Ухвала суду № 44156019, 03.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2015 року м. Київ К/800/6682/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - ДПІ) на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Соняшник і К» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0003792342 від 30.07.2013 року.

Зазначило, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення спростовується наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами, які підтверджують здійснення господарських операцій.

27 листопада 2013 року постановою Рівненського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року позов задоволено.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0003792342 від 30.07.2013 року визнане протиправним та скасоване.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Рівненського окружного адміністративного суду та ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 19.07.2013 року до 22.07.2013 року ДПІ була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ПП «Зернопром» за квітень 2013 року, за наслідками якої 22.07.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що у Товариство у порушення вимог п.,п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України занизило податок на додану вартість за квітень 2013 року, у розмірі 84 820,00 грн.

30 липня 2013 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0003792342 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 127 230,00 грн., у тому числі 84 820,00 грн. - основного платежу, 42 410,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 28.03.2013 року між Товариством та ПП «Зернопром» був укладений договір №010413 щодо поставки товару, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати покупцю товар в погоджені строки, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

На підтвердження виконання даного договору Товариство надало специфікації до договору; видаткові накладні; податкові накладні; витяг з журналу реєстрації довіреностей; паспорт на товар; виписки особових рахунків; договір оренди приміщення № 01/ОМ від 2.01.2013 року, укладений між Товариством та ПАТ «Липовецьагротехсервіс»; оборотно-сальдові відомості.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.,п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з ст. 201 Податкового кодексу України визначені основні положення щодо податкової накладної, зокрема, вказані обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної. У п.201.8 вказаної норми встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що необхідною умовою для включення податку на додану вартість до податкового кредиту, що безпосередньо впливає на зменшення суми податкових зобов'язань, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), їх зв'язок з господарською діяльністю платника податків. При цьому, наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто дії, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Відповідно до ч.,ч. 2, 3 ст. 9 Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських, операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальним фактором, для формування податкового кредиту з ПДВ, є зв'язок придбаних товарів (робіт, послуг) із господарською діяльністю платника податків та наявність підтверджуючих первинних документів, що відображають реальність таких господарських операцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України №755-IV від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що при здійсненні спірних господарських операцій Товариство та його контрагент були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, платники податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Посилання ДПІ на акт перевірки контрагента Товариства ПП «Зернопром», яким встановлена відсутність за місцем реєстрації, не може вважатися безперечним доказом того, що оформлені таким контрагентом первинні документи не мають юридичної сили та доказовості, оскільки складені з метою надання вигоди покупцеві без фактичного здійснення господарських операцій.

Крім того, Товариство надало всі передбачені чинним законодавством України документи для підтвердження реальності господарських операцій з придбання товару у ПП «Зернопром» та використання його у власній господарській діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.