Постанова № 44124229, 29.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2015 р. Справа№ 911/359/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Корсакової Г.В.

Хрипуна О.О.

За участю представників сторін:

Від позивача (апелянта) Гринько О.А.;

Від відповідача Кац О.В.;

Від третьої особи не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2015 у справі № 911/359/15 (суддя: Ярема В.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Житлово-комунального підприємства "Поліське"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

про стягнення 31 405, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 17.03.2015р. у справі № 911/359/15 позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Житлово-комунального підприємства "Поліське" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 7 683 (сім тисяч шістсот вісімдесят три) грн 33 коп. пені, 10 201 (десять тисяч двісті одну) грн 31 коп. інфляційних втрат, 4 343 (чотири тисячі триста сорок три) грн 62 коп. 3% річних, 1 740 (одну тисячу сімсот сорок) грн 12 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду про часткове задоволення позовних вимог мотивовано тим, що порушення законодавчих та договірних положень відповідачем щодо своєчасної оплати вартості поставленого протягом спірного періоду газу з порушенням погоджених сторонами строків, є підставами для стягнення з відповідача пені за порушення договірних зобов'язань, а також застосування відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат за перерахунком суду першої інстанції. Крім того, судом першої інстанції на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України зменшив розмір присудженої до стягнення пені до 7 683,33 коп. з першочергово заявленого розміру 15 418,76 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині зменшення розміру присудженої до стягнення пені, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 17.03.2015р. у справі № 911/359/15 в частині відмови у задоволенні 4 625,63 грн. пені скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким присудити до стягнення зокрема і 4 625,63 грн. (грошовий обсяг заявлених вимог відповідає прохальній частині апеляційної скарги).

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції необґрунтовано зменшено розмір пені без належного дослідження фінансового стану обох сторін спору.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу ПуАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київської області від 17.03.2015р. у справі № 911/359/15 передано судді - доповідачу Київського апеляційного господарського суду Станіку С.Р., для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду Андрієнко В.В. від 23.02.2015 для розгляду справи № 910/24863/14, у зв'язку з перебуванням судді Власова Ю.Л. на лікарняному, сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Корсакова Г.В., Хрипун О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2015 справу № 911/359/15 прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Корсакова Г.В., Хрипун О.О., справу призначено до розгляду на 29.04.2015.

В судовому засіданні 29.04.2015 представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні 4 625,63 грн. пені та прийняти нове про задоволення вимоги в цій частині.

Представник відповідача в судовому засіданні 29.04.2015 проти доводів апеляційної скарги - заперечував, вказував на те, що рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування - відсутні.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказував на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції в частині зменшення розміру пені було вірно оцінено всі доводи та інтереси сторін, досліджено обставини в підтвердження об'єктивності причин прострочення виконання відповідачем договірних зобов'язань з оплати за газ, а також взято до уваги той факт, що основним споживачем теплової енергії (газу), що була поставлена відповідачу для виробництва теплової енергії, є населення та державні установи, які не здійснювали своєчасні розрахунки за теплоносії.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України - в судове засідання 29.04.2015 представників не направило, причин неявки суд не повідомив. Про розгляд справи третя особа повідомлена належним чином, про що свідчить поштове повідомлення (0160118551530) про вручення ухвали Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2015.

Дослідивши наявні матеріали, враховуючи те, що усі сторони були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, зокрема і відповідач, неявка представників третьої особи не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, визначених ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявним матеріалами справи, 28.12.2012 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (далі-продавець) та ЖКП "Поліське" (далі-покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/2986-БО-17 (далі-договір), відповідно до якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).

Відповідно до пункту 7.2 договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1 цього договору, покупець зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Як підтверджується матеріалами справи, і не заперечувалось сторонами, позивач свої обов'язки за договором в частині постачання природного газу виконав належним чином, а саме: протягом січня-квітня, жовтня-листопада 2013 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ загальною вартістю 237 762,66 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на актах приймання-передачі природного газу:

- б/н від 30.09.2013 на суму 46 454,20 грн.,

- б/н від 30.09.2013 на суму 39 251,82 грн.,

- б/н від 30.09.2013 на суму 44 659,43 грн.,

- б/н від 30.09.2013 на суму 17 108,57 грн.,

- б/н від 31.10.2013 на суму 65 964,80 грн.,

- б/н від 30.11.2013 на суму 24 323,84 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем (позивачем) умов договору.

Втім, відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, провівши остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням погоджених сторонами строків, а саме, сплативши 180 400,00 грн. 31.03.2014 та 57 362,66 грн. 29.04.2014.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, що полягає у порушенні строків оплати вартості поставленого газу, передбачених п. 6.1 договору, позивач просив стягнути з відповідача, зокрема: 15 418,76 грн. пені, нарахованої за періоди:

з 14.02.2013 по 13.08.2013 на 46 454,20 грн. заборгованості за січень 2013 року;

з 14.03.2013 по 13.09.2013 на 39 251,82 грн. заборгованості за лютий 2013 року;

з 14.04.2013 по 13.10.2013 на 44 659,43 грн. заборгованості за березень 2013 року;

з 14.05.2013 по 13.11.2013 на 17 108,57 грн. заборгованості за квітень 2013 року;

з 14.11.2013 по 31.03.2014 на 65 964,80 грн. заборгованості за жовтень 2013 року;

з 01.04.2014 по 29.04.2014 на 33 038,82 грн. заборгованості за жовтень 2013 року;

з 14.12.2013 по 29.04.2013 на 24 323,84 грн. заборгованості за листопад 2013 року.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, дослідивши матеріали справи та подані докази, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлена позовна вимога підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 655, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

З огляду наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підписання відповідачем актів приймання-передачі природного газу за січень-квітень, жовтень-листопад 2013 року без будь-яких заперечень щодо обсягу поставленого газу свідчить про прийняття відповідачем цього газу та, відповідно, породжує в останнього обов'язок щодо його оплати у повному обсязі, у відповідності до п. 6.1 договору, до 14.02.2013, 14.03.2013, 14.04.2013, 14.05.2013, 14.11.2013, 14.12.2013 відповідно.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, відповідачем в порушення ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 655, 692 Цивільного кодексу України та п. 6.1. договору, не було здійснено у обумовлений договором строк (до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу) оплату вартість поставленого протягом спірного періоду газу оплатив з порушенням погоджених сторонами строків, що згідно ст. 232 Господарського кодексу України та п. 7.2 договору є підставами для стягнення з відповідача штрафної санкції (пені) за порушення договірних зобов'язань, а також застосування відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань згідно статті 625 Цивільного кодексу України щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Водночас, в силу вимог ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Беручи до уваги наведені нормативні приписи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право на нарахування пені за порушення відповідачем строків оплати вартості поставленого газу у позивача виникає після спливу строку оплати, встановленого п. 6.1 договору, тобто з 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу та припиняється частково/повністю в день, що передує дню проведення часткових/остаточних розрахунків відповідно.

Враховуючи вищевикладене, а також безпідставне включення позивачем до періоду обрахунку пені днів фактичної сплати заборгованості, обрахунок пені обґрунтовано здійснено за наступні періоди:

з 14.02.2013 по 13.08.2013 на 46 454,20 грн. заборгованості за січень 2013 року;

з 14.03.2013 по 13.09.2013 на 39 251,82 грн. заборгованості за лютий 2013 року;

з 14.04.2013 по 13.10.2013 на 44 659,43 грн. заборгованості за березень 2013 року;

з 14.05.2013 по 13.11.2013 на 17 108,57 грн. заборгованості за квітень 2013 року;

з 14.11.2013 по 30.03.2014 на 65 964,80 грн. заборгованості за жовтень 2013 року;

з 01.04.2014 по 28.04.2014 на 33 038,82 грн. заборгованості за жовтень 2013 року;

з 14.12.2013 по 28.04.2013 на 24 323,84 грн. заборгованості за листопад 2013 року.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки арифметично вірний розмір пені, обрахованої судом в межах заявленого позивачем періоду, з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень договору, становить 15 366,66 грн., тому вимога позивача про стягнення з відповідача 15 418,76 грн. пені є частково обґрунтованою у розмірі 15 366,66 грн.

Аналогічна правова позиція про безпідставність включення у розрахунок пені дати сплати заборгованості викладена у постанові Вищого господарського суду України від 27.11.2014 у справі №927/989/14.

Водночас, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені в порядку п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, оскільки несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором було зумовлено скрутним фінансовим становищем, викликане значною заборгованістю споживачів відповідача (бюджетними установами та організаціями) з оплати послуг з теплопостачання, різницею в тарифах на послуги з теплопостачання внаслідок невідповідності фактичної вартості цих послуг тарифам, що затверджені в установленому порядку для відповідача, а також не відшкодуванням з Державного бюджету України різниці в тарифах.

На підтвердження скрутного фінансового становища відповідачем надано до матеріалів справи звіт про фінансові результати відповідача за 2013 рік, відповідно до якого розмір поточних зобов'язань останнього за звітній період становить 3 256 900,00 грн., а також довідку б/н від 01.01.2014, відповідно до якої дебіторська заборгованість відповідача за надані послуги теплопостачання станом на 01.01.2014 становить 2 509 000,00 грн, боржниками за якою є: населення с. Гаврилівка, с. Синяк, с. Демидів, Синяківська сільська рада, Гаврилівський ДНЗ ЯС КТ Веселка, Гаврилівська сільська рада, Гаврилівська мед амбулаторія, Гаврилівська ЗОШ, Відділ освіти Синяківської ЗОШ.

В свою чергу, позивач в обгрунтування відсутності підстав для зменшення судом першої інстанції присудженого до стягнення розміру пені з 15 366,66 грн. до 7 683,33 коп. посилався зокрема на те, що Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» забезпечує галузі національної економіки і населення природнім газом, тобто, як підприємство державного сектору економіки є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. За укладеним між сторонами спору договором постачався імпортований природний газ, який Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» закуповує за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків. Зменшення судом розміру пені спричиняє позивачу додаткові збитки. Крім того, позивач вказував на те, що у відповідності до звіту про фінансові результатами за 9 місяців 2014 року за невиконання зобов'язань контрагентами, збиток компанії складає більше 62 млрд.грн. Також, апелянт зазначав, що суд першої інстанції при зменшенні розміру пені повинен був врахувати не тільки майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, зокрема негативні наслідки, спричинені від прострочення виконання зобов'язань відповідача. Також, позивач наголошував, що ним не здійснюється видобуток природного газу самостійно, проте, він є гарантованим постачальником, який не може відмовитись від постачання природного газу населенню, що є особливістю його діяльності, що мало бути враховано при вирішенні спору

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено у ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення наведених норм кореспондуються з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, відповідно до якої господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Крім того, як необхідність використання права на зменшення розміру фінансових санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Доводи апелянта щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, з огляду на те, що: позивач у випадку спричинення, на його думку, збитків не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом про їх стягнення з особи, яку він вважає винною у їх спричиненні; правовідносини позивача за іншими контрактами не впливають на правовідносини сторін при вирішенні даного спору за певним господарським договором. Крім того, та обставина, що позивач не здійснює видобуток природного газу самостійно, проте, він є гарантованим постачальником, який не може відмовитись від постачання природного газу населенню, що є особливістю його діяльності - визначає саме обов'язок позивача забезпечувати газом населення України та відповідні установи, організації та підприємства за укладеними правочинами, і не позбавляє його права на отримання оплати за поставлений газ.

Враховуючи викладене, оцінивши всі доводи та інтереси сторін, дослідивши докази в підтвердження об'єктивності причин прострочення виконання відповідачем договірних зобов'язань з оплати за газ, а також беручи до уваги той факт, що основним споживачем теплової енергії (газу), що була поставлена відповідачу для виробництва теплової енергії, є населення та державні установи, які не здійснювали своєчасних розрахунків за спожиті енергоносії, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вищезазначеного клопотання відповідача та зменшення розміру пені, що підлягає стягненню на 50% до 7 683,33 грн. в порядку п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 04.02.2015 у справі №917/609/14 та від 04.02.2015 у справі №904/6258/14.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, позивач просив стягнути:

- 10 335,63 грн. інфляційних втрат, нарахованих з урахуванням здійснених розрахунків, за періоди:

з 01.02.2013 по 31.03.2014 на 46 454,20 грн. заборгованості за січень 2013 року;

з 01.03.2013 по 31.03.2014 на 39 251,82 грн. заборгованості за лютий 2013 року;

з 01.04.2013 по 31.03.2014 на 44 659,43 грн. заборгованості за березень 2013 року;

з 01.05.2013 по 31.03.2014 на 17 108,57 грн. заборгованості за квітень 2013 року;

з 01.11.2013 по 31.03.2014 на 65 964,80 грн. заборгованості за жовтень 2013 року;

з 01.04.2014 по 31.05.2014 на 35 506,56 грн. заборгованості за жовтень 2013 року, збільшеної на суму інфляції за попередній період;

з 01.12.2013 по 30.04.2014 на 24 323,84 грн. заборгованості за листопад 2013 року;

- 5 650,61 грн. 3% річних, нарахованих з урахуванням здійснених розрахунків, за періоди:

з 14.02.2013 по 31.03.2014 на 46 454,20 грн. заборгованості за січень 2013 року;

з 14.03.2013 по 31.03.2014 на 39 251,82 грн. заборгованості за лютий 2013 року;

з 14.04.2013 по 31.03.2014 на 44 659,43 грн. заборгованості за березень 2013 року;

з 14.05.2013 по 31.03.2014 на 17 108,57 грн. заборгованості за квітень 2013 року;

з 14.11.2013 по 31.03.2014 на 65 964,80 грн. заборгованості за жовтень 2013 року;

з 01.04.2014 по 29.04.2014 на 33 038,82 грн. заборгованості за жовтень 2013 року;

з 14.12.2013 по 29.04.2013 на 24 323,84 грн. заборгованості за листопад 2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наведений припис статті 625 ЦК України, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нарахування індексу інфляції згідно вищевказаної статті відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому, за весь період прострочення.

З огляду наведеного, приписи ст. 625 ЦК України передбачають збільшення суми боргу на індекс інфляції за весь період прострочення, а не наростаючим порядком з урахуванням щомісячного збільшення, у той час, як позивачем інфляційні нараховувалися не на саму суму боргу, що мала місце у кожному розрахунковому періоді, а на суми боргу, які вже збільшені на розмір інфляційними втрат, що суперечить положенням ст. 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.11.2013 у справі №905/439/13.

З огляду наведеного, враховуючи встановлені п. 6.1 договору строки остаточних розрахунків за спожитий газ, а також дні здійснення відповідачем розрахунків за договором, суд апеляційної інстанції здійснював обрахунок:

- інфляційних втрат, за періоди:

з 01.02.2013 по 30.03.2014 на 46 454,20 грн. заборгованості за січень 2013 року;

з 01.03.2013 по 30.03.2014 на 39 251,82 грн. заборгованості за лютий 2013 року;

з 01.04.2013 по 30.03.2014 на 44 659,43 грн. заборгованості за березень 2013 року;

з 01.05.2013 по 30.03.2014 на 17 108,57 грн. заборгованості за квітень 2013 року;

з 01.11.2013 по 30.03.2014 на 65 964,80 грн. заборгованості за жовтень 2013 року;

з 01.04.2014 по 28.04.2014 на 33 038,82 грн. заборгованості за жовтень 2013 року, збільшеної на суму інфляції за попередній період;

з 01.12.2013 по 28.04.2014 на 24 323,84 грн. заборгованості за листопад 2013 року;

- 3% річних за періоди:

з 14.02.2013 по 30.03.2014 на 46 454,20 грн. заборгованості за січень 2013 року;

з 14.03.2013 по 30.03.2014 на 39 251,82 грн. заборгованості за лютий 2013 року;

з 14.04.2013 по 30.03.2014 на 44 659,43 грн. заборгованості за березень 2013 року;

з 14.05.2013 по 30.03.2014 на 17 108,57 грн. заборгованості за квітень 2013 року;

з 14.11.2013 по 30.03.2014 на 65 964,80 грн. заборгованості за жовтень 2013 року;

з 01.04.2014 по 28.04.2014 на 33 038,82 грн. заборгованості за жовтень 2013 року;

з 14.12.2013 по 28.04.2013 на 24 323,84 грн. заборгованості за листопад 2013 року.

Оскільки арифметично вірний розмір інфляційних втрат та 3% річних, обрахованих в межах заявленого позивачем періоду з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень договору, становить 10 201,31 грн. та 4 343,62 грн. відповідно, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 10 335,63 грн. інфляційних втрат та 5 650,61 грн. 3% річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 10 201,31 грн. та 4 343,62 грн. відповідно, у зв'язку з чим підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції в цій частині - відсутні.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи те, що приписами ст. 83 ГПК України передбачено право суду зменшувати у виняткових випадках лише розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, у той час як 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою - не є неустойкою, а тому законні підстави для зменшення заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат в порядку п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України - відсутні.

Аналогічна правова позиція про те, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, і не є штрафними санкціями у розумінні ст. 549 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду України від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2015 у справі № 911/359/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2015 у справі № 911/359/15 - залишити без змін.

3.Матеріали справи № 911/359/15 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Г.В. Корсакова

О.О. Хрипун