Рішення № 44185424, 15.05.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.05.15р. Справа № 904/3574/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" (м. Дніпропетровськ)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії № 2-404/09 від 22.09.2010 у загальному розмірі 263 962 грн. 03 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Козак Т.В. - юрисконсульт (довіреність №181/1001 від 12.05.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за договором про постачання електричної енергії № 2-404/09 від 22.09.2010 у загальному розмірі 263 962 грн. 03 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 229 275 грн. 48 коп. - основний борг;

- 9 171 грн. 02 коп. - пеня;

- 24 761 грн. 75 коп. - інфляційні втрати;

- 753 грн. 78 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про постачання електричної енергії № 2-404/09 від 22.09.2010 в частині повного та своєчасного розрахунку за спожиту в лютому 2015 року активну електроенергію та оплаті послуг, пов'язаних з перетіканням реактивної електроенергії за цей же період. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 4.2.1. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за період прострочення з 10.03.2015 по 20.04.2015 пеню в сумі 9 171 грн. 02 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив стягнути з відповідача втрати від інфляції за період з 10.03.2015 по 20.04.2015 у сумі 24 761 грн. 75 коп., а також 3% річних за період прострочення з 10.03.2015 по 20.04.2015 у сумі 753 грн. 78 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 14.05.2015.

Представник позивача у судовому засіданні виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 14.05.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.04.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 27.04.2015 було повернуто за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 05.05.2015 "за закінченням терміну зберігання".

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 27.04.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 27.04.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.04.2015 та неотриманна відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Згідно статті 1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі енергії це - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України.

Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 затверджено Правила користування електричною енергією (далі - Правила). Ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Відповідно до пункту 5.1. Правил договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Так, 22.09.2010 між Відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго", яке перейменоване в Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго", що вбачається зі статуту в новій редакції, зареєстрованого державним реєстратором 26.06.2012, номер запису 12241050100000296 (а.с.46-48) (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - споживач, відповідач) був укладений договір про постачання електричної енергії № 2-404/09 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 335 кВт, величини якої по площадках вимірювання та точках продажу визначені додатком "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Точка (точки) продажу електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію, визначена додатками "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" та "Загальна схема електропостачання", які є невід'ємною частиною даного договору (розділ 1 договору).

Під час виконання договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (пункт 2.1. договору).

Договір набуває чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2011. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (пункти 9.8. та 9.8.1. договору).

Доказів розірвання вказаного договору сторонами до матеріалів справи не долучено, крім того, матеріалами справи та представниками позивача та відповідача підтверджується, що вказаний договір на теперішній час діє та виконується сторонами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Так, частинами 1 і 2 статті 275 та частиною 6 статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до частини 2 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до абзацу 3 пункту 6.1.1. Правил рахунок на оплату електричної енергії, спожитої впродовж звітного розрахункового періоду (остаточний розрахунок), та рахунок на оплату заявленого обсягу споживання електричної енергії на найближчий наступний розрахунковий або планові період (авансовий платіж або попередня оплата) у разі, коли договором про постачання електричної енергії передбачено виставлення рахунків на авансовий платіж або попередню оплату, надаються постачальником електричної енергії одночасно у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії.

Відповідно до пункту 3.1.1. договору постачальник має право отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію за роздрібними тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та інші платежі, обумовлені цим договором, а споживач, відповідно до пункту 2.3.5. договору - оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатку "Порядок розрахунків" та додатку "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

Згідно з пунктом 5.1. договору для визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності на наступний рік споживач не пізніше 1 жовтня поточного року надає постачальнику відомості про обсяги очікуваного споживання електричної енергії за формою додатку "Обсяги постачання електричної енергії споживачу" або "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачам".

Згідно з пунктом 7.6. договору на підставі показів засобів обліку електричної енергії та умов додатку "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії" оформлюються такі документи:

- акт про використану електричну енергію (форма наведена в додатку до договору;

- акт результатів замірів електричної потужності.

Так, на виконання умов договору позивачем в лютому 2015 року було здійснене постачання активної електроенергії відповідачу на суму 451 071 грн. 10 коп., а також надано послуги, пов'язані з перетіканням реактивної електроенергії на суму 17 336 грн. 10 коп., в оплату яких позивачем були виставлені відповідачу відповідні рахунки:

- рахунок № 111/2-404/09/2/1 (а.с.36) на суму 228 939 грн. 10 коп. (а.с.36);

- рахунок № 111/2-404/09/2/2 (а.с.37) на суму 17 336 грн. 38 коп. (а.с.37).

Також в матеріалах справи міститься акт № 102240 від 25.02.2015 технічної перевірки засобів обліку електричної енергії вище 1000В (а.с.34-35), в якому встановлено відхилення від умов договору в частині нормативів споживання електроенергії відповідачем.

При цьому, вказані рахунки вручені відповідачу 02.03.2015, що підтверджується відповідними розписками відповідача про отримані, які скріплені його печаткою (а.с.38).

Заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем електроенергії за вказаними рахунками сторонами суду не надано.

Як вбачається із матеріалів справи доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання електроенергії, доказів опротестування даних, зазначених в рахунках за лютий 2015 року до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Дніпрообленерго" умов договору з боку відповідача відсутні, а тому суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з постачання електроенергії, обумовлені договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито активну електроенергію без будь - яких зауважень, а отже прийнятий обсяг електроенергії за спірний період є таким, що підлягає оплаті.

Так, відповідно до пункту 1. додатку № 3 до договору "Порядок розрахунків" розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з 24 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця.

Відповідно до пункту 2.3.6 договору споживач зобов'язується здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з Додатком 9 "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії".

Пунктами 2., 2.1. додатку № 3 до договору "Порядок розрахунків" визначено, що споживач здійснює повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії заявленого на розрахунковий період за формою попередньої оплати. Попередня оплата здійснюється до 21 числа місяця, що передує розрахунковому місяцю у розмірі повної вартості договірної величини споживання електричної енергії згідно з додатками до договору "Обсяги постачання електричної енергії споживачу" або "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачам".

Згідно з абзацом 1 пункту 2.2. додатку № 3 до договору "Порядок розрахунків" остаточний розрахунок за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплата рахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, пеня, індекс інфляції та інші платежі, згідно з умовами договору, здійснюється на підставі самостійно отриманого у постачальника рахунка протягом 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

Під час визначення суми платежу в остаточному розрахунку за поточний розрахунковий період постачальником мають бути враховані суми проведених попередніх платежів за використання електричної енергії в поточному розрахунковому періоді.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем здійснювалась часткова оплата за спожиту активну електричну енергію в лютому 2015 року наступним шляхом:

- 14.01.2015 в сумі 148 000 грн. 00 коп., вказана оплата була частково зарахована в рахунок погашення боргу за січень 2015 року (128 103 грн. 37 коп.), частина в сумі 19 896 грн. 63 коп. - була зарахована позивачем в рахунок часткової оплати за спожиту активну електричну енергію за лютий 2015 року;

- 03.02.2015 в сумі 138 635 грн. 37 коп.;

- 16.02.2015 в сумі 63 600 грн. 00 коп.;

- 25.03.2015 в сумі 17 000 грн. 00 коп., а всього 239 132 грн. 00 коп.

На підтвердження оплати за лютий 2015 року позивачем долучені до матеріалів справи банківські виписки. Отже, з матеріалів справи вбачається, що спожита активна електричну енергію за лютий 2015 року була лише частково оплачена відповідачем в сумі - 239 132 грн. 00 коп., чим відповідач допустив порушення своїх договірних зобов'язань перед позивачем.

Крім того, послуги, пов'язані з перетіканням реактивної електроенергії, на суму 17 336 грн. 10 коп. за лютий 2015 року взагалі не були оплачені відповідачем.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить також із наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони були порушені, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з оплати спожитої у лютому 2015 року електричної енергії в сумі 211 939 грн. 10 коп. (451 071,10 - 19 896,63 - 138 635,37 - 63 600,00 -17 000,00), а також з оплати наданих послуг, пов'язаних з перетіканням реактивної електроенергії на суму 17 336 грн. 38 коп. за цей же період, а всього 229 275 грн. 48 коп.

Доказів оплати боргу в сумі 229 275 грн. 48 коп. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.

Крім того, в матеріалах справи міститься акт звірки від 02.03.2015, підписаний та скріплений печатками обох сторін, відповідного якого відповідачем визнана заборгованість за спірним договором перед позивачем в сумі 396 235 грн. 93 коп. З приводу суми, яка є більшою, ніж заявлена позивачем заборгованість уданій справі, представник позивача у судовому засіданні пояснив, що під час складання акту були зафіксовані з боку відповідача певні порушення, внаслідок чого позивачем були проведені донарухвання. При цьому, у даній справі позивач просить суд стягнути лише заборгованість за спожиту в лютому 2015 року активну електроенергію та оплаті послуг, пов'язаних з перетіканням реактивної електроенергії за цей же період, а отже сума в акті є більшою, ніж заявлена у позовній заяві.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої активної електричної енергії, а також послуг, пов'язаних з перетіканням реактивної електроенергії, господарський суд встановив, що строк оплати за переліченими вище рахунками є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 229 275 грн. 48 коп. (211 939,10 + 17 336,38) обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 4.2.1. договору сторони погодили, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3.-2.3.4. договору, з порушенням термінів, визначених додатком "Порядок розрахунків", споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в той період, враховуючи день фактичної оплати.

Отже, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем в період з 10.03.2015 по 20.04.2015 в сумі 9 171 грн. 02 коп.

Так, як встановлено судом вище, відповідач отримав рахунки на оплату за лютий 2015 року 02.03.2015, а отже з урахуванням положень пункту 2.2. додатку 3 "Порядок розрахунків", враховуючи положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, останнім днем їх оплати є 10.03.2015.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що при визначенні періоду прострочення позивачем не було враховано, що останній день строку для оплати припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 10.03.2015, а отже періодом прострочення є період з 11.03.2015 по 20.04.2015, з урахуванням меж, визначених позивачем.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаним періодом, а саме: з 11.03.2015 по 20.04.2015, судом визначена сума пені, яка є більшою ніж заявлена позивачем. При цьому, суд зауважує, що у даному випадку підлягає застосуванню розмір пені у вигляді 0,1% від суми заборгованості, оскільки він є меншим, ніж розмір подвійної облікової ставки Національного банку України за цей період.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 9 171 грн. 02 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 9 171 грн. 02 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період з 10.03.2015 по 20.04.2015 в сумі 24 761 грн. 75 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

При цьому, за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за квітень 2015 року, з урахуванням вказаних вище положень постанови, судом визначена сума інфляційних втрат, яка є більшою ніж заявлена позивачем.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 24 761 грн. 75 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат.

Тому, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 24 761 грн. 75 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 10.03.2015 по 20.04.2015 в сумі 753 грн. 78 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, здійсненого позивачем, та встановлено, що він містить ті ж помилки, що і розрахунок пені, а отже визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

При цьому, здійснивши власний розрахунок 3% річних за період прострочення з 11.03.2015 по 20.04.2015, судом визначена сума 3% річних, яка є більшою ніж заявлена позивачем.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних в розмірі 753 грн. 78 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних.

Отже, вимоги позивача про стягнення 3% річних в розмірі 753 грн. 78 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

З огляду на все вищенаведене, заявлені позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також слід зазначити, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (пункт 2.1 статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата з 1 січня 2015 року становить 1 218 грн. 00 коп. При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 5 481 грн. 00 коп. згідно з наступними платіжними дорученнями: № 288882 (#86816705) від 31.03.2015 на суму 1 827 грн. 00 коп. (а.с.9), № 288881 (#86816704) від 31.03.2015 на суму 1 827 грн. 00 коп. (а.с.10) та № 288880 (#86816703) від 31.03.2015 на суму 1 827 грн. 00 коп. (а.с.11), в той час, як при ціні позову в 263 962 грн. 03 коп. підлягав до сплати судовий збір в сумі 5 279 грн. 24 коп.

Таким чином, при звернені з позовом до суду позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 201 грн. 76 коп. (5 481,00 грн. - 5 279,24 грн.).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, з державного бюджету України підлягає поверненню позивачу надмірно сплачений судовий збір в розмірі 201 грн. 76 коп.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача в сумі 5 279 грн. 24 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" (49107, м. Дніпропетровськ, Шосе Запорізьке, 22, ідентифікаційний код 23359034) - 229 275 грн. 48 коп. основного боргу, 9 171 грн. 02 коп. - пені, 24 761 грн. 75 коп. - інфляційних втрат, 753 грн. 78 коп. - 3% річних, 5 279 грн. 24 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" (49107, м. Дніпропетровськ, Шосе Запорізьке, 22, ідентифікаційний код 23359034) надмірно сплачений судовий збір у сумі 201 (двісті одна) грн. 76 коп., перерахований згідно платіжного доручення № 288882 (#86816705) від 31.03.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко