Рішення № 44138436, 12.05.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5023/15 Справа № 184/14/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Томаш В. І. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Єлізаренко І.А., Ремеза В.А.,

за участю секретаря Видюкової Ю.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на заочне рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 05 березня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та моральної шкоди.

Заочним рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 05 березня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача борг за договором позики - 45000,00 грн., в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди - 1000 грн. та судові витрати по сплаті судового збору - 460,00 грн. У іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 30 березня 2015 року заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що 30 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики у вигляді розписки, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язався перед ОСОБА_3 повернути грошові кошти у розмірі 45000 грн. 30 червня 2014 року.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання не виконав.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Наслідки порушення договору позичальником передбачені ст. 1050 Цивільного кодексу України, за змістом якої позичальник у разі несвоєчасного повернення суми позики, зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив правовідносини, які виникли між сторонами.

Колегією суддів встановлено, що факт отримання грошових коштів відповідачем від позивача підтверджено письмовою розпискою. Розмір боргу, також підтверджено письмовою розпискою на загальну суму боргу у 45 000 грн. Відповідачем не оспорено факт укладання між сторонами зазначеного договору позики, у вигляді розписки. Тобто, наявність вказаного договору позики укладеного між сторонами підтверджена представленою розпискою позичальника від 30.05.2014 року, яка і посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Вказаною розпискою визначено і строк виконання зобов"язання.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

А у відповідності до вимог ст.. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За правилом ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна (п.3 ч.2 ст.23 ЦК).

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач внаслідок не виконання умов договору позики отримав значні моральні та душевні страждання.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд керується ст. 1167 ЦК України і роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 ( з наступними змінами і доповненнями) "Про судову практику по справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди". Як роз"яснив Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі є договірними, тому, відшкодування моральної шкоди у випадку їх порушення законом не передбачено, а відповідно до умов договору позики, що викладений у формі розписки, наслідків порушення умов цього Договору сторонами не визначено і інших вимог позивачем не заявлено.

Тому, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, а відтак, рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню.

У іншій частині рішення, висновки суду першої інстанції достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Приведені в апеляційній скарзі доводи відповідача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Встановивши вказані обставини та докази в їх підтвердження, враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення у іншій оскаржуваній частині відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Заочне рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 05 березня 2015 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

У іншій частині заочне рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 05 березня 2015 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді