Постанова № 44153924, 13.05.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 травня 2015 року № 826/20469/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення,

-

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач або ФОП ОСОБА_1) з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання незаконними та скасування податкового повідомлення-рішення №2406-17-01 від 01.12.2014 року, податкового повідомлення-рішення №2407-17-01 від 01.12.2014 року, рішення від 01.12.2014 року № 2404/26-59-17-01, податкового повідомлення-рішення №2405/17-01 від 01.12.2014 року, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що не погоджується з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями та рішенням, прийнятими на підставі висновків акту перевірки № 1837/17-01/НОМЕР_1 від 11.11.2014 року, вважає їх неправомірними та такими, що прийняті із порушенням вимог чинного законодавства, а тому, на думку позивача, вони підлягають скасуванню. Позивач зазначив, що він помилково відобразив у своїх податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2012 - 2013 роки грошові кошти, отримані за договором оренди квартири в інтересах довірителя. Дані кошти позивачу не належать, а тому не є його доходами. Позивачем було подано уточнюючі податкові декларації про майновий стан і доходи за 2012 - 2013 роки, відповідно до яких доходи у позивача за даний період відсутні.

У судове засідання 02.04.2015 року з'явився представник позивача.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав заперечення проти позову, вважає його таким, що не підлягає задоволенню з підстав, викладених у запереченнях. При цьому посилався на те, що перевіркою встановлено, що позивачем в порушення п. 36.1 ст. 36, п. 49.2 ст. 49, пп.49.18.2 п.49.18 ст. 49 Податкового кодексу України не надано податкових розрахунків сум доходів нарахованих (сплачених) на користь платників податку і сум утриманих з них податків за ф №1-ДФ за І, ІІ, ІІІ, ІV кв. 2012 р. та І, ІІ, ІІІ, ІV кв. 2013 р. (вісім звітних періодів). В порушення п. 176.1 «а» ст.176, п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України занижено валовий дохід у 2013 р. на суму 523,37 грн. та завищено валові витрати у 2012 р. на суму 289 572,16 грн., у 2013 р. на 300 024,70 грн. сума податку з доходів фізичних осіб, донарахована за результатами перевірки складає 95 579,48 грн., в тому числі за 2012 р. у сумі 47 038,65 грн., за 2013 р. у сумі 48 540,83 грн. В порушення пп. 187.1 ст. 187, пп.200.1, пп.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України позивачем не визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та не сплачено до бюджету у лютому 2012 р. у сумі 15 354,00 грн., квітні 2012 р. у сумі 15 331,00 грн., серпні 2012 р. у сумі 15 473,00 грн., жовтні 2012 р. у сумі 15 621,00 грн., січні 2013 р. у сумі 15 556,00 грн., у квітні 2013 р. у сумі 15 550,00 грн. липні 2013 р. у сумі 15 323,00 грн., жовтні 2013 р. у сумі 15 610,00 грн. За результатами перевірки донараховано податок на додану вартість у сумі 124 018,00 грн. В порушення п. 1 ч.2 ст. 6, п. 4 ст.1, ч. 11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивачем не визначено та не сплачено до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 2012 р. у сумі 71 023,7 грн., у 2013 р. у сумі 76 811,87 грн. отже перевіркою донараховано єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 147 835,57 грн. Доводи, викладені у запереченнях проти позову, співпадають з висновками Акту перевірки № 1837/17-01/НОМЕР_1 від 11.11.2014 року.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 01.12.2014 року №2406/17-01 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 95 579,48 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 23 894,87 грн.

Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 01.12.2014 року №2407-17-01 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 124 018,00 грн. та застосовано штрафні санкції з податку на додану вартість у розмірі 31 005,50 грн.

Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 01.12.2014 року №2405/17-01 до позивача застосовано штрафні санкції з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 510,00 грн.

Рішенням про застосування штрафних санкцій від 01.12.2014 року № 2404/26-59-17-01 ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за порушення п. 1 ч. 2 ст. 6, п.4 ст. 1, ч.11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивачу донараховано суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне у розмірі 147 835,57 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 10 942,96 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій прийнято на підставі висновків Акту перевірки №1837/17-01/НОМЕР_1 від 11.11.2014 року про результати документальної планової виїзної перевірки позивача щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого позивачем за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р. (надалі - акт перевірки).

Відповідно до висновків акта перевірки встановлено, що позивачем в порушення п. 36.1 ст. 36, п. 49.2 ст. 49, пп.49.18.2 п.49.18 ст. 49 Податкового кодексу України не надано податкових розрахунків сум доходів нарахованих (сплачених) на користь платників податку і сум утриманих з них податків за ф. №1-ДФ за І, ІІ, ІІІ, ІV кв. 2012 р. та І, ІІ, ІІІ, ІV кв. 2013 р. (вісім звітних періодів); в порушення п. 176.1 «а» ст.176, п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України занижено валовий дохід у 2013 р. на суму 523,37 грн. та завищено валові витрати у 2012 р. на суму 289 572,16 грн., у 2013 р. на 300 024,70 грн. сума податку з доходів фізичних осіб, донарахована за результатами перевірки складає 95 579,48 грн., в тому числі за 2012 р. у сумі 47 038,65 грн., за 2013 р. у сумі 48 540,83 грн.; в порушення пп. 187.1 ст. 187, пп.200.1, пп.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України позивачем не визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та не сплачено до бюджету у лютому 2012 р. у сумі 15 354,00 грн., квітні 2012 р. у сумі 15 331,00 грн., серпні 2012 р. у сумі 15 473,00 грн., жовтні 2012 р. у сумі 15 621,00 грн., січні 2013 р. у сумі 15 556,00 грн., у квітні 2013 р. у сумі 15 550,00 грн. липні 2013 р. у сумі 15 323,00 грн., жовтні 2013 р. у сумі 15 610,00 грн., за результатами перевірки донараховано податок на додану вартість у сумі 124 018,00 грн.; в порушення п. 1 ч.2 ст. 6, п. 4 ст.1, ч. 11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивачем не визначено та не сплачено до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 2012 р. у сумі 71 023,7 грн., у 2013 р. у сумі 76 811,87 грн. отже, перевіркою донараховано єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 147 835,57 грн.

Даних висновків перевіряючими зроблено з посиланням на те, що позивач у періоді, що перевірявся отримав дохід згідно договору оренди №АІD-LE-121-09-005 від 27 квітня 2009 р., укладеного між гр. ОСОБА_2 та Адміністрацією Місії АМР США.

Як вбачається з акту перевірки № 1837/17-01/НОМЕР_1 від 11.11.2014 року, позивач у 2011 році здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності, у 2012 та 2013 роках - на загальній системі оподаткування.

Позивач у періоді, що перевірявся отримував на розрахунковий рахунок кошти від здавання в оренду квартири за адресою АДРЕСА_1 за договором оренди №АІD-LE-121 -09-005 від 27 квітня 2009 р., укладеним між ОСОБА_2 та Адміністрацією Місії АМР США.

Відповідно до довіреності від 01.09.2011 р. ОСОБА_2 уповноважує ОСОБА_1 отримувати належні їй грошові кошти від укладених угод з метою їх наступної передачі їй.

Перевіряючими зроблено висновок, про те, що ФОП ОСОБА_1, отримував на розрахунковий рахунок кошти, що належать ОСОБА_2 та підлягають оподаткуванню, не передавав їй зазначені кошти, не утримував податок на доходи фізичних осіб і не перераховував його до бюджету, отже такі доходи є доходами позивача.

Таким чином, доходи складають: у 2011 р. за даними підприємця - 303 524,00 грн., за даними перевірки - 303 524,00 грн. розбіжностей немає; у 2012 р. за даними підприємця - 308 901,99 грн., за даними перевірки - 308 901,99 грн. розбіжностей немає; у 2013 році за даними підприємця - 310 671,59 грн., за даними перевірки - 311 194,96 грн. розбіжність складає 523,37 грн.

Перевіркою встановлено заниження валового доходу в 2013 р. на 523,37 грн. в порушення п.176.1 «а» ст.176 Податкового Кодексу України.

За результатами перевірки правильності визначення витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу встановлено віднесення до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержаним у 2012 та 2013 роках доходом ФОП ОСОБА_1 включено витрати на придбання канцтоварів, за надані послуги з прибирання приміщення, експлуатаційні послуги, придбання сантехнічних виробів, ремонту посудомийної машини, послуги хімчистки.

На думку перевіряючих вищезазначені позивачем витрати безпідставно включені до складу валових витрат, окрім витрат, понесених у 2013 р. на придбання канцтоварів в сумі 624,74 грн. Так, валові витрати складають: у 2012 р. за даними позивача 289 572,16 грн., за даними перевірки - 0 грн., отже розбіжність складає 289 572,16 грн.; у 2013 році за даними позивача витрати 300 649,44 грн., за даними перевірки 624,74 грн. Розбіжність складає 300 024,7 грн. Отже, позивачем завищено витрати у 2012 р. на 289 572,16 грн., у 2013 р. на 300 024,7 грн. За результатами перевірки встановлено заниження оподатковуваного доходу на загальну суму 590 120,23 грн., в тому числі у 2012 р. на суму 300 548,07 грн., у 2013 р. на 300 548,07грн. Оподатковуваний дохід у 2012 р. складав 308 901,99 грн., у 2013 р. складав 310 570,22 грн.

Ставка податку відповідно до ст.167 Податкового Кодексу України становить 15% та 17%.

Сума податку з доходів фізичних осіб, донарахована за результатами перевірки складає 95 579,48 грн., в тому числі у 2012 р. - 47 038,65 грн., у 2013 р. - 48 540,83 грн.

Аналізуючи обґрунтованість таких висновків податкового органу, суд приходить до наступного.

Підставою для донарахування податковим органом позивачу податкових зобов'язань зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями та рішеннями, що оспорюються стали висновки щодо отримання позивачем доходу за договором оренди №АІD-LE-121 -09-005 від 27 квітня 2009 р., укладеного між ОСОБА_2 та Адміністрацією Місії АМР США.

Так, відповідно до умов даного договору ОСОБА_2 - орендодавець передає Адміністрації Місії АМР США - орендарю в оренду об'єкт оренди, а саме: квартиру АДРЕСА_1. Даний договір було укладено ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності.

Відповідно до реєстраційного посвідчення № 009726 від 14.02.2005 р. Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Колєсник С.А. 16.12.2004 р. зареєстровано в реєстрі за № 4160.

Відповідно до нотаріально посвідчених довіреностей від 03.09.2008 р. та від 01.09.2011 р. ВР № 424276 ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 укладати від її імені договори оренди щодо належного їй на праві власності майна, отримувати належні їй грошові кошти від укладених угод з метою їх наступної передачі довірительці.

Відповідно до ст. 5 договору оренди №АІD-LE-121 -09-005 від 27 квітня 2009 р. сторонами погоджено, що усі орендні платежі за цією угодою буде отримувати ОСОБА_1.

Так, позивач у 2012-2013 роках отримував на розрахунковий рахунок кошти, належні ОСОБА_2 від здавання в оренду квартири за адресою АДРЕСА_1 за договором оренди №АІD-LE-12-09-005 від 27 квітня 2009 р., укладеним між ОСОБА_2 та Адміністрацією Місії АМР США, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до договору оренди квартири №АІD-LE-121 -09-005 від 27 квітня 2009 р. зазначено, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату за об'єкт і вартість експлуатаційних витрат та інших послуг чи робіт з покращення стану об'єкта.

Пунктом В статті 6 договору визначено послуги, що надаються орендодавцем орендарю: опалення, освітлення, холодне та гаряче водопостачання, електроживлення, туалетні зручності, кондиціювання, водовідвід, вивіз сміття, роботу ліфта, охорону, телефон та паркування автомобіля в підземному гаражі.

Натомість, у договорі не передбачено надання орендодавцем послуг з прибирання приміщення.

Відповідно до п. 177.1 ст.177 Податкового Кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно п. 177.2 ст.177 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Позивач помилково відобразив у своїх деклараціях про майновий стан і доходи за 2012 р. та 2013 р. грошові кошти отримані, за договором оренди №АІD-LE-121-09-005 від 27 квітня 2009 р. укладеного від імені та в інтересах довірителя ОСОБА_2.

Оскільки дані кошти належать довірителю та не є доходом позивача, останній виявивши дану помилку 16.12.2014 р. подав відповідачу уточнюючі податкові декларації про майновий стан і доходи за 2012 р. та 2013 р., що підтверджується про прийняття відповідачем квитанціями № 2 від 16.02.2014р. о 19:57:41 реєстраційний № 9087806593 та від 16.02.2014 р. о 20:24:46 реєстраційний

№ 9091484177.

Так, відповідно до уточненої декларації про майновий стан і доходи за 2012 р. позивачем зазначено у рядку "14 - сума податку на доходи фізичних осіб, яка підлягала перерахуванню до бюджету за даними звітного (податкового) періоду, в якому виявлена помилка 603,31 грн." виправлено та зазначено у рядку "16.02 зменшення суми яка підлягає перерахуванню до бюджету 603,31 грн.".

Згідно уточненої декларації про майновий стан і доходи за 2013 р. позивачем зазначено у рядку "14 - сума податку на доходи фізичних осіб, яка підлягала перерахуванню до бюджету за даними звітного (податкового) періоду, в якому виявлена помилка 1 503,32 грн." виправлено та зазначено у рядку "16.02 зменшення суми яка підлягає перерахуванню до бюджету 1 503,32 грн.".

При цьому, слід зазначити, що доказів на підтвердження того, що позивач не передав або передавав ОСОБА_2 грошові кошти, отримані ним на виконання договору оренди №АІD-LE-121-09-005 від 27 квітня 2009 р., та відповідно отримав дохід, суду не надано.

Відповідно до п. 177.4 ст.177 Податкового Кодексу України до складу валових витрат відносяться документально підтверджені витрати, безпосередньо пов'язані з отриманим доходом звітного періоду.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 Кодексу).

Згідно п. 138.2 Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.44.1. ст.44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 292.4 ст. 292 Податкового кодексу, у разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента). Транзитні кошти, які одержує фізична особа - підприємець від суб'єкта господарювання (довірителя) для виконання договору доручення або агентського договору, не включаються до обсягу доходу такої особи та, відповідно, не враховуються для визначення можливості перебування такої особи на єдиному податку.

Відповідно до п. 50.1. ст.50 Податкового Кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Відповідно до п.50.2. ст.50 Податкового Кодексу України Платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Це правило не поширюється на випадки, встановлені статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 176.1.а ст. 176 Податкового кодексу України, визначено, що платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Згідно з п. п.177.4. ст. 177 Податкового кодексу України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;

суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Щодо донарахованого за результатами перевірки податку на додану вартість.

ФОП ОСОБА_1 в 2011 році, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та сплачуючи єдиний податок, отримав обсяг виручки від надання послуг в сумі 303 524,0 грн. і з 1 січня 2012 р. перейшов на загальну систему оподаткування.

У зв'язку з перевищенням загальної суми від здійснення операцій з поставки послуг 300 000,00 грн. протягом останніх дванадцяти календарних місяців, згідно п. 181.1 ст. 181, та п.183.10 ст.183 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ повинен був не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, подати заяву про реєстрацію платника ПДВ, а саме з 1 по 10 січня 2012 р.

Так, перевіряючими зроблено висновок, що в порушення п. 183.1 ст.183 Податкового Кодексу України позивач не здійснив таку реєстрацію з 01.01.2012 р. та не подав до ДПІ декларації з податку на додану вартість за період з січня 2012 р. по грудень 2013 р., чим порушив п.202.1 ст.202 та п. 203.1 ст.203 Податкового Кодексу України.

На підставі банківських виписок, книги обліку доходів та витрат, перевіркою було визначено обсяг поставки послуг у 2012 році в сумі 308901,09 грн. (в т.ч. лютому - 76771,69 грн., квітні - 76656,72 грн., серпні - 77366,74 грн., жовтні - 78105,94 грн.), в 2013 р. в сумі 311194,96 грн. (в т.ч. січні - 77779,54 грн., квітні - 77750,74 грн., липні - 77616,34 грн., жовтні - 78048,34 грн.). В порушення пп. 187.1 ст.187, п.200.1, пп.200.2 ст.200 Податкового Кодексу України, позивачем не визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та не сплачено його до бюджету в 2012 р. в сумі 61779 грн., в 2013 р. в сумі 62239 грн.

Згідно наданих до перевірки банківських виписок, ФОП ОСОБА_1 в 2012 та 2013 роках виплачував доходи фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_4), яка є платником єдиного податку, за надані послуги з прибирання приміщення згідно угоди №ОН-1 від 27.01.2012 р. у І кв. 2012 р. в сумі 72 000,00 грн., II кв. 2012 р. - 72 000,0 грн., III кв. 2012 р. - 72 000,0 грн., ІV кв. 2012 р. - в сумі 72 000,00 грн., І кв. 2013 р. в сумі 72 000,0 грн., II кв. 2013 р. - 72000,0 грн., III кв. 2013 р. - в сумі 72 000,00 грн., ІV кв. 2013 р. - 72000,0 грн. і на порушення п.36.1 ст.36, п.49.2 ст.49, пп.49.18.2 п.49.18 ст.49 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ із змінами та доповненнями не подав до податкового органу податковий розрахунок сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з нього податку за ф. №1-ДФ за І, II, III, ІV кв. 2012 р. та І, II, III, ІV кв. 2013 р.

Перевіркою правильності визначення витрат, відображених у деклараціях про майновий стан і доходи, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів та документально підтверджених, встановлено наступне.

В наданому ФОП ОСОБА_1 до перевірки договором оренди квартири №АІD-LE-121-09-005 від 27 квітня 2009 р. (за адресою АДРЕСА_1), укладеному між ОСОБА_2 та Адміністрацією Місії АМР США, зазначено, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату за об'єкт і вартість експлуатаційних витрат та інших послуг чи робіт з покращення стану об'єкта. Сторони погоджуються, що усі орендні платежі за цією угодою буде отримувати - ОСОБА_1.

Пунктом В статті 6 договору визначено послуги, що надаються орендодавцем орендарю: опалення, освітлення, холодне та гаряче водопостачання, електроживлення, туалетні зручності, кондиціювання, водовідвід, вивіз сміття, роботу ліфта, охорону, телефон та паркування автомобіля в підземному гаражі. В договорі не передбачено надання орендодавцем послуг з прибирання приміщення.

На думку відповідача при добровільному переході на загальну систему оподаткування з 01.01.2012 року позивачем неправомірно не подано заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, оскільки ним у період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року (включно), тобто за останні 12 календарних місяців, перевищено обсяг виручки у розмірі 300 000 грн.

Крім того, в акті перевірки (п. 2.3.1) зазначено, що за період з 01.02.2012р. по.. 31.12.2013р. позивачем не визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та не сплачено до бюджету у лютому 2012 р. у сумі 15 354,00 грн., квітні 2012 р. у сумі 15 331,00 грн., серпні 2012 р. у сумі 15 473,00 грн., жовтні 2012 р. у сумі 15 621,00 грн., січні 2013 р. у сумі 15 556,00 грн., у квітні 2013 р. у сумі 15 550,00 грн. липні 2013 р. у сумі 15 323,00 грн., жовтні 2013 р. у сумі 15 610,00 грн., за результатами перевірки донараховано податок на додану вартість у сумі 124 018,00 грн. Так, перевіркою встановлено, що за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. обсяг операцій з постачання послуг позивачем сукупно становить 303 524,00 грн.

Суд зазначає, що враховуючи період, за який були встановлені певні порушення до спірних правовідносин необхідно застосовувати Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року № 727/98.

Відповідно до п. 6 Указу Президента від 03.07.1998 року № 727/98 суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) як податок на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.

Положення Указу Президента від 03.07.1998 року № 727/98 знайшли відображення в нормах Податкового кодексу України, а саме: відповідно до підпункту 1 пункту 1 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України платники єдиного податку не є платниками, зокрема, податку на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків.

Критерій визначення умов застосування спрощеної системи оподаткування передбачено п. 1 Указу Президента від 03.07.1998 року № 727/98, згідно з яким спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва як фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 000 гривень.

Як вбачається з акту перевірки № 1837/17-01/НОМЕР_1 від 11.11.2014 року, податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював свою підприємницьку діяльність відповідно до норм цього Указу та порушень встановленого порядку ведення результатів підприємницької діяльності ним не встановлено. Також зазначено, що позивачем не перевищувався обсяг виручки у межах 500 000 грн., наймані працівники відсутні, тобто відповідає вимогам ст.1 Указу Президента від 03.07.1998 року № 727/98.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до Указу Президента від 03.07.1998 року № 727/98 обсяг виручки від реалізації продукції (товарів) обраховується за календарний рік 2011 рік.

З досліджених в судовому засіданні та наданих у якості доказів документів, зокрема акту перевірки, договору оренди №АІD-LE-121 -09-005 від 27 квітня 2009 р. та довіреностей, уточнюючих декларацій, не вбачається перевищення обсягу виручки у розмірі 500 000 грн. за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року (включно).

Таким чином, у період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року позивач правомірно перебував на спрощеній системі оподаткування, що узгоджується з положеннями Указу Президента від 03.07.1998 року № 727/98.

Відповідно до підпункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Підпунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000,00 грн. (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Згідно з підпунктом 183.10 статті 183 Податкового кодексу України, будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, вважається платником податку з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу, без права на віднесення сум податку до податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування до моменту реєстрації платником податку на додану вартість.

Таким чином, податковим органом не враховано, що відповідно до частини 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, а отже, суму передбачену підпунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України слід відраховувати лише з моменту перевищення платником податків граничного обсягу виручки, встановленого Указом, тобто, з моменту, коли платник податків припиняє діяльність у межах спрощеної системи оподаткування.

Аналогічне закріплено і в пункті 18 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого, особи, які перейшли на загальну систему оподаткування із спрощеної системи оподаткування і не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, підлягають обов'язковій реєстрації платниками податку на додану вартість з урахуванням вимог пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу. Обсяг оподатковуваних операцій визначається починаючи з періоду переходу на загальну систему оподаткування.

Враховуючи, що позивач у період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 року перебував на спрощеній системі оподаткування, здійснені ним господарські операції, у межах законодавчо визначеного граничного обсягу виручки, протягом цього часу не підлягали оподаткуванню податком на додану вартість, а тому не могли бути враховані у загальному обсязі оподаткованих операцій, оскільки згідно з нормами підпункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, в суму 300 000,00 грн. входять лише ті суми від здійснення операцій з поставки товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість (у даному випадку такі операції у межах 500 000,00 грн. оподаткуванню не підлягали).

Таким чином, отримання суми виручки позивачем у період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 року, яка була оподаткована шляхом сплати єдиного податку, не може бути підставою для виникнення обов'язку позивача зареєструватися платником податку на додану вартість.

З урахуванням вищевикладеного, суд не погоджується з висновком відповідача про порушення позивачем вимог п. 183.1, п. 183.4 ст .183, п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Таким чином, відсутність факту порушення обов'язкової реєстрації позивача платником ПДВ з 01.01.2012 року, виключає можливість порушення позивачем визначених відповідачем податкових зобов'язань з ПДВ за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 року та застосування штрафних (фінансових) санкцій за заниження податкових зобов'язань з ПДВ при відсутності такого заниження за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням № 2407-17-01 від 12.01.2014р.

Поряд із цим, суд звертає увагу на таке.

Для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби (пункт 83.1 статті 83 Податкового кодексу України).

Порядок оформлення перевірок та їх документальне вираження регламентується статтею 86 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт . Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Відповідно до норм статей 77, 78, 86 Податкового кодексу України, з метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок платників податків - юридичних осіб (резидентів і нерезидентів) та їх відокремлених підрозділів, наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (надалі - Порядок № 984).

Суд зазначає, що розділом І Порядку № 984 встановлено, що акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Крім того, за правилами, встановленими пунктом 5.2. Порядку № 984, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Дослідивши зміст вищевказаного порушення, викладеного у пункті 8 розділу 3.1.2 акту перевірки позивача, суд дійшов висновку, що твердження перевіряючих щодо завищення позивачем валових витрат зроблені лише на підставі даних податкових декларацій без врахування інших документів, обов'язкових для проведення такої перевірки.

При цьому суд зауважує, що відповідачем не наведено жодних обґрунтувань та розрахунків з приводу вищевказаного порушення, як і не вказано конкретних видів господарських операцій, які, на думку відповідача, неправомірно відображено позивачем у податковому обліку.

Відтак, результати перевірки, викладені відповідачем в акті перевірки позивача, зроблені без дослідження належних документів, які необхідно складати залежно від певного виду господарської операції.

Водночас, суд зазначає, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивості, недостовірності або суперечливості відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат.

Відповідно до акта перевірки (п. 2.2.3) податковий орган зазначає, що перевіркою встановлено заниження оподатковуваного доходу на загальну суму 590 120,23 грн. в тому числі у 2012 р. у сумі 300 548,07 грн., у 2013 р. у сумі 300 548,07 грн.

Проте, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що позивачем занижено валовий дохід у2013р. у сумі 523,37 грн. та відповідно завищено валові витрати у 2012 р. на суму 289 572,16 грн. у 2013 р. у сумі 300 024 грн.

Таким чином, збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 124 018,00 грн. та застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість у розмірі 31 005,50 грн. податковим повідомленням-рішенням від 01.12.2014 року №2407-17-01, здійснено ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві неправомірно, отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо порушень позивачем пункту 176.1 "а" статті 176 Податкового кодексу України, судом встановлено таке.

У ході перевірки позивача перевіряючими було встановлено, що позивачем не подано до податкового органу податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків і сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ на суми, виплачені фізичній особі-підприємцю, за 2012 рік та 2013 рік.

За висновками перевіряючих, позивач, як податковий агент, повинен виконати всі покладені на нього Податковим кодексом функції податкового агента відповідно до підпункту 176.2 статті 176 цього Кодексу, зокрема, повідомити про всі виплачені підприємцям суми доходів податковому органу шляхом їх відображення у податковому розрахунку за формою № 1ДФ.

З огляду на вказане, суд дійшов таких висновків.

За приписами пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Визначення терміну «податковий агент» наведено у підпункті 14.1.180 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу. Так, податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 177.8 статті 177 Податкового кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності, суб'єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності.

Як то вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, фізична особа, щодо якої позивачем не подано розрахунки форми 1 ДФ, має статус суб'єкта підприємницької діяльності.

Зі змісту статей 49, 176 Податкового кодексу України вбачається, що особи, які відповідно до законодавства мають статус податкових агентів, зобов'язані представляти впродовж 40 календарних днів, що йдуть за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку в орган державної податкової служби за місцем свого розташування.

Форма податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. № 1ДФ) та Порядок її заповнення і подання податковими агентами до органу державної податкової служби затверджено наказом ДПА України від 24.12.2010 № 1020, який набрав чинності з 1 квітня 2011 року.

При цьому податковий розрахунок по формі № 1 ДФ передбачає відображення не лише доходів, що підлягають оподаткуванню, але також і доходів, які виплачуються податковими агентами платникам податку і не оподатковуються при їх виплаті, зокрема доходів фізичних осіб, - підприємців, з яких сплачений єдиний податок згідно із спрощеною системою оподаткування або фіксований податок.

Так, відповідно до пункту 3 Порядку заповнення і подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, у графі 3а "сума нарахованого доходу" відображається (за звітний квартал) доход, нарахований фізичній особі відповідно до ознаки доходу згідно з довідником ознак доходів, приведеним в додатку до Порядку. У разі нарахування доходу його відображення в графі 3а є обов'язковим незалежно від того, виплачені такі доходи або ні.

Згідно Довідника ознак доходів, наведених у додатку до вказаного Порядку, доход, виплачений самозанятій особі, відображається в податковому розрахунку по ф. N 1ДФ під ознакою доходу "157" - дохід, виплачений самозайнятій особі (підпункт 165.1.36 пункту 165.1 статті 165 розділу IV, статей 177 та 178 розділу IV Кодексу).

Відтак, суб'єкт господарювання, незалежно від способу оподаткування одержаних доходів, обліку та звітності, є податковим агентом щодо нарахування, утримання податку при виплаті доходів як найманим працівникам, так й іншим громадянам, в тому числі приватним підприємцям. При закупівлі товарів (робіт, послуг) у інших громадян, які також є суб'єктами підприємництва, такий суб'єкт господарювання є податковим агентом щодо виплачених доходів. При цьому податок на доходи не утримується, якщо фізична особа, у якої закуповуються товари, є приватним підприємцем та підтвердить це копією документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Незалежно від факту утримання чи неутримання податку на доходи фізичних осіб, платник податків, який виплачує дохід іншому підприємцю, зобов'язаний відобразити такий дохід у Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою 1 ДФ, який затверджений наказом ДПА України від 24.12.2010 N 1020 під ознакою доходу "157" незалежно від того, підлягають оподаткуванню ці виплати або ні.

Таким чином, позивачем безпідставно не подано та не відображено у відповідних податкових розрахунках суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку - фізичної особи підприємця ОСОБА_4, а відтак відповідачем правомірно застосовано до позивача штрафні санкції на підставі статті 119 Податкового кодексу України у розмірі 510,00 грн.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 01.12.2014 № 2405/17-01, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання зі сплати штрафних санкцій з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 510,00 грн., прийнято відповідачем правомірно та не підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, в акті перевірки відповідач зазначив, що в порушення п.1 ч.2 ст. 6, п.4 ст.1, ч. 11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивачем занижено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який підлягає сплаті в бюджет в 2012 р. у сумі 71 023,7 грн., в 2013 р. у сумі 76 811,87 грн. Тому, за результатами перевірки донараховано єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 147 835,57 грн.

Відповідно до акту перевірки під час правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету єдиного соціального внеску перевіряючими зазначено, що було використано: звіти платника єдиного податку за 2011 рік, податкові декларації про майновий стан і доходи за 2012 та 2013 роки та додатки 5 до декларацій «Розрахунок податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності", банківські виписки, книги обліку доходів та витрат, звіти про нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами - підприємцями, інформація управління пенсійного фонду.

При цьому, податковим органом не надано суду доказів правомірності такого донарахування, а саме, визначення зазначених сум, що стали підставою для такого донарахування.

Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства доходів і зборів в Україні від 09.09.2013р. за №455, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 19.09.2013р. №1622/24154 (далі за текстом - Інструкція).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Пунктом 10 зазначеної норми Закону визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом 1 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно ч. 5 п. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті. які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до пп. 1 п. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010р. № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Статтею 6 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що платник єдиного внеску, зокрема, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У відповідності з вимогами п. 11 ст. 8 єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно п. 8 ст. 9 «...Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», базою нарахування єдиного внеску є для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та сума доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

З наведеного, слідує, що база нарахування єдиного внеску прямо пов'язана та залежить від суми доходу отриманої від діяльності фізичної особи-підприємця.

Податковий орган вказує на нібито наявні розбіжності в обліку позивача стосовно визначення суми, на яку нараховується єдиний внесок за 2012 рік та 2013 рік, в свою чергу не наводячи будь яких первинних документів чи показників податкового обліку які свідчили б про наявність таких розбіжностей та зокрема підтверджували б наявність факту порушення.

У відповідності до п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України, від 22.12.2010 р. № 984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, які відповідно підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порушення наведених норм, податковим органом не надано суду доказів правомірності донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2012 р. та 2013 р., а саме, визначення зазначених сум, що стали підставою для такого донарахування, у зв'язку з недоведеністю того, що грошові кошти отримані позивачем на підставі довіреності за договором №АІD-LE-121-09-005 від 27 квітня 2009 р. належні ОСОБА_2 є доходом позивача.

Оскільки, відповідачем не доведено порушення позивачем вимог п. 1 ч. 2 ст. 6, п.4 ст. 1, ч.11

ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», то донарахування позивачу суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 147 835,57 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі

10 942,96 грн. Рішенням від 01.12.2014 року № 2404/26-59-17-01 здійснено неправомірно. Отже, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №2406/17-01 від 01.12.2014 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №2407-17-01 від 01.12.2014 року.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 01.12.2014 року № 2404/26-59-17-01.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Судові витрати у сумі 794,50 грн. присудити на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук