Рішення № 44111380, 22.04.2015, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/169/15-ц

Провадження № 2/234/955/15

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2015 року Краматорський міський суд Донецької області у складі:

судді Марченко Л.М.

при секретарі Овчаровій Ю.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Краматорську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" про визнання частково недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ "ВіЕйБі Банк" про визнання частково недійсним кредитного договору.

Із позову вбачається, що за кредитним договором №308А/08-6 від 26.06.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ "ВіЕйБі Банк", позивач отримав кредит в сумі 112770 грн. на придбання автомобіля, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 22 % річних, та кінцевим строком повернення до 10.06.2015 року. Відповідно до умов договору також встановлювалась щомісячна комісія в сумі 146,60 грн. Позивач вважає, що зазначений у кредитному договорі обов'язок сплачувати крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову комісію в сумі 146,60 грн. є таким, що суперечить нормам діючого законодавства, є несправедливою умовою договору щодо споживача відповідно до ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", а тому є недійсним з моменту його укладання. Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Тому позивач ОСОБА_1 просить застосувати правові наслідки визнання недійсною умови договору №308А/08-6 від 26.06.2008 року, укладеного між ним та відповідачем.

В судове засідання позивач ОСОБА_1, а також представник позивача ОСОБА_2, не з'явилися, представник надав заяву, в якій позовні вимоги свого довірителя підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, справу розглянути у їх відсутності.

Представник відповідача Левченко Н.В. надіслала поштою заперечення на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позову, оскільки укладений сторонами кредитний договір є результатом вільного волевиявлення сторін і в момент укладення відповідав вимогам чинного законодавства, тобто є дійсним. Про поінформованість позичальника ОСОБА_1 свідчать "Повідомлення про умови споживчого кредитування" та "Детальний розпис сукупної вартості кредиту", в якому зазначено реальний розмір процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту.

В судове засідання представник відповідача Луценко Ю.В. не з'явився, заявивши клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Клопотання судом було задоволено, судове засідання було призначено на 22.04.2015 року о 09-30 годині, про що дано доручення Жовтневому районному суду м.Запоріжжя, проте представник відповідача повторно не з'явився в судове засідання зазначеного суду для прийняття участі в засіданні в режимі відеоконференції з невідомих причин, у зв'язку з чим відеоконференція не відбулася.

Згідно ст.224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.ст. 224-225 ЦПК України та за відсутністю заперечень сторони позивача судом ухвалено про заочний розгляд справи.

Згідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що за кредитним договором №308А/08-6 від 26.06.2008 року укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ "ВіЕйБі Банк", позивач ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 112770 грн. на придбання автомобіля, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 22% річних, та кінцевим строком повернення до 10.06.2015 року. Відповідно до умов договору також встановлювалась щомісячна комісія в сумі 146,60 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно ст.1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Відповідно до ч.1 ст.1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Відповідно до ч.2 ст.628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до п.3 ст.55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до діючого законодавства в сфері надання кредитних послуг, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

За положеннями ч.5 ст.11, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 року, з наступними змінами, у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Встановивши в кредитному договорі обов'язок позичальника, щодо сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідачем не було зазначено про те, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому нарахування комісії було проведено відповідачем та сплачено позивачем за послуги, що супроводжують кредит, а саме, компенсація сукупних послуг банку, за рахунок позивача, що є незаконним.

Відповідачем не надано доказів того, які саме правочини були ним укладені за рахунок позивача, як це передбачає ст.1011 ЦК України. Суду не надані акти виконаних робіт (послуг), що підтверджують надання відповідачем таких послуг позивачу. Крім того, відповідно із абз.3 ч.4 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов'язком банку, відповідно, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Також, слід зазначити, що оскільки надання кредиту є виконання зобов'язання банка за кредитним правочином, то така дія не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником.

Крім того, оскільки відкриття та введення позичкового рахунку у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам і публічно - правовим обов'язком самої кредитної установи (банку), то такі дії жодним чином не можуть розглядатися як послуги, що надаються клієнту -позичальнику.

Суд вважає, що комісію банку за обслуговування кредиту не можна вважати витратами позивача за оформлення кредиту, оскільки такі витрати передбачені кредитним договором.

У відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За таких обставин суд вважає, що умови кредитного договору, за якими позивач повинен сплатити відповідачу крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову щомісячну комісію, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів"ці умови договору є недійсними.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Тому суд вважає обґрунтованим вимогу позивача ОСОБА_1 щодо застосування правових наслідків визнання недійсним умову договору споживчого кредиту №308А/08-6 від 26.06.2008 року, укладеного між ним та відповідачем ПАТ ""ВіЕйБі Банк"" щодо обов'язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в розмірі 146,60 грн.

На підставі ст.ст.3, 11,15, 16, ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ч.2 ст.628, ст.1011, ст.1013, ч.1 ст.1022, ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України; ч.1 ст.23, ст.55 Закону України "Про банки та банківську діяльність"; ст.ст.11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", керуючись ст.ст.8, 10, 11, 11, 57, 58, 60, 88, 209, 212 -215, 218, 223-233 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" про визнання частково недійсним кредитного договору задовольнити.

Визнати умову договору споживчого кредиту №308А/08-6 від 26.06.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк", щодо обов'язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в розмірі 146,60 грн., недійсною з моменту укладення договору.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" на користь держави судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте Краматорським міським судом за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Краматорський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л. М. Марченко