Рішення № 44124021, 05.05.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" травня 2015 р.Справа № 922/1797/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гонтарем А.Д.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного підприємства "Харківгаз" (м. Харків) до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова (м. Харків) про стягнення 2 124 424,05 грн. за участю представників сторін:

позивача - Василенко Г.В. (довіреність від 01.12.2014 р.);

відповідача - Кероп'ян С.Є. (довіреність №5 від 05.01.2015 р.)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне підприємство "Харківгаз", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом (установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів) №15 ПТ-БГ-65-2014/776 від 17.09.2014. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 2 124 424,05 грн., з яких 1823333,12 грн. - сума боргу за договором; 113356,30 грн. пені; 10596,97 грн. 3% річних; 177137,67 грн. - інфляційні нарахування. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені договором на постачання природного газу за регульованим тарифом (установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів) №15 ПТ-БГ-65-2014/776 від 17.09.2014. щодо не своєчасної оплати за поставлений природний газ відповідачем. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 березня 2015 р. було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 16 квітня 2015 р. о 10:15 год.

В судовому засіданні 16 квітня 2015 р. оголошувалась перерва до 20 квітня 2015 р. о 12:10 год.

В судовому засіданні 20 квітня 2015 р. оголошувалась перерва до 23 квітня 2015 р. о 11:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 квітня 2015 р. відкладено розгляд справи на 05 травня 2015 р. о 11:45 год. та прийнято до розгляду заяву представника позивача про збільшення розміру позовних вимог (вх. №16552 від 23 квітня 2015 р.), в якій представник позивача просив суд стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова на користь Публічного акціонерного підприємства "Харківгаз" заборгованість за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом (установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів) №15 ПТ-БГ-65-2014/776 від 17.09.2014 в розмірі 1823333,12 грн.; 113356,30 грн. пені; 10596,97 грн. 3% річних; 255363,22 грн. - інфляційні нарахування.

В судовому засіданні 05 травня 2015 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні 05 травня 2015 р. визнав позовні вимоги, окрім стягнення пені та розміру інфляційних нарахувань.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

17.09.2014 між Публічним акціонерним підприємством "Харківгаз" (постачальник) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харкова (споживач) було укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом (установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів) №15 ПТ-БГ-65-2014/776 (далі по тексту - договір).

Відповідно пункту 1.1. договору, постачальник постачає природний газ (Державний класифікатор продукції та послуг ДК 016:2010, код 06.20.10 "Газ природний, скраплений або в газоподібному стані (постачання природного газу (далі газ))" споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Пунктом 1.2. договору встановлено, що передача газу за цим договором здійснюється на межах балансової належності об'єктів споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування (пункти призначення). Перелік комерційних вузлів обліку газу та розмежування обладнання визначається сторонами в додатку №1 до договору.

Відповідно пункту 2.6. договору, послуги з постачання газу документально оформлюються підписаним сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюється згідно з даними вузлів обліку, визначених у додатку №1 до договору.

Пунктом 2.9 договору встановлено, що акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків для споживача з постачальником.

Відповідно до п. 4.6 договору, оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка 2.

Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі актів приймання-передачі природного газу.

На виконання договору позивач виконав свої зобов'язання щодо постачання природного газу за період травень - грудень 2014 року в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання - передачі природного газу, а саме: за травень 2014 року - акт №05 від 31.05.2014 на загальну суму 28820,54 грн., за червень 2014 року - акт №06 від 30.06.2014 на загальну суму 14263,65 грн., за серпень 2014 року - акт №8 від 31.08.2014 на загальну суму 11344,39 грн., за вересень 2014 року - акт №9 від 30.09.2014 на загальну суму 31364,68 грн., за жовтень 2014 року - акт №10 від 31.10.2014 на загальну суму 466399,43 грн., за листопад 2014 року - акт №11 від 30.11.2014 на загальну суму 1891012,93 грн., за грудень 2014 року - акт №12 від 31.12.2014 на загальну суму 2736735,42 грн.

Таким чином, позивачем передано відповідачу природного газу за період січень - грудень 2013 року на загальну суму 5 179 941,04 грн.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що розрахунки за реалізований споживачеві газ здійснюються за цінами, що встановлюються національною комісією яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

В порушення умов договору розрахунки за поставлений природний газ відповідачем проводились невчасно, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість на загальну суму 1 823 333,12 грн., яка відповідачем до цього часу не погашена вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що представник відповідача не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, а також визнав основну суму заборгованості, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за отриманий природний газ в сумі 1 823 333,12 грн. правомірна та обґрунтована, тому підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем у позові та заяві про збільшення позовних вимог також було заявлено до стягнення пеню у розмірі 113 356,30 грн.

Стосовно заявленої до стягнення пені в сумі 113 356,30 грн. суд зазначає наступне.

Статтями 193, 199 ГК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами.

Згідно зі ст.ст. 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.2.2 договору сторони передбачили, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених договором, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення плтежу.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пленум Вищого господарського суду України в п. 3.17.4 постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'ясняє, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром боргу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (ч.1 ст. 233 ГК України). Схоже правило міститься в ч.3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п.3 ч. 1 ст. 83 ГПК України (Постанова Верховного суду України від 03.12.2013 у справі №908/43/13-г).

Відповідно до п.1.1 Положення про Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків, затверджений наказом начальника Південно-Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління №61 від 15.04.2013 року, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків (КЕВ) здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності. Квартирно-експлуатаційне забезпечення - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об'єктів соціально культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок забезпечення військових частин квартирним майном.

Відповідно до п.1.2 Положення про Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків, КЕВ м. Харків являється державною військовою бюджетною установою та є юридичною особою (код ЄДРПОУ 07923280).

Відповідно до п.1.2 Положення про Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків утримується за штатом №45/004-5 згідно директиви Міністра оборони України від 20.04.2005 р. №Д-322/1/010.

Згідно довідки начальника КЕВ м. Харків та головного бухгалтера (арк. справи 69, том І), Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків (код ЄДРПОУ 07923280) являється бюджетною неприбутковою організацією Міністерства оборони України, код неприбутковості 0002. Не платник ПДВ.

Згідно ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, бюджетна установа - орган, установа або організація, визначена Конституцією України, а також установа або організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету або місцевого бюджетів, бюджетні установи є неприбутковими.

Відповідно до ч.4 ст. 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Суд зазначає, що фінансовий стан відповідача підтверджується балансом підприємства (арк. справи 114-117, том І).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зауважує, що зменшення розміру пені є правом суду.

Таким чином, суд прийшов до висновку про зменшення розміру пені на 50% та стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 56 678,15 грн.

Судом також було враховано майнові інтереси не тільки відповідача, а й інших осіб, зокрема, бюджетних установ, населення та інших суб'єктів господарювання. Суд не залишив поза увагою і доводи позивача, оскільки ним зменшено загальний розмір заявленої пені на 50%.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 10596,97 грн. суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 10596,97 грн.

Що стосується заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача 255363,22 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, вказує, що оскільки надані розрахунки не відповідають вимогам чинного законодавства, тому нарахована сума інфляційних підлягає стягненню з відповідача частково в розмірі 254 706,37 грн. В іншій частині стягнення інфляційних слід відмовити.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 42906,30 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 267, 509, 525, 530, 598, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 232, 233 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 12, 33, 43, 44-49, п. ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 61; код ЄДРПОУ 07923280) на користь Публічного акціонерного підприємства "Харківгаз" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1; код ЄДРПОУ 03359500; філія ХОУ ПАТ "Ощадбанк" р/р 260393022987) заборгованість в розмірі 1823 333,12 грн., пеню в розмірі 56 678,15 грн., 3% річних в розмірі 10 596,97 грн., інфляційні нарахування в розмірі 254 706,37 грн. та судовий збір в розмірі 42 906,30 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог стосовно стягнення з відповідача пені та інфляційних втрат відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.05.2015 р.

Суддя Г.І. Сальнікова