Рішення № 44172667, 12.05.2015, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 336/1427/15-ц

пр. № 2/336/1158/2015

РІШЕННЯ

Іменем України

12 травня 2015 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Дацюк О.І.

при секретарі Наумові А.А.

за участі позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про встановлення порядку спілкування та участі у вихованні дитини, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, уточненим в ході розгляду справи (а.с. 81), вказавши, що є батьком неповнолітніх ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які мешкають разом із матір'ю - відповідачем по справі ОСОБА_2 У зв'язку з відсутністю згоди з ОСОБА_2 з приводу його участі у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та створення відповідачкою перешкод у такому спілкуванні, позивач звернувся до органу опіки та піклування, яким було встановлено графік побачень з дитиною, який, однак, відповідачем не дотримувався. По суті позовних вимог ОСОБА_1 просить визначити способи його участі у вихованні сина ОСОБА_1 шляхом встановлення систематичних побачень кожних вихідних з 17.00 години суботи до 19.00 години неділі у місці проживання позивача з правом відвідування культурних та розважальних закладів під час побачень. Надати можливість спільно відпочивати з сином раз на рік влітку протягом 20 днів у період з 01 червня по 30 серпня кожного року з правом виїзду за межі міста для відвідання місць відпочинку. Надати можливість вільного спілкування не в присутності відповідача.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, вказавши, що сторони перебувають у шлюбі з 04.08.2006 року та мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 З березня 2014 року позивач та відповідач мешкають за різними адресами та не підтримують подружніх стосунків. Діти мешкають разом з матір'ю ОСОБА_2 у АДРЕСА_1. Оскільки відповідач ОСОБА_2 добровільно не давала позивачеві спілкуватися зі старшим сином ОСОБА_4, ОСОБА_1 у листопаді 2014 року звернувся до районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району як органу опіки з заявою про визначення способів участі у вихованні дітей та розпорядженням від 05.11.2014 року було встановлено графік побачень з дітьми. Однак, навіть після цього ОСОБА_2 розпорядження органу опіки не виконує, формує у сина негативне ставлення до батька, у визначений час можливості спілкуватися з ОСОБА_4 не надає, на телефонні дзвінки не відповідає, дитину виводити відмовляється. Крім того, ОСОБА_2 звертається до органів міліції зі скаргами на ОСОБА_1, а також перешкоджає позивачеві відвідувати сина ОСОБА_4 у школі, оскільки звернулась до директора навчального закладу з заявою про недопущення ОСОБА_1 до школи. Отже позивач просить встановити графік побачень з сином ОСОБА_4 у визначений час, оскільки, на його думку, це буде створювати належні умови для заспокоєння дитини та надавати можливість відвідати культурні та розважальні заклади, а також надати можливість спільного відпочинку з сином влітку.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечувала, вказавши, що перешкод у спілкуванні з сином ОСОБА_6 ОСОБА_1 не створює, після отримання розпорядження органу опіки та піклування ОСОБА_1 звертався до неї з метою побачення з дитиною, але ОСОБА_4 відмовляється спілкуватися з батьком та виходити до нього, крім того, кілька разів дитина хворіла, що виключало можливість побачень. Також вказувала на те, що у визначений органом опіки та піклування час для побачень позивач фактично не з'являвся, що можуть підтвердити сусіди та про що ОСОБА_2 складалися акти. До директора школи, в якій навчається ОСОБА_4, вона дійсно надала заяву, в якій просила не надавати ОСОБА_1 забирати дитину після школи, однак не просила перешкоджати йому відвідувати школу. Також ОСОБА_2 вказувала, що спілкування з батьком викликає у сина негативні емоції, він нервує, крім того, деякі особисті звички ОСОБА_1 можуть мати негативний вплив на психічний стан дитини. Посилаючись на вищезазначене, а також те, що вона особисто не перешкоджає ОСОБА_1 у спілкуванні з сином, просила у позові відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, вказавши, що після отримання розпорядження органу опіки та піклування ОСОБА_1 фактично не намагався побачитись з сином, не з'являючись у визначений для того час, або відмовляючись одягати дитину. Кілька разів ОСОБА_4 хворів, тож побачення було неможливим. Отже, вказуючи на те, що позивачем не виконується розпорядження органу опіки та піклування, відповідачка не утворює перешкод у спілкуванні з сином, просив у позові відмовити.

Орган опіки та піклування - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району в судове засідання представника не направила, про місце та час розгляду справи повідомлена в установленому порядку.

В судовому засіданні за клопотанням позивача були допитані свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, а за клопотанням відповідача свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11,ОСОБА_12

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що є знайомим ОСОБА_1, на пропозицію якого у листопаді 2014 року приїхав додому відповідачки, де ОСОБА_1 дзвонив в домофон, але ніхто не відчиняв двері, а в телефонному режимі ОСОБА_1 відмовилась одягти сина та запропонувала ОСОБА_1 самостійно це зробити. Також ще раз наприкінці 2014 року разом з ОСОБА_1 приїжджав до будинку ОСОБА_2, однак, на дзвінки ОСОБА_1 в домофон двері йому не відчиняли, за телефоном ОСОБА_2 не відповідала.

Свідок ОСОБА_8 вказав, що у листопаді 2014 року разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 приїжджав до будинку відповідача, ОСОБА_1 дзвонив в омофон, за домашнім номером телефону та на мобільний телефон відповідача, однак, йому двері не відчиняли, на телефонні дзвінки не відповідали.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що є головним спеціалістом служби у справах дітей. У листопаді 2014 року за заявою ОСОБА_1 йому було визначено графік спілкування з дітьми, проти якого відповідач не заперечувала.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що являється сусідом ОСОБА_2, мешкає у АДРЕСА_2. У грудні 2014 року ОСОБА_2 запросила його бути присутнім, коли ОСОБА_1 буде забирати сина. ОСОБА_1 подзвонив за телефоном, але ОСОБА_9 відмовився виходити, а через деякий час свідок разом з ОСОБА_2 спустилися униз, але біля під'їзду нікого не побачили. Також свідок зазначив, що дійсно підписував ще кілька актів, однак, стверджувати, що позивач ОСОБА_1 не з'являвся до відповідачки ОСОБА_2 не може, тому що акти складалися зі слів ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що мешкає у квартирі АДРЕСА_3. У грудні 2014 року зайшла до сусідів, коли ОСОБА_13 подзвонили за телефоном та у ході розмови вона вказала, що зайнята та запропонувала ОСОБА_14 одягати сина самостійно. Приблизно за 30 хвилин вони спустились надвір, але там нікого не було. Також свідок вказала, що акти складалися зі слів ОСОБА_2, стверджувати факт явки чи неявки ОСОБА_1 свідок не може, оскільки весь час у квартирі, де мешкає ОСОБА_2, не перебувала.

Свідок ОСОБА_12 казала, що є вчителькою школи-інтернату «Джерело», де навчається ОСОБА_4 У вересні 2014 року та перед святом Нового року до школи приходив батько ОСОБА_6 ОСОБА_1 та приносив дитині подарунки, але ОСОБА_4 не виявив бажання спілкуватися з батьком, будучи на нього ображеним. Кілька разів ОСОБА_1 дзвонив вчительці та цікавився здоров'ям та успіхами сина.

При дослідженні матеріалів справи встановлено таке.

З 04.08.2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб, виданого Запорізьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького обласного управління юстиції (а.с. 5).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками двох малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що надані копії свідоцтв про народження дітей (а.с. 6, 7).

Згідно з довідкою директора КУ «Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» «Джерело» Запорізької обласної ради від 29.08.2014 року (а.с. 33) батько ОСОБА_4, який перебував у дитячому садочку закладу, за період трьох років перебування дитини приймав участь у справах, пов'язаних за навчанням сина шляхом відвідування батьківських зборів та світ. З березня 2014 року ОСОБА_1 з питань, пов'язаних з вихованням сина, дитячий садок не відвідував.

Відомості, зазначені у вказаній довідці в частині невідвідування ОСОБА_1 сина у садку з березня 2014 року, суд оцінює крихтино, оскільки вони спростовуються поясненнями позивача ОСОБА_1, що узгоджуються зі свідченнями свідка ОСОБА_12, яка підтверджувала як відвідування ОСОБА_1 навчального закладу, так і телефонні дзвінки з метою з'ясування відомостей щодо стану здоров'я та навчання сина.

Як вбачається з довідки ДП «ЗМБКБ «Прогрес» ім. академіка ОСОБА_15 від 18.03.2015 року (а.с. 34) та характеристики (а.с. 35) ОСОБА_1 з 02.08.2004 року працює на підприємстві на посаді інженера-технолога 1 категорії, за місцем роботи характеризується позитивно як грамотний та кваліфікований спеціаліст, який користується повагою колективу, є порядною, доброзичливою та інтелігентною людиною.

Також ОСОБА_1 позитивно характеризується і за місцем проживання, про що надано характеристику голови вуличного комітету № 93 (а.с. 37).

Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання в будинку АДРЕСА_4, де мешкає позивач, в будинку наявні усі умови для відпочинку, занять та спілкування дітей.

Розпорядженням голови Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району № 591р від 11.11.2014 року за заявою ОСОБА_1 щодо визначення способу участі у вихованні синів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, визначений наступний порядок участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_4: перша та третя субота, друга та четверта неділя місяця протягом чотирьох годин на день за попередньою домовленістю з ОСОБА_2, з правом відвідування місця проживання батька, культурних та розважальних закладів. Спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні ОСОБА_5 може бути встановлений після досягнення останнім трирічного віку.

За рішенням суду з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання обох дітей, а також кошти на утримання ОСОБА_2 до досягнення ОСОБА_5 трирічного віку (а.с. 104-112).

Також судом досліджені аудіозаписи телефонних розмов між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (три аудіофайла на диску на а.с. 103), на який сторони, серед іншого, обговорюють питання здоров'я, виховання ОСОБА_4, а також участі ОСОБА_1 у вихованні старшого сина. Відповідачка в судовому засіданні підтвердила, що зазначені аудіозаписи, надані позивачем, дійсно є аудіозаписами телефонних розмов між ними.

Аудіозапис, який мститься на іншому диску (а.с. 118) та щодо якого позивач пояснив, що це є записом телефонної розмови між ним та директором школи, де навчається ОСОБА_4, судом в якості доказу не оцінюється, оскільки, на думку суду, не відповідає вимогам допустимості та належності, встановлених для доказів статтями 58, 59 ЦПК України. Так, позивач посилався на аудіозапис в якості підтвердження створення ОСОБА_2 перешкод позивачеві у відвідуванні школи, де навчається ОСОБА_4, шляхом написання відповідної заяви на ім'я директора цього закладу. Однак, з аудіозапису неможливо достовірно визначити особу другого співрозмовника, а клопотань про допит директора школи в якості свідка позивач не заявляв, як і клопотань про витребування з навчального закладу заяви або копії заяви ОСОБА_2

Суд ставить під сумнів консультаційні висновки (а.с. 63, 64), надані відповідачем, в яких міститься описання психологічного стану малолітнього ОСОБА_4 та також висловлюється думка з приводу причин такого стану. Так, за визначенням ст. 54 ЦПК України спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок, а порядок залучення спеціаліста визначений ч. 2 ст. 54 ЦПК України, тож зазначені висновки не можуть вважатися висновками спеціалістів у розумінні ЦПК України. При цьому жоден з наданих відповідачем висновків не засвідчений печаткою медичної установи, а також суду не надано документів, які б підтверджували зайняття особами, які надали такі висновки, посад лікарів, наявність у них відповідної освіти, достатньої кваліфікації та досвіду роботи.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 150 ч. 1, 2 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Стаття 153 СК України гарантує право мати, батька та дитини на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Як вказує ст. 155 ч. 1, 2 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 157 ч. 2, 3 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Стаття 158 СК України вказує, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розпорядженням органу опіки та піклування 11.11.2014 року визначений графік побачень ОСОБА_1 з неповнолітнім сином ОСОБА_4. З пояснень сторін та свідка ОСОБА_9 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на засіданні комісії були присутні, отже, про вказане розпорядження знали та воно було обов'язковим для виконання з моменту винесення.

З дати винесення розпорядження та до дати ухвалення судом рішення відповідно до встановленого графіку ОСОБА_1 мав право відвідати сина 24 рази.

Однак, з пояснень сторін та свідків вбачається, що протягом шести місяців позивач жодного разу так і не побачився з сином у дні, визначені органом опіки.

Пояснення сторін, а також свідків як з боку позивача, так і з боку відповідача, кількість днів, визначених для спілкування батьку та фактична відсутність спілкування протягом тривалого періоду часу, у своїй сукупності переконують суду у небажанні відповідача ОСОБА_2 виконувати розпорядження органу опіки та піклування та створенні з її боку як формальних, так і фізичних перешкод позивачеві у спілкуванні з сином, як то невідповідання на телефонні дзвінки та дзвінки в домофон, небажання збирати та одягати дитину, ненадання дитині телефону на вимогу батька під різними приводами, тощо. Оцінка відповідачем ОСОБА_2 моральних якостей та особистих звичок ОСОБА_1, висловлена під час судових дебатів, додатково переконують суд у небажанні відповідача надавати батьку дитини можливості реалізувати його право щодо безперешкодного спілкування з сином.

Суд також не враховує в якості належного обґрунтування відсутності побачень посилання відповідача на те, що малолітній ОСОБА_4 не бажає спілкуватися із батьком, оскільки, на думку суду, шестирічний ОСОБА_4 не має відповідного життєвого досвіду для самостійного прийняття виважених та обґрунтованих рішень з цього приводу.

Зважаючи на викладене, суд критично ставиться до твердження відповідача та її представника щодо відсутності з боку ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_4 та, відповідно, відсутності підстав для захисту позивачем свого права в судовому порядку.

Тож, враховуючи вищевикладене, суд переконаний у тому, що право позивача на вільне спілкування з сином на цей час обмежується відповідачем, тож, у відповідності до ст. 55 Конституції України та ст. 3 ЦПК України таке право підлягає захисту в судовому порядку.

Згідно ст. 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремою, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої 27.02.1991 року (далі Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Як вказує ст. 9 ч. 3 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини; поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Таким чином, суд при вирішенні спору насамперед виходить з принципів рівності прав батьків щодо участі у вихованні дитини та забезпечення вільного та безперешкодного спілкування батьків з дитиною.

При цьому чинне законодавство не містить перешкод для встановлення судом іншого, ніж визначений органом опіки та піклування, способу участі батьків у вихованні дитини, а ст. 159 СК України прямо вказує, що саме суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Скасування попереднього розпорядження органу опіки та піклування не вимагається.

При визначенні графіку побачень ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 суд виходить також з того, що попередній графік побачень, визначений органом опіки та піклування, не дотримувався, а відсутність у цьому графіку визначення конкретного часу та зазначення лише загальної тривалості побачень у сукупності з необхідністю попереднього погодження цього часу з ОСОБА_2, надає відповідачеві можливість зловживання своїми правами (наприклад, невідповідання на дзвінки, неотримання листів, тощо).

Отже, при визначенні графіку систематичних побачень ОСОБА_1 з ОСОБА_4 суд вважає доцільним визначити не лише конкретні дні, а і конкретний час для побачень позивача з сином.

Враховуючи вік ОСОБА_4, який хоча і є малолітнім, але має всі необхідні навички для самостійного відвідування школи та перебування у колективі, приймаючи до уваги досить неприязні стосунки, що склалися між батьками дитини, а також інтереси другого сина сторін - ОСОБА_5, який внаслідок свого віку потребує постійної уваги матері, суд не вбачає підстав для визначення обов'язковою присутності ОСОБА_2 при побаченнях ОСОБА_1 з ОСОБА_4

У той же час, враховуючи тривалий час перерви у спілкуванні ОСОБА_1 з сином, у зв'язку з чим дитина потребує певного часу для звикання та психологічної адаптації до спілкування із батьком, а також приймаючи до уваги необхідність навчання ОСОБА_4 у школі та виконання ним навчальної програми, суд не може погодитись з графіком, запропонованим позивачем, та вважає справедливим та таким, що відповідає інтересам дитини, визначення участі ОСОБА_1 у вихованні сина шляхом встановлення систематичних побачень кожної першої та третьої суботи та кожної другої та четвертої неділі місяця з 10.00 до 19.00 години з правом відвідування місця проживання батька, а також культурних та розважальних закладів.

Також суд погоджується з необхідністю та розумністю визначення часу для спільного відпочинку ОСОБА_1 з сином влітку протягом двадцяти календарних днів за попереднім погодження конкретного часу з ОСОБА_2

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 57-60, 208, 209, 212-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про встановлення порядку спілкування та участі у вихованні дитини задовольнити частково.

Визначити час спілкування та способи виховання неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, встановивши для позивача ОСОБА_1:

- періодичні побачення з неповнолітнім ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, кожні першу та третю суботи, другу та четверту неділі місяця з 10.00 години до 19.00 години за місцем проживання ОСОБА_1 з правом відвідування культурних та розважальних закладів під час побачень;

- час для спільного відпочинку ОСОБА_1 з неповнолітнім ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме протягом двадцяти календарних днів в період з 01 червня по 30 серпня кожного року за попереднім погодженням з ОСОБА_2.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Суддя О.І. Дацюк