Постанова № 44185716, 30.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9321/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційні скарги фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 та Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання неправомірною та скасування податкової вимоги від 30.05.2014 № 0025351701, рішення від 30.05.2014 № 0025361701, податкового повідомлення-рішення від 10.06.2014 № 0027301701, від 10.06.2014 № 0027281701, вимоги Ф-1146-25 від 03.07.2014 року, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Крім того, з апеляційною скаргою звернулась фізична-особа підприємець ОСОБА_2, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на її думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апелянти посилаються на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на їх переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга податкового органу не підлягає задоволенню, натомість, апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення, постанова до скасування, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ФОП ОСОБА_2 за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р.

Перевіркою встановлено порушення: п.п. 168.2.1 п.168.2 ст.168, п. 177.2, п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, позивачем завищено витрати, внаслідок чого, занижено чистого доходу на загальну суму 128 718,30 грн., та не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 19 307,75 грн.

Донараховано податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 19 307,75 грн., в т.ч. за 2011 р. - 5 870,98 грн., за 2012 р. - 13 436,77 грн.

Крім того, перевіркою встановлено відсутність реального факту здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Юнібіт», ТОВ «Ідея Рісьорч», ТОВ «Таурус 11» та ТОВ «Шоковіта», що є порушенням п.1, п. 5, ст. 203, п.1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України.

Разом з тим, перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) постачальниками ТОВ «Снайпер Медіа», ТОВ «Юнібіт», ТОВ «Ідея Рісьорч», ТОВ «Таурус 11» та ТОВ «Шоковіта», в зв'язку з чим позивачем безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок суми ПДВ по податкових накладних, отриманих від вищезазначених контрагентів-постачальників, чим порушено п. 188.1 ст.188, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу та занижено податку на додану вартість в сумі 25 743,66 грн.

За приписами ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями, позивачем єдиний внесок із сум чистого доходу нараховувався, утримувався і перераховувався до бюджету не в повному обсязі: 2011 р. в сумі 13 517,67 грн., 2012 р. в сумі 31 083,73 грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 1452/26-52-17-01/НОМЕР_5 від 30.05.2014 р. та винесено:

- податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30.05.2014 р. № Ф-0025351701 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 44 601,40 грн. та рішення № 0025361701 від 30.05.2014 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником ненарахованого єдиного внеску;

- податкове повідомлення-рішення від 10.06.2014 р. № 0027301701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 24 134,68 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 19 307,75 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 4 826,93 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 10.06.2014 р. № 0027281701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 32 179,57 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 25 743,66 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 6 435, 91 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.07.2013 р. № Ф-1146-25 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та штрафу.

Не погоджуючись із такими діями та висновками податкового органу, позивач звернулась до суду із даним адміністративним позовом, в якому просила суд скасувати вказані вище податкові вимоги та податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи частково позовні вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій, хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування, а отже скасуванню підлягають вимоги про сплати боргу (недоїмки) від 03.07.2013 р. № Ф-1146-25 та 30.05.2014 р. № Ф-0025351701. Разом з тим судом зазначено, що формування позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб здійснено не у спосіб, передбачений законодавством, оскільки понесені витрати не підтверджуються передбаченими законодавством первинними документами, а тому в задоволенні позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.

Колегія суддів не може погодитись із таким судовим рішенням в повній мірі, мотивуючи свою позицію наступним.

Так, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, в період, за який проводилась перевірка, позивач мав господарські взаємовідносини з наступними контрагентами: ТОВ «Снайпер медіа», ТОВ «Компанія «Юнібіт», ТОВ «Ідея Рісьорч», ТОВ «Таурус-11», ТОВ «Шоковіта».

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Снайпер медіа», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Між позивачем (замовник) та ТОВ «Снайпер Медіа» (виконавець) було укладено договір про надання послуг № 02061 від 02.06.2011 р., відповідно до умов якого, виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати послуги, в порядку та на умовах, визначених цим договором. Згідно умов цього договору, виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з пошиття одягу, нанесення логотипів.

На підтвердження оплати за вказаним договором позивачем надано належним чином оформлені: рахунки-фактури, податкові накладні, акти прийому-здачі робіт та послуг.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Компанія Юнібіт», слід зазначити наступне.

Відповідно до податкових накладних, виданих ТОВ «Компанія «Юнібіт», останнє надавало позивачу послуги з нанесення логотипів, пошиття одягу та здійснювалось на підставі договору про надання послуг від 15.02.2012 р. № 150203.

Так, податкові зобов'язання відображено в наступних податкових накладних, виписаних ТОВ «Компанія Юнібіт»: від 01.06.2012 р. № 101, від 20.06.2012 р. № 2001, від 27.06.2012 р. № 2701, від 20.07.2012 р. № 2001, від 20.08.2012 р. № 2001.

На підтвердження оплати за названі послуги позивачем надано рахунки-фактури: від 01.06.2012 р. № 06102, від 20.06.2012 р. № 062001, від 27.06.2012 р. № 062702, від 20.07.2012 р. № 072001, від 20.08.2012 р. № 082002.

На підтвердження передачі виконаних робіт позивачем надано акти прийому-здачі робіт та послуг до договору № 150203 від 15.02.2012 р.: № б/н від 01.06.2012 р., № б/н від 22.06.2012 р., № б/н від 27.06.2012 р., № б/н від 23.07.2012 р., № б/н від 20.08.2012 р.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Ідея Рісьорч», варто зазначити наступне.

Відповідно до договору поставки від 27.08.2012 р. № 082777, зазначеного в податкових накладних, ТОВ «Ідея Рісьорч» надавало послуги, а саме: нанесення логотипів, пошиття одягу.

На підтвердження оплати за вказаним договором позивачем надано належним чином оформлені: рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Таурус 11», слід зазначити наступне.

Між позивачем (покупець) та ТОВ «Таурус 11» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 9-26-7 від 26.09.2011 р., відповідно до умов якого, продавець продає у власність, а покупець відповідним чином приймає та оплачує продукцію (товар) у асортименті та за цінами, вказаними у видаткових накладних на товар, які є невід'ємною частиною цього договору.

На підтвердження розрахунків між сторонами позивачем надано рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг, податкові накладні.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Шоковіта», варто зазначити наступне.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 29.10.2012 р. № 88, зазначеного в податкових накладних, ТОВ «Шоковіта» надавало позивачу послуги з продажу товару (синтепону 150 та синтепону 100).

За вказаними господарськими операціями, ТОВ «Шоковита» видало позивачу наступні податкові накладні: від 29.10.2012 р. № 1532, від 29.10.2012 р. № 1532.

На підтвердження розрахунків між сторонами позивачем надано рахунок-фактуру: від 24.10.2012 р. № 241001.

Як вбачається з матеріалів справи позивач мав господарські взаємовідносини з іншими контрагентами в ланцюгу постачання, а саме: ТОВ «Еко сфера», ТОВ «Гранд текстиль», ТОВ «Кульга», ТОВ «Мак Фоксі», ТОВ «Ультра Юніформ ЛТД»,ТОВ «Чистий світ Сервіс», ТОВ «Заінгата», ТОВ «Скоч», ТОВ «Тексиль контаркт», ТОВ «Сінда-Д», про що свідчать наявні в матеріалах справи податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання-передачі робіт, рахунки-фактури.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Снайпер медіа», ТОВ «Компанія «Юнібіт», ТОВ «Ідея Рісьорч», ТОВ «Таурус-11», ТОВ «Шоковіта» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Реальність господарських операцій підтверджується також подальшим використанням придбаних у товарів в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає п.198.3 ст. 198 ПК.

Згідно з п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визначення відповідачем позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб і податку на додану вартість.

Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта (відповідача) на акти про неможливість проведення перевірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Посилання контролюючого органу на результати співставлення задекларованих позивачем податкових зобов'язань із зобов'язаннями контрагентів позивача не приймаються судом до уваги у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Доводи суду та контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у позивача так і у контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

З метою спростування висновків суду першої інстанції про «сумнівний та неповний характер» первинних документів, позивачем, під час розгляду в суді апеляційної інстанції, долучено докази, які свідчать про рух активів (банківські виписки, рахунки - фактури і довіреності на отримання ТМЦ), докази, які свідчать про придбання необхідних матеріалів для пошиття одягу, докази, які свідчать про замовлення товару (його кількості, асортименту, договірної вартості). Разом з тим слід відмітити, що позивачем доведено поважність обставин, у зв'язку з якими залучені докази не було подані до суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів спростовує висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано суду доказів, які б підтвердили в повному обсязі законність господарських операції позивача з його контрагентами.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи органу державної податкової служби не підтверджують правомірність визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб і податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні спірного судового рішення було неповно з'ясовано фактичні обставини справи та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справ та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Кім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України, судові витрати складаються із судового з бору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 6 ст. 94 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При цьому приписи ч. 1 ст. 94 КАС України визначають, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З матеріалів справи вбачається, за подання адміністративного позову, що має одночасно майновий і немайновий характер, позивач сплатив: 212,1 грн.+73,08 грн.=285,18 грн.; за подання апеляційної скарги позивач сплатив 913,5 грн.. Таким чином, позивачу підлягає до повернення судові витрати у розмірі 1198,68 грн. (285,18 грн.+913,5 грн.=1198,68 грн.)

Керуючись ст.ст. 41, 94, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2014 року - скасувати, та постановити нову, якою позовні вимоги фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про сплату боргу №0025351701 від 30.05.2014 року, Рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про застосування штрафних санкцій №0025361701 від 30.05.2014 року, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві №0027301701 від 10.06.2014 року та №0027281701 від 10.06.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 1198,68 грн. (одна тисяча сто дев'яносто вісім) гривень 68 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.