ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08.04.2015р. м. Київ К/9991/25995/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Бившевої Л.І.,
суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.
секретар судового засідання Кохан О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2010 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року
у справі № 2-а-4763/10/1570
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр будівельних машин»
до Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И Л А :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр будівельних машин» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000112301/0 від 30 березня 2010 року.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2010 року позов був задоволений. Скасовано податкове повідомлення-рішення Березівської МДПІ Одеської області № 0000112301/0 від 30 березня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Центр будівельних машин» судовий збір у сумі 3,40 грн.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2010 року було залишено без змін.
В касаційній скарзі Березівська МДПІ Одеської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Березівська МДПІ Одеської області провела невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Центр будівельних машин» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з підприємством ТОВ «Бізнес Група СТГ» за період з 01 жовтня 2008 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої був складений акт №280/23-00/32026852 від 22 березня 2010 року.
За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, який перевірявся, на загальну суму 626112,00 грн., в тому числі по періодах: листопад 2008 року у сумі 66119,00 грн., грудень 2008 року у сумі 435497,00 грн., лютий 2009 року у сумі 124496,00 грн.
Зокрема, в акті перевірки було вказано, що ТОВ «Центр будівельних машин» неправомірно включило до податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість у загальній сумі 626112,00 грн. на підставі договорів підряду (щодо будівництва базових станцій мобільного зв'язку, а також встановлення та монтажу обладнання на базових станціях мобільного зв'язку ЗАТ «Київстар ДЖ.Ес.Ем.» ), укладених з ТОВ «Бізнес Група СТГ», оскільки: згідно даних досудового слідства було встановлено, що відповідно до реєстраційних документів єдиним засновником та директором ТОВ «Бізнес Група СТГ» значиться громадянин ОСОБА_3, який, в свою чергу, надав пояснення, що не має відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства, документи щодо фінансово-господарської діяльності не підписував, підприємство перереєстровано на його ім'я за грошову винагороду, сплачену йому невстановленими особами; відповідно до висновку експерта від 22 січня 2010 року № 41 підписи від імені директора ТОВ «Бізнес Група СТГ» ОСОБА_3 в оригіналах бухгалтерських документах виконані не ним, а іншою особою. Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Бізнес Група СТГ», є нікчемними у розумінні положень частини 1 статті 228 Ципвільного кодексу України, а первинні бухгалтерські, виписані ТОВ «Бізнес Група СТГ», не можуть бути прийняті до уваги як первинні бухгалтерські документи у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та, як наслідок, не дають позивачу права на формування податкового кредиту.
30 березня 2010 року Березівська МДПІ Одеської області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000112301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Центр будівельних машин» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 939168,00 грн., у тому числі: 626112,00 грн. - за основним платежем, 313056,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суми податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Бізнес Група СТГ», оскільки реальність господарських операцій між позивачем та вказаним суб'єктом господарювання підтверджена первинними бухгалтерськими документами, виданими належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість. Також, суд виходив з того, що податковим органом не доведено наявності з боку позивача мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, при вчиненні правочинів, з урахуванням того, що доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
Згідно положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), податковий кредит може вважатись не підтвердженим.
За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до складу валових, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.
У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що господарські операції з виконання робіт по будівництву базових станцій мобільного зв'язку, а також встановленню та монтажу обладнання ТМА-900/1800 на базових станціях мобільного зв'язку ЗАТ «Київстар ДЖ.Ес.Ем.» згідно договорів підряду, укладених позивачем з ТОВ «Бізнес Група СТГ», мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими накладними, платіжними дорученнями (арк. справи 77-105).
Вказані обставини знайшли своє відображенні і у акті перевірки, в якому, крім іншого, був наведений перелік актів прийому-передачі виконаних робіт по договорах підряду, укладених з ТОВ «Бізнес Група СТГ», із зазначенням їх реквізитів, видів та об'ємів робіт, їх вартості тощо (арк. справи 20-23). Вказані акти були вилучені у позивача згідно протоколу виїмки та огляду від 15 квітня 2009 року (арк. справи 9-13).
Судами також було встановлено, що базові станції мобільного зв'язку ODE-1364, ODE-3905, ODE-259, ODE-3960, ODE-3902, ODE-4681, ODE-601, ODE-3967, ODE-2766, ODE-3904, ODE-4627, які будувались ТОВ «Бізнес Група СТГ», повноцінно функціонують.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Вироків у кримінальних справах щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним сторонами оспорюваних договорів матеріали справи не містять. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.
Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Частиною 2 статті 1158 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, доказів несхвалення ТОВ «Бізнес Група СТГ» правочинів, укладених з ТОВ «Центр будівельних машин», податковим органом судам попередніх інстанцій надано не було.
Доказів на спростування вказаних обставин податковим органом до касаційної скарги також додано не було.
Таким чином, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що якщо суб'єктом господарювання здійснено законну господарську діяльність та за її результатами правомірно сформовано податковий кредит, то такий суб'єкт господарювання безперечно має право на податковий кредит.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про безпідставність визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Березівської МДПІ Одеської області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2010 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: ______ Л.І. Бившева
Судді: ______ А.М. Лосєв
______ Т.М. Шипуліна
Судове рішення № 44186859, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 08.04.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 2а-4763/10/1570. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: