Рішення № 44097708, 21.04.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26РІШЕННЯ

Іменем України

"21" квітня 2015 р. Справа № 911/548/15

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Неосинтез», м. Київдо Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства», м. Славутичпро стягнення 207412,60 грн.за участю представників:

позивача:Серафимов І.М. - адвокат відповідача:Климчук В.В. - дов. від 06.03.2015р. № 01.07-18/403суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Неосинтез» (далі - позивач) до Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» (далі - відповідач) про стягнення 207412,60 грн., з яких 175610 грн. основний борг, 14691,18 грн. інфляційні втрати, 1652,69 грн. 3% річних, 15458,73 грн. пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки від 27.02.2014р. № 27/02/14-1 щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар у строк визначений договором.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Присутній в судовому засіданні представник відповідач позовні вимоги про стягнення заявлених до стягнення сум основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних визнає в повному обсязі. Також у вказаному відзиві відповідач просить суд зменшити заявлену до стягнення суму пені, з підстав того, що несвоєчасність виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар у строки та розмірі визначені договором, сталось в зв'язку з тяжким фінансовим становищем підприємства зумовлений постійним зростанням цін на енергоносії та зниження платоспроможності споживачів комунальних послуг.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір поставки від 27.02.2014р. № 27/02/14-1 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач - постачальник зобов'язався поставити та передати у власність відповідачу - покупцю, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити алюміній сульфат-розчин ТУ BY 400258949.003-2005 з зм. 1, 2 та флокулянт SUPERFLOC марок А110, А130, А150 (надалі - товар) (п. 1.1 договору).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору ціна товару - алюмінію сульфат-розчин складає 1980 грн., в тому числі ПДВ - 330 грн. за одну тону, флокулянт SUPERFLOC марок А110, А130, А150 складає 70000 грн., в тому числі ПДВ - 11666,67 грн. за одну тону, з урахуванням витрат на доставку товару до місця зазначеного у заявці покупця.

Згідно п. 2.3 договору загальна сума даного договору складає 565000 грн., в тому числі ПДВ - 94166,67 грн.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що покупець здійснює: передоплату за партію - 30%, відстрочка основного платежу 30 календарних днів.

Договір набуває юридичної сили з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2014р. (п. 10.1 договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 481810 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: від 11.03.2014р. № 7 на суму 5250 грн., від 18.03.2014р. № 11 на суму 41580 грн., від 07.04.2014р. № 26 на суму 6300 грн., від 15.04.2014р. № 27 на суму 51580 грн., від 07.05.2014р. № 29 на суму 49350 грн., від 03.06.2014р. № 33 на суму 34075 грн., від 27.06.2014р. № 59 на суму 49350 грн., від 15.07.2014р. № 67 на суму 49350 грн., від 05.08.2014р. № 81 на суму 49350 грн., від 22.08.2014р. № 89 на суму 7575 грн., від 26.08.2014р. № 90 на суму 49350 грн., від 23.09.2014р. № 97 на суму 49350 грн., від 16.10.2014р. № 108 грн. на суму 49350 грн., які підписані в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.

Разом з тим, відповідач в порушення своїх договірних зобов'язань за поставлений товар в повному обсязі не розрахувався, в зв'язку з чим за ним рахується заборгованість в розмірі 175610 грн. - різниця між перерахованими грошовими коштами та загальною вартість поставленого товару.

Зазначений розмір заборгованості підтверджується актом звірки взаємних розрахунків між сторонами у справі за період 2014р., відповідно до якого, сальдо на користь позивача станом на 31.12.2014р. складає суму в розмірі 175610 грн. Зазначений акт підписаний в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств, завірена копія якого залучена до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар, в зв'язку з чим за ним на час розгляду справи рахується борг в розмірі 175610 грн. Доказів сплати вказаного боргу відповідач суду не надав.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 175610 грн. заборгованості за поставлений товар.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних з простроченої суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача інфляційні втрати з простроченої суми за загальний період прострочення з 17.10.2014р. по 12.02.2015р. складають 14691,18 грн.

Згідно розрахунку позивача 3% річних з простроченої суми за загальний період прострочення з 17.10.2014р. по 12.02.2015р. складають 1652,69 грн.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога позивача у вказаній частині підлягає задоволенню.

На підставі п. 7.3 договору позивач просить стягнути з відповідача за порушення строку оплати товару пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період, від суми заборгованості за кожен день порушення строків оплати, яка за розрахунком позивача з прострочених сум за загальний період прострочки з 17.10.2014р. по 12.02.2015р. складає 15458,73 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснений позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога в цій частині підлягає задоволенню.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру пені, з підстав того, що несвоєчасність виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар у строки та розмірі визначені договором, сталось в зв'язку з тяжким фінансовим становищем підприємства зумовлений постійним зростанням цін на енергоносії та зниження платоспроможності споживачів комунальних послуг, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суд України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, який порушив зобов'язання, суд об'єктивно оцінюючи, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступень виконання зобов'язань, відсутність добровільного виконання зобов'язання, що призвело до великого часу просточки виконання зобов'язання, причини неможливості належного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо здійснення вчасного та повного розрахунку за поставлений позивачем товар, приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені, в зв'язку з чим зазначене клопотання залишається без задоволення.

З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 175610 грн. основного боргу, 14691,73 грн. інфляційних втрат, 1652,69 грн. 3% річних, 15458,73 грн. пені є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

Позивач посилаючись на приписи ст.ст. 44, 49 ГПК України просить суд покласти на відповідача понесені ним витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 12500 грн.

В підтвердження понесених судових витрат на послуги адвоката у розмірі 12500 грн., позивач посилається на договір про надання правової допомоги від 10.02.2015р., платіжне доручення від 16.02.2015р. № 14 на суму 12500 грн., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4242 від 15.02.2012р., виданого на ім'я Серафимова І.М.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, а також порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 1 розділу I цього Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до вимог ст. 30 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно із приписами п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013р. № 7 відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Серафимовим Іллею Миколайовичем укладено договір про надання правової допомоги від 10.02.2015р. (далі - договір), за умовами якого адвокат надає клієнту - позивачу правову допомогу шляхом складання позовної заяви про стягнення з Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» на користь клієнта суми основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат, пені які виникли внаслідок невиконання своїх зобов'язань за договором поставки № 27/02/14-1 від 27.02.2014р., а також шляхом представництва інтересів клієнта в господарському суді Київської області по вказаній справі (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору розмір винагороди адвоката складає 12500 грн.

На виконання умов договору адвокат Серафимов І.М. надав позивачу передбачені договором послуги з надання правової допомоги.

За надані адвокатські послуги позивач сплатив на користь адвоката грошові кошти в розмірі 12500 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 16.02.2015р. № 14 на суму 12500 грн., оригінал якого залучений до матеріалів справи.

Згідно сформованого Витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, що міститься на веб-сайті Національної асоціації адвокатів України, адвокат - Серафимов Ілля Миколайович діє на підставі свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 15.02.2012р. № 4242.

Статус особи, яка представляла інтереси позивача за вказаним договором, відповідає вимогам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, відшкодування витрат зі сплати судового збору та витрат на оплату послуг адвоката відповідно до вимог ч. 1, 5 ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» (07100, Київська обл., м. Славутич, вул. Військових будівельників, 8, ідентифікаційний код 31476318) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Неосинтез» (04655, м. Київ, вул. Межигірська, 82А, офіс 312, ідентифікаційний код 38391550) 175610 (сто сімдесят п'ять тисяч шістсот десять) грн. основного боргу, 14691 (чотирнадцять тисяч шістсот дев'яносто одну) грн. 18 коп. інфляційних втрат, 1652 (одну тисячу шістсот п'ятдесят дві) грн. 69 коп. 3% річних, 15458 (п'ятнадцять тисяч чотириста п'ятдесят вісім) грн. 73 коп. пені, 4148 (чотири тисячі сто сорок вісім) грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору, 12500 (дванадцять тисяч п'ятсот) грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Ю.В. Подоляк

Дата підписання рішення 30.04.2015р.