Рішення № 44097550, 27.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2015Справа №910/3357/15-г

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД»доФізичної особи-підприємця Пуніна Іллі Миколайовичапростягнення 47 143,32 грн.

Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

позивача:Білічак З.В.;відповідача: Пунін І.М., Бурдіна Н.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД» (надалі - ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Пуніна Іллі Миколайовича про стягнення 47 143,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору суборенди частини нежитлового приміщення №3412-фф від 01.10.2013 р. позивач передав у тимчасове користування частину нежитлового приміщення площею 20,00 кв.м розташованого за адресою: м. Київ, бульвар Кольцова, 14-м, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по внесенню орендної плати не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі

31 972,55 грн. Крім того, за прострочення виконання зобов'язання позивачем було нараховано відповідачу пеню у розмірі 4 559,61 грн., інфляційні збитки у розмірі 9 178,63 грн., штраф у розмірі 460,00 грн. та 3 % річних у розмірі 972,53 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.02.2015 р. порушено провадження у справі № 910/3357/15-г та призначено її до розгляду на 18.03.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2015 р. розгляд справи відкладено на 15.04.2015 р. у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та неподанням витребуваних доказів.

15.04.2015 р. відповідачем до канцелярії суду поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував частково з огляду на існуючу переплату та нараховані позивачу штрафні санкції за іншим договором №3093-ФФ.

15.04.2015 р. в судовому засіданні судом оголошено перерву на 27.04.2015 р. відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судове засідання з'явилась, надала пояснення по суті спору, позов підтримала та просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач та його представник в судове засідання з'явились, надали пояснення по суті спору, проти позову заперечили та просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2013 р. між ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД» (орендар) та Фізичною особою-підприємцем Пуніним Іллею Миколайовичем (суборендар) було укладено Договір суборенди частини нежитлового приміщення № 3412-фф (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого орендар передає, а суборендар приймає в тимчасове користування частину нежитлового приміщення площею 10,00 кв.м у торговельному об'єкті орендаря згідно із доданою схемою, розташованого за адресою: м. Київ, бульвар Кольцова, 14-м, а також устаткування, позначене в акті приймання-передачі з метою організації торгівлі товарами, що є власністю суборендаря та вказані у додатку № 2 до даного Договору.

Згідно п. 2.1 Договору строк суборенди починається з дати підписання акту приймання-передачі Об'єкта суборенди в користування Суборендареві, який є невід'ємною частиною Договору, та закінчується 31.10.2015 р.

Відповідно до п. 3.1.1 та п. 3.1.2 Договору за користування Об'єктом суборенди відповідач зобов'язаний сплачувати на користь позивача плату за суборенду, яка складається з двох частин: суборендної ставки - 2 500,00 грн. в т.ч. ПДВ та експлуатаційних платежів у розмірі 300,00 грн. в т.ч. ПДВ.

У п. 3.3, п. 3.7 Договору суборенди зазначається, що суборендна ставка та експлуатаційні платежі сплачуються Суборендарем авансом, двома окремими платежами, не пізніше п'ятого числа поточного місяця за наступний місяць. Перший платіж за суборенду у розмірі, який дорівнює сумі місячної плати за суборенду згідно п. 3.1. Договору (включаючи суборендну ставку та експлуатаційні платежі), здійснюється протягом одного банківського дня від дня укладання цього Договору.

01.10.2013 р. на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв в оренду нежитлове приміщення загальною площею 10,00 кв.м., що підтверджується актом здачі-приймання нежилих приміщень від 01.10.2013 р.

01.11.2013 р. сторонами було укладено Додаткову угоду до вказаного Договору суборенди, якою було збільшено площу суборенди, а саме згідно Акту приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.11.2013 р. площа суборенди збільшилася до 20,00 кв.м. та відповідно збільшено суборендну ставку до 4 600,00 грн. та експлуатаційні платежі до 600,00 грн.

01.11.2013 р. згідно акту приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.11.2013 р. відповідач прийняв в оренду додаткову частину нежилого приміщення, тим самим отримавши загалом у користування площу частини нежитлового приміщення у розмірі 20,00 кв.м., розташованого за адресою м. Київ, бульвар Кольцова 14-м.

31.08.2014 р. суборендар повернув нежилі приміщення орендарю відповідно до акту приймання-передачі нежилого приміщення до Договору суборенди нежилого приміщення № 3412-фф від 01.10.2013 р.

18.12.2014 р. позивач звернувся до відповідача із вимогою № 09/20-5944 про сплату боргу за суборенду у розмірі 32 972,55 грн. та штрафу у розмірі 460,00 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті орендних платежів на підставі Договору суборенди, у зв'язку з чим позивач вказує на існування у відповідача заборгованості у розмірі 31 972,55 грн.

Договір є договором суборенди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Матеріалами справи (актами приймання-передачі приміщення в оренду від 01.10.2013 р. та від 01.11.2013 р.) підтверджується факт передачі позивачем та прийняття відповідачем в оренду частини нежитлового приміщення загальною площею 20,00 кв.м.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до п. 3.1.1 та п. 3.1.2 Договору за користування Об'єктом суборенди відповідач зобов'язаний сплачувати на користь позивача плату за суборенду, яка складається з двох частин: суборендної ставки - 2 500,00 грн. в т.ч. ПДВ та експлуатаційних платежів у розмірі 300,00 грн. в т.ч. ПДВ.

В матеріалах справи містяться докази (виписки по особовому рахунку позивача) виконання відповідачем свого зобов'язання з сплати орендних платежів частково, а саме - у розмірі 22 827,45 грн.

З наведеного вбачається, що відповідач має заборгованість з сплати оренди частини нежитлових приміщень у розмірі 31 972,55 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п.3.3, п.3.7 Договору суборенди зазначається, що суборендна ставка та експлуатаційні платежі сплачуються Суборендарем авансом, двома окремими платежами, не пізніше п'ятого числа поточного місяця за наступний місяць. Перший платіж за суборенду у розмірі, який дорівнює сумі місячної плати за суборенду згідно п.3.1. Договору (включаючи суборендну ставку та експлуатаційні платежі), здійснюється протягом одного банківського дня від дня укладання цього Договору.

Отже, на дату розгляду справи відповідач є таким що прострочив виконання свого зобов'язання з оплати орендних платежів згідно Договору.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Твердження відповідача про необхідність зменшення розміру заборгованості на суму 8 640,55 грн. судом не приймається до уваги, оскільки відповідно до розрахунку, що міститься у відзиві на позовну заяву, вказана сума являє собою нарахований відповідачем позивачеві штраф за терміновий переїзд та розірвання договору №3093-ФФ, яка не входить до предмету доказування у даній справі, оскільки правовідносини між сторонами в даному випадку виникли не на підставі Договору.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача суми заборгованості з оплати оренди у розмірі 31 972,55 грн. на підставі Договору суборенди. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД» про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 31 972,55 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 4 559,61 грн., інфляційних збитків у розмірі 9 178,63 грн., штрафу у розмірі 460,00 грн. та 3% річних у розмірі 972,53 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до п.2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У пункті 7.2 Договору сторонами погоджено, що у разі якщо орендарем будуть виявлені випадки порушення умов і правил цього Договору, у тому числі правил, викладених у додатках до Договору, він має право стягнути з із суборендаря штраф у розмірі 10% місячної суборендної плати.

З огляду на те, що судом було встановлено факт порушення відповідачем свого зобов'язання з оплати орендних платежів, керуючись п.7.2 Договору суд вважає правомірним нарахування штрафу у розмірі 460,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у випадку несвоєчасної оплати (несплати) замовником послуг в обумовлені строки, замовник оплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої в строк суми, за кожний день прострочки, що діяла на період, за який нараховується пеня.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Викладене підтверджується постановами Верховного Суду України від 28.02.2011 р. у справі №23/225 та 27.04.2012 р. у справі №06/5026/1052/2011.

Таким чином, умовами Договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати пені та штрафу.

За приписами ч. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Слід зазначити, що згідно п. 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р. щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

З пункту 7.2 Договору вбачається, що сторони встановили розмір та порядок нарахування пені, проте не установили періоду часу за який вона нараховується, а тому застосуванню підлягає припис ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

До того ж, з вказаного розрахунку пені вбачається що позивач нараховує відповідачу пеню у зв'язку з простроченням останнім сплати орендного платежу за серпень 2014 р. починаючи з 06.07.2014 р., проте ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД» не було враховано, що останній день з оплати даного платежу - 05.07.2014 р. перепадає на вихідний день - субота, а тому у відповідності до ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України останнім днем виконання зобов'язання буде 07.07.2014 р., а нарахування пені за прострочення грошового зобов'язання є правомірним з 08.07.2014 р.

Керуючись наведеним, суд, здійснивши перерахунок з урахуванням заявленого позивачем періоду (з 06.07.2014 р. по 31.12.2014 р.) та положень п.6 ст.232 Господарського кодексу України вважає правомірним нарахування позивачем до стягнення з відповідача пені у розмірі 2 263,64 грн.

При цьому, у відповідності до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи цей припис, слід враховувати вказівку, що міститься в п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» відповідно до якої вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Суд враховує, що у відповідача на утриманні знаходиться три неповнолітні дитини та дружина, і утворення заборгованості у даній справі було зумовлене скрутним становищем, що унеможливило вчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором.

За таких обставин, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 1,00 грн., та штрафу до 1,00 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні збитки у розмірі 9 178,00 грн. та 3% річних у розмірі 972,53 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних збитків, приходить до висновку про необхідність задовольнити вимогу позивача в частині стягнення інфляційних збитків частково, а саме у розмірі 7 577,06 грн., а 3% річних, за відсутності підстав для виходу за межі позовних вимог, у розмірі 972,53 грн.

Різниця між заявленим позивачем до стягнення розміром інфляційних збитків та встановленою судом сумою інфляційних збитків, стягнення яких буде правомірним, зумовлена тим, що позивачем невірно встановлені дати з яких відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов'язання, оскільки останні ним не враховано, що в окремих випадках останні дні виконання зобов'язання з оплати орендних платежів перепадали на вихідні та святкові дні.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача а користь позивача заборгованість у розмірі 31 972,55 грн., штрафу у розмірі 1,00 грн., пені у розмірі 1,00 грн., інфляційних у розмірі 7 577,06 грн. та 3% річних у розмірі 972,53 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, згідно з п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД» задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця Пуніна Іллі Миколайовича (03194, м. Київ, вул. Зодчих, 32-В, кв. 16; ідентифікаційний номер 3083027634) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ-ФУД» (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Промислова, 5; ідентифікаційний код 32294926) заборгованість у розмірі 31 972 (тридцять одна тисяча дев'ятсот сімдесят дві) грн. 55 коп., пеню у розмірі 1 (одна) грн. 00 коп., інфляційні збитки у розмірі 7 577 (сім тисяч п'ятсот сімдесят сім) грн. 06 коп., 3% річних у розмірі 972 (дев'ятсот сімдесят дві) грн. 53 коп., штраф у розмірі 1 (одна) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 675 (одна тисяча шістсот сімдесят п'ять) грн. 95 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 05.05.2015 р.

Суддя В.П. Босий