Рішення № 44097077, 29.04.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.04.15р. Справа № 904/2728/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Маріупольський графітовий комбінат", м.Маріуполь Донецької області

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості у сумі 101 536,52 грн.

Суддя Крижний О.М.

Представники:

від позивача: Хіора В.С., наказ № 19-к від 11.04.2012 року, директор; Олійник О.С., довіреність від 12.02.2014 року, посвідчення серії КВ № 553, видане 15.12.2014 року, адвокат

від відповідача: Деркач В.А., довіреність № 24-5-02 від 26.12.2014 року, провідний юрисконсульт, представник

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Маріупольський графітовий комбінат" звернулося до господарського суду з позовом, у якому просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" заборгованість у розмірі 93 120,00 грн., пеню у розмірі 9 721,73 грн. та 3% річних у розмірі 688,83 грн., загалом на суму 103 530,56 грн.

28.04.2015 року позивач подав до господарського суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" на свою користь основний борг у розмірі 93120,00 грн., пеню у розмірі 7 406,23 грн. та 3% річних у розмірі 1 010,29 грн. та втрати від інфляції у розмірі 19 050,55 грн., загалом на суму 120 587,07 грн.

Суд зазначає, що надані позивачем уточнення за своєю правовою природою є зменшенням розміру позовних вимог в частині стягнення пені та збільшенням розміру позовних вимог в частині стягнення 3% річних.

Стосовно зазначеної в уточненнях до позову вимоги позивача про стягнення втрат від інфляції господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

При подачі позову до суду позивачем вимог про стягнення з відповідача втрат від інфляції заявлено не було.

Позивач заявив вимогу про стягнення інфляційних втрат у заяві про уточнення позовних вимог від 28.04.2015 року. В даній заяві позивач зазначає, що у позовній заяві посилався на ст. 625 Цивільного кодексу України, тому має право збільшити розмір позовних вимог, враховуючи інфляційні втрати.

Однак, суд звертає увагу позивача на той факт, що саме лише посилання на статтю законодавства не дає підстав стверджувати про право на збільшення позовних вимог в можливості сенсі доповнення позовної заяви новою вимогою, яка раніше заявлена не була.

Таким чином, заявлена позивачем вимога про стягнення втрат від інфляції є зміною предмету позову.

Згідно положень наведеної ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а також відповідно до п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України №18 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Заяви про зміну предмета або підстави позову подані після початку розгляду господарським судом справи по суті залишаються судом без розгляду (абц. 2 п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України №18 від 17.12.2013 року).

У судовому засіданні 15.04.2015 року господарський суд перейшов до розгляду справи по суті, тому подана позивачем заява про уточнення позовних вимог від 28.04.2015 року в частині доповнення позову вимогою про стягнення втрат від інфляції, яка являє собою зміну предмету позову, враховуючи наведені положення законодавства, підлягає залишенню без розгляду.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 511141602 від 17.11.2014 року щодо оплати поставленого позивачем відповідачу товару, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість та відповідно нараховані штрафна санкція, 3% річних та втрати від інфляції на загальну суму 120 587,07 грн.

Відповідач проти позову заперечує частково, у відзиві на позов зазначає про відсутність конкретного розміру пені у спірному договорі, стверджує про обмеженість останньої лише подвійною обліковою ставкою Національного банку України, тому просить у вимозі позивача про стягнення пені відмовити.

Також, 15.04.2015 року відповідач подав до суду заяву про розстрочення виконання рішення, у якій просить розстрочити виконання рішення господарського суду у справі №904/2728/15 строком на чотири місяці з оплатою рівними частинами до 30-го числа кожного місяця.

Розгляд справи був відкладений з 15.04.2015 року на 29.04.2015 року.

Судове засідання 29.04.2015 року проходило в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 29.04.2015 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.11.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Маріупольський графітовий комбінат" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (покупець) був укладений договір постачання № 511141602 (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого на умовах, викладених в розділах цього Договору, постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти і сплатити продукцію матеріально-технічного призначення, що надалі іменується товар. Найменування, асортимент, номенклатура, сортамент, кількість, ціна, умови і терміни постачання товару вказані в Специфікаціях, оформлених у вигляді Додатків до цього Договору, що є невід'ємною його часткою.

Строк дії Договору передбачений п. 10.1. Договору, відповідно до якого цей Договір набирає чинності з моменту фактичного підписання його повноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2015 року, а в частині не виконаних зобов'язань по Договору - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Ціна товару, що поставляється за цим Договором, визначається в гривнях і вказана в Специфікаціях до цього Договору. Ціна товару не включає ПДВ, порядок нарахування якого встановлений Податковим кодексом України. Ціна товару визначена з урахуванням умов постачання (згідно Інкотермс 2000), передбачених відповідною Специфікацією до цього Договору. Ціна товару, вказана в Додатках до цього Договору, є фіксованою і не підлягає збільшенню. Сума Договору складається з сум Специфікацій, що є невід'ємною часткою Договору (п.п. 2.1-2.4. Договору).

Відповідно до п.п. 3.1.-3.2. Договору товар за цим Договором поставляється на умовах, вказаних в Специфікаціях до цього Договору, згідно Інкотермс 2000. Товар поставляється партіями в терміни, узгоджені сторонами в Специфікаціях.

Згідно п. 3.8. Договору товар передається покупцю на підставі Акту приймання-передачі та/або товаросупроводжувального документа з відміткою покупця про приймання товару.

Датою постачання товару і датою переходу права власності є дата підписання сторонами Акту приймання-передачі або дата, зазначена покупцем на товарно-транспортній накладній при прийманні товару. Сторони у відповідній Специфікації можуть обумовити інші умови визначення дати постачання і дати переходу права власності на товар (п. 3.9. Договору).

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що розрахунки за цим Договором проводяться шляхом перерахування грошових коштів у розмірі вартості партії товару на рахунок постачальника в порядку і терміни, вказані в Специфікаціях до договору. При оплаті з відстроченням платежу розрахунки проводяться покупцем за фактично прийняту вагу (прийняту кількість).

17.11.2014 року сторони погодили та підписали Специфікацію № 1 до договору поставки № 511141602 від 17.11.2014 року (далі - Специфікація), за умовами якої загальна вартість товару, вказаного в Специфікації, складає 93 120,00 грн.

Згідно положень Специфікації, товар постачається на умовах "СРТ" (Інкотермс 2000). Дата переходу права власності - дата прийому товару покупцем, яка вказана в товарно-транспортних документах.

Умови оплати, відповідно до Специфікації, 100%, факт постачання - 30 календарних днів.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар, у відповідності до положень Специфікації, на суму 93 120,00 грн.

На підтвердження наведеного факту позивач надав до суду накладну № 225/11 від 18.11.2014 року на суму 93 120,00 грн., яка підписана уповноваженими особами позивача та відповідача, скріплена печатками підприємств.

Також, позивач надав до суду рахунок - фактуру № СФ-0000258 від 18.11.2014 року на суму 93 120,00 грн., податкову накладну, яка відповідає даним накладної, та довіреність № 2859 від 17.11.2014 року, на підставі якої товар був отриманий від позивача відповідачем.

У зв'язку з неоплатою поставленого товару, позивач звернувся до відповідача з претензією № 536 від 22.12.2014 року про погашення заборгованості у сумі 93 120,00 грн.

Відповідно до листа Центру поштового зв'язку Донецької дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" № 16/06-57 від 06.03.2015 року претензія позивача отримана уповноваженою особою підприємства відповідача Пелиховою 30.12.2014 року, однак відповіді на вимогу позивача ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" не надало.

Позивач посилається на неоплату відповідачем поставленого позивачем відповідачу товару у сумі 93 120,00 грн. за накладною № 225/11 від 18.11.2014 року, що і причиною виникнення спору.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Враховуючи умови Специфікації, за якими строк оплати становить 30 календарних днів по факту постачання, а також обставини того, що товар поставлений позивачем відповідачу за видатковою накладною № 225/11 від 18.11.2014 року, відповідно строк оплати товару є таким, що настав.

Доказів оплати поставленого позивачем товару відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування наявності заборгованості у сумі 93 120,00 грн., не спростував.

За викладеного, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 93 120,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Згідно п. 7.5. Договору, в разі невчасного здійснення розрахунків за цим Договором, покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі не більш подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Позивач нарахував та заявив до стягнення пеню, з урахуванням уточненої позовної заяви від 28.04.2015 року, за період прострочення оплати з 19.12.2014 року по 29.04.2015 року у сумі 7 406,23 грн.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Пункт 7.5. спірного договору містить положення саме щодо формування розміру пені - "в розмірі не більш подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня", з якого не вбачається конкретного розміру пені, адже яка саме ставка НБУ повинна бути застосована не надається за можливе встановити.

Таким чином, сторони не узгодили в договорі конкретний розмір пені (аналогічна правова позиція міститься в постановах Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 року у справі № 904/1249/14, від 03.07.2014 року у справі №904/2399/14, від 06.08.2014 року у справі № 904/3343/14).

В заяві про уточнення позовних вимог позивач погоджується, що сторони не узгодили розмір пені та обґрунтовує розрахунок з посиланням на ст. 231 ГК України. У той же час, відповідно до вищенаведених положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року, ст. 231 ГК України передбачає лише порядок формування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а не визначає конкретний розмір такої відповідальності.

За наведеного, враховуючи заперечення відповідача, вимога позивача про стягнення з відповідача пені задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних, з урахуванням уточненої позовної заяви від 28.04.2015 року, за період прострочення оплати з 19.12.2014 року по 29.04.2015 року у сумі 1 010,29 грн.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних, суд зазначає, що позивач розраховує 3% річних по 29.04.2015 року, однак вказана дата є безпосередньо днем судового засідання, і в цей день можлива оплата.

Відповідно ж до п. 1.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період прострочення.

У зв'язку з викладеним, вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково за період з 19.12.2014 року по 28.04.2015 року у сумі 1 002,63 грн.

Отже, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і з відповідача підлягає стягненню 94 122,63 грн. (основний борг у розмірі 93 120,00 грн. та 3% річних у розмірі 1 002,63 грн.).

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Судовий збір, що підлягає сплаті за розгляд позовних вимог, що прийняті судом до розгляду (заборгованість у розмірі 93120,00 грн., пеня у розмірі 7 406,23 грн. та 3% річних у розмірі 1 010,29 грн. на загальну суму 101 536,52 грн.) становить 2030,73 грн.

Саме вказаний розмір судового збору підлягає розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних у розмірі 1882,45 грн. Судовий збір у розмірі 148,28 грн. покладається на позивача.

Судовий збір у розмірі 381,01 грн., сплачений за подання вимоги про стягнення індексу інфляції, що не прийнята судом до розгляду, підлягає поверненню на підставі ухвали суду як надмірно сплачений судових збір.

При розподілі між сторонами судових витрат, а саме - витрат на оплату послуг адвоката - суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 року, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Тобто адвокатське об'єднання є організаційною формою адвокатської діяльності. Тому адвокатські послуги, надані адвокатським об'єднанням є судовими витратами у розумінні ст. 44 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Адвокат позивача Олійник О.С. подав до суду заяву про відшкодування адвокатських витрат у розмірі 2 459,33 грн.

Витрати на оплату послуг адвоката позивача підтверджуються платіжними дорученнями: № 264 від 14.04.2015 року у сумі 834,00 грн., № 272 від 20.04.2015 року у сумі 834,00 грн. та № 286 від 23.04.2015 року у сумі 791,33 грн.

Також, адвокат позивача надав до суду калькуляцію витрат, відповідно до якої сума у розмірі 1 668,00 грн. (834,00 грн. + 834,00 грн.) є винагородою за правову допомогу у судовому засіданні 15.04.2015 року та у судовому засіданні 29.04.2015 року, а сума у розмірі 791,33 грн. є витратами на відрядження в місто Дніпропетровськ.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини позивача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг відповідачем.

Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права - принципу свободи договору. Позивач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.

Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення ГПК України про стягнення з відповідача вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правової допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг позивачем не має беззаперечного статусу.

Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст.ст. 42, 43 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов'язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.

Завданням суду при розгляді справи не є оцінка вищевказаних причин чи підстав, чи оцінка якості роботи адвоката, а є визначення обґрунтованого і адекватного розміру грошової суми, що підлягає стягненню з відповідача за надані позивачеві послуги.

При аналізі розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу адвокатом Олійником О.С., суд, в аспекті можливості покладення їх відшкодування на відповідача, зазначає, що витрачені позивачем кошти на відрядження адвоката в місто Дніпропетровськ є безпідставними, так як адвокатом було заявлене клопотання про здійснення розгляду справи в режимі відео конференції.

Ухвалою господарського суду від 03.04.2015 року в задоволенні клопотання ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат" від 31.03.2015 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

Однак, наступне клопотання позивача від 09.04.2015 року задоволено, судове засідання 15.04.2015 року о 10:10 год. призначено провести в режимі відеоконференції.

При цьому, на переконання суду, професійний адвокат, враховуючи день подання клопотання (09.04.2015 року) та день судового засідання (15.04.2015 року) повинен був поцікавитися про результати розгляду клопотання, виходячи з того, що згідно ст. 74-1 Господарського процесуального кодексу України питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується господарським судом не пізніш як за п'ять днів (тобто 10.04.2015 року) до дня проведення такого судового засідання.

Окрім того, справа для професійного адвоката є простою, сума боргу складається з однієї поставки, розрахунки за позовом не викликають труднощів, і надання адвокатських послуг по даній справі не потребує значних зусиль.

Тому суд, враховуючи вищевказане, а також участь адвоката у двох судових засіданнях, підготовку заяви про уточнення позовних вимог, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та розподіляючи судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, вважає, що максимально допустимим розміром стягнення з відповідача вартості послуг адвоката, наданих позивачеві, є 1 500,00 грн.

Також, господарський суд відхиляє заперечення відповідача стосовно того, що збільшення адвокатом заявлених до стягнення витрат на послуги адвоката є зміною предмету позову, так дана вимога не є позовною вимогою, а відноситься до судових витрат.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню вартість послуг адвоката, наданих позивачеві, у розмірі 1 500,00 грн.

Стосовно клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення строком на чотири місяці з оплатою рівними частинами до 30-го числа кожного місяця.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Пунктом 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено право господарського суду за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України": підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Між тим, подаючи клопотання про розстрочку виконання рішення суду заявник у якості підтвердження свого скрутного матеріального становища додає звіт про фінансові результати за 2014 рік.

Викладені відповідачем обставини та матеріали справи не дозволяють стверджувати про наявність достатніх підстав для задоволення клопотання.

Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо.

Так, даний спір виник з вини відповідача, спірна сума заборгованості не погашалась заявником протягом досить тривалого часу. Складний економічний стан підприємства не є безумовною підставою для розстрочення виконання рішення суду.

Окрім того, з наданого відповідачем звіту про фінансові результати за 2014 рік вбачається, що стан підприємства мав аналогічні прибуток та заборгованість як на день укладення спірного договору, так і станом на даний час.

Законодавець пов'язує розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Наведені відповідачем підстави для розстрочки виконання судового рішення, зокрема, фінансове становище, не є тими виключними обставинами, які дають підстави для розстрочки виконання судового рішення.

Також суд зазначає, що фінансове становище відповідача, яке на думку самого відповідача є скрутним, утворилось внаслідок його господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин. Сторони по справі знаходяться в рівнозначних економічних умовах.

До того ж, відповідач пропонував позивачу укласти мирову угоду з пропозицією здійснювати платежі до 15-го числа кожного місяця, що відповідно дає підстави вважати, що підприємство відповідача має грошові кошти для оплати заборгованості за поставлений позивачем товар.

Вказане є підставою для відмови у відстроченні виконання рішення.

Також, при розгляді заяви суд враховує положення міжнародного договору, а саме статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що передбачає право на справедливий суд. Під терміном справедливий судовий розгляд розуміється у тому числі забезпечення реального виконання рішення, на що Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу держав - членів Ради Європи. Обов'язок забезпечення механізмів реалізації права на справедливий суд покладено на держави-учасниці Конвенції.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті за поставлений товар. Невиконанням обов'язку щодо оплати продукції відповідач порушує права позивача, безпідставно не перераховуючи кошти (вартість товару) у власність позивача.

Надання за вищезазначених обставин відповідачеві можливості тимчасово не виконувати рішення суду (розстрочка) буде порушенням права власності позивача у розумінні ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, клопотання Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" про розстрочку виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

Керуючись ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 1, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (49081, м. Дніпропетровськ, вул. Столєтова, буд. 21, ідентифікаційний код 05393116) на користь Публічного акціонерного товариства "Маріупольський графітовий комбінат" (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Станіславського, буд. 9, ідентифікаційний код 05394618) основний борг у розмірі 93120,00 грн., 3% річних у розмірі 1 002,63 грн., судовий збір у розмірі 1 882,45 грн. та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1500,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" про розстрочення виконання рішення суду - відмовити у повному обсязі.

Повне рішення складено - 05.05.2015 року.

Суддя О.М. Крижний