Рішення № 44185541, 15.04.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16

тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2015 р. Справа № 911/712/15

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В. розглянувши відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства “Комишанське”, Сумська обл., с. Комиші

до Приватного підприємства “Рось”, м. Сквира

про стягнення 307211,60 грн.

суддя Лопатін А.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання.

Обставини справи:

Приватним сільськогосподарським підприємством “Комишанське” (надалі позивач) заявлено позов до Приватного підприємства “Рось” (надалі відповідач) про стягнення 307211,60 грн. з яких: 128184,91 грн. основного боргу; 70292,93 грн. пені; 108733,76 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) від 01.01.2014 р. № 11.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.02.2015 р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 18.03.2015 р.

У судове засідання представник відповідача не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 24.02.2015 р. не виконав, хоча про день, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином вищезазначеною ухвалою, що підтверджується поштовим повідомленням врученим 27.02.2015 р. також представником позивача подано акт звірки взаєморозрахунків та заяву про зменшення позовних вимог.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.04.2015 р. розгляд справи відкладено на 15.04.2015 р. та попереджено відповідача, що повторна неявка його представника у наступне судове засідання не буде підставою для відкладення розгляду справи і спір буде вирішено за наявними у матеріалах справи документами.

15.04.2015 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником відповідача подано відзив на позовну заяву, а представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 15.04.2015 р. з’явився представник позивача. Представник відповідача не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши присутнього представника позивача, суд

встановив:

01.01.2014 року між Приватним сільськогосподарським підприємством “Комишанське” (позивач, продавець) та Приватним підприємством “Рось” (відповідач, покупець) укладено договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 11, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов’язується в порядку і на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві сільськогосподарську продукцію (сировину – молоко коров’яче), що відповідає ДСТУ № 3662-97, надалі «товар», а покупець зобов’язується прийняти та оплатити такий товар.

Згідно з п. 2.3. договору при проведені розрахунку за товар покупець може сплачувати продавцеві аванс, розмір якого становить попередню оплату.

У п. 2.5. договору встановлено, що розрахунки за даним договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між сторонами. За домовленістю сторін може проводитись готівковий рахунок та/або розрахунок векселем. Зміна форми розрахунку закріплюється сторонами у додатковій угоді, яка є невід’ємною частиною до даного договору.

Зазначений договір підписаний уповноваженими представниками та скріплений відтисками печаток юридичних осіб.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 11234093,35 грн., що підтверджується копіями накладних № 7975/1 від 30.11.2014 р. на суму 361040,33 грн., № 7279/1 від 31.10.2014 р. на суму 441443,18 грн., № 6684/1 від 30.09.2014 р. на суму 748204,40 грн., № 6123/1 від 31.07.2014 р. на суму 1402280,40 грн., № 5629 від 31.07.2014 р. на суму 1525932,31 грн., № 4307 від 30.06.2014 р. на суму 1519457,06 грн., № 5850 від 31.05.2014 р. на суму 1320540,58 грн., № 2616 від 30.04.2014 р. на суму 1057861,56 грн., № 1865/1 від 31.03.2014 р. на суму 1045179,15 грн., № 797 від 28.02.2014 р. на суму 825476,08 грн., № 329 від 31.01.2014 р. на суму 986678,30 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено на адресу відповідача лист-вимогу щодо погашення заборгованості № 12 від 22.01.2015 р.

Однак, відповідач за надані послуги не розрахувався в повному обсязі, на лист-вимогу не відповів, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Крім того, між сторонами було складено, підписано представниками та скріплено відтисками печаток підприємств останніх, Акт звіряння взаємних розрахунків, з якого вбачається, що у відповідача станом на 13.03.2015 р. була наявна заборгованість перед позивачем на суму 69745,83 грн.

Як зазначає позивач, станом на дату ухвалення рішення, відповідач з позивачем за поставлений товар в повному обсязі не розрахувався, а тому, заборгованість відповідача перед позивачем становить 69745,83 грн.

У судовому засіданні 18.03.2015 р. представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог у якій позивач просить стягнути з відповідача 69745,83 грн. основного боргу, 70292,93 грн. пені та 108733,76 грн. інфляційних втрат.

15.04.2015 р. представник позивача долучив до клопотання про долучення матеріалів справи заяву про уточнення позовних вимог у якій просить суд стягнути з Приватного підприємства “Рось” 30000,00 грн. основного боргу, 10324,94 грн. пені та 28894,00 грн. інфляційних втрат, у зв’язку із частковою сплатою заборгованості, що підтверджується копією платіжного доручення № 459 від 02.04.2015 р. на суму 39745,83 грн. та перерахуванням пені та інфляційних втрат відповідно до ст. 30 ЦК України, починаючи зі закінчення семиденного строку від надіслання вимоги.

Відповідно до частин четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити позовні вимоги.

З огляду на вищенаведену норму чинного законодавства України, судом прийнято заяву про зменшення позовних вимог, станом на дату винесення рішення позовними вимогами у даному спорі є стягнення 30000,00 грн. основного боргу, 10324,94 грн. пені та 28894,00 грн. інфляційних втрат.

У своєму відзиві відповідач повністю заперечує позовні вимоги. ПП «Рось» зазначає, що повністю не погоджується із нарахуванням інфляційних втрат у зв’язку з тим, що такі штрафні санкції не закріплювались у договорі. Також відповідач стверджує, що ПП «Рось» повністю сплатило суму основного боргу. Стосовно нарахування пені відповідач зазначає, що позивачем не надано розрахунків, а тому неможливо перевірити правильність розрахунку, а отже, існує ймовірність стягнення санкцій, що будуть значно перевищувати суму, яка може бути визначена для стягнення згідно з розмірами, встановленими чинним законодавством України.

Суд критично ставиться до твердженнь відповідача з наступних підстав.

По-перше, представником відповідача не подано жодних доказів сплати основної заборгованості, а тому такі твердження не можуть бути прийняті судом.

По-друге, позивач надав розрахунок пені та інфляційних втрат.

За змістом частини другої ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Така правова позиція викладена у листі Верховного суду України від 01.07.2014 року.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

Оскільки відповідач за отриманий товар не розрахувався, а також враховуючи норми статті 530 ЦК України, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, та у зв’язку з чим, позивач має право на захист свого порушеного права відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Згідно з вимогами частини першої статті 221 Господарського кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов’язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов’язання.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв’язку; зобов’язання виникають з підстав, встановлених статті 11 Цивільного кодексу України.

Згідно частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем дотримано зазначених вище норм процесуального законодавства України, подано всі докази на підтвердження своїх позовних вимог, в той час як відповідачем не спростовано існування заборгованості перед позивачем у сумі 30000,00 грн.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, враховуючи вимоги статті 83 Господарського процесуального кодексу України, вимога про стягнення з відповідача 30000,00 грн. заборгованості підлягає задоволенню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 30000,00 грн. основного боргу.

У зв’язку з несвоєчасною сплатою відповідачем основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 10324,94 грн. пені та 28894,00 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частини першої ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини першої ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 4.2. договору, за несвоєчасне, понад встановлений даним договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, продавець вправі вимагати від покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Зробивши розрахунок пені, за період з 03.02.2015 року по 14.04.2015 року включно, з урахуванням періодичної сплати відповідачем боргу, суд вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 10324,94 грн. задовольняє частково, в частині стягнення 8751,92 грн., оскільки відповідний розрахунок позивачем виконано арифметично невірно.

Відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з 03.02.2015 року по 14.04.2015 року включно, від несвоєчасно сплаченої суми основного боргу, з урахуванням періодичної сплати відповідачем боргу, суд вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 28894,00 грн. задовольняє частково, а саме у частині стягнення 14326,27 грн., оскільки відповідний розрахунок позивачем виконано арифметично невірно.

Судові витрати, відповідно до частини п’ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 22, 44, 49, 82-84, 116, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства “Рось”, (09000, Київська обл., Сквирський район, м. Сквира, вул. Р. Люксембург, буд. 14; код ЄДРПО України 32191954) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства “Комишанське” (42721, Сумська обл., Охтирський район, с. Комиші, вул. Київська, буд. 1; код ЄДРПО України 30794436) - 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 коп. основного боргу, 8751 (вісім тисяч сімсот п’ятдесят одна) гривня 92 коп. пені, 14326 (чотирнадцять тисяч триста двадцять шість) гривень 27 коп. інфляційних втрат та 1061 (одна тисяча шістдесят одна) гривня 56 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14.05.2015 року.

Суддя А.В. Лопатін