Рішення № 44097830, 30.04.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2015 р. справа № 911/4862/13

Господарський суд Київської області у складі колегії: головуючого судді - Яреми В.А., суддів Лилака Т.Д., Лопатіна А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Богуслав», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБ бленд», Київська обл., с. Шевченкове

про стягнення 1 464 664,60 доларів США

за участю представників:

від позивача: Гордієць С.С. (довіреність №33 від 26.12.2013)

Гончар Н.Б. (довіреність №22 від 26.12.2013)

від відповідача: Іліка Н.І. (довіреність №226 від 24.10.2014)

Круглов С.С. (довіреність №225 від 24.10.2014)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.12.2013 Публічне акціонерне товариство «Банк Богуслав» (далі-ПАТ «Банк Богуслав»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБ бленд» (далі-ТОВ «БМБ бленд»/відповідач) про стягнення 1 464 664,60 дол. США, що еквівалентно 11 707 064,15 грн, з яких: 1 203 380,30 дол. США заборгованості по сплаті кредиту за кредитним договором №15/01-КР-8/2007 від 21.02.2007 та 261 284,30 дол. США заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.12.2013 (суддя Саванчук О.О.) порушено провадження у справі №911/4862/13 та призначено справу до розгляду.

Рішенням господарського суду Київської області від 04.09.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2014, позовні вимоги ПАТ «Банк Богуслав» у даній справі задоволені у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.12.2014 рішення господарського суду Київської області від 04.09.2014 у справі №911/4862/13 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно реєстру автоматизованого розподілу від 23.12.2014 справу №911/4862/13 передано до провадження судді господарського суду Київської області Яреми В.А.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.12.2014 справу №911/4862/13 прийнято до свого провадження суддею Яремою В.А. та призначено її до розгляду на 20.01.2015.

19.01.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи. Зазначене клопотання судом задоволено.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.01.2015 розгляд даної справи було відкладено на 10.02.2015.

10.02.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної даності для захисту порушеного права, передбачених ст. 267 Цивільного кодексу України.

Крім того, 10.02.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої гривневий еквівалент заявленої до стягнення сукупної суми заборгованості за спірним договором (1 464 664,60 дол. США), останнім визначено згідно офіційного курсу НБУ гривні до долара США станом на 10.02.2015 у розмірі 36 552 459,76 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.02.2015 продовжено строк вирішення спору у даній справі на 15 днів в порядку ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

В судових засіданнях 10.02.2015, 24.02.2015 та 03.03.2015 оголошувалась перерва до 24.02.2015, 03.03.2015 та 10.03.2015 відповідно.

19.02.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої гривневий еквівалент заявленої до стягнення сукупної суми заборгованості за спірним договором (1 464 664,60 дол. США), визначено останнім згідно офіційного курсу НБУ гривні до долара США станом на 19.02.2015 у розмірі 39 252 533,80 грн. Зазначена заява судом прийнята.

06.03.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відстрочку виконання судового рішення у даній справі на три роки в порядку п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.03.2015 призначено колегіальний розгляд даної справи в порядку ст. 46 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.03.2015 на підставі розпорядження голови господарського суду Київської області №60-АР від 12.03.2015, дану справу прийнято до свого провадження колегією суддів господарського суду Київської області у складі: головуючого судді - Яреми В.А., суддів Лилака Т.Д. та Лопатіна А.В., а також призначено справу до розгляду на 31.03.2015.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.03.2015 розгляд даної справи було відкладено на 28.04.2015.

В судовому засіданні 28.04.2015 було оголошено перерву до 30.04.2015.

30.04.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про здійснення технічної фіксації розгляду даної справи за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Зазначене клопотання судом задоволено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

21.02.2007 між ТОВ «Банк Богуслав», яке в подальшому було перейменовано на ПАТ «Банк Богуслав» (далі-банк) та ТОВ «БМБ бленд» (далі-позичальник) було укладено кредитний договір №15/01-КР-8/2007 (далі-договір), відповідно до якого банк на умовах, передбачених цим договором, відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом в сумі 1 232 000,00 дол. США та 1 279 520,00 грн, в межах якої надає позичальнику в користування грошові кошти для поповнення обігових коштів.

За період з 27.02.2007 по 30.06.2010 між сторонами було укладено ряд додаткових угод до кредитного договору, якими змінювалися розмір процентів річних за користування кредитом, порядок та строки сплати процентів, а також продовжувався строк кредитування.

Так, у відповідності до п. 1.1 договору в редакції договору №15 від 30.06.2010 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, відсотки річних за користування сумою кредиту, отриманого позичальником в іноземній валюті - доларах США становлять 15,27%.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.04.2014 у справі №910/1289/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 18.08.2014, у задоволенні позову позичальника до банку про визнання недійсним договору №15 від 30.06.2010 про внесення змін до кредитного договору про надання відновлюваної відкличної мультивалютної кредитної лінії від 21.02.2007 №15/01-КР-8/2007. відмовлено.

Строк погашення, у відповідності до п. 1.3 договору в редакції договору №09 від 20.02.2009 про внесення змін та доповнень до кредитного договору - 18.02.2011.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п 7.2 договору).

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши позичальнику кредит в межах суми ліміту, визначеної договором на підставі письмових заяв про надання кредиту, зокрема, 1 232 000,00 дол. США, що підтверджується наданими суду копіями заяв позичальника про надання кредиту та банківських виписок з позичково (поточного) рахунку останнього.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення банком умов договору.

У відповідності до наданих суду пояснень, відповідач суму кредиту, наданого у національній валюті, як і проценти за користування таким кредитом сплатив у повному обсязі.

Втім, обов'язки за договором в частині щомісячної сплати процентів за користування валютним кредитом протягом серпня 2009-лютого 2011 та повернення отриманих кредитних коштів до 19.02.2011 відповідач не виконав, внаслідок чого станом на 25.12.2013 за ним утворилось 1 464 664,60 дол. США сукупної заборгованості. Наявність означеної заборгованості визнається відповідачем у повному обсязі.

З метою досудового врегулювання даного спору, 14.07.2011 та 06.11.2013 позивачем на адресу відповідача направлялись претензії №130/10,13,14,15 та №213/07 з вимогою про сплату існуючої за договором заборгованості.

Посилаючись на те, що відповідач означені претензії позивача не задовольнив, свої зобов'язання в частині проведення своєчасних та остаточних грошових розрахунків за кредитним договором не виконав, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 464 664,60 дол. США сукупної заборгованості за договором, в тому числі:

- 1 203 380,30 дол. США заборгованості по сплаті кредиту;

- 261 284,30 дол. США заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 01.08.2009 по 17.02.2011, нарахованих з урахуванням відсоткових ставок, передбачених договорами №5 від 10.06.2008, №13 від 01.09.2009 та №15 від 30.06.2010 про внесення змін та доповнень до кредитного договору протягом відповідного періоду.

В обґрунтування розміру заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем суму кредиту отриманого у доларах США повернуто частково, а проценти за користування кредитом за попередні періоди, тобто до серпня 2009, сплачено у повному обсязі, у той час, як решта грошових зобов'язань останнього, які виникли після означеного періоду, залишились невиконаними, що також визнається відповідачем у повному обсязі.

Факт здійснення відповідачем, як позичальником, фінансових операції в рамках кредитного договору підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з поточного (відсоткового) рахунків останнього за спірний період.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 1054, ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1048, ст. 627 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 2.4.4 договору в редакції договору №14 від 02.11.2009 про внесення змін та доповнень до кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує нараховані відсотки в валюті кредиту, зокрема, за сумою кредиту, отриманою в доларах, в день настання строку погашення.

Строк погашення, у відповідності до п. 1.3 договору в редакції договору №09 від 20.02.2009 про внесення змін та доповнень до кредитного договору - 18.02.2011.

З огляду наведеного, використання відповідачем кредитного ліміту, відкритого у доларах США в рамках кредитного договору, свідчить про погодження останнім з умовами договору, в тому числі договорами про внесення змін та доповнень до нього, та, відповідно, породжує у відповідача обов'язок по поверненню використаного кредитного ліміту у валюті та сплаті відсотків у повному обсязі до 19.02.2011.

При цьому, настання строку для остаточного повернення кредиту в іноземній валюті, як і всіх нарахованих на цю дату процентів за користування кредитом в іноземній валюті саме 18.02.2011, підтверджується також і наданими суду поясненнями позивача.

Посилання ж відповідача на виникнення в нього обов'язку по достроковому поверненню отриманого у валюті кредиту та процентів в порядку пунктів 2.8.1 та 2.8.2 договору, внаслідок несплати останнім процентів за користування кредитних коштами у доларах США за серпень 2009 у строки, передбачені договором №13 від 01.09.2009 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, а також внаслідок зміни складу осіб, уповноважених діяти від імені позичальника без письмової згоди банку, судом визнаються неспроможними виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України унормовано, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктами 2.8.1, 2.8.2 договору передбачено, що зобов'язання позичальника повернути банку кредит раніше календарної дати, визначеної п. 1.3 цього договору виникає у разі, зокрема:

- несплати або часткової несплати позичальником в передбачений цим договором строк відсотків; при цьому строком погашення кредиту є 10 (десятий) календарний день за останнім днем строку, в який позичальник повинен був виконати зазначені в цьому пункті договору зобов'язання;

- зміни складу осіб, уповноважених діяти від імені позичальника без письмової згоди банку; при цьому строком погашення кредиту є 30 (тридцятий) календарний день за днем, коли банку стало відомо про названий факт.

Так, п. 3 договору №13 від 01.09.2009 про внесення змін та доповнень до кредитного договору передбачено, що відсотки за користування кредитом за серпень 2009 року сплачуються до 05.01.2010, а відтак, несплата означених процентів до 05.01.2010, на думку відповідача, породжує для останнього обов'язок дострокового повернення кредиту, отриманого у валюті, та процентів у визначені п. 2.8.1 договору строки, а саме 14.01.2010.

Водночас, судом встановлено, що договором №14 від 02.11.2009 про внесення змін та доповнень до кредитного договору сторонами погоджено викласти п. 2.4.4 договору в іншій редакції, яка передбачає сплату позичальником відсотків, нарахованих за користування наданим у валюті кредитом, в тому числі і за серпень 2009, в день настання строку погашення, тобто 18.02.2011, а не до 05.01.2010 як помилково вважає відповідача, і, як наслідок, спростовує посилання останнього на виникнення у нього обов'язку дострокового повернення кредиту, отриманого у валюті, та процентів в порядку п. 2.8.1 договору.

Посилання ж відповідача на виникнення в нього обов'язку дострокового повернення отриманого у валюті кредиту та процентів в порядку п. 2.8.2 договору строки, а саме до 02.05.2008 у зв'язку з тим, що 14.03.2008 загальними зборами учасників ТОВ «БМБ бленд» без отримання письмової згоди позивача, було прийнято рішення про звільнення з посади директора товариства Вороніна С.О. та призначення на посаду директора Скрипника О.О., про що позивачу стало відомо 01.04.2008 при укладенні договору №4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, який від імені відповідача був підписаний вже Скрипником О.О., спростовуються положеннями ч. 4 ст. 212 ЦК України якою унормовано, що якщо настанню обставини, з якою пов'язується настання або зміна прав та обов'язків, недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.

З огляду наведеного, відсутність письмової згоди позивача на зміни складу осіб, уповноважених діяти від імені позичальника при прийнятті 14.03.2008 загальними зборами учасників ТОВ «БМБ бленд» відповідного рішення, що визнається обома сторонами, як і відсутність доказів звернення відповідача до позивача про отримання такої згоди свідчить про недобросовісне сприяння відповідача настанню наслідків, передбачених п. 2.8.2 договору, у зв'язку з чим, обставини за наявності яких виникає обов'язок дострокового повернення кредиту, отриманого у валюті, та процентів в порядку п. 2.8.2 договору, вважаються такими, що не настали у розумінні ч. 4 ст. 212 ЦК України.

Беручи до уваги вище до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про нормативну необґрунтованість та доказову непідтвердженість посилань відповідача на виникнення в нього обов'язку дострокового повернення валютних кредитних коштів та процентів в порядку п. 2.8.2 договору.

До того ж, посилання відповідача на відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог з огляду на списання позивачем існуючої за кредитним договором заборгованості як безнадійної за рахунок резерву банку визнаються судом неспроможними з огляду на положення п. 7 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 №172, яким передбачено, що відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов'язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості, що свідчить про під ставність вимог позивача, як банку, про стягнення з відповідача, як позичальника, заборгованості за кредитним договором.

Пунктами 1 та 7 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, враховуючи, що відповідач свої грошові зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, а також те, що розмір заявленої до стягнення заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та є арифметично вірним, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1 464 664,60 дол. США сукупної заборгованості за договором, що згідно офіційного курсу валют Національного банку України станом на 30.04.2015 еквівалентно 30 826 549,77 грн, в тому числі:

- 1 203 380,30 дол. США заборгованості по сплаті кредиту;

- 261 284,30 дол. США заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 01.08.2009 по 17.02.2011, підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Що ж до клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності для захисту порушеного права, передбачених ст. 267 ЦК України, слід зазначити наступне.

Приписами статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 10.12.2014 щодо необхідності визначення початку перебігу позовної давності в рамках заявлених позовних вимог, судом встановлено наступне.

Частиною 5 статті 261 ЦК України унормовано, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У відповідності до змісту додатка №2 до договору в редакції договору №13 від 01.09.2009 про внесення змін та доповнень до кредитного договору та п. 2.4.4 договору в редакції договору №14 від 02.11.2009 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, сторонами погоджено строк погашення, тобто строк остаточного повернення кредиту в іноземній валюті, а також всіх нарахованих на цю дату процентів за користування кредитом в іноземній валюті - 18.02.2011.

З огляду наведеного, перебіг строку позовної давності, тобто строк, у межах якого позивач, як кредитор за спірними договором, міг звернутися до суду з вимогою про стягнення з позичальника кредитних коштів, отриманих у валюті та процентів за користування ними, почався з 19.02.2011 і тривав до 20.02.2014.

При цьому, посилання відповідача на те, що перебіг строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог почався 15.01.2010 згідно п. 2.8.1 договору та 02.05.2008 згідно п. 2.8.2 договору, як було зазначено вище, визнані судом нормативно необґрунтованими та доказово непідтвердженими.

За таких обставин, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що з позовом у даній справі позивач звернувся до господарського суду Київської області 27.12.2013, що підтверджується відбитком канцелярії господарського суду Київської області №4839/13 від 27.12.2013 на позовній заяві, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності для захисту порушеного права, встановленого ст. 257 ЦК України та про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем.

Належних обґрунтувань, з посиланнями на норми права, які б спростовували наведені висновки відповідачем не наведено.

Крім того, 06.03.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відстрочку виконання даного рішення на три роки в порядку п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України у зв'язку зі значним збільшення курсу гривні до долара США, що істотно впливає на фінансове становище останнього.

Позивач проти зазначеного клопотання заперечив.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що зазначене клопотання відповідача задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до пунктів 7.1.1, 7.1.2, 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом, розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Водночас, господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази щодо наявності таких обставин в порядку ст. 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно статей 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, покладені в основу обґрунтування заяви посилання відповідача на істотну зміну офіційного курсу гривні до долара США, встановлення 10% імпортного мита, а також відсутність можливості ввозити сировину на територію України, як елемент механізму господарської діяльності відповідача, не є винятковими обставинами у розумінні п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України, за наявності яких можливе надання відстрочки виконання судового рішення.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи той факт, що обставини, покладені відповідачем в основу обґрунтування поданої заяви не є винятковими у розумінні ст. п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України, за наявності яких можливе надання відстрочки виконання рішення, у той час, як інших доказів, що підтверджують факт існування у відповідача обставин, які ускладнюють виконання рішення у даній справі або роблять його неможливим у строк, не надано, суд дійшов висновку, що заява відповідача про відстрочку виконання судового рішення у даній справи є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ч. 5 ст. 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32-34, 49, 59, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 525, 526, 212, 256, 257, 627, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБ бленд» (07434, Київська обл., Броварський р-н, с. Шевченкове, вул. Польова, 2, ідентифікаційний код 32277387) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Богуслав» (04080, м. Київ, вул. Нижньоюрківська, 81, ідентифікаційний код 34540113):

- 1 203 380 (один мільйон двісті три тисячі триста вісімдесят) дол. США 30 центів заборгованості по сплаті кредиту,

- 261 284 (двісті шістдесят одну тисячу двісті вісімдесят чотири) дол. США 30 центів заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом,

- 68 820 (шістдесят вісім тисяч вісімсот двадцять) грн 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 07.05.2015

Головуючий суддя В.А. Ярема

Судді Т.Д. Лилак

А.В. Лопатін