Справа №751/15/15 Головуючий у суді у 1 інстанції - Деркач ОГ Номер провадження 22-ц/788/855/15 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 27
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Хвостика С. Г.,
суддів - Лузан Л. В. , Собини О. І.
з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Фідобанк»
на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 лютого 2015 року
в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» про визнання договорів недійсними та припиненими, -
в с т а н о в и л а:
У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з указаним позовом, який мотивувала тим, що 29 жовтня 2007 року між нею та ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є відповідач ПАТ «Фідобанк», було укладено кредитний договір № 014/1349/74/06047, згідно з яким банк надав їй кредит для інвестування житлового будівництва в сумі 40710 доларів США зі строком користування кредитними коштами до 28 жовтня 2032 року та сплатою 12 відсотків річних. В подальшому, за участю правонаступників кредитора (ПАТ «Ерсте Банк» та ПАТ «Фідобанк») з нею були укладені додаткові угоди № 1 від 15 січня 2010 року, № 2 від 23 вересня 2010 року та б/н від 24 січня 2014 року.
Крім того, для забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між нею та ВАТ «Ерсте Банк» було укладено договір іпотеки від 29 жовтня 2007 року, за яким позивач передала в іпотеку банку майнові права на 2-х кімнатну квартиру, робочий АДРЕСА_1, будівництво якої не було завершено на той період, в який 23 вересня 2010 року були внесені зміни та визначено предметом іпотеки квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що вказаний кредитний договір містить несправедливі умови, оскільки фактично грошові кошти в кредит були надані позивачу в національній валюті, в той час, як вона за договором зобов'язана повертати його в доларах США, тобто, валютні ризики у зв'язку з підвищенням курсу долара вона має нести за власний рахунок, у зв'язку з чим значно збільшився обсяг її відповідальності перед банком, а також на інші порушення, зокрема, на те, що замість передбаченого в договорі строку надання кредиту на 25 років у графіку погашення кредиту він визначений в межах 15 років та на необґрунтовані підстави дострокового погашення заборгованості, тому просила суд визнати недійсними кредитний договір разом з додатковими угодами до нього та визнати припиненими договір іпотеки разом з договором про внесення змін і доповнень до нього, як таких, що носять похідний характер від основного зобов'язання.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 лютого 2015 року задоволено позов ОСОБА_2.
Визнано недійсними: кредитний договір з фізичною особою № 014/1349/74/06047 з додатками, укладений 29 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» та ОСОБА_2; додаткову угоду № 1 до кредитного договору з фізичною особою № 014/1349/74/06047 від 29 жовтня 2007 року, укладену 15 січня 2010 року між Публічним акціонерним товариством «Ерсте Банк» та ОСОБА_2; додаткову угоду № 2 до кредитного договору з фізичною особою № 014/1349/74/06047 від 29 жовтня 2007 року, укладену 23 вересня 2010 року між Публічним акціонерним товариством «Ерсте Банк» та ОСОБА_2; додаткову угоду № б/н до кредитного договору з фізичною особою № 014/1349/74/06047 від 29 жовтня 2007 року, укладену 24 січня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Фідобанк» та ОСОБА_2.
Визнано припиненими: договір іпотеки № 014/1349/74/06047/1, укладений 29 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» та ОСОБА_2, посвідчений 29 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Ющенко О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 4420; договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки № 014/1349/74/06047/1 від 29 жовтня 2007 року, укладений 23 вересня 2010 року між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» та ОСОБА_2, посвідчений 23 вересня 2010 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 5139.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» на користь держави судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.
Вказане рішення суду відповідач оскаржив в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі ПАТ «Фідобанк», посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року підсудність даної цивільної справи визначено за Апеляційним судом Сумської області.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ПАТ «Фідобанк» Скуби О.С. про задоволення апеляційної скарги та позивача ОСОБА_2 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 29 жовтня 2007 року між ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір за № 014/1349/74/06047, за умовами якого відповідач надав позивачці кредит в сумі 40710,00 доларів США для інвестування в об'єкт нерухомого майна, а саме: двокімнатної квартири АДРЕСА_1, зі строком користування кредитними коштами до 28 жовтня 2032 року та сплатою 12 відсотків річних (а.с.4-5, 6-7, 8, 102).
За участю правонаступників ВАТ «Ерсте Банк», а саме: ПАТ «Ерсте Банк» та ПАТ «Фідобанк» з позивачкою були укладені додаткові угоди за № 1 від 15 січня 2010 року, № 2 від 23 вересня 2010 року та б/н від 24 січня 2014 року, відповідно, якими були уточнені окремі пункти кредитного договору від 29 жовтня 2007 року № 014/1349/74/06047 (а.с.9-11, 12-15, 16, 17-19).
Крім того, для забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки від 29 жовтня 2007 року за № 014/1349/74/06047/1, за яким позивач передала в іпотеку банку майнові права на двохкімнатну квартиру, робочий АДРЕСА_1, будівництво якої на той період ще не було завершено і яка в майбутньому після оформлення правовстановлюючих документів та належної реєстрації права власності мала виступити в якості забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавцем за кредитним договором (а.с.20-23).
Договором про внесення змін та доповнень від 23 вересня 2010 року за № 1 сторонами були внесені зміни до вказаного договору іпотеки від 29 жовтня 2007 року № 014/1349/74/06047/1 та визначено предметом іпотеки квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24).
Відповідно до свідоцтва про шлюб від 09 серпня 2013 року ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_2 (а.с.36).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на обґрунтованість його вимог стосовно доведеності підстав для визнання недійсними укладеного між сторонами кредитного договору та додаткових угод до нього і, відповідно, для визнання припиненими договору іпотеки та договору про внесення змін і доповнень до цього договору іпотеки, які сторони уклали для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі погодитись не може, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як передбачено вимогами ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У положеннях ч.1 ст.626, ст.627, ч.1 ст.628 ЦК України йдеться про те, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Виходячи з вимог статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ч.1 ст.638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України). Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка діяла на час укладення договору (далі - Закон), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Частиною 1 ст.15 Закону визначено, що споживач має право на одержання необхідної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).
Положеннями ч.5 ст.11 Закону передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
У ч.ч.1, 2, 5, 6 ст.18 цього Закону йдеться про те, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:
1) такі положення також підлягають зміні; або
2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.
Аналіз наведених норм права та встановлених обставин дає підстави стверджувати, що Банк у письмовій формі надав позивачу вичерпну інформацію про умови кредитування в іноземній валюті, попередивши її, що валютні ризики під час виконання зобов'язань покладені на позичальника, а також надав розрахунок орієнтованої сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, що вбачається із підписаних позивачем відповідного повідомлення, розрахунку орієнтованої сукупної вартості споживчого кредиту та Заяви-анкети (а.с.6-7, 8, 62-63).
Також позивач своїм підписом на кожній сторінці кредитного договору, додатків до нього та на всіх додаткових угодах фактично підтвердила, що банк надав їй у письмовій формі та в повному об'ємі інформацію, яка передбачена п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Крім того, не є підставою для задоволення позову і посилання на те, що внаслідок зростання курсу долара США до національної валюти України - гривні збільшився обсяг відповідальності позивача перед банком, так як, тим самим, у договорі передбачені зміни у витратах, що ставить її в невигідне становище.
Однак, відповідно до статті 36 Закону України «Про Національний Банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.
Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.
Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Таким чином, укладаючи такий договір, сторони свідомо брали на себе певні ризики на випадок подальшої зміни валютного курсу. Будь-яких законних підстав вважати, що така зміна не настане, в сторін не було.
Також не відповідають обставинам справи і висновки суду першої інстанції про те, що позивачка фактично отримала кредит в національній валюті України - гривні, у зв'язку з чим і зобов'язання за договором має виконуватись в національній валюті, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Зокрема, у п.4.1 кредитного договору передбачено обов'язок кредитора відкрити позичальнику позичковий рахунок та надати позичальнику кредитні кошти.
Як вбачається з меморіального валютного ордеру від 29 жовтня 2007 року № 9/74/06047, з позичкового рахунку № НОМЕР_2, відкритого на підставі кредитного договору, банк зарахував на поточний рахунок ОСОБА_6 за № НОМЕР_1 кредитні кошти в сумі 40710 доларів США (а.с.59, 60, 61).
Згідно поданої позивачем заяви на видачу готівки від 29 жовтня 2007 року № 3201 з поточного рахунку № НОМЕР_1 були видані ОСОБА_6 через касу банку кошти в сумі 40710 доларів США. Факт отримання коштів підтверджується підписом отримувача - ОСОБА_6 на заяві про видачу готівки № 3201. Сума отриманих коштів вказана у заяві на видачу готівки № 3201: «Сорок тисяч сімсот десять доларів США 00 центів» (а.с.58).
Після отримання кредитних коштів 29 жовтня 2007 року позивач здійснила валютно-обмінну операцію, що підтверджується квитанцією № 80002081, а потім кошти в сумі 205585 грн. 50 коп. вона перерахувала на рахунок ТОВ «ВАТЕС», як оплату за квартиру згідно договору про дольову участь у будівництві (а.с.101).
У зв'язку із зазначеним, посилання позивача на те, карточка рахунок № 48 про перерахування будівельній організації коштів в національній валюті є доказом укладення і кредитного договору в національній валюті (а.с.25) - носить помилковий характер.
Отже, з урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», для визнання несправедливими, такими, що суперечать принципу добросовісності умов кредитного договору, договору іпотеки та додаткових угод до них, зокрема, оскільки саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для визнання недійсним кредитного договору та додаткових угод до нього, так як зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, враховуючи і можливість отримання кредиту в національній валюті.
Також колегія суддів звернула увагу і на ту обставину, що позивачка добровільно погодилась на укладення спірних правочинів, сплачувала періодичні платежі, що вбачається зі змісту її позовної заяви, до певного періоду: з 2007 року по 2015 рік, не оскаржувала й не порушувала питання про їх розірвання, а отже, не вважала їх несправедливими.
Що стосується вимог позову про визнання недійсним кредитного договору і додатків до нього через необґрунтовані підстави дострокового погашення заборгованості (п.п.6.5, 6.7 договору), а відтак, і припинення договору іпотеки разом з внесенням до нього змін і доповнень, то, на думку колегії суддів, вказані посилання не свідчать про порушення, тим самим, прав та законних інтересів позивача щодо користування кредитом, враховуючи досягнуту між сторонами домовленість про виконання умов договору.
Оскільки суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, тому його висновки в цій частині не ґрунтується на законі.
Щодо порушення прав позивача внаслідок того, що по договору кредит надавався на 25 років, але фактично строк користування коштами зводився до 15 років, то вказаний факт знайшов підтвердження матеріалами справи, що вбачається із графіка погашення кредиту, як додатка № 1 до додаткової угоди № 1 від 15 січня 2010 року до спірного кредитного договору (а.с.12-15), у зв'язку з чим, на думку колегії суддів, саме вказаний графік має бути визнаний недійсним, оскільки передбачений у ньому строк користування коштами порушує визначені у договорі права позивача щодо цього, а не додаткова угода № 1 до кредитного договору чи сам кредитний договір, так як підстави для цього в цілому відсутні.
До посилання відповідача в апеляційній скарзі на помилковість висновків суду першої інстанції щодо того, що строк позовної давності не пропущений колегія суддів ставиться критично, оскільки такий висновок суду ґрунтується на вимогах ч.1 ст.261 ЦК України і заперечення відповідача з цього приводу не доведені.
За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення щодо задоволення позову з порушенням норм матеріального та процесуального права, а його висновки стосовно цього не відповідають обставинам справи, тому вказане рішення необхідно скасувати і ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, визнавши недійсним графік погашення заборгованості, як додаток № 1 до додаткової угоди № 1 від 15 січня 2010 року до кредитного договору № 014/1349/74/06047 від 29 жовтня 2007 року, яким порушені права та законні інтереси позивача, а в решті відмовити у задоволенні позову за його необґрунтованістю, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.3, 4, 314 ч.2, 316, ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» задовольнити частково.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 лютого 2015 року в даній справі скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати недійсним графік погашення заборгованості, як додаток № 1 до додаткової угоди № 1 від 15 січня 2010 року до кредитного договору № 014/1349/74/06047 від 29 жовтня 2007 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» та ОСОБА_6.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити у зв'язку з його необґрунтованістю.
Рішення набрало законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий -
Судді -
Судове рішення № 44116970, Апеляційний суд Сумської області було прийнято 05.05.2015. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 751/15/15. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: