товариства № 3 від 31.03.2009 року та акту приймання-передачі нерухомого майна, як внеску в статутний фонд ТОВ «Універсам Дністровський» від 31.03.2009 року засновники внесли до статутного фонду позивача нерухоме майно загальною вартістю 2 000 000,00 гривень, зокрема, цілісний майновий комплекс нежитлових приміщень, загальною площею 4829,5 м.І, за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Дністровська, 26, в обмін на корпоративні права.

Так, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції щодо безпідставності доводів податкового органу про те, що позивач у даних відносинах є податковим агентом, а фізичні особи при внесенні до статутного фонду товариства нерухомого майна отримали дохід, який підлягає оподаткуванню за правилами Закону № 889-IV, з наступних підстав.

За змістом п. 1.15 ст. 1 Закону № 889-IV, податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону № 889-IV, дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених пп. 4.2.16 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Приписами п. 8.4.11 п. 8.4 ст. 8 Закону № 334/94-ВР визначено, що до придбання основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з включення таких основних фондів та нематеріальних активів до складу статутного фонду такої іншої особи, із подальшим включенням основних фондів до відповідних груп.

Так, апеляційний суд правомірно погодився з позицією суду першої інстанції, що господарська операція щодо придбання позивачем майна - нежитлового приміщення шляхом внесення цієї споруди до статутного фонду ТОВ «Універсам Дністровський» підпадає під поняття прямої інвестиції, і витратами, понесеними у зв'язку із придбанням інвестиційного активу, не є доходом, який підлягає оподаткуванню за правилами ст. 11 та ст. 12 Закону № 889-IV і не відноситься до операцій з купівлі-продажу майна відповідно до положень вказаних статей цього Закону.

Разом з тим, за приписами пп. 9.6.2 п. 9.6 ст. 9 Закону № 889-IV придбання інвестиційного активу законодавцем віднесено до операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права. При здійсненні вказаної операції не виникає об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб у вигляді інвестиційного прибутку у разі, коли вартість придбаного фізичною особою інвестиційного активу дорівнює вартості майна, внесеного до статутного фонду юридичної особи, що має підтверджуватися сумою витрат понесених фізичною особою у зв'язку з придбанням такого майна, або його грошовою оцінкою здійсненою згідно з чинним законодавством.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, корпоративні права - це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив безпідставність та неправомірність висновків відповідача щодо донарахування за 2009 рік 100 000,00 гривень податку з доходів фізичних осіб від продажу нежитлового приміщення, який знайшов своє відображення в акті перевірки і став підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 11.03.2010 року № 0000391703/0.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції правомірно підтримав позицію суду першої інстанції щодо обґрунтованого донарахування позивачу 74 235,00 гривень податку з доходів фізичних осіб внаслідок надання товариством грошової позики фізичній особі, оскільки в даному випадку фізична особа платник отримала позику не від працедавця, а тому доходи оподатковуються відповідно до абз.3 пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону № 889-IV, яким визначено, що якщо додаткові блага надаються особою, яка не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2010 року № 0000391703/0, оскільки податковим органом не виокремлено донарахування за конкретні порушення Закону, а визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від інших видів діяльності в загальній сумі.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області - відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 року у справі № 2а-1179/10/0970 (29443/10/9104) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько