Рішення № 44123329, 07.05.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2015Справа №910/5673/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства «Київгума»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Істеблішмент Компані»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -

Київська міська рада

про визнання права власності

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Кафтан А.М.;

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: Безносик А.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Київгума» (далі-позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Істеблішмент Компані» (далі-відповідач), про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, а саме:

- нежитлову будівлю прохідного пункту № 1 літер «А» загальною площею 17, 5 кв.м., що знаходиться на вул. Кіровоградській, 14 у Голосіївському районі міста Києва;

- майданчик для стоянки автомобілів «І» площею 3 585 кв.м. з хвірткою № 1, воротами № 2, огорожею № 3, що знаходиться на вул. Кіровоградській, 14 у Голосіївському районі міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.03.2015 р. порушено провадження у даній справі, зокрема, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київську міську раду, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 30.03.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

27.03.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивач не є власником прохідного пункту та автостоянки, оскільки останній не має відповідних правовстановлюючих документів. При цьому, відзначає, що з наданих позивачем документів, випливає, що право власності позивача виникло в період дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, положеннями якого правочини з відчуження нерухомого майна (окрім житлових будинків - ч. 2 ст. 227 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року) не підлягали державній реєстрації, а виникнення права власності не пов'язувалося із державною реєстрацією права, тож позивач набув право власності на нерухоме майно відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такого права.

Також, відповідач просив суд розглядати дану справу без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Істеблішмент Компані» за наявними у справі документами.

Розгляд справи відкладався у порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 16.04.2015 р. представник Київської міської ради надав письмові пояснення у справі, в яких зазначає, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів, оскільки позивачу у справі земельна ділянка не надавалася, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.04.2015 р. відкладено розгляд справи та призначено судове засідання на 07.05.2015 р. за участю представників сторін.

05.05.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав додаткові письмові пояснення.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник третьої особи заперечив проти задоволення позовних вимог, зокрема щодо визнання права власності на земельну ділянку.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак неодноразово був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення ухвал суду.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 07.05.2015 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На виконання Указу Президента України № 210/93 від 15.06.1993 р. «Про корпоратизацію підприємств», в процесі корпоратизації орендного підприємства «Київгума», було утворено Публічне акціонерне товариство «Київгума».

Так, відповідно до п. 1 Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» № 210/93 від 15.06.1993 р., корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством (далі - підприємства), у відкриті акціонерні товариства.

Згідно п. 15 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 508 від 05.07.1993 р., з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне стає правонаступником прав і обов'язків корпоратизованого підприємства.

У відповідності до ст. 21 Закону України «Про власність» (в редакції чинній на момент корпоратизації позивача) право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатній передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій, пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

За приписами ч. 7 ст. 34 Закону України «Про підприємства України» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.

Згідно п. 1.1. статуту Публічного акціонерного товариства «Київгума», затвердженого загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства «Київгума» протокол № 1/2012 від 12.09.2012 р., відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 16.02.2011 р. Відкрите акціонере товариство «Київгума» перейменоване у Публічне акціонере товариство «Київгума».

Публічне акціонерне товариство «Київгума» є правонаступником прав та обов'язків Відкритого акціонерного товариства «Київгума», заснованого згідно з установчим договором, укладеним між засновниками - Фондом державного майна України та Організацією орендарів фірми «Київгума», відповідно до Наказу Фонду державного майна України № 2 - АТ від 19.01.1994 р., яке є правонаступником прав і обов'язків орендної фірми «Київгума» і є власником майна згідно із свідоцтвом про власність № П-395 від 15.11.1994 р., виданого Фондом державного майна.

Як вбачається з матеріалів справи, Фонд державного майна України листом від 26.12.1997 р. № 10-21-12726 звернувся до голови правління Відкритого акціонерного товариства «Київгума», в якому у відповідності до п. 2 наказу Фонду державного майна України від 11.07.1996 р. № 788 «Про затвердження додатку про перелік нерухомого майна, що передається до статутного фонду відкритого акціонерного товариства» направив витяг з відомостей інвентаризації державного майна, яке передано Фондом державного майна України до статутного фонду ВАТ «Київгума».

Згідно витягу з інвентаризаційної відомості переліку майна, що передано у власність позивача станом на 01.12.1993 р. при формуванні його статутного капіталу увійшло, зокрема:

- «будівля прохідного пункту № 1» - під інвентарним № 59002, що знаходиться за адресою пр. 40-річчя Жовтня, буд. 6 (пункт 236 у переліку);

- «площадка для стоянки автомашин» - споруда під інвентарним № 78224, що знаходиться за адресою пр. 40-річчя Жовтня, буд. 6 (пункт 342 у переліку).

Так, згідно довідки від 21.02.2013 р. № 01юр-7, на балансі Публічного акціонерного товариства «Київгума» обліковується:

- за інвентарним номером 59002 - будівля «будівля прохідного пункту № 1», яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кіровоградська, 14 та балансова вартість якої станом на 01.12.2013 р. становить 4 066, 00 грн.

- за інвентарним номером 78224 - споруда «площадка для стоянки автомашин», яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кіровоградська, 14 та балансова вартість якої станом на 01.12.2013 р. становить 85 378, 00 грн.

З наявного в матеріалах справи Технічного звіту вбачається, що зазначені вище будівля та автостоянка знаходяться на земельній ділянці по вул. Кіровоградській, 14 у Голосіївському районі міста Києва.

Як стверджує позивач, листом від 13.01.2015 р. відповідач звернувся до позивача з вимогою про надання документації на вищевказане нерухоме майно, посилаючись на те, що за позивачем право власності не зареєстровано.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що твердження відповідача про відсутність у позивача права власності на об'єкти нерухомого майна, суперечать положенням законодавства, чинного станом на день набуття позивачем права власності на нерухоме майно, у зв'язку з чим просить суд визнати за позивачем право власності на нерухоме майно: нежитлову будівлю прохідного пункту № 1 літер «А» загальною площею 17, 5 кв.м., що знаходиться на вул. Кіровоградській, 14 у Голосіївському районі міста Києва; майданчик для стоянки автомобілів «І» площею 3 585 кв.м. з хвірткою № 1, воротами № 2, огорожею № 3, що знаходиться на вул. Кіровоградській, 14 у Голосіївському районі міста Києва.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно приписів ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Статтею 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Положеннями ст. 320 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності на нежитлову будівлю прохідного пункту № 1 літер «А» загальною площею 17, 5 кв.м., що знаходиться на вул. Кіровоградській, 14 у Голосіївському районі міста Києва виникло у позивача до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Тож, право власності на нерухоме майно виникло у позивача у період дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 р., положеннями якого визначено, що правочини з відчуження нерухомого майна (окрім будинків - ч. 2 ст. 227 Цивільного кодексу Української РСР 1963 р.) не підлягали державній реєстрації, а виникнення права власності не пов'язувалося із державною реєстрацією права.

Таким чином, враховуючи наказ ФДМ України та приписи ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», позивач набув права власності на нежитлову будівлю прохідного пункту № 1 літер «А» загальною площею 17, 5 кв.м., що знаходиться на вул. Кіровоградській, 14 у Голосіївському районі міста Києва відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такого права, тому право власності визнається дійсним незалежно від державної реєстрації.

Разом з тим, на замовлення позивача 24.02.2015 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Корунд Консалтинг» виготовлено Технічний паспорт, згідно з яким нежитлова будівля прохідного пункту № 1 знаходиться за адресою вул. Кіровоградській, 14 у Голосіївському районі міста Києва.

За таких обставин, вимоги позивача в частині визнання права власності на нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю прохідного пункту № 1 літер «А» загальною площею 17, 5 кв.м., що знаходиться на вул. Кіровоградській, 14 у Голосіївському районі міста Києва, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про визнання права власності на майданчик для стоянки автомобілів «І» площею 3 585 кв.м. з хвірткою № 1, воротами № 2, огорожею № 3, що знаходиться на вул. Кіровоградській, 14 у Голосіївському районі міста Києва, суд відзначає наступне.

Так, відповідно до ст. 6 Земельного кодексу України ВР УРСР від 18.12.1990 р., передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно. Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для: ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу; садівництва; дачного і гаражного будівництва.

До відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу (ст. 9 Земельного кодексу України ВР УРСР від 18.12.1990 р.).

Статтею 22 Земельного кодексу України ВР УРСР від 18.12.1990 р. визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України ВР УРСР від 18.12.1990 р., право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За приписами ст. 9 Земельного кодексу України, до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить: а) розпорядження землями територіальної громади міста; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб міста; д) припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом; е) прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок; є) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; ж) встановлення та зміна меж сіл, селищ, районів у містах; з) організація землеустрою; и) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; і) здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ї) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства; й) інформування населення щодо надання, вилучення (викупу) земельних ділянок; к) внесення у встановленому порядку пропозицій до Верховної Ради України щодо встановлення та зміни меж міст; л) вирішення земельних спорів; м) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільської, селищної, міської ради (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 1 ст. 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Тож, враховуючи наведене вище, право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених вище органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

Отже, як свідчать матеріали справи, рішення про передачу земельної ділянки на вул. Кіровоградській, 14 у Голосіївському районі міста Києва, місцевою Радою народних депутатів у м. Києві (після передачі майданчика для стоянки автомобілів згідно наказу ФДМ України від 11.07.1996 р. № 788) або Київською міською радою не приймалося.

Враховуючи встановлене, суд визнає вимоги позивача про визнання права власності на майданчик для стоянки автомобілів «І» площею 3 585 кв.м. з хвірткою № 1, воротами № 2, огорожею № 3, що знаходиться на вул. Кіровоградській, 14 у Голосіївському районі міста Києва необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 2 Закону України «Про судовий збір», у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київгума» задовольнити частково.

2. Визнати за Публічним акціонерним товариством «Київгума» (03039, м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, буд. 6, ідентифікаційний код - 00152253) право власності на нежитлову будівлю прохідного пункту № 1 літера «А» загальною площею 17, 5 кв.м., що знаходиться на вул. Кіровоградській, 14 у Голосіївському районі міста Києва.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Істеблішмент Компані» (03680, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, буд. 37/1, літера «Б», ідентифікаційний код - 36302233), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Публічного акціонерного товариства «Київгума» (03039, м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, буд. 6, ідентифікаційний код - 00152253) 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 12.05.2015 р.

Суддя Бондарчук В.В.