Рішення № 44148963, 13.05.2015, Апеляційний суд Сумської області

.

Справа №589/5976/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Литовка М. І.Номер провадження 22-ц/788/916/15 Суддя-доповідач - Попруга С. В. Категорія - 21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Попруги С. В.,

суддів - Гагіна М. В. , Ільченко О. Ю.

з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Шосткинського міського нотаріального округу Сидорова Алла Василівна,

про визнання недійсним договору дарування квартири,

в с т а н о в и л а :

11 листопада 2014 року ОСОБА_3, звернувся до суду з вказаним позовом обґрунтовуючи його тим, що йому на праві власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1, в якій після смерті своєї дружини, він мешкає один. Він з 2007 року є інвалідом 2-ї групи по зору і потребує сторонньої допомоги. Відповідачка ОСОБА_4 є дружиною його сина, яка приходила до нього додому, приносила йому харчі та виконувала деяку роботу по дому, за що він віддавав їй частину своєї пенсії. З літа 2014 року, відповідачка стала наполягати на тому, щоб він подарувати їй квартиру. Розуміючи, що не зможе себе обслуговувати, сподіваючись, що ОСОБА_4 і в подальшому буде його обслуговувати, він погодився на її пропозицію.

08 жовтня 2014 року було укладено договір дарування, який він не читав і ніхто при цьому йому нічого не роз'яснював, а лише підписав договір і відповідно до якого відповідачка стала власницею квартири.

Після укладення договору, відповідачка перестала приходити і піклуватися про нього, тому вважаючи, що він уклав договір дарування на вкрай невигідних для нього умовах та під впливом тяжких сімейних, матеріальних та побутових проблем, посилаючись на ст. 233 ЦК України, просив суд ухвалити рішення, яким визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, від 08 жовтня 2014 року, укладений між ним та відповідачкою ОСОБА_4 - недійсним.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2015 року відмовлено в позові ОСОБА_3 та стягнуто з нього на користь ОСОБА_4 1800 грн. витрат за правову допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність відповідачкою обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Всі доводи апеляційної скарги, по суті зводяться до обґрунтувань позовної заяви. Крім того, ОСОБА_3 вказує, що його здоров'я не покращилося і на даний час МСЕК йому встановлено першу «Б» групу інвалідності по зору безстроково. Він потребує постійного стороннього догляду.

У судовому засіданні ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги, а ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_7 заперечували проти них, вважали рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Приватний нотаріус Шосткинського міського нотаріального округу Сидорова А.В. в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що оспорюваний договір дарування квартири від 08 жовтня 2014 року (а.с. 23) укладено ним під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах. Цей договір належить до безоплатних правочинів і за його умовами обдаровані не мають перед дарувальником будь-яких зобов'язань матеріального характеру.

Проте, погодитись з такими висновками суду неможливо з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України, зокрема передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Суд першої інстанції названих вимог закону не дотримався.

Так, як убачається з матеріалів справи, поданих позивачем належних, допустимих та достовірних письмових доказів (а.с. 4-8, 21, 65), а протилежного відповідачем не доведено, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є одинокою, безпомічною людиною, похилого віку, інвалідом другої групи по зору безтерміново, потребує сторонньої допомоги. Єдиним джерелом доходів є його пенсія. Спірна квартира є його єдиним житлом.

Крім того, колегія суддів враховує, що на час апеляційного перегляду справи ОСОБА_3 МСЕК від 27 березня 2015 року встановлено першу «Б» групу інвалідності по зору безстроково та він потребує постійного стороннього догляду (а.с. 90).

За таких обставин, показання свідків, на які є посилання в рішенні суду, як на докази, що підтверджують заперечення проти позову ОСОБА_4, відповідно до ст.ст. 57, 58 ЦПК України не спростовують позовних вимог, а їх оцінку зроблено з порушенням вимог ст. 212 ЦПК України.

Відповідно ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Отже, вказівки на такі характеристики в оскаржуваному договорі дарування, про що зазначено в оскаржуваному рішенні, за встановлених обставин, не мають юридичного значення.

Статтею 233 ЦК України не передбачено обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин чи договору дарування зокрема.

Така ж правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-2цс14, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Зазначені обставини, докази та вимоги закону суд першої інстанції належним чином не врахував, а тому безпідставно відмовив у позові ОСОБА_3

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оспорюваний договір дарування квартири вчинено ОСОБА_3 під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, чим відповідачка скористалася.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності відповідачкою обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та порушення норм матеріального та процесуального права (п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України) з ухваленням нового рішення про задоволення позову та визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 08 жовтня 2014 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Сидоровою А.В.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України необхідно стягнути з ОСОБА_4 до спеціального фонду Державного бюджету України на відшкодування судового збору за подачу позову в розмірі 243,60 грн. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 121,80 грн., всього 365,40 грн., які позивач не сплачував як інвалід другої групи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 316, 319 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Скасувати рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2015 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Шосткинського міського нотаріального округу Сидорова Алла Василівна, про визнання недійсним договору дарування квартири.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 08 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Сидоровою Аллою Василівною.

Стягнути з ОСОБА_4 до спеціального фонду Державного бюджету України на відшкодування судового збору 365,40 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -