Рішення № 44142654, 14.05.2015, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

Справа № 332/1381/15-ц

Провадження №: 2/332/599/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2015 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

Головуючого суддіЯцуна О.С.при секретаріВінник Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Запорізького державного підприємства «Кремнійполімер» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

30 березня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ЗДП «Кремнійполімер» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, який в процесі розгляду справи був уточнений. В обґрунтування уточнених позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем, який з січня 2009 року перестав виплачувати заробітну плату. Це стало підставою для звільнення позивача з підприємства 23.03.2010 року, однак в день звільнення відповідач не виплатив позивачу заборгованості по заробітній платі. Судовим наказом Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29.04.2010 року з відповідача стягнуто на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 12677,57 грн. Рішеннями Заводського районного суду від 20.04.2011 року, 05.03.2012 року, 27.03.2013 року із відповідача було стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 23.03.2010 року по 01.03.2013 року. Заробітна плата позивачу була виплачена 06.02.2015 року. Все це призвело до тривалих душевних хвилювань та нераціонального витрачання власного часу і значних матеріальних затрат для звернення за правовою допомогою. Крім цього, тривалі душевні хвилювання призвели до загострення хронічних хвороб, чим позивачу завдано моральної шкоди. У зв'язку із зазначеним позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахункуза період з 01.03.2013 року по 06.02.2015 року у розмірі 54969,22 грн. та стягнути моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що після винесення судового наказу та звернення його до виконання, відносини між сторонами щодо виплати сум, пов'язаних з їх трудовими відносинами перейшли у сферу виконання судових рішень, які регулюються Законом України «Про виконавче провадження» в процесі здійснення виконавчих проваджень виконавчою службою, і ст.117 КЗпП України в такому разі застосовуватись не може. Крім цього вказала, що позивачем неправильно проведено розрахунок середнього заробітку, який повинен проводитися відповідно до Порядку нарахування виплат у випадках збереження середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100. Також зазначила, що позивачем не надано жодних доказів щодо спричинення відповідачем моральних страждань та не доведений причинно-наслідковий зв'язок між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини останнього в її заподіянні. Позивач не обґрунтував суму моральної шкоди та не подав докази, які б підтверджували розмір моральної шкоди. Окрім цього, позивач порушуючи норми закону, вчетверте вимагає стягнути суму за недоведену заподіяну моральну шкоду.

Суд, вислухавши думку сторін стосовно предмету спору, вивчивши і дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено і підтверджено наявними у справі доказами, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ЗДП «Кремнійполімер» з 22.06.1976 року та працював там на різних посадах.

23.03.2010 року ОСОБА_3 звільнено за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України у зв'язку із порушенням роботодавцем трудового законодавства, про що було видано наказ № 145 від 23.03.2010 року та внесено запис до трудової книжки під № 15.

На день звільнення позивача, борг ЗДП «Кремнійполімер» перед позивачем по заробітній платі складав 12677,57 грн.

Судовим наказом Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29.04.2010 року з відповідача стягнуто на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 12677,57 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20.04.2011 року (справа № 2-545/11) з відповідача стягнуто на користь позивача 23392,00 грн. за час затримки остаточного розрахунку та 1000,00 грн. моральної шкоди.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05.03.2012 року (справа № 809/48/2012, провадження № 2/809/272/2012) з відповідача стягнуто на користь позивача 20000,01 грн. за час затримки розрахунку та 1000,00 грн. моральної шкоди.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27.03.2013 року (справа № 332/827/13, провадження № 2/332/443/13) з відповідача стягнуто на користь позивача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 27885,00 грн. (за період з 06.03.2012 року по 01.03.2013 року) та відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000,00 грн.

Як вбачається із копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 19.02.2015 року, згідно платіжного доручення № 228 від 06.02.2015 року та № 1209 від 22.12.2014 року сума боргу за судовим наказом № 2-н-774/10 від 29.04.2010 року перерахована стягувачу в повному обсязі (а.с.26).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче визначеної законом. Право на своєчасне отримання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Судом встановлено, що на час звільнення позивача відповідач не провів з ним розрахунок.

Суд визнає бездіяльність відповідача, а саме не виплату заробітної плати, незаконною, такою що порушує конституційне право ОСОБА_3 на своєчасне отримання винагороди за працю.

Пленум Верховного Суду України в п. 20 Постанови № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року роз'яснив, що суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно до довідки ЗДП «Кремнійполімер» № 104 від 20.03.2015 року, середньоденна заробітна плата позивача складала 77,46 грн. Середньомісячне число робочих днів - 10.

Згідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Враховуючи зазначене, суд частково погоджується з позовними вимогами щодо стягнення з відповідача середнього заробітку позивача за період затримки розрахунку з 01.03.2013 року по 06.02.2015 року (день остаточного розрахунку), що становить 17970,72 грн. (232 дні*77,46 грн. = 17970,72 грн.).

Посилання відповідача на те, що стаття 117 КЗпП України не може застосовуватись після винесення судом судового наказу про стягнення заборгованості із заробітної плати є безпідставним, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Цим Законом врегульовано лише правовідносини, що виникають у процесі виконання судових рішень. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Зазначене вище підтверджується також правовим висновком Верховного суду України, викладеним у Постанові Верховного суду України від 29.01.2014 року у справі № 6-144ц13.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

У позовній заяві позивач зазначив, що дії відповідача по невиплаті заборгованості по заробітній платі нанесли йому моральну шкоду, що виразилась у тривалих душевних хвилюваннях, нераціональному витрачанні власного часу і значних матеріальних затратах для звернення за правовою допомогою. Крім цього, тривалі душевні хвилювання призвели до загострення хронічних хвороб. На підтвердження факту загострення хронічних хвороб позивач надав суду копії листків непрацездатності від 28.02.2014 року, від 03.03.2014 року та копію виписного епікризу № 672 пл, з яких вбачається, що позивач хворіє на хронічний комбінований геморой, 3 ст., поліп прямої кишки.

Однак позивач не довів у повній мірі причинного зв'язку між загостренням хронічних хвороб та невиплатою заборгованості із заробітної плати, а також, що зазначене не є наслідком інших чинників, наприклад, роботи на ВАТ «Завод напівпровідників», куди позивач одразу після звільнення з підприємства відповідача (на наступний день) був прийнятий на роботу та працював там до 26.05.2014 року.

Крім цього, згідно до ч.5 ст.23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Як вбачається із копій судових рішень Заводського районного суду від 20.04.2011 року, 05.03.2012 року, 27.03.2013 року (а.с.10-12), позивач вже звертався із вимогами про стягнення моральної шкоди із ЗДП «Кремнійполімер», які були частково задоволені судом. Таким чином, вимога про стягнення моральної шкоди заявлена позивачем повторно, що суперечить вимогам ч.5 ст.23 ЦК України.

У зв'язку із зазначеним вимоги щодо стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 124 Конституції України, ст. 23 ЦК України, ст.ст. 47, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», ст. 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до Запорізького державного підприємства «Кремнійполімер» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Запорізького державного підприємства «Кремнійполімер» (ідентифікаційний код 00203625) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за затримку розрахунку за період з 01.03.2013 року по 06.02.2015 року в сумі 17970,72 грн.

Стягнути з Запорізького державного підприємства «Кремнійполімер» на користь держави судовий збір у розмірі 179,71 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Заводський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.

Суддя: О.С. Яцун