Рішення № 44097541, 27.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2015Справа №910/20759/14

За позовомДержавного підприємства «Одеська залізниця»доДержавного агентства резерву Українипростягнення 276 791,30 грн.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Шевченко Т.Ю.від відповідача:Михалюк А.З.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Одеська залізниця» (надалі - «Підприємство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 276 791,30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконано зобов'язання з відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №ОД/НР-03-670-НЮ від 29.03.2003 р., у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 276 791,30 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2014 р. у справі №910/20759/14 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 27.10.2014 р.

Заперечуючи проти позовної заяви відповідач вказував на те, що позивачем не доведено факту понесення ним витрат на виконання умов договору №ОД/НР-03-670-НЮ від 29.03.2003 р., а також вказував на те, що заявлені позивачем до стягнення витрати (оплата за час навчальної відпустки, оплата лікарняних тощо) не враховуються у витрати, які мають відшкодовуватися за таким договором.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 27.10.2014 р. у справі №910/20759/14 призначено судово-бухгалтерську експертизу, розгляд справи зупинено до проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.

12.03.2015 р. до канцелярії суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерту №15544/14-45/3309/15-45 від 26.02.2015 р. за результатами проведення судової експертизи у справі №910/20759/14.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.03.2015 р. поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 27.04.2015 р.

Представник позивача в судове засідання з'явилася, вимоги ухвали суду виконала, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.04.2003 р. між Державним комітетом з державного матеріального резерву (комітет), правонаступником якого є Державне агентство резерву України, та Підприємством було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №ОД/НР-03-670-НЮ (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (цінності) без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках зберігача.

Згідно з п. 1.2 Договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно затвердженого номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість витрат на утримання матеріальних цінностей за 1 та 2 квартали 2014 року.

Згідно з п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з п. 3.1 Договору комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі.

Відповідно до п 4.1 Договору відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно щорічно погодженого комітетом зведеного кошторису витрат зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами було погоджено кошторис на 2014 рік та звітні документи щодо фактичних витрат на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву на 2014 рік у розмірі 1 411 575,60 грн. з ПДВ.

Згідно з п. 4.3. договору зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем були складені звіти про фактичні витрати за 1 та 2 квартали 2014 року на загальну суму 276 791,30 грн., які відповідачем підписані не були.

Зокрема, листом №2687/0/4-14 від 17.07.2014 р. відповідач повернув звіт позивача за 1 квартал 2014 року без підпису у зв'язку з тим, що розмір суми податку на землю був завищений, а також було допущено неправомірне нарахування працівникам матеріальної допомоги.

При цьому, направлений листом №2/182 від 14.07.2014 р. звіт про фактичні витрати матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2 квартал 2014 року відповідачем також не був підписаний, і заперечень відповідача на такий звіт матеріали справи не містять.

Підприємствам, що здійснюють зберігання цінностей державного матеріального резерву, відшкодування витрат з державного бюджету передбачене п. 5 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» та провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 р. затверджений Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (далі - Порядок), який запроваджує механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.

Згідно з п. 2 Порядку сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Відповідно до п. 3 Порядку суми витрат, що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначаються з урахуванням:

1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву;

2) середнього розміру суми витрат;

3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву;

4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.

Згідно з п. 5 Порядку держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.

Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно з п.п. 1, 2 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Відповідно до п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно статті 947 Цивільного кодексу України визначено, що витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

Умовами укладеного між сторонами договору не визначено строк зберігання матеріальних цінностей. При цьому, законодавством передбачено відшкодування тільки витрат, а не оплата послуг зі зберігання, тобто договір зберігання в даному випадку є безоплатним.

Пунктом 4.4 Договору сторони узгодили, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п. 4.3. цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2014 р., з метою визначення вартості понесених витрат за зберігання матеріальних цінностей за 1 та 2 квартали 2014 року у справі було призначено судову бухгалтерську експертизу, на вирішення якої поставлені питання документального підтвердження та фактичного розміру понесених позивачем витрат на зберіганням матеріальних цінностей та їх розміру.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №15544/14-45/3309/15-45 від 26.02.2015 р. встановлено, що:

- витрати Підприємства на зберігання цінностей державного матеріального резерву за 1 та 2 квартали 2014 року в рамках виконання умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003 р., підтверджуються належним чином оформленими бухгалтерськими документами та обліковими регістрами підприємства;

- сума понесених витрат Підприємства за 1 та 2 квартали 2014 року по відповідальному зберіганню матеріальних цінностей за договором № ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003 р. становить 230 659,42 грн., крім того ПДВ - 46 131,88 грн., разом 276 791,30 грн.;

- механізм розрахунку суми витрат Підприємства по відповідальному зберіганню мобілізаційного резерву відповідає порядку, встановленому КМУ № 532 від 12.04.2012 р.

Згідно із ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Частинами 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Із матеріалів висновку вбачається, що він обґрунтований, містить докладний опис проведеного дослідження, чіткий висновок з поставлених перед експертом питань, а будь-яких обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи сторонами не наведено, а судом не встановлено.

Відтак, наданий Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз висновок є належним та допустимим в розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказом у справі.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належних та допустимих доказів на спростування заявленої до стягнення суми заборгованості та її розміру відповідачем не подано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Державним агентством резерву України обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення її від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Державного агентства резерву України заборгованості у розмірі 276 791,30 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства «Одеська залізниця» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28; ідентифікаційний код 37472392) на користь Державного підприємства «Одеська залізниця» (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19; ідентифікаційний код 01071315) заборгованість у розмірі 276 791 (двісті сімдесят шість тисяч сімсот дев'яносто одна) грн. 30 коп. та судовий збір у розмірі 5 535 (п'ять тисяч п'ятсот тридцять п'ять) грн. 83 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.05.2015 р.

Суддя В.П. Босий