Ухвала суду № 44154147, 22.10.2014, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2014 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Антоненко Н.О., Шкоріної О.І.

при секретарі: Басюк Ю.В.

за участю: позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача Телицької В.А.

представника третіх осіб ОСОБА_5

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління юстиції в м. Києві, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Головне управління Держкомзему у м. Києві, Головне управління Держземагенства у м. Києві про визнання права власності на спадкове майно за заповітом та за позовом ОСОБА_5, яка також виступає представником ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору до сторін по справі ОСОБА_2, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради, Головне управління Держземагенства у м. Києві про визнання права власності за кожним з них по 1/8 частини земельної ділянки, -

Справа №2608/16492/2012 № апеляційного провадження:22-ц-796/12711/2014 Головуючий у суді першої інстанції: Морозов М.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 в жовтні 2012 року звернулася до суду з позовом до Головного управління юстиції в м. Києві, Головного управління Держкомзему в м. Києві, Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, Київської міської ради, в якому просила визнати за нею право власності на спадщину за заповітом на 31./50 частину земельної ділянки загальною площею 0, 0735 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1), що належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_14, зобов'язати Дванадцяту Київську державну нотаріальну контору видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно: 31/50 частину спірної земельної ділянки загальною площею 0, 0735 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1), зобов'язати Головне управління Держкомзему в м. Києві видати їй Державний акт про право власності на земельну ділянку на спадкове майно: 31/50 частину земельної ділянки загальною площею 0, 0735 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, посилаючись на те, що 01 листопада 2006 року вона уклала із ОСОБА_14 договір довічного утримання, за яким до неї перейшло у власність 31/50 частина житлового будинку АДРЕСА_1, яка зареєстрована Київським БТІ 09 листопада 2006 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_14 померла та після смерті залишила заповіт, по якому все своє майно заповіла їй - ОСОБА_2

Після смерті ОСОБА_14 на її думку відкрилась також спадщина на 31/50 частин земельної ділянки, загальною площею 0,0735 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1, право на яку посвідчено Державним актом на право власності на землю серії НОМЕР_2.

Вона зверталася до державного нотаріуса 12-ї Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказану земельну ділянку, але 19 вересня 2012 року Державний нотаріус виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв'язку із неможливістю визначити склад спадкового майна.

У третіх осіб по справі та спадкодавця ОСОБА_14 були визначені частки у праві власності на житловий будинок, а право власності на земельну ділянку посвідчено Державним актом, тому до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_14 входить саме 31/50 частка земельної ділянки площею 0,0735 га. Вважає, що право власності на 31/50 частину земельної ділянки у спадкодавця виникло та посвідчено Державним актом, а тому до неї також перейшло і право власності на вказану частину земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом.

ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_8, не визнаючи позов ОСОБА_2, пред'явили позов, як треті особи із самостійними вимогами до ОСОБА_2, Головного управління Держземагенства у м. Києві, Київської міської ради і з урахуванням уточнень просили визнати за кожним із позивачів за даним позовом право власності на 0, 0091875 га, що становить 1/8 частини земельної ділянки від площі 0, 0735 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 липня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління юстиції в м. Києві, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Головне управління Держкомзему у м. Києві, Головне управління Держземагенства у м. Києві про визнання права власності на спадкове майно за заповітом та за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_2, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради, Головне управління Держземагенства у м. Києві, третя особа: Головне управління Держкомзему у м. Києві про визнання права власності за кожним з них по 1/8 частини земельної ділянки - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Також вказує на те, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця, а визначення частки у спільній сумісній власності за померлим суперечить змісту статей 3, 27 і 31 ЦПК України.

Крім того, сторони у справі не можуть заявити позов про виділення часток із спільної сумісної власності так як їх право власності на спадкове майно не зареєстровано належним чином.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача Київської міської Ради Телицька В.А. проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Третя особа ОСОБА_5, яка також представляє інтересах третіх осіб ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9, посилалась на розсуд суду.

Відповідачі Головне управління юстиції в м. Києві, Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, третя особа: Головне управління Держземагенства у м. Києві в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином (т.3 а.с. 48, 49, 54 ), а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Ленінградського районного суду м. Києва від 19 березня 1985 року було визнано право власності за ОСОБА_14 у розмірі 31/50 частини домоволодіння по АДРЕСА_1, а за ОСОБА_15 19/50 частини вказаного домоволодіння і здійснено його розподіл між співвласниками, в тому числі із надвірними будівлями та спорудами приналежними до будинку. Підставою проведення судом розподілу домоволодіння, як це вбачається із мотивувальної частини рішення, стала в тому числі можливість розділити ідеально земельну ділянку по 1/2 частині кожному із співвласників для користування у конфігурації, відображеній у висновку експерта ОСОБА_16 (т.1 а.с.134,135).

ОСОБА_15 і ОСОБА_14 користувались земельною ділянкою в межах, визначених в рішенні суду від 19 березня 1985 року.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_15, належну йому частку 19\50 у праві власності на домоволодіння згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 серпня 1997 року, успадкували в рівних долях його брати та сестри - ОСОБА_9, ОСОБА_17, ОСОБА_8, ОСОБА_11

Спадкоємці ОСОБА_15 користувались тією частиною земельної ділянки і у тому варіантів, що і спадкодавець за своє життя.

За взаємною згодою між спадкоємцями ОСОБА_15 та ОСОБА_14 було приватизовано у спільну сумісну власність спірну земельну ділянку і були видані Державні акти на право приватної власності на землю від 13 листопада 2000 року кожному із співвласників, без визначення часток.

Після смерті ОСОБА_17, одного із спадкоємців, за заповітом від 27 липня 2004 року право власності на 19/200 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд та будівель перейшло до ОСОБА_5,

Першою Київською державною нотаріальною конторою було відмовлено у видачі ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, належну померлому ОСОБА_17, у зв'язку з тим, що не була визначена частка померлого у спільному майні (т.1 а.с.163, 222).

01 листопада 2006 року ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2) уклала із ОСОБА_14 договір довічного утримання, за яким до неї перейшла у власність 31/50 частина житлового будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_14 все належне їй майно згідно заповіту від 12 жовтня 2006 року заповіла внучатій племінниці ОСОБА_18

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_14 померла. Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить і земельна ділянка загальною площею 0, 0735 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1

19 вересня 2012 року державний нотаріус 12-ї Київської державної нотаріальної контори постановою відмовив ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з підстав не визначення складу спадкового майна, і що це питання повинно вирішуватись у судовому порядку (т.1 а.с.100).

30 серпня 2011 року ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_8 з іншого боку уклали договір про поділ (розмежування) земельної ділянки таким чином, що у спільній частковій власності (користуванні) ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_8 та ОСОБА_2 залишилось по 1/2 частині спірної земельної ділянки, (т.1.а.с.223).

Відмовляючи у задоволенні пред'явленого позову суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами у справі не має спору щодо правильності видачі Державного акту на право приватної власності на спірну земельну ділянку, і ніхто не оспорює право позивача та третіх осіб у спільній сумісній власності.

Ніким із сторін у справі не заявлено позовних вимог про визначення (виділення) часток померлих ОСОБА_14 та ОСОБА_17 у спільному майні, а також виділення часток ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9 із спільного сумісного майна у вигляді земельної ділянки у спільну часткову власність.

Вказані особи просять визнати за ними право власності на певні частини земельної ділянки, хоча їхнє право вже закріплено Державним актом на право приватної власності на землю від 13 листопада 2000 року і додатково визнавати за ними право власності на земельну ділянку не має законних підстав.

Відсутні законні підстави в судовому порядку визнавати за ОСОБА_2, як спадкоємцем померлої ОСОБА_14, за ОСОБА_5, як спадкоємцем померлого ОСОБА_17, а також ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_11 право власності на конкретні частки спірної земельної ділянки, без вирішення питання про виділ часток із спільної сумісної власності . Позовних вимог про визначення (виділення) часток померлих ОСОБА_14 та ОСОБА_17, а також про виділ часток із спільної сумісної власності не заявлялось, а суд не вправі вийти за межі заявлених позовних вимог.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду.

Так, згідно ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Згідно ст. 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Згідно ст. 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням (частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Згідно ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Згідно ст. 42 ЗК Української РСР від 13 березня 1992 року громадяни, яким жилий будинок, господарські споруди та будівлі і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно.

Згідно ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво по право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Як правильно встановлено судом спірна земельна ділянка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_14, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_11, та ОСОБА_8

Визнання права на спадщину у майні, яке належало спадкодавцю разом із іншими співвласниками, передбачає визначення частки цього спадкодавця у спільному майні, і відповідно перетворення правового режиму майна із сумісної власності на часткову.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Висновки суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог сторін, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Суддя-доповідач:

Судді: