Рішення № 44123434, 05.05.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" травня 2015 р. справа № 911/1285/15

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Миронця Олега Анатолійовича, Київська обл., м. Біла Церква

до Державного підприємства «Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області (№35)», Київська обл., м. Біла Церква

про зобов'язання вчинити певні дії

за участю представників:

від позивача: Миронець О.А. (особисто), Дудник А.В. (договір б/н від 18.03.2015)

від відповідача: Олійник С.С. (довіреність №22-236 від 06.04.2015)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24.03.2015 Фізична особа-підприємець Миронець Олег Анатолійович (далі-ФОП Миронець О.А./позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області (№35)» (далі-Підприємство Білоцерківської виправної колонії (№35)/відповідач) про, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, зобов'язання відповідача повернути позивачу 184 000 кг вугілля дерев'яного вартістю 552 000,00 грн, переданого за договором відповідального зберігання №1 від 16.01.2014.

Відповідач позов не визнав та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.03.2015 порушено провадження у справі №911/1285/15 та призначено справу до розгляду на 07.04.2015.

07.04.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про витребування у позивача оригіналів укладеного між сторонами договору відповідального зберігання №1 від 16.01.2014 та акта прийому-передачі від 17.01.2014 для огляду. Зазначене клопотання судом задоволено.

В судових засіданнях 07.04.2015 та 28.04.2015 оголошувалась перерва до 28.04.2015 та 05.05.2015 відповідно.

28.04.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про призначення судової експертизи у даній справі на вирішення якої останній просив поставити питання визначення способу внесення змін (підчистка, травлення, дописка тощо) до спірного договору відповідального зберігання.

Водночас, оскільки питання внесення позивачем в односторонньому порядку виправлень до правочину лежить поза межами предмету даного спору та підлягає вирішенню не в порядку господарського судочинства, а шляхом звернення до відповідних правоохоронних органів, судом у задоволенні зазначеного клопотання відповідача відмовлено.

При відмові у задоволенні зазначеного клопотання судом також було враховано положення п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи», згідно якого судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

16.01.2014 між ФОП Миронцем О.А. (далі-поклажодавець) та Підприємством Білоцерківської виправної колонії (№35) (далі-зберігач) було укладення договір відповідального зберігання №1 (далі-договір), відповідно до якого товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем і повернути цей товар поклажодавцеві у схоронності.

Пунктами 3.2 та 6.2 договору передбачено, що поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини)

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору та закінчується 31.12.2014.

17.01.2014 сторонами було підписано акт прийому-передачі до договору, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання 249 900 кг вугілля дерев'яного, оціночною вартістю 750 000,00 грн. Оригінали договору та означеного акту були оглянуті в судовому засіданні 07.04.2015, що спростовує посилання відповідача на непідписання останнім зазначених документів.

У зв'язку з тим, що протягом строку дії договору позивачу було відмовлено у відпуску зі складу відповідача переданого на зберігання за договором майна (дерев'яного вугілля), 08.05.2014 позивачем було надіслано відповідачу претензію б/н з вимогою належним чином дотримуватись взятих на себе договірних зобов'язань та видати позивачу 249 900 кг вугілля дерев'яного або компенсувати його вартість у розмірі 750 000,00 грн.

У відповідності до актів прийому-передачі б/н від 18.07.2014, 21.07.2014, 08.08.2015, 11.08.2014, 14.08.2014 та 15.08.2014 відповідач передав, а позивач прийняв вугілля дерев'яне загальною вагою 65 900 кг.

Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання за договором в частині повернення решти переданого на відповідальне зберігання майна не виконав, як і не компенсував вартість такого майна, позивач, як поклажодавець, просить суд зобов'язати відповідача, як зберігача, повернути 184 000 кг вугілля дерев'яного вартістю 552 000,00 грн, переданого за договором, з підстав ст.ст.949, 953 Цивільного кодексу України.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що він покладений в основу обґрунтування заявлених позовних вимог договір відповідального зберігання №1 від 16.01.2014 не підписував, а відтак, зобов'язання по виконанню його умов відсутні.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 936, ч. 1 ст. 949, ст.ст. 953, 629 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності

Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщострок її зберігання не закінчився.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 2.1.4 договору передбачено, що зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

З огляду наведеного, підписання відповідачем як договору відповідального зберігання №1 від 16.01.2014, так і акта прийому-передачі б/н від 17.01.2014 без будь-яких зауважень чи запереч щодо змісту означених документів, свідчить про погодження відповідача з умовами вказаного правочину, а отримання останнім 14.05.2014 претензії позивача про повернення майна поклажодавцеві породжує для відповідача, як зберігача, обов'язок негайно повернути передане на відповідальне зберігання майно у повному обсязі.

Посилання ж відповідача на відсутність в нього обов'язку по поверненню належного позивачу вугілля дерев'яного з огляду на непідписання ним, як зберігачем, вищезазначеного договору визнаються судом неспроможними виходячи з наступного.

Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Разом з тим, в порушення наведених законодавчих приписів, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 ГПК України, які б підтверджували факт підписання спірного договору від імені Підприємства Білоцерківської виправної колонії (№35) не директором - Рачінським А.А., а іншою, не уповноваженою на це особою, ані доказів які б підтверджували факт не автентичності відбитку печатки підприємства проставленої на договорі, як-то: матеріали відповідної кримінальної справи.

При цьому, доказів втрати відповідачем печатки, якою був скріплений спірний правочин, доказів наявності службового розслідування за фактом її незаконного використання, як і доказів оскарження дійсності наявної на договорі печатки відповідача суду не надано, що свідчить про необґрунтованість посилань відповідача на не підписання останнім договору відповідального зберігання №1 від 16.01.2014.

До того ж, реалізовуючи своє бажання та згоду на виконання зобов'язань за договором відповідачем було частково повернуто позивачу передане за договором майно, що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на актах прийому-передачі б/н від 18.07.2014, 21.07.2014, 08.08.2015, 11.08.2014, 14.08.2014 та 15.08.2014, що також вказує на повне схвалення договору стороною у зобов'язанні - відповідачем, як зберігачем.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи той факт, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо повернення майна виконав частково, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов'язання відповідача повернути переданого за договором 184 000 кг вугілля дерев'яного вартістю 552 000,00 грн, підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Витрати по сплаті судових витрат, у відповідності до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 525, 526, 629, 936, 949, 953 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Зобов'язати Державне підприємство «Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області (№35)» (09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Калініна, 16, ідентифікаційний код 08680170) повернути Фізичній особі-підприємцю Миронцю Олегу Анатолійовичу (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Партизанська, 18, кв. 95, ідентифікаційний номер 2568800232) 184 000 (сто вісімдесят чотири тисячі) кг вугілля дерев'яного на суму 552 000 (п'ятсот п'ятдесят дві тисячі) грн 00 коп., переданого за договором відповідального зберігання №1 від 16.01.2014.

3. Стягнути з Державного підприємства «Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області (№35)» (09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Калініна, 16, ідентифікаційний код 08680170) на користь Фізичної особи-підприємця Миронця Олега Анатолійовича (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Партизанська, 18, кв. 95, ідентифікаційний номер 2568800232) 11 040 (одинадцять тисяч сорок) грн 00 коп. судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 12.05.2015.

Суддя В.А. Ярема