Рішення № 44154224, 12.05.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Мазурик О.Ф., Семенюк Т.А.

при секретарі: Прохоровій В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

у листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила стягнути з останнього на її користь 194 535, 17 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 400 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначала, що постановою Святошинського районного суду м. Києва від 14.11.2013 року було закрито кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 122 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності згідно зі ст. 49 КК України. По даній кримінальній справі вона була визнана потерпілою та цивільним позивачем. У зв`язку із закриттям кримінальної справи її цивільний позов до ОСОБА_2 був залишений без розгляду та їй роз'яснено право звернутись до суду в порядку цивільного судочинства. Внаслідок нанесених відповідачем тілесних ушкоджень вона понесла витрати на придбання ліків, рентгенівські знімки, санаторне курортне лікування, на таксі, оскільки не могла самостійно пересуватися. Крім того, вона є приватним підприємцем та неотриманий дохід від підприємницької діяльності склав 77 265,77 грн. та їй не було оплачено лікарняні листки на загальну суму 60 267,87 грн. Від дій відповідача речі, в які вона була одягнена повністю зіпсовані, їх вартість оцінює у 1 000 грн. Відповідач 29.05.2009 року погрожував їй фізичною розправою, внаслідок чого вона вимушено здійснила переїзд до іншого населеного пункту, на що витратила 224, 63 грн.

Справа № 759/18349/13-цАпеляційне провадження № 22-ц-796/5999/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Ключник А.С.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.Дії відповідача призвели до її моральних страждань, які полягають у фізичному болю, необхідністю надання їй сторонньої допомоги. Крім того, у період її перебування на лікуванні з 2 по 11 липня 2008 року відповідач розмістив анкету з її фото ганебного змісту після чого їй стали телефонувати незнайомі чоловіки з пропозиціями надання з її боку послуг інтимного характеру. Відповідач розповсюджує також неправдиві відомості про те, що він працює у неї як найманий працівник, що призводить до приниження її честі, гідності та ділової репутації. Моральну шкоду, пов`язану з приниженням честі та гідності позивач оцінює у 50 000 грн., у приниженні престижу та ділової репутації - 100 000 грн., у моральних стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я - 250 000 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13.03.2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 1 223, 78 грн., 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та витрати на правову допомогу в розмірі 43 600 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 229,40 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не взяв до уваги, що наявність у неї оригіналів чеків та квитанцій свідчить про те, що саме нею були понесені витрати на придбання ліків, а також оплачені медичні обстеження, які були призначені лікарями, а також, що саме через тривале перебування у гіпсі, у неї виникло запалення легенів. Вважає, що суд також безпідставно відмовив у стягненні коштів на санаторно-курортне лікування, при цьому про причини відмови за перебування її у санаторії «Дружба» у рішенні взагалі нічого не зазначено. Витрати на таксі пов`язані з неможливість пересування у гіпсі в громадському транспорті та ці витрати мають безпосередній зв'язок з винними діями відповідача. Суд також не звернув уваги на те, що у 2008 році вона отримала травму і дохід у цьому році мала лише 2 квартали та не сплачувала внесків до Фонду соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв`язку з чим нею був проведений належний і повний розрахунок середнього заробітку, який втрачено.

Рентгенографічна картина знімків плечових суглобів була предметом обвинувачення, оспорювалась відповідачем в кримінальній справі і саме на знімку, який підтверджує тяжкість отриманих ушкоджень ґрунтувалось обвинувачення, тому дані витрати повинні бути відшкодовані відповідачем, як і витрати за пошкоджений одяг та взуття та транспортні витрати. Крім того, розмір моральної шкоди є занадто малим у порівнянні з отриманими нею моральними стражданнями, враховуючи і приниження відповідачем її честі, гідності та ділової репутації.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові у повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, вважає, що його вина не підтверджена належним доказами, а нереабілітуючі обставини закриття кримінальної справи не є доказом його вини. Докази надані позивачкою щодо отримання нею тілесних ушкоджень є суперечливими між собою та отримані на підставі сфальшованих медичних документів та судом не враховано нововиявлені обставини по кримінальній справі, які свідчать про відсутність травм у позивачки. Задовольнивши його клопотання про виклик в якості спеціаліста заступника директора ІТО АМН України доктора медичних наук ОСОБА_5 суд не викликав дану особу у судове засідання. Стягуючи витрати на правову допомогу суд не звернув уваги на те, що самі по собі квитанції про сплату послуг адвокатів та приходні касові ордери не є остаточними доказами витрат на правову допомогу. Пославшись на те, що у матеріалах кримінальної справи є договір позивачки з АО «Юридична консультація Святошинського району» суд не зазначив ні його номеру, ні дати укладання. Угоди з АО «Адвокат» позивачка не укладала, остання укладала договір з адвокатом Щербаком О.В.. У рішенні суд зазначив, що відповідно до оглянутого диску, наданого відповідачем Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Крим» є дитячим санаторієм, проте ним надавався диск щодо Дитячого оздоровчого центру «Дружба». У рішенні також зазначено прізвище невідомої особи ОСОБА_8 Крім того, суд зазначив, що він заявив вимоги про відшкодування судових витрат в розмірі 21 558, 70 грн., тоді як він просив стягнути 22 890, 60 грн., про що надав відповідні документи.

У судовому засіданні представники ОСОБА_1 - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтримали апеляційну скаргу позивачки та просили її задовольнити, апеляційну скаргу відповідача просили відхилити.

ОСОБА_2 просив задовольнити свою апеляційну скаргу, а апеляційну скаргу позивачки відхилити.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до постанови Святошинського районного суду м. Києва від 14.11.2013 року ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що 18.06.2008 року, приблизно о 12 год. на території ГБК Арктика» умисно заподіяв ОСОБА_1 тілесне ушкодження середньої тяжкості при наступних обставинах. Направляючись до гаража 482, розташованого на території ГБК «Арктика» по вул. Жмеринській, 24 в м. Києві, ОСОБА_2 випадково зустрів ОСОБА_1 Під час зустрічі, на ґрунті неприязних стосунків, між ними виникла словесна сварка, в ході якої ОСОБА_2 правою рукою схопив ОСОБА_1 за шию, після чого наніс декілька ударів по голові, після чого схопив за ліву руку та викручуючи її повалив ОСОБА_1 на землю та наніс декілька ударів ногами по тулубу, внаслідок чого ОСОБА_1 завдано тілесні ушкодження у вигляді закритої травми лівого плечового суглобу, переломів великого бугрика та верхньої третини діафізу лівої плечової кістки, синця надключичної ділянки зліва, який переходить в ділянку лівого плеча, двох синців, розташованих на передній поверхні шиї в середній третині, синця, розташованого на боковій поверхні шиї зліва в середній третині, двох синців - на передній поверхні шиї в нижній третині, двох - в надключичній ділянці справа, одного - на задній поверхні правого плеча у нижній третині, а також біля 20 саден, розташованих на ліктьовій поверхні правого передпліччя в середній і нижній третині, на долонно-ліктьовій поверхні правого променевозап'ясткового суглобу - 3 та на передній поверхні правої гомілки в середній третині.

Зазначеною постановою, яка набрала законної сили, закрито кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 122 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності згідно ст. 49 КК України, а цивільний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду. У цій постанові зазначено, що ОСОБА_2 було роз`яснено, що закриття кримінальної справи за ст. 49 КК України є звільненням від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами.

Відповідно до довідки № 9839 від 18.06.2008 року ОСОБА_1 зверталась до КМКЛ № 7, де їй було встановлено діагноз: крововилив області шиї. Ссадно правого променевозап`яст. суглобу. Перелом великого горбика, повздовжний перелом в/з лівої плечової кістки б/з відростків, струс головного мозку. Рекомендовано лікування під наглядом травматолога в поліклініці та консультація невропатолога (том 1 а.с 80).

Позивачкою у підтвердження понесених витрат надано листки непрацездатності за різні дати, чеки замовлення послуг таксі на загальну суму 505 грн., квитанції про сплату витрат на правову допомогу, квитанції про оплату рентгенівських знімків на суму 590 грн., документи про перебування на санаторно - курортному лікуванні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач зазнала тілесних ушкоджень з вини відповідача та що витрати на лікування підтверджені належними та допустими доказами на суму 1 223,78 грн. Стягуючи у рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн. суд першої інстанції виходив з того, що такий розмір відповідає тяжкості та тривалості моральних страждань, принципу розумності та справедливості. Відмовляючи у стягненні інших сум суд виходив з того, що з лікарняних листів та квитанцій не вбачається, що захворювання позивачки, придбання ліків, використання послуг таксі, понесення витрат за рентгенівські знімки знаходиться у причинно - наслідковому зв`язку з діями відповідача, вчиненими ним 18.06.2008 року. Відмовляючи у стягненні витрат за пошкоджений одяг, транспортні витрати, понесені у зв`язку з погрозами відповідача, за неотримані доходи від підприємницької діяльності, оплату лікарняних листків суд першої інстанції виходив з того, що дані вимоги не підтверджені належними та допустими доказами.

Колегія суддів погоджується у цій частині з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Статтями 60, 61 ЦПК України установлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу доказування між сторонами.

За загальним правилом, передбаченим ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 цього Кодексу.

Зазначене правило діє, якщо в нормах матеріального права немає вказівки про перерозподіл обов`язків щодо доказування.

Відповідно до положень ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдану майну фізичної особи або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 1167цього ж Кодексу моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суд керуючись зазначеними нормами правильно виходив з того, що законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, він повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір, а наявність чи відсутність вини у спричиненні шкоди має довести відповідач.

Згідно з постановою Святошинського районного суду м. Києва від 14.11.2013 року ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що 18.06.2008 року заподіяв ОСОБА_1 тілесні ушкодження. Цією постановою закрито кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 122 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності згідно зі ст. 49 КК України та при закритті справи ОСОБА_2 було роз`яснено, що закриття кримінальної справи за ст. 49 КК України є звільненням від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами. Дана постанова не має преюдиційного значення, проте є доказом заподіяння позивачці шкоди відповідачем, оцінена судом у сукупності з іншими доказами. Відповідачем будь - якими іншими доказами обставини щодо спричинення шкоди позивачці не спростовані.

Відтак доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач не надала доказів вчинення ним шкоди та його вини колегія суддів вважає безпідставними.

Також є безпідставними доводи відповідача про відсутність вироку, яким би він був визнаний у вчиненні злочину та, що суд не врахував положення нормативних актів, які регулюють питання відшкодування шкоди особі, яка потерпіла від злочину, оскільки вимог про відшкодування шкоди на підставі ст. 1177 ЦК України позивач не заявляла та дане питання не було предметом судового розгляду.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування суд правильно виходив з того, що позивач надала належні та допустимі докази понесення витрат на лікування у розмірі 1 223,78 грн., а щодо інших витрат як на лікування, так і на транспорті послуги доказів про те, що такі витрати були необхідними та знаходяться у причинно - наслідковому зв`язку з діями відповідача не надано.

Так, з листків непрацездатності за різні періоди вбачається, що тривалий час позивач перебула на лікуванні з діагнозом пневмонія, бронхіт, ГРЗ. Посилання позивачки на те, що дані захворювання викликані її тривалим перебуванням у гіпсі доказами не підтверджені.

Разом з тим, факт отримання тілесних ушкоджень у вигляді гематоми, ссадин, струсу головного мозку, перелому лівої плечової кістки підтверджується довідкою Київської міської клінічної лікарні № 7, випискою з історії хвороби, довідкою поліклінікі № 2 Святошинського району м. Києва від 19.06.2008 року, консультативною довідкою ДУ «Інститут травматології та ортопедії». Доводи відповідача про те, що зазначені медичні документи сфальшовані не можуть бути взяті до уваги, оскільки не підтверджені доказами.

Виправлень у діагнозі довідка, яка видана Київською міською клінічною лікарнею № 7 (а.с. 80 т.1 та а.с. 187 т.1) не містить. У випадку встановлення фальшивості документів вироком суду відповідач не позбавлений права звернення до суду із заявою про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, проте на час розгляду даної справи фальшивості медичних документів не встановлено.

Консультативний висновок від 08.12.2014 року (а.с. 100 - 105 т.3) та роз`яснення від 04.09.2009 року (а.с. 188-191 т.1) не містять даних про те, що отримані позивачкою травми не пов`язані з діями відповідача та такі висновки і роз`яснення надані без проведення медичного огляду позивачки. Клопотання про призначення судової експертизи сторони не заявляли. Відповідно ж до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вказуючи у апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не допитав у судовому засіданні як спеціаліста доктора медичних наук ОСОБА_5, який надав роз`яснення від 04.09.2009 року відповідач таке клопотання у суді апеляційної інстанції не заявляв.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення витрат за пошкоджений одяг вказав прізвище ОСОБА_8 не впливають на висновки суду, оскільки виправлення описок у рішенні суду передбачено ст. 219 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Відповідно до положень ст. 1 198 цього Кодексу розмір доходу фізичної особи-підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців. Такий розмір визначається на підставі даних органу державної податкової служби.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення неотриманого доходу суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач не надала доказів втрати нею доходу. Крім того, судом було встановлено, що непрацездатність була викликана як через травми, отримані позивачкою 18.06.2008 року, так і у зв`язку з іншими захворюваннями.

Разом з тим, суд помилково послався на те, що обов`язок по оплаті листків непрацездатності покладено на органи Фонду соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності, оскільки у матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач сплачувала страхові внески до Фонду.

Відповідно ж до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства.

Положення про те, що такі особи мають право на матеріальне забезпечення лише за умови сплати страхових внесків до Фонду передбачено і ч. 3 ст. 19 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який діє на теперішній час.

Визначаючи розмір моральної шкоди суд першої інстанції виходив з тяжкості та тривалості моральних страждань та на думку колегії суддів такий розмір визначено судом з урахуванням принципу співмірності, розумності та справедливості. Позивач у апеляційній скарзі вказує на те, що суд першої інстанції не врахував ті обставини, що моральна шкода спричинена не лише ушкодженням здоров`я, а і у зв`язку з розміщенням у мережі інтернет її фото та погрозами з боку відповідача. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів у підтвердження зазначених обставин.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційних скаргах.

Відмовляючи у задоволенні позову про відшкодування витрат на санаторно - курортне лікування суд першої інстанції виходив з того, що Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Крим» смт Партеніт є дитячим санаторієм.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції оскільки вони не відповідають обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач перебувала на санаторно - курортному лікуванні двічі - у період з 19 серпня по 5 вересня 2009 року у ДСОЦ «Дружба» у м. Євпаторія та у період з 21 червня по 15 липня 2012 року у ЦМРіСЛ «Крим» у смт Партеніт.

Відповідачем було надано диск у підтвердження доводів про те, що ДСОЦ «Дружба» є дитячим санаторієм, проте суд зазначив, що дитячим санаторієм є ЦМРіСЛ «Крим» та про підстави відмови у стягненні витрат на друге санаторно - курортне лікування взагалі не вказав.

За вказаних обставин рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Вирішуючи в цій частині спір колегія суддів виходить з наступного.

Так, з довідки для одержання путівки, яка видана поліклінікою № 2 Святошинського району м. Києва 27.05.2009 року, санаторно - курортної карти від 17.08.2009 року вбачається, що позивачці рекомендовано санаторно - курортне лікування у Бердянську, Євпаторії, Саках, оскільки остання страждає на артроз лівого плечового суглобу (післятравматичний). Відповідно до виписного епікризу позивач перебувала на лікуванні у ДСОЦ «Дружба» (м. Євпаторія) та її основний діагноз як при прибутті у санаторій так і при виписці з санаторію був «посттравматичний артроз лівого плечового суглобу», а супутні захворювання - «стан після перелому лівої плечової кістки». За вказаних обставин колегія суддів вважає, що зазначеними доказами підтверджується необхідність санаторно - курортного лікування позивачки після травм, отриманих нею 18.06. 2008 року. А відтак додаткові витрати понесені позивачкою на санаторно - курортне лікування підлягають стягненню з відповідача на підставі вимог ст. 1 195 ЦК України. Розмір таких витрат складає 6 715 грн. безпосередньо за перебування у санаторії та 748, 24 грн. витрат, пов`язаних з проїздом до місця санаторно - курортного лікування та у зворотному напрямку, що разом складає 7 463, 24 грн. Такі витрати підтверджено квитанцією та проїздними документами (а.с. 48 т.1). Незважаючи на те, що ДСОЦ «Дружба» є дитячим санаторієм, що крім диска, наданого відповідачем вбачається і з самої назви санаторію, яка вказана на зворотному талоні до путівки, надані позивачкою докази про те, що вона проходила лікування у цьому санаторії є належними та допустимими, а диск та сама назва санаторію не свідчить про відсутність у ньому відділення для дорослих.

Відповідно до довідки, виданої Інститутом травматології та ортопедії АМН України від 22.02.2011 року та консультативного висновку Київського міського ортопедичного центру ендопротезування, хірургії та реабілітації від 23.02.2011 року ОСОБА_1 рекомендовано санаторно - курортне лікування у Саках, Хмільнику, Бердянську, Жовтні, Немирові. Ці рекомендації пов`язані з необхідністю реабілітації плечового суглобу (а.с. 96-98 т.1). Проте, позивач обрала санаторно - курортне лікування на власний розсуд не у профільних санаторіях, які їй було рекомендовано, а у ЦМРіСЛ «Крим» у смт Партеніт, відтак такі витрати відшкодування не підлягають.

У довідці для отримання путівки на санаторно - курортне лікування, яка видана поліклінікою № 2 Святошинського району м. Києва 11.06.2012 року вказано рекомендоване місце лікування ЮБК, проте не зазначено конкретного профільного місця лікування захворювання, пов`язаного з трамвою, отриманою позивачкою 18.06.2008 року та такі рекомендації суперечать рекомендаціям, наданим Інститутом травматології та ортопедії АМН України та Київським міським ортопедичним центром ендопротезування, хірургії та реабілітації.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

За вимогами даних норм витрати на правову допомогу - це витрати, пов`язані з необхідністю отримання правової допомоги у конкретній цивільній справі, а не будь -які витрати на правову допомогу взагалі.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач включила до витрат на правову допомогу і витрати, не пов`язані з розгладом даної цивільної справи, а понесені нею при розгляді кримінальної справи. Стягнення витрат на правову допомогу у інших справах ст. 79, 84 ЦПК не передбачено.

Крім того, суд правильно пославшись на нормативні акти, якими у різний час встановлювалися граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу, не застосував положення цих нормативних актів.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», який діяв на час ухвалення рішення розмір таких витрат не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до журналів судового засідання загальний час участі особи, що надавала правову допомогу позивачці складає 28 годин.

Мінімальна заробітна плата на час ухвалення рішення складала 1218 грн.

Таким чином граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу складає 13 641, 60 грн. (1218 * 40% * 28).

Будь - яких доказів витрат часу на надання консультативних послуг, пов`язаних з розглядом даної справи, ознайомлення з матеріалами справи, звітів, актів виконаних робіт тощо позивачем не надано.

Суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність належних доказів, що підтверджують витрати часу на правову допомогу та не врахував положень ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», не застосував принцип пропорційності стягнення таких витрат, внаслідок чого стягнув витрати на правову допомогу у значно завищеному розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що загальна ціна позову складала 594 535, 17 грн., а задоволено позов на загальну суму 18 687,02 грн., що становить 3,14 % від ціни позову, то витрати на правову допомогу, які підлягають стягненню пропорційно до задоволеної частини позовних вимог складають 428,35 грн. (13 641, 60 грн.* 3,14 %).

Оскільки відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, а суд першої інстанції вирішив питання про розподіл судових витрат з порушенням норм матеріального та процесуального права рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню.

За правилами ст. 85 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також наймання житла несуть сторони та граничний розмір таких витрат, який встановлюється Кабінетом Міністрів України може стягуватися стороні, на користь якої ухвалено рішення.

Відмовляючи у стягненні витрат відповідача, пов`язаних з явкою до суду суд першої інстанції правильно керувався вимогами зазначеної норми.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2015 року в частині відмови у стягненні витрат на санаторно - курортне лікування та в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 463, 24 грн. витрат на санаторно- курортне лікування та 428,35 грн. витрат на правову допомогу.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді