Ухвала суду № 44166415, 12.05.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2826/15 Справа № 196/2091/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Гудим О. М. Доповідач - Городнича В.С.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Яловій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми позики і процентів за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору позики частково недійсним, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 01 лютого 2011 року на прохання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вона передала грошові кошти в сумі 24 000 грн., на підтвердження чого ОСОБА_3 надав їй розписку, в якій зазначив, що взяв у неї в борг 24 000 грн. під 10% у місяць і зобов'язався повернути борг до 01 листопада 2012 року. Крім того, ОСОБА_4 виступила поручителем зобов'язань свого чоловіка ОСОБА_3, про що 01 лютого 2011 року було складено розписку. 13 травня 2012 року позивачка знову позичила ОСОБА_3 на його прохання 7000 грн. під 10 % у місяць зі строком повернення боргу 01 вересня 2012 року, про що була складена розписка та ОСОБА_4 знову поручилася за даний борг, про що також 13 травня 2012 року була складена відповідна розписка. У жовтні 2012 року ОСОБА_3 за договором позики від 01 лютого 2011 року повернув їй 5000 грн. на погашення частини суми процентів. А тому на час пред'явлення позову за договором позики від 01.02.2012 року борг склав 103 000 грн. В лютому 2013 року за договором позики від 13 травня 2012 року ОСОБА_3 повернув їй 7000 грн. основної суми боргу, а проценти по договору в сумі 6300 грн. не повернув.

Вона неодноразово зверталася до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з проханням виконати умови договорів позики від 01.02.2011 року та 13.05.2012 року та повернути їй заборгованість по боргу та процентам. Проте, на її прохання боржники не відреагували, а тому просила суд стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на її користь 103000 грн. (сума позики та процентів за договором позики від 01.02.2011 року) та 6300 грн. (проценти за договором позики від 13.05.2012 року), витрати по сплаті судового збору.

Відповідач ОСОБА_4 пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору позики частково недійсним, посилаючись на те, що вона не укладала письмового договору поруки щодо позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно розписок від 01.02.2011 року та від 13.05.2012 року. Тому не укладення письмового договору поруки вказує на відсутність у неї будь-якого обов'язку забезпечення виконання зобов'язання щодо позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно розписок від 01.02.2011 року та від 13.05.2012 року. Крім того, на час подання первісного позову пройшло більше шести місяців, а тому будь-яка порука згідно вказаних розписок вже є припиненою.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_4 просила суд визнати неукладеним договір поруки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно розписок про взяття грошових коштів в борг від 01.02.2011 року та від 13.05.2012 року.

Відповідач ОСОБА_3 пред'явив зустрічний позов до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, посилаюсь на те, що він ніколи не писав та не підписував розписки від 01.02.2011 року та від 13.05.2012 року про взяття в борг грошових коштів, а тому відсутнє його волевиявлення на їх складання, що свідчить про недійсність договору позики, укладеного згідно розписки від 01.02.2011 року та згідно розписки від 13.05.2012 року.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_3 просив суд визнати недійсними договори позики, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, згідно розписки від 01.02.2011 року та згідно розписки від 13.05.2012 року.

Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задоволені частково, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3, як з боржника, на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 01.02.2011 року в сумі 20957 грн. 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_3, як з боржника, на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 13.05.2012 року в сумі 6300грн. Вирішено питання щодо судових витрат. В іншій частині позовних вимог за первісним позовом до ОСОБА_3 - відмовлено. У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору позики частково недійсним відмовлено. У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в частині стягнення боргу за договором позики у сумі 103 000 грн., ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в цій частині, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в оскаржуваній частині підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01 лютого 2011 року позивач уклала договір позики з відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про що була складена розписка про позику та розписка поруки (а.с.5). Згідно розписки позики ОСОБА_3 взяв в борг 24 000 грн. у ОСОБА_2 під 10% у місяць та зобов'язався повернути борг до 01 листопада 2012 року. Згідно розписки поруки ОСОБА_4 виступила поручителем у ОСОБА_3 у його боргових зобов'язаннях по розписці від 01.02.2011 року.

Крім того встановлено, що в борговій розписці від 01.02.2011 року маються виправлення в частині щомісячних відсотків за користування кредитом.

У зв'язку із сумнівами у суду щодо достовірності розміру відсотків суд дійшов висновку, що відсотки за користування грошовими коштами за розпискою від 01 лютого 2011 року слід рахувати відповідно до вимог ч. 2 ст.625 ЦПК України.

Також встановлено, що у жовтні 2012 року повернув позивачу за борговою розпискою від 01.02.2011 року 5000 грн. в рахунок погашення процентів за користування грошовими коштами. Проте письмової розписки чи інших доказів, що підтверджували б факт повернення відповідачем грошових коштів в сумі 5000 грн. саме в рахунок погашення відсотків суду не надано та в судовому засіданні позивачем не доказано.

13 травня 2012 року позивач уклала договір позики з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про що була складена розписка про позику та розписка поруки (а.с.6). Згідно розписки позики ОСОБА_3 взяв в борг 7000 грн. у ОСОБА_2 під 10% у місяць та зобов'язався повернути борг 01 вересня 2012 року. Згідно розписки поруки ОСОБА_4 виступила поручителем у ОСОБА_3 у його боргових зобов'язаннях по розписці від 13.05.2012 року.

Встановлено, що ОСОБА_3 у лютому 2013 року повернув позивачу за борговою розпискою від 13.05.2012 року 7000 грн. в рахунок погашення основної суми боргу. При цьому, проценти за користування грошовими коштами за даною розпискою до цього часу залишилися не повернутими.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову щодо визнання недійсними договорів позики, суд посилався на те, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 не було доведено тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог щодо визнання недійсними договорів позики від 01.02.2011 року та від 13.05.2012 року, не надано доказів в обґрунтування цих вимог, та не спростовано тих обставин, на які посилалася позивач за первісним позовом ОСОБА_2 в своїх позовних вимогах, що є його обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання договору позики частково недійсним, в якому прохала визнати договори поруки згідно боргових розписок від 01.02.2011 року та від 13.05.2012 року неукладеними, суд виходив з того, що такий спосіб захисту прав як визнання договору поруки неукладеним не передбачено діючим законодавством.

Суд встановив, що згідно з розписок позики від 01.02.2011 року та від 13.05.2012 року, строк виконання основного зобов'язання встановлено до 01.11.2012 року та 01.09.2012 року відповідно, тобто на час пред'явлення до суду первісного позову, а саме - 23.12.2013 року, порука як за розпискою від 01.02.2011 року, так і за розпискою від 13.05.2012 року є припиненою відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України.

За договором позики від 01.02.2011 року станом на 31.12.2013 року утворилась заборгованість, яка має наступний розрахунок: від основної суми боргу 24000 грн. 3% річних за період з 01.02.2011 року по 01.10.2012 року становить 1200 грн. В жовтні 2012 року відповідач ОСОБА_3 повернув 5000 грн., з яких 1200 грн. були спрямовані на погашення 3% річних, а інша частина в розмірі 3800 грн. - на погашення основної суми боргу. А тому станом на 01.10.2012 року сума основного боргу становить - 20200 грн., з яких за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року 3% річних становить 757,50 грн. Всього сума заборгованості - 20957 грн. 50 коп., яку стягнув суд з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, частково задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині.

Оскільки за договором позики від 13.05.2012 р. сума основного боргу в розмірі 7000 грн. була погашена ОСОБА_3 у лютому 2013 року, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягають 10%, як зазначено в розписці, за користування грошовими коштами щомісячно за період з 13.05.2012 р. по 01 лютого 2013 р., що становить 6300 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 суд відмовив.

З'ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов'язки сторін, обставини по справі, перевіривши доводи сторін та давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що судом не було належним чином досліджено обставини, на які він посилається як на підстави відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 10 % за користування грошовим кредитом від 01.02.2011 р. Також, апелянт посилається на те, що відповідачами по справі було надано розписку про позику та поруку від 01.02.2011 року про отримання грошових коштів у сумі 24 000 грн. під 10% у місяць. Судом не встановлено та відповідачами не доведено, що розписка від 01.02.2011 року про позику та поруку є недійсною або підробленою. Крім того, у розписці про позику від 01.02.2011 р. ОСОБА_3 власноручно написав, що взяв борг у розмірі 24 000 грн. під 10% у місяць, тобто він був згодний на умови договору позики та не заперечував щодо відсотків за користування позикою.

Таким чином, апелянт, посилаючись на положення ст. 536, ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, вважає, що ОСОБА_3 повинен сплатити у повному обсязі суму основного боргу за договором позики від 01.02.2011 р., а саме 103 000 грн.

Однак, з такими доводами апелянта погодитися не можна з наступних підстав.

Доводи апелянта, що суд безпідставно стягнув 3% річних, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки згідно із ч.2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою формою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Відповідно до вимог ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розрахунку відсотків за користування грошовими коштами за розпискою від 01.02.2011 року відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України. Оскільки ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції позивачем всупереч ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України не доведена правильність виправлення, які зроблені в розписці від 01.02.2011 року в частині щомісячних відсотків за користування кредитом.

За таких обставин приписи ст. 625 ЦК України підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем ОСОБА_3

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_3 прострочив виконання грошового зобов'язання по розписці від 01.02.2011 року, тому обґрунтовано стягнув на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України три проценти річних від простроченої суми.

Інші доводи апеляційних скарг є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду судом апеляційної інстанції не встановлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки учасників спору, обставини справи, перевірив доводи сторін та давши їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2014 року в оскаржуваній його частині - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

О.В. Лаченкова