Постанова № 44184295, 13.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2015 р. Справа № 917/2676/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача – не з'явився;;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№2153П/1-43) на рішення господарського суду Полтавської області від 24.02.2015р. у справі №917/2676/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автостиль 2011", м. Полтава;

до Товариства з обмеженою відповідальністю техніко-транспортної компанії "Бізнес-Клас", м. Глобине, Глобинський р-н, Полтавська обл.,

про стягнення 28 035,28 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автостиль 2011" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю техніко-транспортної компанії "Бізнес-Клас" 28035,28 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 02.04.2012 р. між сторонами Договору поставки №02042012, з яких: 20560,00 грн. основний борг, 3 488,60 грн. пеня за період з 06.06.2014 р. по 30.11.2014 р., 3397,80 грн. інфляційні нарахування за період з 05.02.2014 р. по 01.12.2014 р. та 588,88 грн. три проценти річних за період з 05.02.2014 р. по 30.11.2014 р.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.02.2015р. у справі №917/2676/14 (суддя Ківшик О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю техніко-транспортної компанії "Бізнес-Клас" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автостиль 2011" 19056,00 грн. основного боргу, 2 723,22 грн. пені, 574,12 грн. три проценти річних, 3 389,15 грн. інфляційних втрат та 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 765,38 грн. пені, 8,65 грн. інфляційних нарахувань та 14,76 грн. 3% річних у позові відмовлено. Припинено провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1504,00 грн. основного боргу в порядку п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 24.02.2015р. у справі №917/2676/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові. Також просить стягнути судові витрати з позивача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 р. у справі № 917/2676/14 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.05.2015 р.

12.05.2015 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7322), в якому вважає апеляційну скаргу відповідача необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач та відповідач, будучи належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізували своє право на участь у судовому процесі та не забезпечив явку представників в судове засідання.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представників сторін не була визнана обов’язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановив суд першої інстанції, 02.04.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автостиль 2011" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю техніко-транспортною компанією "Бізнес-Клас" (покупець) було укладено Договір поставки №02042012 (а.с. 19, надалі – Договір поставки), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався передати, а Покупець зобов'язувався прийняти та оплатити продукцію на умовах даного Договору (п. 1.1 Договору поставки).

У вказаному договорі сторони погодили наступне:

- найменування продукції вказується у видатковій накладній до кожної партії, яка підписується сторонами і є невід'ємною частиною даного Договору (п.1.2 Договору поставки);

- перехід права власності на продукцію, а також усі ризики втрати або пошкодження продукції переходять від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної (п. 2.6 Договору поставки);

- покупець здійснює оплату за поставлену продукцію протягом п'яти банківських днів з моменту поставки продукції. Датою платежу вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 3.2 та п. 3.3 Договору поставки);

- за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, прийнятих за цим Договором, кожна із сторін несе відповідальність згідно з чинним законодавством України. У разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення (п. 4.1 та п. 4.2 Договору поставки);

- договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. За взаємною згодою сторін дію Договору може бути продовжено або достроково припинено (п.5.1 та п. 5.3 Договору поставки).

Як встановлено судом першої інстанції, за взаємною згодою сторін дію Договору поставки було продовжено і на даний час договір є діючим.

На виконання умов Договору поставки у період з січня 2014 р. по серпень 2014 р. ним було поставлено відповідачеві товар (акумуляторні батареї) на загальну суму 45 157,00 грн.. Зокрема, факт виконання позивачем договірних зобов'язань з поставки товару відповідачеві за Договором поставки на вищезазначену суму підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме : № 103 від 29.01.2014 р. на суму 1 897,00 грн., № 181 від 25.02.2014 р. на суму 1 500,00 грн., № 216 від 12.03.2014 р. на суму 2 600,00 грн.; № 220 від 13.03.2014 р. на суму 7 820,00 грн.; № 231 від 17.03.2014 р. на суму 1 531,00 грн.; № 254 від 27.03.2014 р. на суму 2 112,00 грн.; № 255 від 28.03.2014 р. на суму 1 300,00 грн.; № 276 від 02.04.2014 р. на суму 6 429,00 грн.; № 309 від 17.04.2014 р. на суму 1 648,00грн.; № 326 від 30.04.2014 р. на суму 1504,00 грн.; № 331 від 08.05.2014 р. на суму 2 034,00 грн.; № 352 від 15.05.2014 р. на суму 2 100,00 грн.; № 378 від 30.05.2014 р. на суму 10 416,00 грн. та № 597 від 27.08.2014 р. на суму 2 266,00 грн. (а.с. 20-33).

В порушення умов Договору поставки відповідач здійснив оплату за отриманий ним товар з порушенням встановлених у Договорі поставки строків оплати та не у повному обсязі, а саме: відповідач частково оплатив отриманий ним товар у загальному розмірі 24597,00 грн. (в тому числі: 10.04.2014 р. у розмірі 2600,00 грн., 25.04.2014 р. у розмірі 2000,00 грн., 30.05.2014 р. у розмірі 5 997,00 грн., 07.07.2014 р. у розмірі 3 000,00 грн., 22.07.2014 р. у розмірі 2000,00 грн., 15.08.2014 р. у розмірі 2 000,00грн., 21.08.2014 р. у розмірі 3 000,00грн., 23.09.2014 р. у розмірі 3000,00грн., 30.09.2014 р. у розмірі 1 000,00грн. (копія виписки по рахунку позивача за період з 01.01.2014 р. по 01.12.2014 р. наявна у матеріалах справи, а.с. 35-57).

З огляду на те, що відповідач протягом тривалого часу не проводив оплату за отриманий ним товар за вищевказаним Договором поставки, 02.12.2014 р. на адресу останнього позивачем було направлено претензію № 02/12 з вимогою в строк до 16.12.2014 р. сплатити заборгованість, яка утворилась у останнього на підставі Договору поставки (а.с. 38). У відповідь на вищезазначену претензію відповідач надіслав позивачу лист про те, що на підприємстві проводиться внутрішня ревізія залишків матеріально-технічних цінностей та внутрішньої документації підприємства, та просив позивача проявити терпимість та розуміння до ситуації, яка склалась.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами неодноразово проводились звірки взаєморозрахунків та було складено належним чином оформлені акти, зокрема, акт, згідно якого станом на 30.09.2014 р. за відповідачем рахувалася заборгованість у розмірі 24 597,00 грн. Даний акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками сторін (а.с. 91).

Відповідач зобов'язання по Договору поставки щодо оплати отриманого товару не виконав, у зв’язку з чим у нього утворилась заборгованість в сумі 19056,00 грн., що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом (з урахуванням прийнятої судом до розгляду в даному провадженні заяви позивача про часткову відмову від позову) про стягнення з відповідача 26531,28 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 02.04.2012 р. між сторонами Договору поставки №02042012, з яких: 19056,00 грн. основний борг, 3488,60 грн. пеня за період з 06.06.2014 р. по 30.11.2014 р., 3397,80 грн. інфляційні нарахування за період з 05.02.2014 р. по 01.12.2014 р. та 588,88 грн. три проценти річних за період з 05.02.2014 р. по 30.11.2014 р.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконував зобов'язання за вищезазначеним Договорам поставки щодо здійснення ним поставки товару, а відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором поставки та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України не оплатив отриманий товар у встановлені строки, заборгованість останнього складає 19 056,00 грн. Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 19056,00 грн. основного боргу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник, зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (п. 1 та п. 5 ст. 692 Цивільного Кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем не надано доказів сплати заборгованості за договором поставки ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції. За таких обставин, місцевий суд дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Разом з тим, місцевим господарським судом правомірно припинено провадження у справі щодо стягнення з відповідача 1 504,00 грн. заборгованості на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України, оскільки місцевим судом було прийнято заяву позивача про часткову відмову від позову в цій частині вимог до винесення рішення.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Пунктом 4.2 Договору поставки визначено, що у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар останній сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом першої інстанції правомірно задоволено вимогу позивача в частині стягнення з відповідача відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних в сумі 574,12 грн. та інфляційні нарахування у розмірі 3 389,15 грн. за період з 06.02.2014 р. по 01.12.2014 р. (з огляду на зменшення позивачем розміру основного боргу на який нараховується пеня, а також допущені позивачем арифметичні помилки при визначенні періоду обрахування прострочення та розміру пені, розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3" та "ІПС" Законодавство"). З урахуванням викладеного, суд правомірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 765,38 грн. пені, 8,65 грн. інфляційних нарахувань та 14,76 грн. 3% річних.

Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга відповідача взагалі не містить жодних обґрунтувань на підтвердження своїх вимог про скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 24.02.2015 року у справі №917/2676/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого Господарського Суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складено 15.05.2015 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.