Вирок № 44163753, 10.04.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/5874/15-к

В И Р О К

іменем України

"10" квітня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Марченко М.В.,

при секретарі: Фещенко Є.В.,

за участю прокурора: Холодницького Н.І.,

за участю захисника: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва кримінальне провадження №12013130250001170 від 27 травня 2013 року за обвинувальним актом за підозрою

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Зирянка Верхньокалимського району Якутської АРСР, кримського татарина, громадянина України, з незакінченою вищою освітою, одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.119, ч.1 ст.262, ч.1 ст.263 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 20 травня 2013 року, у невстановлений органом досудового розслідування час, знаходячись у будинку батьків за адресою: АДРЕСА_3, куди він мав вільний доступ, з метою викрадення та використання в особистих цілях вогнепальної зброї та бойових припасів, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, виставивши фрамугу верхньої пройми дверей, проник через вказану пройму дверей у кімнату, де в потаємному місці знайшов ключі від дверей мансарди та сейфу для зберігання зброї. Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на викрадення вогнепальної зброї та бойових припасів, ОСОБА_2, використовуючи знайдені ключі, відчинив двері мансарди вищезазначеного будинку, після чого, відкрив сейф, з якого таємно викрав, зареєстрований на його батька ОСОБА_4, карабін ОП-СКС калібру 7,62мм та набої до нього, а саме: патрони 7,62мм у кількості 10 штук, а також приладдя, що знаходилось у матерчатому чохлі. Вказаний карабін, боєприпаси та приладдя ОСОБА_2 того ж дня таємно переніс до свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2, де сховав на шафу у спальній кімнаті та став незаконно зберігати вогнепальну зброю та бойові припаси без передбаченого законом дозволу.

Крім того, 27 травня 2013 року, опівдні, ОСОБА_2, знаходячись за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2, дістав з шафи, що розташована у спальній кімнаті на другому поверсі вказаного будинку, викрадені ним карабін ОП-СКС калібру 7,62мм та набої до нього, які переніс у вітальню, де спорядив магазин патронами. Після цього, ОСОБА_2, утримуючи вказаний карабін в руках став з вікон будинку через оптичний приціл, встановлений на карабіні, прицілюватись у об'єкти місцевості та птахів, імітуючи при цьому звуки пострілів. Того ж дня, приблизно о 15 годині 30 хвилин, ОСОБА_2, знаходячись на другому поверсі вищезазначеного будинку, за своїм місцем проживання, утримуючи при собі споряджений набоями карабін ОП-СКС калібру 7,62мм, відчинив вікно та через віконний отвір прицілився у оптичний приціл у свого знайомого ОСОБА_5, який знаходився на городі домогосподарства ОСОБА_2 та підв'язував рослини помідорів, при цьому відстань від місця, де знаходився ОСОБА_2 до місцезнаходження ОСОБА_5 становила - 13,5м. Спостерігаючи таким чином через приціл за ОСОБА_5, утримуючи останнього фактично під прицілом карабіну ОП-СКС калібру 7,62мм, ОСОБА_2, не переслідуючи мети здійснення пострілу, а використовуючи встановлений на карабіні оптичний приціл лише для спостереження за об'єктами місцевості та птахами, не будучи при цьому обізнаним чи перебуває вказаний карабін на запобіжнику, не передбачаючи можливості здійснення випадкового пострілу, наслідком якого може стати смерть ОСОБА_5, випадково натиснув на спусковий гачок карабіну, внаслідок чого стався постріл, в результаті якого ОСОБА_5 отримав кульове поранення в голову, що спричинило смерть останнього.

Згідно з даними висновку судово-медичної експертизи у потерпілого ОСОБА_5 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді вогнепального проникаючого наскрізного кульового поранення голови з вхідною раною в тім'яній області зліва з пошкодженням по ходу раньового каналу м'яких тканин тім'яної області зліва, з утворенням дірчатого перелому лівої тім'яної кістки та лінійних переломів кісток зводу та основи черепу, пошкодженням твердої та м'якої мозкових оболонок та речовини головного мозку тім'яної долі зліва та лобної долі справа, осколкових переломів правої виличної кістки, кісток носу, верхної щелепи справа, гілки нижньої щелепи справа, крововиливами по ходу ранового каналу у речовину головного мозку та під оболонки речовини головного мозку, рановий канал закінчується вихідною раною щічної області справа та направлений зверху до низу, зліва направо, ззаду наперед, довжиною 19см; вогнепального наскрізного кульвого поранення правого плеча з вхідною раною передньої поверхні верхньої третини правого плеча з пошкодженням двоглавого та триголового м'язів правого плеча з крововиливами по ходу ранового каналу, який закінчується вихідною раною на задній поверхні середньої третини правого плеча, рановий канал направлений зверху униз, спереду назад, довжиною 10см; вогнепальної кульової поверхневої рани передньої поверхні нижньої треті правого стегна з пошкодженням м'яких тканин та сухожилля чотирьохголового м'яза стегна. Зазначені тілесні ушкодження є частинами одного перервного вогнепального ранового каналу, утворилися одномоментно незадовго до настання смерті в результаті одного пострілу з вогнепальної зброї, патроном, спорядженим кулею калібру порядку 7-8мм, та мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння та перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті.

В подальшому, 27 травня 2013 року працівниками міліції у встановленому законом порядку, в присутності понятих, в ході проведення огляду місця події за фактом виявлення трупа ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2, на другому поверсі вказаного будинку у спальній кімнаті на ліжку було виявлено та вилучено карабін ОП-СКС калібру 7,62мм та набої до нього, а саме: патрони 7,62мм у кількості 9 штук, а також вилучена у ванній кімнаті стріляна гільза, калібру 7,62мм.

Згідно з даними висновку судово-балістичної експертизи №5/219 від 28 травня 2013 року, предмет, вилучений при огляді місця події 27 травня 2013 року, є довгоствольною, одноствольною, нарізною, казнозарядною самозарядною, вогнепальною зброєю - мисливським промисловим карабіном моделі ОП-СКС, калібру 7,62мм, заводський номер НОМЕР_1, 1950 року випуску, виготовленою промисловим способом. Карабін для здійснення пострілів придатний, 9 патронів є бойовими припасами до нарізної вогнепальної зброї - 7,62мм, патрони зразка 1943 року, виготовлені промисловим способом, для здійснення пострілів придатні.

Судовий розгляд у даному кримінальному провадженні №12013130250001170 від 27 травня 2013 року на підставі ухвали підготовчого судового засідання Дніпровського районного суду м.Києва від 07 квітня 2015 року було проведено у відсутність обвинуваченого ОСОБА_2, який утримується під вартою в іншій державі, з урахуванням клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 про судовий розгляд у кримінальному провадженні без його особистої участі за участю його захисника ОСОБА_1, з наступних підстав.

Як вбачається з даних обвинувального акту з додатками та наданих сторонами суду матеріалів, СУ ГУ МВС України в АР Крим здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013130250001170 за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.7 ч.2 ст.115, ч.1 ст.262, ч.1 ст.263 КК України.

Визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акту та повідомивши сторонам кримінального провадження про завершення досудового розслідування, прокурор Автономної Республіки Крим, в порядку ст. 291 КПК України, направив обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 до Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим для розгляду.

Ухвалою Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 20 березня 2014 року (зі стадії підготовчого судового засідання) обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12013130250001170 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених п.7 ч.2 ст.115, ч.1 ст.262, ч.1 ст.263 КК України, повернуто прокурору для дооформлення, у відповідності зі ст.291 КПК України, при цьому ОСОБА_2 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяці, тобто до 19 травня 2014 року.

Разом з тим, в березні 2014 року Російською Федерацією була здійснена збройна анексія території України, а саме її частини, розташованої на півострові Крим.

Законом України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" зазначена територія визнана тимчасово окупованою та встановлено особливий правовий режим на окупованій території, а також визначено особливості діяльності державних органів в умовах цього режиму.

Цим Законом передбачені заходи правового реагування на тимчасово окупованій території. Зокрема, відповідно до вимог ст.12 вищезазначеного закону, підслідність кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованій території, визначається Генеральною прокуратурою України, крім того, матеріали досудового розслідування щодо злочинів, кримінальні провадження щодо яких знаходяться на стадії досудового слідства, повинні бути передані органам досудового слідства, визначеним Генеральною прокуратурою України.

Однак, органом досудового розслідування окупованої території АР Крим матеріали кримінального провадження №12013130250001170 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених п.7 ч.2 ст.115, ч.1 ст.262, ч.1 ст.263 КК України, у 10-ти денний строк з моменту набрання вищезазначеним законом чинності, не були передані до Генеральної прокуратури України.

21 квітня 2014 року СВ по Бахчисарайському району СУ СК Росії по Республіці Крим порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених п. "і" ч. 2 ст. 105, ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 226 КК РФ, тобто матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_2 були прийняті до провадження слідчими органами, розташованими на території Республіки Крим, всупереч вимогам законодавства України.

В подальшому, 30 квітня 2014 року Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим, розглянувши постанову в.о. старшого слідчого СУ СК РФ по Республіці Крим про порушення клопотання про обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2, який обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених п. "і" ч. 2 ст. 105, ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 226 КК РФ, керуючись ст.ст.97-100, 108 КПК РФ, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки під час досудового розслідування постановив обрати відносно останнього міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на два місяці, тобто до 30 червня 2014 року.

27 травня 2014 року ухвалою Апеляційного суду м.Києва за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_3 при перегляді постанови Бахчисарайського районого суду Автономної Республіки Крим від 30 квітня 2014 року було встановлено, що вона не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки ухвалена некомпетентним судом під час збройної анексії Російською Федерацією території України, зокрема її частини, розташованої на півострові Крим, на підставі законодавства Російської Федерації, з символікою Російської Федерації на постанові за відсутності ознак державності України та, з урахуванням положень ст.17 Закону №1207-VІІ, що гарантують захист прав, свобод і законних інтересів громадян Украни, які перебувають на тимчасово окупованій території, при цьому було ухвалено рішення про звільнення ОСОБА_2 з-під варти, оскільки строк такого тримання закінчився ще 19 травня 2014 року.

В подальшому, захисник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3 звернувся до суду зі скарго (заявою) в порядку, передбаченому ст.206 КПК України, щодо незаконного утримання ОСОБА_2 під вартою без відповідного на те рішення суду. За результатами розгляду скарги (заяви) захисника ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 18 червня 2014 року було встановлено, що на день постановлення ухвали, має місце утримання під вартою ОСОБА_2 без відповідного рішення суду та безпідставне позбавлення свободи останнього, при цьому, також було ухвалено рішення про негайне звільнення ОСОБА_2 з-під варти.

Разом з тим, незважаючи на вищезазначені ухвали від 27 травня 2014 року та від 18 червня 2014 року, ОСОБА_2 не був звільнений з-під варти та на момент надходження обвинувального акту у даному кримінальному провадженні до Дніпровського районного суду м.Києва, в тому числі й на сьогоднішній день, продовжує утримуватись під вартою в СІЗО-1 УФСИ Російської Федерації по Краснодарському Краю.

Поряд з цим, з наданих захистом суду матеріалів встановлено, що в Російській Федерації щодо ОСОБА_2 здійснюється кримінальне провадження за вчинення кримінальних правопорушень по тим самим фактам, що є предметом кримінального провадження №12013130250001170, яке знаходиться в провадженні Дніпровського районного суду м.Києва.

Зокрема, з копії постанови Верховного Суду Російської Федерації від 03 жовтня 2014 року вбачається, що кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених п. "і" ч. 2 ст. 105, ч.1 ст.222, ч.1 ст.226 КК РФ направлено для розгляду до Краснодарського краєвого суду.

Згідно з даними копії постанови Краснодарського краєвого суду від 03 березня 2015 року строк тримання під вартою ОСОБА_2 продовжений до 11 червня 2015 року.

Вищенаведені обставини, з урахуванням мотивів, наведених самим обвинуваченим ОСОБА_2, який подав до суду клопотання через обраного ним захисника ОСОБА_1 про розгляд справи у його відсутність, свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_2, будучи достовірно обізнаним про здійснення судового провадження щодо нього у Дніпровському районному суді м.Києва, через знаходження під вартою в іншій державі, з обгрунтованих підстав, позбавлений можливості з'явитись до суду для участі в судовому провадженні, що здійснюється судом першої інстанції щодо нього, тобто об'єктивно позбавлений можливості реалізувати своє право на захист під час судового розгляду особисто.

А тому, судом визнано причину неявки обвинуваченого ОСОБА_2 в судове засідання поважною, за відсутності ознак ухилення від явки на виклик суду.

Згідно ч.2 ст.3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є основним обов'язком держави.

Положеннями ст.55 Конституції України гарантовано захист судом прав і свобод людини і громадянина, в тому числі право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи.

Крім того, ч.1 ст.9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до вимог ст.1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, кримінального процесуального кодексу України та інших законів України.

Законом України від 15 квітня 2014 року №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" територія України, а саме її частина, розташована на півострові Крим, визнана тимчасово окупованою та встановлено особливий правовий режим на окупованій території, порядок забезпечення прав і свобод громадян України, а також визначено особливості діяльності державних органів в умовах цього режиму.

Разом з тим, положеннями ст.1 вказаного Закону України №1207-VII визначено правовий статус тимчасово окупованої території України, яка є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Крім того, цим Законом передбачені заходи правового реагування на тимчасово окупованій території. Зокрема, відповідно до вимог ст.12 вищезазначеного закону, підслідність кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованій території, визначається Генеральною прокуратурою України, крім того, матеріали досудового розслідування щодо злочинів, кримінальні провадження щодо яких знаходяться на стадії досудового слідства, повинні бути передані органам досудового слідства, визначеним Генеральною прокуратурою України.

Однак, всупереч вимог вищезазначеного закону, органом досудового розслідування окупованої території АР Крим - СУ ГУ МВС України в АР Крим, яким здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013130250001170 за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених п.7 ч.2 ст.115, ч.1 ст.262, ч.1 ст.263 КК України, що мали місце на території Автономної Республіки Крим до її окупації, у 10-ти денний строк з моменту набрання вказаним законом чинності, не були передані до Генеральної прокуратури України.

Незважаючи на увалу Апеляційного суду м.Києва від 27 травня 2014 року та ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 18 червня 2014 року, якими було встановлено безпідставне позбавлення свободи ОСОБА_2 та утримання підозрюваного під вартою без відповідного на те судового рішення, у зв'язку із закінченням строку тримання під вартою ОСОБА_2 ще 19 травня 2014 року, останній, на виконання вказаних ухвал про негайне звільнення його з під-варти, так і не був звільнений.

Більш того, було порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст.222, ч.1 ст.226, п "і" ч.2 ст.105 Кримінального кодексу Російської Федерації та проведено і закінчено попереднє слідство за законами КПК Російської Федерації. Після цього, постановою Верховного Суду Російської Федерації від 03 жовтня 2014 року кримінальну справу щодо ОСОБА_2 було направлено для розгляду до Краснодарського краєвого суду, який в подальшому постановою від 03 березня 2015 року продовжив строк тримання під вартою ОСОБА_2 до 11 червня 2015 року.

Відповідно до вимог ст.17 Закону України №1207-VІІ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року, у разі порушення положень цього закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та норми міжнародного права, з метою захисту прав, свобод і законних інтересів громадян Украни, які перебувають на тимчасово окупованій території.

На даний час, ОСОБА_2 вивезений з окупованої території АР Крим на територію Російської Федерації, де продовжує утримуватись під вартою в СІЗО-1 УФСИН Російської Федерації по Краснодарському краю без відповідного на те рішення суду, ухваленого Іменем України, що об'єктивно унеможливлює найближчим часом його особисту участь у кримінальному провадженні №12013130250001170 щодо нього за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.119, ч.1 ст.262, ч.1 ст.263 КК України, та порушує права обвинуваченого ОСОБА_2, гарантовані кримінальним процесуальним законодавством України на справедливий розгляд та вирішення справи у розумні строки, в тому числі відповідними положеннями Конституції України щодо гарантій судового захисту прав і свобод.

Згідно з положеннями ст.8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип Верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Кримінальний процесуальний кодекс України надає широкі можливості обвинуваченому брати особисту участь у кримінальному провадженні, що є одним із складових елементів права на захист, закріплених у ст.ст.20, 42 КПК України.

Вказані положення національного законодавства відповідають міжнародним стандартам захисту прав людини, в тому числі у межах кримінального провадження.

У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст.14 (3) (d)) зазначається: "Кожен має право при розгляді будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, як мінімум, на такі гарантії на основі повної рівності: (d) бути засудженим в його присутності ... ". Поряд з цим, комітет з прав людини при ООН роз'яснив, що для дотримання вимог щодо права на захист "у будь-якому кримінальному судочинстві обвинуваченому має надаватися право на усний розгляд, на якому йому дозволяється бути присутнім особисто або бути представленим захисником, і на якому він може представляти докази і допитувати свідків" (Герраде ла Еспріел'я проти Колумбії, КПЛ, документ ООН CCPR / C / 98 / D / 1623/2007 (2010) §9.3).

Крім того, комітет з прав людини при ООН у 1983 році визначив, що відмова від здійснення права може вважатися правомірною в тому випадку, якщо підсудний не з'явився в суд, хоча і був належним чином (завчасно) сповіщений про розгляд. Відмова обвинуваченого від здійснення свого права бути присутнім на суді або заочний розгляд справи (in absentia) не позбавляє його права на захист за посередництвом адвоката (Мбенге проти Заїру (16/1977), КПЛ, (1983) 2 вибр. ріш. 76, стор. 78, §14.1.).

Разом з тим, до початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов'язаний переконатися, що обвинувачений був належним чином повідомлений про судовий розгляд, а також про час і місце слухань (Малекі проти Італії, КПЛ, документ ООН CCPR / C / 66 / D / 699/1996 (1999 ) §9.4).

У виняткових обставинах, за відсутності обвинуваченого, суди зобов'язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист (КПЛ, Заключні зауваження: Таджикистан, документ ООН CCPR / CO / 84 / TJK (2004) §19). До таких прав відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді і вибрав захист за допомогою адвоката (Європейський суд з прав людини: "Пелладоах проти Нідерландів" (16737/90), (1994) §41; "Пуатрімоль проти Франції" (14032 / 88), (1993) §34).

Перебування під вартою, в тому числі в іншій державі, не може бути розцінено як ухилення від суду, адже особа в такому випадку не має фізичної можливості бути присутнім (Європейський суд з прав людини: "Маріані проти Франії" (43640/98), (2005), пар.41).

З даних, наданого суду, висновку професора кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, судді аd hoc Європейського суду з прав людини, доктора юридичних наук, професора ОСОБА_8 щодо правового регулювання окремих аспектів правового статусу обвинуваченого в кримінальному провадженні (щодо особистої участі обвинуваченого в судовому провадженні), у якому проаналізовано положення кримінального процесуального законодавства України з міжнародними стандартами захисту прав людини в межах кримінального провадження, в тому числі з Урахуванням практики Європейського суду з прав людини, вбачається, що судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов'язковою участю сторін кримінального провадження (ч.2 ст.318 КПК України), водночас, відповідно до п.19 ч.1 ст.3 КПК України, до сторони кримінального провадження з боку захисту відноситься не тільки обвинувачений (підсудний), але також його захисники. Поряд з цим, виходячи з положень ст.14(3)(d) Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, в яких вказується: "Кожен має право при розгляді будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, як мінімум, на такі гарантії на основі повної рівності: (d) бути засудженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним самим захисника ... ", а також з положень ч.4 ст.46 КПК, якими визначено, що захисник користується процесуальними правами обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо обвинуваченим і не може бути доручена захиснику, у висновку зазначено, що участь в судовому розгляді захисника обвинуваченого, який не бере особистої участі в судовому засіданні, в зв'язку із поважною причиною (знаходження під вартою в іншій країні), забезпечує достатній рівень реалізації права на захист за умови висловлення таким обвинуваченим відмови від реалізації права на особисту участь в судовому провадженні та бажання реалізації права на захист шляхом використання професійної правової допомоги та не порушує загальних принципів справедливого судового розгляду в розумінні ст.6 Конвенції. Більше того, неврахування судом викладеної вище позиції обвинуваченого щодо його особистої участі в судовому провадженні, що потягло порушення розумних строків проведення судового розгляду щодо нього та прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, прямо свідчитиме про порушення ст.6 Конвенції та потягне негативні наслідки для держави.

Поряд з цим, відповідно до роз'яснень Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини щодо практики Європейського суду з прав людини, як джерела права щодо можливості здійснення судового провадження судом першої інстанції України (підготовчого судового засідання та судового розгляду з ухваленням остаточного рішення) у кримінальному провадженні за участю захисника без особистої участі обвинуваченого за умови його особистого клопотання до суду та наявності виключних обставин, що об'єктивно позбавляють його можливості бути присутнім в судовому засіданні (зокрема знаходження під вартою в іншій державі), вбачається наступне.

Так, 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколи до неї, яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства, виходячи зі змісту статті 9 Конституції України, яка передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Положеннями ст.19 Закону України від 29 червня 2004 року №1906-ІV "Про міжнародні договори України" також встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності у встановленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Одним з прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод є право на справедливий суд, передбачене статтею 6, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав і обов'язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналась 14 квітня 1986 року, учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання невиконання ним договору. Стаття 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів визначає, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору. Поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Відповідно до ст.32 Конвенції, питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є юрисдикцією Європейського суду. Таке тлумачення здійснюється у прецедентній практиці Європейського суду.

Також, відповідно до положень ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року (з урахуванням змін) суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з прецедентною практикою Європейський суд визначає, що під час слухання справи людина володіє таким процесуальним правом як фізично постати перед судовим посадовцем (рішення у справах "Мулен проти Франції" (№3710/406), 2010 року, п.118; "Оджалан протии Туреччини" (46221/99), 2005 року, п.103, "Медведєв проти Франції" (№3394/03), 2010 року, п.118).

Особиста участь обвинуваченого в судовому розгляді кримінального провадження розглядається Європейським судом з прав людини саме як право, але не як обов'язок обвинуваченого, оскільки реалізація цього права є складовим елементом забезпечення справедливого судового розгляду в цілому, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, ця позиція висвітлюється в судовій практиці Європейського суду з прав людини в рішеннях: "Марчелло Віола проти Італії" (45106/04), 2006 року, "Саїд-Ахмед Зубайраєв проти Росії" (№34653/04), 2012 року, "Голубєв проти України" (№26260/02), 2006 року, "Стенфорд проти Сполученого Королівства" (16757/90), 1994 року, "Сахновський проти України" (21272/03), 2009 року).

Водночас, обвинувачений може добровільно відмовитися від здійснення свого права бути присутнім на судових слуханнях, проте така відмова має бути встановлена недвозначним чином, бажано в письмовій формі; супроводжуватися дотриманням гарантій, відповідних важливості такого рішення; і не повинна вступати в протиріччя з громадським інтересом (рішення у справах "Колоцца проти Італії" (№9024/80), 1985 року, п.28; "Пуатрімоль проти Франції" (14032/88), 1993 року, п.31; "Ермі проти Італії" (№18114/02), 2006 року, п.73). У цьому випадку суди зобов'язані суворо дотримуватися права обвинуваченого на захист (рішення у справах: "Пелладоах проти Нідерландів", (№16737/90), 1994 року, п.41; "Пуатрімоль проти Франції" (№14032/88), 1993 року, п.34).

Перебування обвинуваченого під вартою, в тому числі в іншій державі, не може бути розцінено як ухилення від суду, адже особа в такому випадку не має фізичної можливості бути присутнім в суді (решення у справі: "Маріані проти Франції" (43640/98), 2005 року, п.41).

Право бути судимим без невиправданої затримки служить інтересам правосуддя, а значить - інтересам обвинувачених, потерпілих і суспільства в цілому (рішення у справах: "Сельмуні проти Франції" (25803/94), 1999 року, п.п.107-118; "Опузен проти Туреччини" (33401/02), 2009 року, п.п.150-151). Затримка у відправленні правосуддя фактично означає відмову в правосудді.

З урахуванням того, що судом визнано причину неявки обвинуваченого ОСОБА_2 в судове засідання поважною, за відсутності ознак ухилення від явки на виклик суду, оскільки останній утримується під вартою в іншій державі, вказану обставину, також було визнано винятковою та такою, що на даний час і найближчим часом (до 11 червня 2015 року) з об'єктивних причин унеможливлює фізично його явку до суду та особисту присутність під час судового провадження щодо нього у Дніпровському районному суді м.Києва.

Поряд з цим, обвинувачений добровільно відмовився від здійснення свого права бути присутнім в судових засіданнях під час розгляду справи щодо нього у суді першої інстанції та підтвердив це письмово в своєму клопотанні до суду, посилаючись в тому числі на те, що належним чином повідомлений про судовий розгляд, при цьому висловив своє бажання реалізувати своє право на захист в суді через обраного ним захисника ОСОБА_1

А тому, на підставі викладеного, в тому числі, з урахуванням вищезазначеної практики Європейського суду з прав людини, за виняткових обставин, що склались у даному кримінальному провадженні, враховуючи засади кримінального провадження, зокрема положення ч.2 ст.8 та ч.5 ст.9 КПК України, які визначають, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовуються з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також вимоги ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року про те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, суд дійшов до висновку про можливість судового розгляду у кримінальному провадженні №12013130250001170 за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.119, ч.1 ст.262, ч.1 ст.263 КК України, без особистої участі обвинуваченого ОСОБА_2 за участю обраного ним захисника - адвоката ОСОБА_1, що забезпечить достатній рівень реалізації права на захист обвинуваченого та не порушує загальних принципів справедливого судового розгляду в розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В судовому засіданні були досліджені надані захисником ОСОБА_1 письмові пояснення обвинуваченого ОСОБА_2, який вину в пред'явленому йому обвинуваченні визнав, вищезазначені обставини, встановлені органом досудового розслідування, підтвердив та письмово пояснив, що дійсно 20 травня 2013 року, він, знаходячись в будинку своїх батьків, який розташований за адресою: АДРЕСА_3, поряд з його місцем проживанням, за відсутності вдома батька, маючи вільний доступ до будинку батьків, із сейфу, що знаходився в кабінеті батька на третьому поверсі, взяв карабін моделі ОП-СКС та патрони до нього у кількості 10 штук, при цьому ключі від сейфу він знайшов на книжній полиці в кабінеті, в який потрапив без відома батька. Цього ж дня, він переніс вкзаний карабін з патронами до свого будинку, який розташовани поряд, за адресою: АДРЕСА_2 та сховав на шафу у спальній кімнаті, де зберігав, не маючи, передбаченого законом дозволу. Вказаний карабін з боєприпасами взяв для того, щоб зробити декілька фотографій зі зброєю та розібратись в його механізмі, після чого, мав намір повернути зброю назад у сейф, при цьому будь-якого досвіду поводження зі зброєю не мав та ніколи раніше з карабіна не стріляв. 27 травня 2013 року, приблизно об 11 годині, до нього додому прийшов знайомий протягом 11 років ОСОБА_5, який повинен був допомогти йому по господарству та підв'язати помідори на городі. З останнім, вони спочатку працювали на городі, після чого, він пригощав ОСОБА_5 кавою у дворі. Приблизно о 13 годині він пішов до будинку, а ОСОБА_5 залишився працювати на городі. Через деякий час, він, ОСОБА_2, дістав з шафи карабін та став з вікон свого будинку через оптичний приціл спостерігати за птахами, спорудами та тим, що відбувалось навкруги. Знаходячись у ванній кімнаті, через вікно, з якого видно задній двір, він побачив, що на городі ще працює ОСОБА_5, за яким він також став спостерігати через оптичний приціл карабіну. Останній був повернутий до будинку лівим боком та знаходився у положенні навприсядки. Спостерігаючи через оптичний приціл карабіну за ОСОБА_5, він вважав, що карабін знаходиться на запобіжнику, при цьому не мав наміру здійснювати постріл та не допускав можливості випадкового пострілу. Разом з тим, права фрамуга вікна під впливом вітру різко почала закриватись, у зв'язку з чим, він відпустив лівою рукою карабін, для того, щоб притримати фрамугу, однак карабін, що був досить важким, став під власною вагою випадати з його правої руки. Намагаючись утримати в руці карабін, він потягнув його на себе, внаслідок чого, неумисно, випадково, притиснув курок карабіна, що призвело до одного пострілу. У вікно він побачив, що ОСОБА_5 впав на бік. Все це відбулось, приблизно о 15 годині 30 хвилин. Після пострілу, він поклав карабін на батарею та деякий час знаходився у шоковому стані, після чого, пішов до будинку батьків та повідомив про те, що сталось домогосподарку, яку попросив викликати швидку допомогу та міліцію. В подальшому, він пішов на город до потерпілого ОСОБА_5, з метою допомогти останьому, однак потерпілий був мертвий.

Свою винність ОСОБА_2 визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, послався на те, що вчинив вбавство ОСОБА_5 не умисно, випадково, не передбачаючи такі наслідки, відшкодував добровідьно потерпілій ОСОБА_10 матеріальну та моральну шкоду, яка не має до нього будь-яких претензій, фактичні обставини справи не оспорював. Поряд з цим, заявлений по справі потерпілим ОСОБА_11 цивільний позов у розмірі 1600000 гривень визнав повністю.

Письмові показання обвинуваченого ОСОБА_2 не викликають у суду сумніву щодо їх правдивості та добровільності.

Винність обвинуваченого ОСОБА_2 повністю підтверджується його показаннями та щирим каяттям у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.119, ч.1 ст.262, ч.1 ст.263 КК України.

Відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Положення ч.3 ст.349 КПК України, роз'яснені судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи та кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, а тому суд, відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись дослідженням, наданих суду письмових пояснень обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_2, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, процесуальних витрат, а також протоколів огляду місця події, висновків судово-медичної, судово-імунологічних, комп'ютерно-технічних, медично-криміналістичної, судово-хімічних, судово-балістичних, судово-дактилоскопічних, експертиз та інших, в яких викладені та посвідчені обставини даного кримінального провадження.

Винність ОСОБА_2, який не оспорював фактичні обставини справи, у вчиненні інкримінованих йому злочинів знайшла повне підтвердження під час судового розгляду.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_2: за ч.1 ст.119 КК України, оскільки він своїми діями вчинив вбивство, вчинене через необережність; за ч.1 ст.262 КК України, оскільки він, своїми умисними діями вчинив викрадення вогнепальної зброї та бойових припасів та за ч.1 ст.263 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів, без передбаченого законом дозволу.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_2 покарання, суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, вину у вчиненому визнав, щиро розкаявся, раніше не судимий, добровільно відшкодував потерпілій ОСОБА_10 матеріальну та моральну шкоду, яка не має до обвинуваченого ОСОБА_2 будь-яких матеріальних претензій.

Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_2, суд визнає щире каяття обвинуваченого та добровільне відшкодування потерпілій ОСОБА_10 завданої злочинними діями шкоди.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_2, судом не встановлено.

З урахуванням ступеня тяжкості вчинених ОСОБА_2 злочинів та суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння смерті ОСОБА_5, суд приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_2 неможливе без ізоляції від суспільства, а тому вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі.

Підстав для застосування ст.75 КК України суд не вбачає.

Крім того, остаточне покарання ОСОБА_2 повинне бути призначене за правилами ст.70 КК України за сукупністю злочинів, при цьому суд вважає за можливе застосувати принцип поглинення більш суворим покаранням, менш суворого.

Речові докази по справі: пакет експертної служби МВС України №1175353, в якому знаходиться гільза 7,62мм від патрона, зразка 1943 року; картонну коробку, в якій знаходиться крабін моделі ОП-СКС, калібру 7,62мм, заводський номер "НОМЕР_5", 1950 року випуску, 4 патрона, чохол, пакет, бірки первісної упаковки; мобільний телефон "Нокіа" ІМЕІ: НОМЕР_2 з сім-картою; мобільний телефон "Самсунг" ІМЕІ: НОМЕР_3 з сімкартою; мобільний телефон "Нокіа ВР - 6М" ІМЕІ: НОМЕР_4 з сім-картою; одяг та речі ОСОБА_2; фрагмент тканини РБК; зрізи волосся голови та нігтів; одяг потерпілого ОСОБА_5, які знаходяться на зберіганні в камері схову речових доказів ГУМВС України в АР Крим - слід знищити.

Крім того, підлягають стягненню з ОСОБА_2 процесуальні витрати у розмірі 17145 гривень 22 копійки на користь держави за проведення по справі судових експертиз (отримувач коштів: УК у Дніпровському районі м.Києва 24060300, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України в м.Києві, код банку отримувача: 820019, код отримувача (код за ЄДРПОУ):38012871, рахунок отримувача: 31114115700005).

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 на відшкодування завданої злочином моральної шкоди 1600000 гривень підлягає задоволенню, як такий, що знайшов повне підтвердження в судовому засіданні та визнаний обвинуваченим.

Керуючись ч.3 ст.349, ст.ст.368-371, 373-374, 376, КПК України, суд,-

засудив:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.119, ч.1 ст.262, ч.1 ст.263 КК України і призначити йому покарання за ці злочини:

- за ч.1 ст.119 КК України призначити покарання у виді 3 (трьох) років 8 (восьми) місяців позбавлення волі;

- за ч.1 ст.262 КК України призначити покарання у виді 3 (трьох) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі;

- за ч.1 ст.263 КК України призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення більш суворим покаранням менш суворого призначити ОСОБА_2 покарання у виді 3 (трьох) років 8 (восьми) місяців позбавлення волі.

Строк покарання ОСОБА_2 обчилювати з моменту затримання з 27 травня 2013 року.

Речові докази по справі: пакет експертної служби МВС України №1175353, в якому знаходиться гільза 7,62мм від патрона, зразка 1943 року; картонну коробку, в якій знаходиться крабін моделі ОП-СКС, калібру 7,62мм, заводський номер "НОМЕР_5", 1950 року випуску, 4 патрона, чохол, пакет, бірки первісної упаковки; мобільний телефон "Нокіа" ІМЕІ: НОМЕР_2 з сім-картою; мобільний телефон "Самсунг" ІМЕІ: НОМЕР_3 з сімкартою; мобільний телефон "Нокіа ВР - 6М" ІМЕІ: НОМЕР_4 з сім-картою; одяг та речі ОСОБА_2; фрагмент тканини РБК; зрізи волосся голови та нігтів; одяг потерпілого ОСОБА_5, які знаходяться на зберіганні в камері схову речових доказів ГУМВС України в АР Крим - знищити.

Стягнути з ОСОБА_2 процесуальні витрати у розмірі 17145 гривень 22 копійки на користь держави за проведення по справі судових експертиз (отримувач коштів: УК у Дніпровському районі м.Києва 24060300, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України в м.Києві, код банку отримувача: 820019, код отримувача (код за ЄДРПОУ):38012871, рахунок отримувача: 31114115700005).

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 на загальну суму 1600000 гривень - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_11 1600000 гривень на відкодування моральної шкоди.

Вирок може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Суддя: