Ухвала суду № 44124823, 13.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/295/15 Головуючий у 1-й інстанції: Добрівська Н.А. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

13 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В, Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2015 року по справі за її позовом до Міністерства юстиції України про визнання порушеним права щодо справедливого суду та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України про:

визнання порушення права щодо справедливого суду та володіння своїм майном через неповне та несвоєчасне виконання рішення Європейського суду від 21 лютого 2013 року у справі «ПМП «Фея» та інші проти України»; стягнення коштів у відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням та протиправною бездіяльністю в сумі 8946,00 грн. та 5000,00 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди.

26.03.2015 року Окружний адміністративний суд м. Києва своєю ухвалою позов в частині визнання порушення Міністерством юстиції України права ОСОБА_3 щодо справедливого суду та володіння своїм майном через неповне та несвоєчасне виконання рішення Європейського суду від 21 лютого 2013 року у справі «ПМП «Фея» та інші проти України» залишено без розгляду, в зв'язку з пропуском строку звернення до суду з даною позовною вимогою.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на її думку, ухвалу суду першої інстанції та направити справу до того ж суду для продовження розгляду. При цьому апелянтка посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про пропуск позивачкою строку звернення до суду, з чим апеляційна інстанція повністю погоджується, з огляду на слідуюче:

За ч. 1 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод, чи інтересів (ч. 2 ст. 99 КАС України).

З матеріалів справи слідує, що 21 лютого 2013 року Європейським судом з прав людини винесено рішення у справі «ПМП «Фея» та інші проти України», яким постановлено, що держава - відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишились невиконаними та сплатити протягом трьох місяців: 3000 євро спільно заявникам у заявах № 32178/09 та № 50804/09; 3000 євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, зазначених у Додатку № 1, та 1500 євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, зазначених у Додатку № 2; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу.

На виконання зазначеного рішення постановою головного державного ВПВР ДВС України від 18 березня 2013 року відкрито виконавче провадження № 37162544.

Так, платіжними дорученнями:

№ 1220 від 02 вересня 2013 року позивачці перераховано 31 736,21 грн. (еквівалент 3000 євро);

№ 3956 від 11 жовтня 2013 року - 367,82 грн. - пеню за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини;

№ 274 від 20 травня 2014 року - 4258,92 грн. заборгованість за рішенням національного суду.

13 червня 2014 року державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів одразу зауважує, що право на справедливий суд - це право особи, закріплене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

Згідно з доповіддю Венеціанської Комісії, право на справедливий суд є складовою принципу верховенства права.

Таким чином, право на справедливий суд має трактуватися, як можливість особи звернутися до суду та як заборона вчиняти певні правові чи фізичні дії, спрямовані на перешкоджання особі скористатися цим правом. Разом з тим, в даному випадку, відповідачем не вчинено жодних дій, які б можна було трактувати як порушення права позивачки на справедливий суд, оскільки такі дії в апріорі не можуть пов'язуватися з відповідачем та стосуються виключно здійснення правосуддя судом.

Разом з тим, колегія суддів зі змісту позову вбачає, що порушення права на справедливий суд та володіння своїм майном апелянтка пов'язує з невиконанням рішення національного суду - постанови Вищого адміністративного суду України від 08 жовтня 2008 року шляхом неперерахування всіх коштів на її користь, проте з даним позовом до суду ОСОБА_3 звернулася лише 15 січня 2015 року (дата поштового відправлення), тобто з порушенням строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України.

Таким чином, позивачці у червні 2014 року достеменно було відомо про фактичне закінчення виконання постанови Вищого адміністративного суду України, отже, дана позовна заява повинна бути подана до грудня 2014 року включно.

Разом з тим, даний адміністративний позов подано до суду лише 15.01.2015 року.

Крім того, в своєму адміністративному позові позивачка не ставила питання про поновлення строку звернення до суду з даними вимогами та не зазначала про наявність поважних причин пропуску даного строку і не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності таких обставин. Навпаки, з матеріалів справи вбачається обізнаність ОСОБА_3 із всіма діями державних органів, вчиненими з метою виконання рішення Європейського суду з прав людини у зв'язку зі здійсненням листування з цього приводу, що могло б лягти в основу обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке позивачкою так і не подавалося. Не ставилося питання про поновлення строку звернення до суду та визнання причин пропуску такого строку поважними і в апеляційній скарзі.

Варто зауважити, що навіть зважаючи на отриманий апелянткою останній до моменту подачі даного позову до суду лист від уповноваженого у справах Європейського Суду з прав людини від 11.12.2014 року № П-22679/1201/10502 дозволяв подачу вказаного позову до суду в строк до 11.01.2015 року (згідно ч. 4 ст. 99 КАС України), про що зазначено самою ОСОБА_3 в її апеляційній скарзі (а.с. 92).

Твердження апелянтки на те, що аналогічний позов нею було подано 29.12.2014 року розцінюються судовою колегією критично, оскільки матеріали справи не містять належних доказів підтвердження даної обставини (наприклад, копія позовної заяви, зареєстрованої судом), а наявний в справі конверт (а.с. 31) взагалі не є свідченням та допустимим доказом підтвердження факту подачі аналогічного позову до суду, оскільки з самого конверту цього не слідує, а опису вкладення у даний конверт матеріали справи не містять.

Що стосується посилань ОСОБА_3 на лист Мінюсту від 05.02.2015 року, то він взагалі не може розглядатися в якості поважності або обґрунтування строку звернення до суду, оскільки був направлений апелянтці вже після подачі позову до суду.

Частиною 1 ст. 100 КАС України передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Таким чином, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні правові наслідки.

Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених Кодексом адміністра тивного судочинства України.

Переписка з державними органами - це не поважна причина поновлення строку звернення до суду, а лише можливість вирішити спір в досудовому порядку, оскільки така переписка може тривати нескінченно. Законодавцем було обмежено загальний строк подачі позову шістьма місяцями, а у випадку намагання вирішити спір в досудовому порядку для звернення до адміністративного суду встановлено місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

За таких обставин, апеляційна інстанція повністю погоджується з доводами суду першої інстанції, що позивачем позовну заяву в частині подано з пропущенням строку звернення до суду, підстави для його поновлення - відсутні, а визнання поважними причин пропуску строку звернення позивачкою не обґрунтовувалися, тому позов правомірно залишено без розгляду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

За таких обставин апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Керуючись, ст.ст. 41, 199, 200, 205, 206, 261 КАС України, судова колегія, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.