Ухвала суду № 44124907, 29.04.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2015 р. № 876/7221/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

Шинкар Т.І.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

представника позивача Масич І.В.,

представника відповідача Арендарчука О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року в адміністративній справі № 803/925/13-a за позовом Волинського управління закритого акціонерного товариства «Електро» до Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2013 року Волинське управління закритого акціонерного товариства «Електро» (надалі - ВУ ЗАТ «Електро», позивач) звернулося до Волинського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (надалі - Ківерцівська МДПІ, відповідач) за №№ 0000292200 та 0000302200 від 05.04.2013 року.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що ці податкові повідомлення є протиправними, оскільки під час проведення перевірки посадовим особам податкового органу були надані всі необхідні документи, які підтверджують реальність операцій із поставки кабельно-провідникової продукції від ТОВ «Альфа-буд-2005».

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року позов задоволено.

Не погодившись із прийнятою постановою, її оскаржила Ківерцівська МДПІ, яка вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Тому просила скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обгрунтовано тим, що за результатами перевірки встановлено, що діяльність від імені ТзОВ «Альфа-буд-2005» здійснювали невстановлені особи, а укладені правочини є фіктивними та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, ВУ ЗАТ «Електро» є структурним підрозділом ЗАТ «Електро»; перебуває на обліку у відповідача як платник податків та зареєстроване як платник ПДВ. Згідно із довідкою ЄДРПОУ видами діяльності позивача є, зокрема, будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та енергопостачання.

05 травня 2010 року, за результатами відкритих торгів (тендеру), між ТзОВ «Альфа-Буд-2005», як Продавцем, та ВУ ЗАТ «Електро», як Покупцем, було укладено договір поставки № 100505/1 на поставку кабельно-провідникової продукції згідно специфікації: провода АзХБп 2x25,4x25,4x35,4x50,4x70, кабеля ХRUHAKXS1x240/50 та затискачів (SLIP 12.1, SLIP 22.1, SLIP 12.127).

Згідно із умовами договору, поставка продукції здійснюється протягом року, транспортним засобом Покупця на умовах ЕХW згідно Інкотермс-2000. Разом з продукцією Постачальник зобов'язаний передати Покупцю рахунок-фактуру, товаро-транспортну накладну, видаткову накладну, податкову накладну та сертифікати. Оплата продукції здійснюється шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок Постачальника.

25.03.2013 року Ківерцівською МДПІ було проведено документальну виїзну позапланову перевірку ВУ ЗАТ «Електро» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТзОВ «Альфа-буд-2005» за період з 01.08.2009 р. по 30.06.2010 р., про що складено акт № 152/2201/00132368 від 25.03.2013 р.

Як зазначено в акті перевірки, відповідно до первинних документів за перевірений період позивачем проведено по обліку придбання товарно-матеріальних цінностей від ТзОВ «Альфа-буд-2005» відповідно до податкових накладних на суму 1338311,58 грн, в т.ч. ПДВ - 223051,93 грн.

Так, відповідно до договору № 100505/1 від 05.05.2010 р. у травні 2010 р. позивачем згідно із податковою накладною № 1005121 від 17.05.2010 р. включено до податкового кредиту за травень 2010 р. ПДВ в сумі 9136 грн.

Вартість отриманих товарно-матеріальних цінностей на суму 45680 грн позивачем включено до складу валових витрат декларації про прибуток підприємства за 1 півріччя 2010 року.

У червні 2010 р., згідно із податковою накладною № 1006162 від 23.06.2010 р., позивачем включено до складу податкового кредиту за червень 2010 року ПДВ в сумі 52998,19 грн, а згідно із податковою накладною № 1006148 від 13.06.2010 р. - ПДВ в сумі 160917,74 грн.

Вартість отриманих вищезазначених товарно-матеріальних цінностей на суму 264990,95 грн та 804588,68 грн відповідно позивачем включено до складу валових витрат (рядок 04.1) декларації про прибуток підприємства за 1 півріччя 2010 року.

У ході перевірки податковим органом було використано акт ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 25.05.2012 р. № 479/2280/33448330 позапланової невиїзної документальної перевірки ТзОВ «Альфа-буд-2005», в ході якої встановлено, що діяльність від імені ТзОВ «Альфа-буд-2005» здійснювали невстановлені слідством особи, поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної право-дієздатності ТзОВ «Альфа-буд-2005» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. Не встановлено фактів передачі товарів від продавця до покупця, а навпаки, встановлено, що фінансово-господарські операції не проводились, а лише укладались документи про начебто проведені операції та зроблено висновок, що правочини нібито укладені між ПП «Камея», ТОВ «Торговий дім «Нобліс», ТОВ «Слов'янська спілка підприємців», ТОВ «Агрофірма «Нобліс», ТОВ «Альфа-Буд-2005», ТОВ «Аліан-Стайл», ТОВ «Нафта Рефайнінг Маркетинг», ТОВ «ТД «Біопек» та підприємствами-покупцями, не спричинили реального настання юридичних наслідків.

З огляду на зазначене, за результатами перевірки позивача податковий орган дійшов висновку про відсутність у ТзОВ «Альфа-Буд-2005» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг) та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків; тобто, така угода є нікчемною.

У акті зазначено про порушення позивачем вимог:

- п.1.4 ст.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит на загальну суму 223052,00 грн, в тому числі: травень 2010 р. - 9136,00 грн, червень 2010 р.- 213916,00 грн.

- п.1.31 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1, п.5.2, ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 278815,00 грн за 2-й квартал 2010 року.

На підставі акта перевірки та відповідно до встановлених порушень 05.04.2013 року Ківерцівська МДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення:

- № 0000292200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання із ПДВ на суму 278815,00 грн, в т. ч.: за основним платежем - 223052,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 55763,00 грн;

- № 0000302200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання із податку на прибуток приватних підприємств на суму 348519,00 грн, в т.ч.: за основним платежем - 278815,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 69704,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду, що надані позивачем первинні документи та інші докази підтверджують реальне здійснення господарських операцій з ТзОВ «Альфа-Буд-2005», за якими ним сформовані валові витрати та податковий кредит, при тому, що відповідачем не було обґрунтовано належним чином і не доведено у встановленому законом порядку, що угоди між позивачем та ТзОВ «Альфа-Буд-2005» порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

З урахуванням встановлених у справі обставин та досліджених законодавчих норм суд дійшов висновку, що позивачем дотримані умови формування податкового кредиту з ПДВ у травні та червні 2010 року та включено до складу валових витрат прибуток підприємства за 1 півріччя 2010 року по операціях поставки товару з ТзОВ «Альфа-Буд-2005», а відповідач належними та допустимими доказами не спростував доводи позивача про реальний характер господарських операцій з цим товариством; також висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

За приписами пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон № 334/94-ВР ) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із підпунктом 5.2.1. пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР).

Відповідно до підпункту 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно із пунктом 1.7 статті 1 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон № 996-XIV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно із пунктом 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Поняття господарської операції визначено у статті 1 Закону № 996-XIV, згідно якої це - дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Разом з тим, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. За відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

На підтвердження зазначених вище господарських операцій позивачем було надано під час перевірки сертифікати на товар, рахунки-фактури № 1005121 від 12.05.2010 р. та № 1006162 від 16.06.2010 р., видаткові накладні № 1005121 від 17.05.2010 р., № 1006148 та № 1006162 від 23.06.2010 р., податкові накладні № 1005121 від 17.05.2010 р., № 1006148 та № 1006162 від 23.06.2010 р., платіжні доручення № 663 від 17.05.2010 р., № 948 від 23.06.2010 р., № 1027 від 05.07.2010 р., № 1133 від 28.07.2010 р., № 1276 від 18.08.2010 р., № 1280 від 19.08.2010 р., № 1348 від 30.08.2010 р., всього на загальну суму 1338311,56 грн.

Встановлено, що транспортування товару позивач здійснював власним транспортом (автомобіль НОМЕР_3, НОМЕР_4, водій ОСОБА_5 та автомобіль марки «Вольво» д.н.з.НОМЕР_5, водій ОСОБА_6) відповідно до подорожніх листів № 944372 від 16.05.2010 р. та № 944375 від 16.06.2010 р., товарно-транспортних накладних № 16401 від 17.05.2010 р., № 16318 від 17.06.2010 р. та № 1722 від 16.06.2010 року.

Згідно із довідками ВУ ЗАТ «Електро» № 125/3 та № 134/3 від 22.04.2013 р., станом на 01.04.2013 р. на балансі підприємстві перебувають: матеріальний склад пл.460 кв.м, склад навісний БМЗ пл.432 кв.м та автомобіль НОМЕР_6.

Вищевказані товари отримували: ОСОБА_7 (довіреність № 200 від 16.06.2010 р.), ОСОБА_8 (довіреність № 190 від 14.06.2010 р.) та ОСОБА_5 (довіреність № 139 від 17.05.2010 р.); надалі рух товарів у товаристві здійснювався згідно із оборотно-сальдовими відомостями по матеріалах.

Судом також встановлено, що придбані товари були використані позивачем у власній господарській діяльності - на виконання робіт згідно контрактів № 19/10-123 від 04.04.2010 р. по будівництву КЛ-6 кВ (т.1 а.с.121 - 125) та № 19/10-91 від 26.04.2010 р. по відновленню (реконструкції ) ЕМ 0,38-10 кВ по Волинській області (т.2 а.с.31 - 35), що підтверджується актами виконаних будівельних робіт, актами використання обладнання при будівництві, накладними на внутрішнє переміщення товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, відомостями на списання матеріалів в будівництві.

Що стосується покликань апелянта на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 25.05.2012 року № 479/22-80/33448330 6525/233/36493888, як на доказ відсутності реального виконання договору поставки кабельно-провідникової продукції № 100505/1 від 05.05.2010 року, та постанови Овруцького районного суду Житомирської області від 08 травня 2012 року про закриття провадження у справі № 617/6961/12, порушеної проти ОСОБА_9 за статтями 358 ч.1, 358 ч.4 КК України, зі звільненням особи від відповідальності у зв'язку з актом амністії, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із частиною четвертою статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Натомість, зазначена вище постанова не має преюдиційного значення в адміністративному судочинстві і повинна досліджуватися за загальними правилами оцінки доказів, в сукупності з іншими доказами.

У постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також, у пункті 38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 р. суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Враховуючи те, що спірні правовідносини не були предметом доказування у зазначеній вище кримінальній справі, а також те, що чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та можливість включення до складу валових витрат вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, колегія суддів апеляційного суду вважає, що платника податку не може бути позбавлено права на податковий кредит та включення до складу валових витрат вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням податкової вигоди.

Крім того, на час поставки продукції і видачі податкових накладних позивачу ТзОВ «Альфа-Буд-2005» (керівник - Поліванов В.А.) був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності і платник ПДВ, а реальність вчинення спірних господарських операції підтверджена належним чином оформленими первинними документами.

Щодо нікчемності спірного договору колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що за приписами абзацу першого частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

У процесі розгляду справи зазначені факти встановлено не було та відповідачем не надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Відповідно до частини першої статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з частиною першої та другої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, не довів суду належними і допустимими доказами законність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ВУ ЗАТ «Електро» щодо визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Ківерцівської МДПІ та правомірність задоволення таких вимог судом першої інстанції.

У відповідності до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст.160 ч.3, 195, 196, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року в адміністративній справі № 803/925/13-a - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Р.Й.Коваль

Судді В.В.Гуляк

Т.І.Шинкар

Ухвала в повному обсязі складена 30 квітня 2015 року.