Рішення № 44097571, 27.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2015Справа №910/4047/15-г

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД»доФірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністюза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороніпозивачаТовариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»простягнення 273 111,41 грн.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:не з'явивсявід відповідача:Мариношенко К.А.від третьої особи:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД» (надалі - ТОВ «МЕГА ТОРГ ЛТД») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ «Т.М.М.») про стягнення 273 111,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. у справі №910/16252/13 (з урахуванням ухвали від 24.11.2014 р.) стягнуто з ТОВ «Т.М.М.» на користь ТОВ «МЕГА ТОРГ ЛТД» заборгованість у розмірі 807 679,17 грн., неустойку у розмірі 37 753,85 грн., 3% річних у розмірі 8 408,71 грн. та інфляційні у розмірі 1 076,99 грн. Відповідачем рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. у справі №910/16252/13 було виконано лише 03.02.2015 р., у зв'язку з чим позивачем додатково нараховані 3% річних у розмірі 37 905,60 грн. та інфляційні у розмірі 235 205,81 грн. за період прострочення з 12.07.2013 р. по 02.02.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.02.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 25.03.2015 р., залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (надалі - ТОВ «Ласка Лізинг») в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

25.03.2015 р. відповідачем до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. у справі №910/16252/13 ним було виконано 11.11.2014 р. та 12.11.2014 р., а відтак саме до 12.11.2014 р. мають нараховуватися 3% річних та інфляційні.

В судовому засіданні 25.03.2015 р. судом оголошувалась перерва на 22.04.2015 р.

Судове засідання, призначене на 22.04.2015 р., не відбулося, у зв'язку з чим ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2015 р. розгляд справи призначено на 27.04.2015 р.

Представники позивача та третьої особи, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, а їх пояснення стосовно суті спору були заслухані судом в попередніх судових засіданнях.

Представник відповідача в судове засідання з'явилася, вимоги ухвали суду виконала, проти задоволення позовних вимог заперечувала з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.12.2007 р. між ТОВ «Ласка Лізинг» та ТОВ «Фірма «Т.М.М.» було укладено договір фінансового лізингу №1122/12/2007, згідно умов якого ТОВ «Ласка Лізинг» зобов'язувалося передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а відповідач прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно - Автокран КС-45717А-1 на шасі МАЗ-630303 (дві одиниці).

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. у справі №910/16252/13, залишеним без змін в цій частині постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 р. та постановою Вищого господарського суду України від 25.09.2014 р., стягнуто з Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» грошові кошти: заборгованість у розмірі 807 679,17 грн., неустойку у сумі 37 753,85 грн., 3% річних у сумі 8 408,71 грн., інфляційні втрати у сумі 1 076,99 грн. та судовий збір у розмірі 1 720,50 грн.

07.03.2014 р. на виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.11.2014 р. у справі №910/16252/13 замінено стягувача (ТОВ «Ласка Лізинг») як вибулої сторони на його правонаступника - ТОВ «МЕГА ТОРГ ЛТД».

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором фінансового лізингу №1122/12/2007 від 18.12.2007 р.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних у розмірі 37 905,60 грн. та інфляційних у розмірі 235 205,81 грн., які нараховані за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 12.07.2013 р. по 02.02.2015 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу заборгованості у розмірі 807 979,17 грн. підтверджується рішенням господарського суду м. Києва від 10.02.2014 р. у справі №910/16252/13.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Отже, рішення господарського суду м. Києва від 04.03.2014 р. у справі №910/25916/13 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних у період прострочення з 12.07.2013 р. до 02.02.2015 р. (тобто, день зарахування грошових коштів на його рахунок в межах виконавчого провадження ВП№45197936).

В той же час, матеріалами справи підтверджується, що спірне грошове зобов'язання у розмірі 807 979,17 грн. відповідачем перед позивачем в повному обсязі виконано 12.11.2014 р., а саме: 11.11.2014 р. перераховано грошові кошти у розмірі 709 279,04 грн., а 12.11.2014 р. - грошові кошти у розмірні 145 639,68 грн.

За змістом ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, нарахування 3% річних та інфляційних припиняється саме з моменту виконання ТОВ «Т.М.М.» грошового зобов'язання, а не з моменту зарахування грошових коштів на рахунок позивача в межах виконавчого провадження.

Отже, за перерахунком суду розмір 3% річних та інфляційних, що підлягають стягненню з відповідача, становить 32 395,68 грн. та 156 075,15 грн. відповідно, відтак і позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В іншій частині в задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 5 509,92 грн. та інфляційних у розмірі 79 130,66 грн. необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД» задовольнити частково.

2. Стягнути з Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (04116, м. Київ, вул. Галі Тимофєєвої, 3; ідентифікаційний код 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД» (01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, 22/8, оф. 402; ідентифікаційний код 38952030) 3% річних у розмірі 32 395 (тридцять дві тисячі триста дев'яносто п'ять) грн. 68 коп., інфляційні у розмірі 156 075 (сто п'ятдесят шість тисяч сімдесят п'ять) грн. 15 коп. та судовий збір у розмірі 3 769 (три тисячі сімсот шістдесят дев'ять) грн. 42 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.05.2015 р.

Суддя В.П. Босий