Постанова № 44120807, 28.04.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2015 р. Справа №805/841/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

час прийняття постанови:

Постановлена у нарадчій кімнаті

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Маслоід О.С.

при секретарі судового засідання - Мангуш З.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Харцизький трубний завод»

до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування

великих платників

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

за участю

представників сторін: від позивача - не з`явився

від відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Харцизький трубний завод» (надалі - позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00000053710 від 17.01.2015 року.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним. Відповідачем було зменшено суму бюджетного відшкодування за жовтень 2014 року на 41056 грн. у зв'язку із тим, що позивачем завищений податковий кредит та суму від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за вересень 2014 року на вказану суму. Завищення податкового кредиту відбулось у зв'язку із тим, що контрагенти позивача ТОВ «Лайт», КП «Компанія «Вода Донбасу» та ТОВ «Гудвілл-Брок» не надали податкові декларації з податку на додану вартість (надалі ПДВ) до відповідних податкових органів. Позивач зазначає, що у наявності має усі необхідні первинні та інші документи щодо підтвердження реальності здійснених господарських операцій, які надав до матеріалів справи. Він також не повинен відповідати за дії своїх контрагентів.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. До суду надав заяву про розгляд справи без участі його представника та заперечення на позов. Проти задоволення позову заперечує та посилається на наступне. Позивачем порушені вимоги п. 198.6. ст. 198, п. 200.1., 200.3. ст. 200 Податкового кодексу України (надалі ПК України), що призвело до завищення податкового кредиту за вересень 2014 року та суму від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, а також п.п. 14.1.18. п. 14.1. ст.. 14, п. 200.4. ст.. 200 ПК України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2014 року у сумі 41056 грн., яка підлягає зменшенню. Позивачем до складу податкового кредиту включені суми по контрагентам, які не задекларували податкові зобов'язання за липень-вересень 2014 року, оскільки не надали податкові декларації. Обов'язковими передумовами формування податкового кредиту позивачем є попередня сплата та зарахування до бюджету податкових зобов'язань його контрагентами, складання податкової накладної особою, яка зареєстрована в установленому порядку як платник ПДВ. Недотримання цих положень свідчить про відсутність підстав для включенняґ суми податку, що зазначена в податковій накладній, до складу податкового кредиту звітного періоду. Законом встановлений чіткий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку та відшкодуванням такого податку.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представників позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Позивач зареєстрований у якості юридичної особи 07.12.1994 року, код ЄДРПОУ 00191135, відповідно до свідоцтва № 100335874 від 16.05.2011 року є платником податку на додану вартість.

Відповідачем була проведена камеральна перевірка даних позивача, задекларованих у податковій звітності з ПДВ, щодо правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за жовтень 2014 року, за результатами якої складений акт перевірки від 10.12.2014 року № 1453/28-10-37-10-00191135.

Згідно висновків акту перевірки, встановлено порушення позивачем п. 198.6. ст. 198, п. 200.1., 200.3. ст. 200 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту за вересень 2014 року та суму від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у сумі 41056 грн., а також п.п. 14.1.18. п. 14.1. ст.. 14, п. 200.4. ст.. 200 ПК України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2014 року у сумі 41056 грн., яка підлягає зменшенню.

На вказаний акт перевірки позивачем були надані заперечення від 29.12.2014 року за № 2.3.47/743, які залишені без задоволення листом «Про надання відповіді до заперечень до акту перевірки» від 15.01.2015 року за № 780/10/28-10-37-10-16.

На підставі акту перевірки відповідачем 17.01.2015 року було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000053710, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за жовтень 2014 року на 41056 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 20528 грн.

При вирішенні питання про законність та обґрунтованість даного податкового повідомлення-рішення суд виходить з наступного.

Позивачем подана податкова декларація з ПДВ за жовтень 2014 року, у якій до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку заявлена сума 20029244 грн.

З додатку 2 до вказаної декларації вбачається, що частина залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, за вирахуванням суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету за наслідками поточного звітного періоду виникла у липні - вересні 2014 року.

15.10.2014 року позивачем була надана податкова декларація з ПДВ за вересень 2014 року з усіма відповідними додатками, серед яких, зокрема, надано додаток 8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)». У вказаній заяві зазначені постачальники позивача, які відмовились надати податкову накладну та/або порушили порядок заповнення, та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно заяви зі скаргою від 15.10.2014 року за № 2.3-50/612-2018 позивачем також були надані копії первинних документів, які складені у відповідності до вимог діючого законодавства, які підтверджують факт отримання товарів (послуг).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Згідно п. 20 р. ІІІ Порядку у разі відмови постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) до декларації додаються Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) за формою згідно з (Д8) (додаток 8) - для декларації, (ДС5) (додаток 5) - для декларації (скороченої); (ДСп5) (додаток 5) - для декларації (спеціальної); (ДП4) (додаток 4) - для декларації (переробного підприємства) та відповідні документи, передбачені пунктом 201.10 статті 201 розділу V Кодексу.

Аналіз наведеного доводить, що право на податковий кредит, у наведених випадках, виникає за умови надання платником податку заяви на постачальника, до якої додаються зазначені документи. При цьому, перевірка наданих до заяви документів може здійснюватися лише під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки, а не в ході камеральної перевірки, яку проводив відповідач.

У Висновках Верховного суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч. 1 ст. 237 КАС України за перше півріччя 2012 року за вих. № 41/0/54-13 від 07.02.2013 року, зокрема зазначено, саме своєчасно подана платником податку заява до податкового органу є підставою для включення до податкового кредиту суми податку, сплаченої у зв'язку із придбанням товарів (послуг). Такий висновок зроблений на підставі п.п. 7.2.6. п. 7.2. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який повністю відповідає вимогам аб. 11,12 п. 201.10. ст.. 201 ПК України.

У постанові Верховного суду України від 16.09.2014 року зазначено, що обов'язок з оформлення та реєстрації податкових накладних покладено саме на продавця, а не на покупця (позивача), який формує податковий кредит.

Згідно ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ч. 1 ст.. 244.2. КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до п.п. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

П. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суд зазначає, що під час розгляду справи позивачем до матеріалів справи надані усі первинні документи щодо господарських правовідносин із вказаними контрагентами, тобто доведено фактичне виконання господарських операцій, підтверджено правомірність визначення податкового кредиту за вересень 2014 року та включення до його складу суми ПДВ у вказаному розмірі.

Під час проведення камеральної перевірки відповідачем встановлено та відображено у вказаному акті перевірки, що згідно даних АС «Податковий блок» сума податкових зобов'язань ТОВ «Лайт» за вересень 2014 року становить 0,0 грн., оскільки податкову декларацію з ПДВ за вересень 2014 року підприємство до відповідного податкового органу не надавало та не задекларувало свої податкові зобов'язання.

Згідно даних АС «Податковий блок» сума податкових зобов'язань КП «Компанія «Вода Донбасу» за липень, серпень 2014 року становить 0,0 грн., оскільки податкові декларації з ПДВ за цей період підприємство до відповідного податкового органу не надавало та не задекларувало свої податкові зобов'язання.

Згідно даних АС «Податковий блок» сума податкових зобов'язань ТОВ «Гудвілл-Брок» за липень 2014 року становить 0,0 грн., оскільки податкову декларацію з ПДВ за цей період підприємство до відповідного податкового органу не надавало та не задекларувало свої податкові зобов'язання.

З цього приводу суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст.. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Принцип персональної відповідальності особи, у даному випадку право позивача на формування податкового кредиту, не може ставитися у залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, оскільки таке порушення тягне за собою юридичну відповідальність саме особи, яка її порушила.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі Інтерсплав проти України ще у 2007 році та інших аналогічних справах зазначено про те, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. При цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчиненні його контрагентом, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання та не міг про них знати.

Зазначене також стосується і висновку відповідача, що у разі якщо контрагентом позивача не сплачені та не зараховані до бюджету податкові зобов'язання, відповідно у позивача відсутнє право на включення таких сум до податкового кредиту.

Така правова позиція мала місце у 2009, 2010 роках, але не знайшла свого підтвердження у подальшій судовій практиці та була спростована.

Судова ж практика щодо зазначеного правового принципу персональної відповідальності особи також визначена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 року по справі № 21-47а10 та інших.

П.п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що бюджетним відшкодуванням є відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Положеннями п. 200.7 ст. 200 ПК України передбачено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно з п. 200.1, 200.2., 200.3. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

П. 200.4 ст. 200 ПК України передбачено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг.

Крім цього, суд зазначає, що дійсно, у тому ж числі, до складу податкового кредиту за вересень 2014 року позивачем були віднесені суми ПДВ по вказаним спірним контрагентам, але ж ця частина суми податкового кредиту позивачем не була віднесена до бюджетного відшкодування у жовтні 2014 року, що підтверджується реєстром платіжних доручень до декларації з ПДВ за жовтень 2014 року.

За таких обставин, позивачем підтверджено правомірність визначення суми бюджетного відшкодування ПДВ у жовтні 2014 року в сумі 41056 грн., на яку зменшено бюджетне відшкодування.

З урахуванням викладеного, судом встановлена відсутність у позивача порушень, встановлених камеральною перевіркою, необґрунтованість зменшення відповідачем суми бюджетного відшкодування ПДВ на 41056 грн. та неправомірне прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на протиправність зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування, відповідні штрафні (фінансові) санкції застосовані безпідставно.

Ст. 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, спірне податкове повідомлення-рішення не може вважатися обґрунтованим та законним, відповідно підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З огляду за зазначене, витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 183 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 року за N 1490/20228, ст. 94, 158-163, 167, 244.2., 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників № 00000053710 від 17.01.2015 року на загальну суму 61584 грн.

Стягнути з Державного бюджету на користь Публічного акціонерного товариства «Харцизький трубний завод» судові витрати у сумі 183 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті та проголошено у судовому засіданні 28.04.2015 року.

Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено 30 квітня 2015 року.

Суддя Маслоід О.С.