Ухвала суду № 44124515, 22.04.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

22 квітня 2015 рокусправа № 808/1379/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Туркіної Л.П.

суддів: Дурасової Ю.В. Проценко О.А.

за участю секретаря: Комар Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року у справі №808/1379/14 за позовом до відповідача про Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнітон» Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнітон» (далі по тексту - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0001452201 та №0001472201 від 12 листопада 2013 року.

Позивач, посилаючись на доводи, викладені у позові, зазначив, що операції з поставки товару були належним чином оформлені, документально підтверджені. Також позивач вказує, що оскільки експортні операції є об'єктом обкладання податком на додану вартість, експортер має законодавчо гарантоване право на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених постачальником, в порядку та строки, визначені ст. 200 Податкового кодексу України.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року у справі №808/1379/14 адміністративний позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована, зокрема, тим, що операції позивача з купівлі та подальшого продажу на експорт молоковмісної продукції є його господарською діяльністю. Податковим органом не доведено факту несумісності предмету правочину з напрямом господарської діяльності ТОВ «ЮНІТОН», як і не доведено, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинений правочин об'єктивно не був потрібен для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року у справі №808/1379/14 та відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначив, що викладені в акті перевірки обставини підтверджують невластивість (нетиповість) операцій з «придбання» «нетипової» продукції та «реалізації» її на експорт ТОВ «Юнітон» без господарської мети, а лише з метою одержання безпідставної податкової вигоди у вигляді податкового кредиту з податку на додану вартість, за рахунок якого мала зменшитись сума податку, які підприємство повинно було сплатити від здійснення своєї основної діяльності.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року у справі №808/1379/14 та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити без змін оскаржувану постанову суду.

Згідно частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

У судовому засіданні, заслухавши пояснення представників сторін по справі, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, в період з 30 вересня 2013 року по 18 жовтня 2013 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнітон» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по господарських відносинах придбання у ТОВ «Дніпромолторг» та поставки за межі митної території України через комісіонера ТОВ «Торговий дім «Моліс» за період з 01 січня 2012 року по 30 серпня 2013 року, результати якої оформлено актом №561/2201/23853490 від 25 жовтня 2013 року.

Відповідач в акті перевірки вказує, що переміщення товару між ТОВ «Дніпромолторг» та ТОВ «Юнітон» не відбувалось. Оформлення операцій з «придбання» нетипової продукції та «реалізації» її на експорт пройшло транзитом через ТОВ «Юнітон», виходить за межі господарської діяльності і не викликало реальних змін майнового стану, з огляду на що підстави для бухгалтерського обліку вказаних операцій відсутні.

Висновками акту перевірки виявлено порушення:

- пп. 138.1.1 п. 138.1, п.п. 138.4, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 264 852 гривні;

- пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 252 240 гривень.

12 листопада 2013 року на підставі акту перевірки №561/2201/23853490 від 25 жовтня 2013 року були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0001452201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 397278 гривень, в т.ч. 264 852 гривні за основним платежем, 132 426 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0001472201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 378 360 гривень, в т.ч. 252 240 гривень за основним платежем, на 126120 гривень за штрафними санкціями.

За результатами оскарження в адміністративному порядку зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Відповідно до матеріалів справи, 02 серпня 2012 року між ТОВ «Дніпромолторг» та позивачем було укладено договір поставки товару №02-08/2012, в межах якого були оформлені відповідні видаткові та податкові накладні. Факт сплати за отриманий товар підтверджено платіжними дорученнями.

01.08.2012 року між ТОВ «ТД «Моліс» та позивачем було укладено договір комісії, відповідно до п.1.1 якого ТОВ «ТД «Моліс» зобов'язується за дорученням позивача здійснити правочин з продажу на експорт нерезиденту України продукції українського походження. На підтвердження виконання умов договору - реалізації товару на експорт ТОО «Рокфор» - були оформлені додаток №1 від 15.08.2012, додаток №2 від 23.08.2012, акти прийому-передачі, інвойс, вантажно-митні декларації, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, платіжні доручення.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, «собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу».

Відповідно до абз.абз. 1, 3 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду».

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Відповідно до ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що операції позивача з поставки товару були належним чином оформлені, документально підтверджені, а документи мають необхідні реквізити, скріплені підписами повноважних осіб і печатками підприємств, що відповідає вимогам законодавства. Вартість придбаних у ТОВ «Дніпромолторг» молоковмісних сирних продуктів, сирів твердих та сичужних в асортименті в розмірі 1261200,00 гривень є витратами, що прямо пов'язані з придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, тобто, є собівартістю реалізованого товару, відноситься до витрат операційної діяльності та включається до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток. Відповідно, сума сплаченого позивачем ПДВ в розмірі 252240,00 гривень правомірно включена до складу податкового кредиту. Транзитний рух грошових коштів, як зазначено в акті перевірки, відсутній, оскільки платежі здійснювались позивачем та його контрагентами на підставі вищезазначених договорів і є сплатою за отриманий товар, надані послуги.

Також в акті перевірки вказано, що реалізація молоковмісної продукції на експорт є нетиповою в контексті діяльності позивача, при цьому відповідач керується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців щодо основного виду діяльності позивача.

Згідно до ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що внесення до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців даних щодо основних видів діяльності не забороняє особі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, з огляду на що позивач мав право здійснювати діяльність щодо оптової торгівлі молочними продуктами без внесення відповідного запису до ЄДР щодо видів основної діяльності.

Також проведеною перевіркою встановлено, що позивач фактично не отримував товар від постачальника ТОВ «Дніпромолторг», оскільки товар був вивезений нерезидентом - перевізником «Space-trans», Ltd (Казахстан) з території ТОВ «ВО «Моліс» за межі митної території України. Крім того, зазначено, що позивач порушив умови поставки товару FCA.

Відповідно до Правил Міжнародної торговельної палати по тлумаченню термінів «Інкотермс» №23 від 01.01.1990, FCA - «франко-перевізник» означає, що зобов'язання продавця щодо поставки вважається виконаним після передачі товару, очищеного від мита на експорт, під відповідальність перевізника, названого покупцем, у погодженому місці або пункті. Якщо покупець не вказав точного пункту, то продавець може вибрати у межах домовленого місця або зони пункт, де перевізник візьме товар під свою відповідальність. Якщо згідно з торговим звичаєм потрібна допомога продавця щодо укладення договору з перевізником (наприклад, у випадку використання залізничного або повітряного транспорту), то продавець може діяти на ризик і рахунок покупця.

Цю умову можна використовувати для будь-якого виду транспорту, в тому числі й комбінованого.

Під перевізником розуміють будь-яку особу, яка за договором перевезення зобов'язується виконати або забезпечити виконання перевезення залізницею чи автомобільним шляхом, морем, повітрям, внутрішніми (судноплавними) шляхами, або сполучаючи ці способи. Якщо покупець дає вказівку продавцеві поставити вантаж якійсь особі, наприклад, експедиційному агентству, яке не є перевізником, то продавець вважається таким, що виконав своє зобов'язання по поставці товару з моменту, коли він опиниться на зберіганні в цієї особи.

«Місце навантаження (розвантаження)» означає залізничну станцію, товарну станцію, контейнерний термінал або двір, багатоцільовий вантажний термінал або будь-який інший приймальний пункт.

«Контейнер» включає в себе будь-яке устаткування, використовуване для об'єднання вантажу, наприклад, усі типи контейнерів й(або) баржі, незалежно від того, прийняті вони МОС (Міжнародною організацією по стандартизації) чи ні, трейлери, кузови, устаткування типу «ро-ро», рефрижератори, і ця умова стосується усіх видів транспорту.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції стосовно того, що ТОВ «ТД «Моліс» отримало товар від позивача до моменту митного очищення товару, господарська операція була вчинена між двома резидентами на митній території України, тому у даному випадку експортна або імпортна операція не відбувалася.

Крім того, як доказ формальності характеру нетипового експорту по укладеному договору комісії між позивачем та ТОВ «ТД «Моліс» в акті перевірки зазначено, що виробник товарів ТОВ «ВО «Моліс» та комісіонер ТОВ «ТД «Моліс» здійснювали власні експортні операції аналогічної продукції на адресу ТОО «Рокфор» у 2012 році. Разом з тим, акт перевірки не містить посилань на норми податкового законодавства, які були порушені платниками податків під час укладення договорів поставки молоковмісної продукції ТОО «Рокфор».

В акті перевірки зазначено, що позивач здійснював операції з придбання «нетипової» продукції та її реалізації на експорт без господарської мети. В той же час, Податковий кодекс України не містить норм, які забороняють включення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податкового кредиту вартості придбаних товарів, щодо яких здійснено «нетиповий експорт».

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як свідчать пояснення позивача, які не спростовуються відповідачем, за результатом здійснення операцій з придбання та реалізації товару, позивачем було отримано прибуток у сумі 95974,50 коп., з якого оплачену відповідну суму податку.

З огляду на вищезазначене, вказані операції позивача з купівлі та подальшого продажу на експорт молоковмісної продукції є його господарською діяльністю.

Посилання відповідача на ту обставину, що прибуток мав місце з огляду на нульову ставку ПДВ для операцій з експорту товарів, не приймаються судом виходячи з такого.

Відповідно до абз. «а» пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту.

Таким чином, держава стимулює суб'єктів господарювання до здійснення експортних операцій. Отже, здійснення господарських операцій, які відповідають чинному законодавству та засадам, що визначені державою як пріоритетні, не можна вважати мінімізацією податкових зобов'язань.

За таких обставин, висновок податкового органу про здійснення позивачем спірної господарської операції з метою отримання податкової вигоди у вигляді мінімізації сплати податкових зобов'язань зроблений без врахування вищезазначеної норми Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вастберга таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» суд зазначив, що «… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

З огляду на викладене, правомірним є висновок суду стосовно протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду від 28 травня 2014 року, з огляду на що дане судове рішення необхідно залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.195,196,198,200,205,206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року у справі №808/1379/14 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення судового рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення судового рішення в повному обсязі.

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: О.А. Проценко