Постанова № 44151708, 13.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2015 р. Справа№ 910/25455/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Ропій Л.М.

Калатай Н.Ф.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників:

від позивача Ситник С.І., дов. від 18.05.2014,

від відповідача Сердюк О.О., дов. від 14.04.2015 №36-д,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015

(дата підписання - 31.01.2015)

у справі №910/25455/14 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт»

до Державного підприємства «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами

про стягнення 79572,13 грн (згідно заяви про збільшення розміру позовної вимог),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» (далі - позивач) до Державного підприємства «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами (далі - відповідач) про стягнення 79572,13 грн задоволено повністю.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 55000,00 грн основного боргу, 10096,94 грн пені, 1814,19 грн 3% річних, 12661,00 грн інфляційних втрат та 1827,00 грн судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 скасувати в частині стягнення пені в сумі 10096,94 грн за період з 13.09.2013 по 17.11.2014, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції необґрунтовано збільшено період нарахування пені в зв'язку з невірним тлумаченням ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та п.7.3 договору від 06.08.2013 №06/208.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2015 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Рябуха В.І., судді: Ропій Л.М., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 15.04.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 16.03.2015) позивачу та відповідачу - 19.03.2015, долучені до матеріалів справи.

02.04.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач подав клопотання про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

08.04.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач надав відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 15.04.2015 оголошено перерву до 13.05.2015.

16.04.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач супровідним листом надав для долучення до матеріалів справи акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 05.02.2015, підписаний з адвокатом Левчуком Ю.О., а також звіт про надані юридичні послуги від 02.02.2015.

08.05.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач надав заперечення на клопотання про відшкодування витрат на послуги адвоката та письмові пояснення.

13.05.2015 у судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 скасувати в частині стягнення пені в сумі 10096,94 грн за період з 13.09.2013 по 17.11.2014, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 ст. 902 ЦК України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 ст.903 ЦК України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, обов'язковою підставою для здійснення замовником свого обов'язку щодо оплати послуг є надання цих послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.08.2013 між ТОВ "Поліграфімпорт" (підрядник) та ДП "Державне видавництво "Преса Україна" ДУС (замовник) укладено договір про надання послуг №06/208 (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого підрядник із застосуванням власних монтажних інструментів зобов'язався надати замовнику послуги з демонтажу, монтажу, налагодження та пуску поліграфічного обладнання, яке знаходиться в експлуатації замовника, зазначеного в додатку №1 до договору, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити належним чином надані послуги.

У додатку №1 до договору сторони відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.3 договору погодили перелік обладнання для надання послуг за договором: вкладально-швейно-різальний агрегат Bravo Plus QB 2005 року випуску, зав. №MMZ01038001, інв. №445146, 1 одиниця, обсяг послуг, які надаються підрядником за договором (перший та другий етапи), а також місце надання послуг, вимоги до підготовки обладнання, вимоги до підготовки місця надання послуг.

Згідно з п.п.3.1, 3.2 договору ціна договору становить 55000,00 грн та може бути змінена за взаємною письмовою згодою сторін.

У пунктах 4.1, 4.2 договору сторонами погоджено порядок здійснення оплати, а саме визначено, що замовник зобов'язується оплатити підряднику ціну договору у наступному порядку:

30% від ціни договору замовник сплачує протягом 7 календарних днів з дати підписання договору;

40% від ціни договору сплачує протягом 7 календарних днів з дати підписання акта приймання-передачі послуг по завершенню першого етапу надання послуг згідно додатку №1;

30% від ціни договору замовник сплачує протягом 7 календарних днів з дати підписання акта приймання-передачі послуг по завершенню другого етапу надання послуг згідно додатку №1 (п. 4.1 договору);

Передбачена оплата здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування відповідної суми коштів з банківського рахунка замовника на банківський рахунок підрядника. Оплата може здійснюватись частинами (п. 4.2 договору).

Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги (п.п. 6.1.1 п. 6.1 договору).

Відповідно до п.п. 6.1.2 п. 6.1 договору замовник зобов'язаний приймати надані послуги згідно з актом приймання-передачі послуг. При цьому згідно з п. 11.1 договору акт приймання-передачі послуг підписується замовником за умови належного надання підрядником послуг згідно умов договору та за умови, якщо за результатами тестування буде встановлено, що обладнання після налагодження та пуску працює не гірше, ніж перед початком проведення робіт по його демонтажу.

Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 10.1 договору).

Позивачем на виконання умов договору були надані відповідачу послуги з демонтажу, монтажу, налагодження, пуску та сервісу поліграфічного обладнання, про що свідчать акти приймання-передачі послуг, а саме:

акт прийманні-передачі послуг по завершенню першого етапу надання послуг від 05.09.2013 на суму 22000,00 грн;

акт прийманні-передачі послуг по завершенню другого етапу надання послуг від 20.09.2013 на суму 16500,00 грн;

акт №3 прийманні-передачі послуг по завершенню другого етапу надання послуг від 28.11.2013 на суму 16500,00 грн.

Акти підписані відповідачем без зауважень та заперечень.

Проте, відповідач, в порушення умов п. 4.1 договору, не здійснив оплату за надані послуги, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 55000,00 грн.

Дана сума боргу за договором від 06.08.2013 №06/208 також відображена в акті звірки взаєморозрахунків станом на 23.09.2014.

У листі від 02.07.2014 №103-420-к відповідач визнав наявність у нього заборгованості перед позивачем.

Таким чином, судом першої інстанції в повному обсязі досліджено факт існування заборгованості у відповідача перед позивачем, враховано відсутність належних доказів на його спростування, тому суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом про задоволення позовної вимоги щодо стягнення 55000,00 грн основного боргу за надані послуги.

В статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1,3 ст.549 ЦК України).

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до п.п.7.1, 7.3 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством та договором.

За порушення замовником строків оплати належним чином наданих послуг замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день всього часу прострочення до дати фактичної оплати чи дня пред'явлення позову про це; понад пеню сплачує інші штрафні санкції, передбачені господарським законодавством.

Позивач наводить розрахунки та просить стягнути з відповідача за порушення відповідачем строків оплати послуг (згідно заяви про збільшення позовних вимог):

10096,94 грн пені за період з 13.09.2013 по 17.11.2014,

1814,19 грн 3% річних за період з 13.09.2013 по 31.12.2014 та

12661,00 грн інфляційних нарахувань за період з вересня 2013 року по грудень 2014 року.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції встановив, що розміри сум є більшими, однак, враховуючи неможливість виходу за межі позовних вимог, місцевий господарський суд визнав заявлені суми вірними та такими, що підлягаю задоволенню, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Стосовно стягнення суми пені, то як вбачається з розрахунку позивача, він нараховує 10096,94 грн пені за період з 13.09.2013 по 17.11.2014, що перевищує 6-ть місяців нарахування, які встановлені ч.6 ст.232 ГК України.

Суд першої інстанції визнав таке нарахування обґрунтованим та зазначив, що п.7.3 договору сторони збільшили період нарахування суми пені.

Відповідач заперечує проти такого твердження місцевого господарського суду.

Однак, дослідивши умови договору, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому застосоване у вказаній статті поняття «інше» на законодавчому рівні шляхом посилання на строк або термін в контексті ст. 252 ЦК України не обмежено.

Як зазначено в п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч.6 ст.232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Сторони, реалізуючи при укладенні договору своє законодавчо визначене право забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, умовами п. 7.3 договору узгодили обов'язок замовника в разі порушення строків оплати наданих послуг сплатити підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день всього часу прострочення до дати фактичної оплати чи дня пред'явлення позову про це.

Так, зі змісту п. 7.3 договору вбачається, що в даному випадку період нарахування пені не обмежується шестимісячним строком, оскільки, "інше" встановлено умовами вказаного пункту договору, який включає в себе два параметри нарахування пені: строк нарахування, що відповідно до ст.252 ЦК України визначається в днях - «за кожен день», а також період такого нарахування - до події, яка станеться першою: «...до дати фактичної оплати чи дня пред'явлення позову про це».

Враховуючи викладене вище, заперечення відповідача проти вимог в частині періоду нарахування пені судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки умови укладеного між сторонами договору свідчать про встановлення сторонами іншого (більшого), ніж передбаченого чинним законодавством, а саме ч.6 ст. 232 ГК України, періоду нарахування пені за порушення умов договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №3-53гс15 (№910/6379/14).

Таким чином, суд першої інстанції правомірно застосував заявлений позивачем період нарахування суми пені - з 13.09.2013 по 17.11.2014 та задовольнив вимогу про стягнення 10096,94 грн пені.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3000,00 грн витрат, понесених за послуги адвоката.

Судом першої інстанції відмовлено в задоволенні вказаної вимоги, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами (постанова Верховного Суду України від 01.10.2002 №30/63).

На підтвердження понесених витрат позивач надав договір від 12.05.2014 про юридичне обслуговування, укладений з адвокатом Левчуком Ю.О. та позивачем, платіжне доручення від 19.01.2015 №9552 на 3000,00 грн, звіт про надані послуги від 02.02.2015, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 05.02.2015.

Левчук Ю.О. є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом та посвідченням адвоката.

Однак, як вірно вказав місцевий господарський суд, договір на юридичне обслуговування фактично не свідчить, що він був укладений між позивачем та адвокатом саме на ведення справи №910/25455/14 в суді. Позивачем не надано відповідного звернення до адвоката, а також, відповідної заявки на надання юридичних послуг за конкретною судовою справою (спором), як цього вимагає п.2.3 договору від 12.05.2014 про юридичне обслуговування. З платіжного доручення від 19.01.2015 №9552 на суму 3000,00 грн неможливо встановити, що позивачем була здійснена оплата саме за юридичні послуги у зв'язку зі стягненням заборгованості за договором про надання послуг від 06.08.2013 № 06/208.

Позовну заяву підписано керівником позивача, а матеріали справи не містять доказів того, що Левчук Ю.О. вчиняв дії по підготовці позовної заяви, як про це вказано в рахунку-фактурі від 16.01.2015 №4, а в якості представника позивача Левчук Ю.О. був присутній лише в останньому судовому засіданні 26.01.2015.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено позивачу в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 3000,00 грн за послуги адвоката.

Надані позивачем акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 05.02.2015, підписаний з адвокатом Левчуком Ю.О., а також звіт про надані юридичні послуги від 02.02.2015 не приймаються до уваги, оскільки були подані до суду апеляційної інстанції з порушенням вимог ст.101 ГПК України, відповідно до якої додаткові докази приймаються судом апеляційної інстанції, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Під час перевірки правильності прийнятого судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає в діях місцевого господарського суду порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 у справі №910/25455/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/25455/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Л.М. Ропій

Н.Ф. Калатай