Рішення № 44097845, 21.04.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2015 р. Справа № 911/421/15

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль",

08307, Київська обл., м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІП ГРУП АЕРОПОРТ",

08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 14

про стягнення 132 443, 48 грн.

за участю представників:

позивача - Сінькевич В.А. (довіреність від 17.01.2015 № 01-22/6-100);

відповідача - Зайченко К.С. (довіреність від 05.03.2014, б/н).

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІП ГРУП АЕРОПОРТ" (далі - відповідач) про стягнення 132 443, 48 грн., з яких: 125 923,85 грн. основного боргу, 4 708,42 грн. пені, 504,48 грн. 3 % річних та 1 306,73 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.04.2011 № 37-14/1-124.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.02.2015 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 03.03.2015.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 4315/15 від 26.02.2015) позивачем подано до матеріалів справи документи на виконання вимог ухвали суду від 06.02.2015.

У судове засідання 03.03.2015 представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 06.02.2015 не виконав, розгляд справи відкладено на 17.03.2015.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 5955/15 від 16.03.2015) позивачем подано письмові пояснення.

У судове засідання 17.03.2015 представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 06.02.2015 не виконав, розгляд справи відкладено на 02.04.2015.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 7095/15 від 30.03.2015) позивачем подано до матеріалів справи додаткові докази.

У судовому засіданні 02.04.2015 оголошено перерву до 14.04.2015, відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області 02.04.2015 продовжено строк розгляду спору, відповідно до частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 7598/15 від 06.04.2015) відповідачем подано до матеріалів справи додаткові докази.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 8150/15 від 09.04.2015) позивачем подано до матеріалів справи додаткові докази.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 8291/15 від 10.04.2015) відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнає суму основного боргу у розмірі 76 392,83 грн.

У судовому засіданні 14.04.2015 оголошено перерву до 14.04.2015, відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 8535/15 від 15.04.2015) відповідачем подано клопотання, у якому зазначено про допущення описки у раніше поданому відзиві, де відповідач визнає суму основного боргу у розмірі 76 392,83 грн., та зазначено, що визнає позов у частині 125 923,85 грн. основного боргу.

Оскільки заяви про визнання відповідачем, позову у частині основного боргу, підписано уповноваженою особою - Зайченко К.С. (довіреність від 05.03.2014) та, з огляду на матеріали справи, зважаючи на частину 6 статті 22, частину 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України, визнання відповідачем позову у частині основного боргу не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, часткове визнання відповідачем позову прийнято господарським судом.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 9042/15 від 20.04.2015) відповідачем подано клопотання про задоволення позову у частині стягнення з відповідача основного боргу без застосування штрафних санкцій та розстрочення сплати основного боргу.

Відповідно до абзацу 6 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, розстрочити виконання рішення.

При вирішенні питання про розстрочення виконання рішення у справі, судом враховано всі обставини справи в їх сукупності, доцільність розстрочення виконання рішення, зважаючи на те, що підставою для цього можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк, матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан.

Зважаючи на викладене, оскільки рострочка може бути надана господарським судом лише в тих випадках, коли є достатньо доказів того, що у сторони з поважних причин не має можливості виконати рішення у встановлений строк, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду, у зв'язку з ненаданням відповідачем належних та допустимих доказів обставин, достатніх для розстрочення виконання рішення у справі.

У судовому засіданні 21.04.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, відповідач не заперечив проти задоволення позову у розмірі суми основного боргу.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.04.2015 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІП ГРУП АЕРОПОРТ" (далі - орендар) укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.04.2011 № 37-14/1-124 (далі - Договір), відповідно до умов якого, у зв'язку з наданням орендарю в оренду частини нежитлового приміщення на першому поверсі будівлі терміналу «В» балансоутримувача, площею 328,47 кв.м., для розміщення кафе, балансоутримувач надає, а орендар отримує послуги (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 1.3. Договору, сплата за послуги здійснюється орендарем з дати підписання сторонами акту передачі-приймання орендованого майна від 14.10.2010 до Договору від 14.12.2010 № 37-14-78.

Згідно з пунктом 2.1.6. Договору, балансоутримувач зобов'язується щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним, виставляти орендарю рахунок за надані послуги за звітний місяць та складати акт приймання-здачі виконаних послуг, який є контролюючим та звітним документом сторін щодо надання-отримання послуг та їх якості.

Пунктом 2.2.3. Договору встановлено, що орендар зобов'язується щомісяця, з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок та акт приймання-передачі виконаних послуг. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 20 числа того ж місяця. Підписаний акт приймання-здачі виконаних послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 5 днів з дати його отримання. Якщо протягом 5 днів акт приймання-здачі виконаних послуг не буде повернутий балансоутримувачу, він вважається підписаним сторонами.

Акт приймання-здачі виконаних послуг підписується керівниками сторін або призначеними керівниками повноважними особами, за умови надання документів про надання таких повноважень.

Підписання акту приймання-здачі виконаних послуг орендарем є підтвердженням відсутності претензій щодо якості наданих послуг.

Відповідно до пункту 6.1. Договору, сторони встановили, що згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України, умови Договору застосовуються до відносин між ними, що виникли до його укладання, а саме: з дати підписання сторонами акту передачі-приймання орендованого майна від 14.12.2010 до Договору від 14.12.2010 № 37-14-78 та діють 1 рік.

У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов Договору, протягом одного місяця до закінчення строку його чинності, Договір вважається продовженим на кожний наступний рік (пункт 6.2. Договору).

Відповідно до пункту 6.4. Договору, договір може бути достроково припинено за згодою сторін.

Згідно з пунктами 2., 3. Додаткової угоди від 12.02.2015 № 1, сторони домовились розірвати Договір за згодою сторін, розриваючи Договір, сторони домовились, що не звільняються від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії Договору.

На виконання умов Договору, позивач, за період з жовтня 2014 року до грудень 2014 року, надав послуги на суму 125 923,85 грн., а відповідач вказані послуги прийняв, що підтверджується актами приймання-здачі виконаних послуг від 31.10.2014 на суму 5 667,71 грн., від 31.10.2014 на суму 8 890,20 грн., від 31.10.2014 на суму 28 999,74 грн., від 30.11.2014 на суму 6 959,90 грн., від 30.11.2014 на суму 8 204,09 грн., від 30.11.2014 на суму 40 248,66 грн., від 31.12.2014 на суму 2 254,98 грн., від 31.12.2014 на суму 24 698,57 грн.

Позивачем складено та передано відповідачу рахунки-фактури від 31.10.2014 № 61/711 на суму 5 667,71 грн., від 31.10.2014 № 61/753 на суму 8 890,20 грн., від 31.10.2014 № 62/495 на суму 28 999,74 грн., від 30.11.2014 № 61/810 на суму 6 959,90 грн., від 30.11.2014 № 61/811 на суму 8 204,09 грн., від 30.11.2014 № 62/544 на суму 40 248,66 грн., від 31.12.2014 №61/889 на суму 2 254,98 грн., від 31.12.2014 № 62/591 на суму 24 698,57 грн.

Доказами передачі рахунків-фактур та актів приймання-здачі виконаних послуг є реєстри отриманих рахунків-фактур, актів виконаних робіт, податкових накладних, копії яких додані до матеріалів справи.

Акти приймання-здачі виконаних послуг не підписані з боку відповідача, проте, оскільки у матеріалах справи відсутні докази повернення вказаних актів відповідачем, вони вважаються підписаними сторонами, відповідно до пункту 2.2.3. Договору.

Отже, суд дійшов висновку, що вказані акти приймання-здачі послуг відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та, відповідно до умов Договору, є належними та допустимими доказами здійснення між сторонами господарських операцій з надання послуг.

Окрім того, до матеріалів справи надано акт звірки взаємних розрахунків сторін за період з 01.01.2015 до 07.04.2015, що підписаний у двосторонньому порядку та скріплений відбитками печатки обох сторін, у якому сторони дійшли згоди про наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 125 923,85 грн.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін. Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вищевказані письмові докази, що наявні у матеріалах справи, положення Договору, що укладений між сторонами та вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку, що у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 125 923,85 грн.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за правовою природою є договором про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується факт надання послуг, докази оплати їх вартості відсутні.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, визнання позову відповідачем викладається в адресовані господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи. У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Зважаючи на вказане, господарський суд дійшов висновку, що визнання позову відповідачем у частині основного боргу не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, письмову заяву про визнання позову підписано уповноваженою особою відповідача, а, відтак, позовна вимога про стягнення основного боргу підлягає задоволенню повністю у розмірі 125 923,85 грн.

Позивач, на підставі пункту 4.2. Договору, заявляє до стягнення з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, включаючи день оплати, яка за розрахунком позивача складає 4 708,42 грн.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, умови Договору та обставини справи, судом перевірено правильність розрахунку пені, що наданий позивачем у розмірі 4 708,42 грн. та встановлено, що вказана позовна вимога нарахована надмірно, вірний розмір пені складає 4 708,41 грн., а вимога про стягнення пені у розмірі 0,01 грн. задоволенню не підлягає.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявляє до стягнення 3% річних у розмірі 504,48 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 306,73 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи, суд здійснив перерахунок 3 % річних та з'ясував, що вказана позовна вимога нарахована надмірно, вірний розмір 3 % річних складає 504,46 грн., а вимога про стягнення 3 % річних у розмірі 0,02 грн. задоволенню не підлягає.

Судом також здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат і з'ясовано, що наданий позивачем розрахунок є арифметично вірним, а тому, позовна вимога про стягнення 1 306,73 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню у повному обсязі.

З огляду на зазначене, за результатами оцінки доказів, що наявні в матеріалах справи та встановлення всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 125 923,85 грн., пені у розмірі 4 708,41 грн., 3 % річних у розмірі 504,46 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 306,73 грн.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення штрафних санкцій, а саме: 3% річних, інфляційних втрат та пені, у зв'язку із складним матеріальним становищем відповідача, судом враховане наступне.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

По-перше, заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати, не відносяться до штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а, відтак, право їх зменшувати на підставі пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України не надано суду.

Крім того, господарським судом враховано правову позицію, викладену в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" стосовно того, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У даному випадку, пеня у розмірі 4 708,41 грн., яку позивач заявляє до стягнення з відповідача не є неспіврозмірною з сумою заборгованості у розмірі 125 923,85 грн., крім того, після звернення позивача з позовом до суду, відповідач не вжив ніяких заходів до виконання зобов'язання, судом враховано значний строк невиконання зобов'язань за Договором, за порушення яких і заявляється до стягнення спірна пеня.

Таким чином, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій судом на підставі пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, задоволенню не підлягає.

У ході судового розгляду, відповідачем подано клопотання про розстрочення виконання рішення суду, у зв'язку із скрутним фінансовим становищем.

При розгляді заяви відповідача про розстрочення виконання рішення, судом враховано правові позиції, що викладені у постанові пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 № 9, зокрема, у пункті 7.2., де визначено, що підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на розстрочення виконання рішення, Господарський процесуальний кодекс України не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до частин 1, 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі, зокрема, на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на викладене, судом враховано, що підставою для розстрочення виконання рішення є виняткові випадки та конкретні обставини, що ускладнюють його виконання або роблять це неможливим у визначений строк.

Заявником підтверджується наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду звітом про фінансові результати за 2014 рік та Балансом (звіт про фінансовий стан). Проте, дані докази не може братися до уваги, так як незадовільний фінансовий стан відповідача є наслідком його власної господарської діяльності, а не певних виняткових і об'єктивних обставин, які унеможливлюють чи утруднюють виконання судового рішення. Крім того, вказані документи свідчать про фінансовий стан відповідача у попередньому році та не підтверджують наявність обставин, що ускладнюють виконання цього рішення, у визначений законом строк.

З огляду на письмові докази, що додані до заяви про розстрочку рішення, суд дійшов висновку, що заявником належними та допустимими доказами, у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, не доведено наявності підстав для розстрочення виконання судового рішення.

Доводи, що наведені заявником та докази, що надані на їх підтвердження, не достатні для висновку про наявність виняткових обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до абзацу 6 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, розстрочити виконання рішення.

При вирішенні питання про розстрочення рішення у справі, судом враховано всі обставини справи в їх сукупності, доцільність розстрочення рішення, зважаючи на те, що підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк, матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан.

Зважаючи на викладене, оскільки розстрочення може бути надано господарським судом лише в тих випадках, коли є достатньо доказів того, що у сторони з поважних причин немає можливості виконати рішення у встановлений строк, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду, у зв'язку з ненаданням відповідачем належних доказів зазначених обставин.

Відшкодування судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 2 649,00 грн., відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 32, 33, 36, 43, 44, 49, 78, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІП ГРУП АЕРОПОРТ" (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, буд. 14, код ЄДРПОУ 33768786) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08307, Київська обл., м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт "Бориспіль", код ЄДРПОУ 20572069) 125 923 (сто двадцять п'ять тисяч дев'ятсот двадцять три) грн. 85 коп. основної заборгованості, 4 708 (чотири тисячі сімсот вісім) грн. 41 коп. пені, 504 (п'ятсот чотири) грн. 46 коп. 3 % річних, 1 306 (одна тисяча триста шість) грн. 73 коп. інфляційних втрат та 2 649 (дві тисячі шістсот сорок дев'ять) грн. 00 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 27.04.2015.

Суддя С.О. Саванчук