Ухвала суду № 44096135, 06.05.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/3315/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Лелюк О.П.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

06 травня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Кузьмишина В.М. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції про скасування обтяження,

В С Т А Н О В И В :

11.12.2014 року позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції про скасування обтяження.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.01.2015 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.01.2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних підстав.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно Свідоцтв про право на спадщину за законом від 26 травня 2011 року та Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04 грудня 2012 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є спадкоємцями майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6

Вказаним особам належить по 13/100 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Крім цього, 61/100 частки зазначеного житлового будинку належить на праві власності ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу від 20 квітня 1988 року.

При оформленні спадщини спадкоємці дізналися від державного нотаріуса про наявність заборони відчуження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1., що була накладена у 1974 році Чернівецьким машинобудівним заводом.

У зв'язку з цим, 11 вересня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю "Машзавод" із проханням звернутися до Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області щодо зняття заборони відчуження належного йому на праві спільної часткової власності будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Листом від 19 вересня 2013 року заявника повідомлено про те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Машзавод" як самостійний суб'єкт господарювання було створено в 1998 році та не являється правонаступником підприємств-попередників, а тому не має жодного відношення до накладення заборон чи обтяжень Чернівецьким машинобудівним заводом у 1974 році.

Також в листі зазначено, що правонаступник Чернівецького машинобудівного заводу - закрите акціонерне товариство "Чернівецький машинобудівний завод" згідно рішення загальних зборів акціонерів ліквідоване в грудні 2012 року без правонаступників, що також підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 16 квітня 2014 року.

21 квітня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області із заявою, в якій просив зняти заборону з будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням №12777218 від 30 квітня 2014 року ОСОБА_2 відмовлено у державній реєстрації обтяження заборони на нерухоме майно на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, в зв'язку з тим, що подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме: відсутній документ, що підтверджує припинення обтяження та згоди обтяжувача на її зняття.

На думку позивачів, вище вказана відмова у знятті заборони відчуження нерухомого майна є протиправною та порушує їх законні права та охоронювані інтереси, що стало причиною звернення до суду.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 17 жовтня 2013 року №868, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Згідно статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав. Нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення. Обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

За змістом статті 3 Закону №1952-IV державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті та статтею 4 1 цього Закону.

Статтею 15 Закону №1952-IV передбачений порядок проведення державної реєстрації прав та їх обмежень, а статтею 16 Закону №1952-IV визначено подання заяв про державну реєстрацію прав та їх обмежень

Зокрема, передбачено, що заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом. Державна реєстрація припинення обтяження проводиться на підставі заяви обтяжувача, яку він зобов'язаний подати протягом п'яти робочих днів з дня припинення обтяження самостійно або на письмову вимогу боржника чи іншої особи, права якої порушено через наявність таких реєстраційних записів.

Згідно частини другої статті 19 Закону №1952-IV державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі: 1) встановленої законом заборони користування та/або розпорядження нерухомим майном; 2) рішень судів, що набрали законної сили; 3) ухвали слідчого судді, суду, постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно; 4) накладення заборони на відчуження нерухомого майна нотаріусом; 5) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 6) інших актів відповідних державних органів та посадових осіб згідно із законом; 7) договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Пунктом 73 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 17 жовтня 2013 року №868 (далі - Порядок №868), визначено, що під час проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно заінтересованою особою є особа, якою встановлено обтяження, а також особа, в інтересах якої встановлено обтяження (обтяжувач).

У разі проведення державної реєстрації припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно заінтересованою особою є також особа, якою припинено обтяження, а також особа, в інтересах якої припинено обтяження.

Статтею 91 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи мають цивільні права та обов'язки - цивільну правоздатність, яка виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до положень статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15 травня 2003 року №755-IV юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням державного органу, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Згідно з матеріалами справи, юридична особа, яка наклала заборону на нерухоме майно (житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1) припинена в результаті ліквідації без правонаступників, а тому не може звернутися до органу державної реєстрації прав із заявою про припинення обтяження речових прав на вказане нерухоме майно.

Поряд з цим відповідач в ході розгляду справи вказував про те, що в даному випадку із такою заявою можуть звернутися і позивачі як заінтересовані особи відповідно до пункту 73 Порядку №868. При цьому вони повинні надати судове рішення, що набрало законної сили, про припинення обтяження, на підставі якого відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 Закону №1952-IV можливо провести державну реєстрацію припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

За відсутності такого рішення суду ОСОБА_2 і було відмовлено у державній реєстрації обтяження заборони на нерухоме майно на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (рішення №12777218 від 30 квітня 2014 року).

Згідно з матеріалами справи позивачі неодноразово звертались до суду, на що отримували відмови у відкритті провадження в цивільній справі про припинення обтяження.

Враховуючи наведені вище норми матеріального та процесуального права, зважаючи на те, що юридична особа, яка наклала заборону на нерухоме майно, припинена в результаті ліквідації, й, відповідно, не може звернутися до органу державної реєстрації прав із заявою про припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, та беручи до уваги обставини неодноразової відмови судом у відкритті провадження в цивільній справі про припинення обтяження, адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, відповідно до якого за визначенням частини першої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про зобов'язання Реєстраційну службу Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області вчинити дії щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей (запису) про скасування (припинення) обтяження речових прав на нерухоме майно, а саме: житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Суд звертає увагу на те, що відсутність у позивачів права вчиняти будь-які правочини відносно нерухомого майна у зв'язку з реєстрацією в Державному реєстрі прав обтяження перешкоджає їм у повній мірі реалізовувати свої права власників (право володіння, користування, розпорядження), у зв'язку з чим у даній ситуації такі права підлягають безумовному захисту шляхом зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити дії щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей (запису) про скасування (припинення) обтяження речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач безпідставно відмовив у знятті заборони відчуження нерухомого майна.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта щодо неможливості втручання суду в компетенцію державного органу, зазначаючи яку саме дію йому потрібно вчинити, оскільки адміністративний позов містить вимогу про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, що відповідає пункту 2 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України, а до повноважень адміністративного суду при вирішенні справи у разі задоволення позову належить зобов'язання відповідача вчинити певні дії (пункт 2 частини другої статі 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановлених обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість заявлених позивачем вимог, які правомірно задоволені судом першої інстанції.

Апелянтом не надано достатніх доказів в підтвердження доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим остання задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О.

Судді Кузьмишин В.М.

Полотнянко Ю.П.