Постанова № 44094554, 16.04.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2015 року Справа № 814/364/15

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Миколаєві справу за адміністративним позовом прокурора Центрального району м. Миколаєва в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів України у Миколаївській області до відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Електромережбуд" про визнання дій відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції щодо винесення постанови від 24.12.2014 року по ВП №43130166 про повернення стягувачу виконавчого документу по виконанню виконавчого листа по справі №814/311/14 протиправними, скасування постанови відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції від 24.12.2014 року ВП№43130166 про повернення виконавчого документу по виконанню виконавчого листа по справі №814/311/14, зобов'язання відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції відновити виконавче провадження по виконанню виконавчого листа по справі №814/311/14, -

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов прокурора Центрального району м. Миколаєва в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів України у Миколаївській області до відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Електромережбуд" про визнання дій відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції щодо винесення постанови від 24.12.2014 року по ВП №43130166 про повернення стягувачу виконавчого документу по виконанню виконавчого листа по справі №814/311/14 протиправними, скасування постанови відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції від 24.12.2014 року ВП№43130166 про повернення виконавчого документу по виконанню виконавчого листа по справі №814/311/14, зобов'язання відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції відновити виконавче провадження по виконанню виконавчого листа по справі №814/311/14.

Представник прокуратури адміністративний позов підтримав, на заявлених вимогах наполягав з підстав, викладених у позові, оскільки державний виконавець неправомірно виніс постанову про повернення виконавчого документа, на підставі п.4 ч.1 ст.47 ЗУ "Про виконавче провадження", а саме що стягувач не здійснив авансування на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено ЗУ "Про виконавче провадження", оскільки позивач не відмовляв відповідачу в авансуванні витрат на проведення дій з оцінки майна, а лише запропонував державному виконавцю надати обґрунтований розрахунок суми авансового внеску для прийняття рішення про можливість його сплати, надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник позивача до суду не з'явився. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, про причини не прибуття не повідомив, надіслав до суду пояснення, у відповідності до яких просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача до суду не з'явився. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, надіслав до суду заперечення, у відповідності до яких заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що повернення виконавчого документу стягувачу здійснено державним виконавцем правомірно на виконання вимог п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з нездійсненням державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів України у Миколаївській області авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, що передбачено ст.42 Закону України «Про виконавче провадження». Повернення виконавчого документа не позбавляє права позивача повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 вказаного Закону, а також заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача, та клопотання про розгляд справи без його участі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, до суду не з'явилась. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, про причини не прибуття не повідомила, жодних пояснень, заяв до суду не надала.

На підставі пункту 10 частини 1 статті 3, частини 6 статті 128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути адміністративний позов в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури та представника відповідача, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як було встановлено в процесі розгляду справи, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.02.2014 року по справі №814/311/14 позов прокурора Центрального району м. Миколаєва було задоволено, присуджено до стягнення з товариства з обмеженої відповідальністю “Електромережбуд” (ідентифікаційний код 30900645) на користь державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області 251547 гривень 46 копійок.

18.03.2014 року Миколаївським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист по справі №814/311/14 про стягнення з товариства з обмеженої відповідальністю “Електромережбуд” (ідентифікаційний код 30900645) на користь державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області 251547 гривень 46 копійок.

17.04.2014 року прокуратурою Центрального району м. Миколаєва направлено до відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції вказаний виконавчий лист разом із заявою про прийняття на примусове виконання виконавчого листа, виданого 18.03.2014 року Миколаївським окружним адміністративним судом по справі №814/311/14.

Судом встановлено, що старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції 30.04.2014 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №43130166 з примусового виконання виконавчого листа №814/311/14, виданого 18.03.2014 року Миколаївським окружним адміністративним судом, про стягнення з товариства з обмеженої відповідальністю “Електромережбуд” (ідентифікаційний код 30900645) на користь державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області 251547 гривень 46 копійок.

24.12.2014 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції на підставі п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Не погодившись із постановою відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції про повернення виконавчого документа стягувачеві від 24.12.2014 року ВП №43130166, прокурор Центрального району м. Миколаєва звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

З оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, судом встановлено, що в обґрунтування її прийняття відповідач посилається на п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», а підставою для прийняття оскаржуваної постанови стало, на думку відповідача, неможливість проведення подальших виконавчих дій у зв'язку з відсутністю з боку позивача авансування витрат на проведення оцінки рухомого майна боржника.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд, вважає за необхідне зазначити, що згідно ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ч.2 ст.11 даного Закону).

Відповідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. №606-ХІV (зі змінами та доповненнями), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Як встановлено судом, листом від 04.12.2014 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції було запропоновано державній податковій інспекції у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів України у Миколаївській області до 19.12.2014 року здійснити перерахування коштів в розмірі 50 000 грн. для проведення експертної оцінки та транспортування рухомого майна боржника на спеціальний майданчик до м. Миколаєва, у зв’язку з тим, що під час проведення виконавчих дій державним виконавцем виявлено 15 транспортних засобів, які належать боржнику.

За результатами розгляду даного листа 16.12.2014 року державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів України у Миколаївській області було направлено відповідь, у відповідності до якої державному виконавцю було запропоновано надати обґрунтований розрахунок суми авансового внеску для прийняття рішення про можливість його сплати.

Проте, 24.12.2014 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції на підставі п. 4 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Згідно ст.41 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює перелік витрат виконавчого провадження, які пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, та є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Кошти виконавчого провадження складаються з: авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; стягнутих з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій; інших надходжень, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст.42 Закону України "Про виконавче провадження" з метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може за погодженням з державним виконавцем внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або покриття їх частини, якщо інше не передбачено цим Законом.

Таким чином, стягувач сплачує певну грошову суму для необхідних витрат за погодженням з державним виконавцем.

З аналізу вищезазначених норм слідує, що передбачається повернення виконавчого документа саме за не здійснення погодженого авансування витрат.

Таким чином, лише за наявності обізнаності стягувача про необхідність авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, належного повідомлення його про необхідність такого авансування, та відповідного погодження з державним виконавцем у державного виконавця виникають правові підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві, відповідно до п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що на підставі статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» у стягувала виникає право, а не обов'язок авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій лише за погодженням з державним виконавцем, однак в матеріалах справи відсутні відомості про здійснення такого погодження сторонами.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було відмовлено відповідачу у здійсненні авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, а лише запропоновано надати обґрунтований розрахунок суми авансового внеску для прийняття рішення про можливість його сплати.

В свою чергу, частиною 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що про наявність обставин, передбачених у частині першій цієї статті державний виконавець складає акт.

Проте, в матеріалах справи відсутній відповідний акт, складання якого передбачено ч.2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».

Слід також зазначити, що згідно з ч.ч.1, 2 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

У відповідності до ст. 52 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно ст. 57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до ч.1 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Статтею 10 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна. Договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі. За результатами оцінки суб'єкт оціночної діяльності складає звіт. Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору.

Проте, відповідачем до суду не надано доказів на підтвердження проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту в рамках виконавчого провадження №43130166 з примусового виконання виконавчого листа №814/311/14, виданого 18.03.2014 року.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача про відсутність необхідності здійснювати опис та накладати арешт на майно боржника, з огляду на те що арешт на все належне майно боржника вже було накладено постановою від 28.08.2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, про що внесено дані до Реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, з тих підстав, що постанову від 28.08.2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження було винесено в рамках іншого виконавчого провадження.

Крім того, представником відповідача не надано доказів на підтвердження того, що постанова від 28.08.2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження було винесено в рамках зведеного виконавчого провадження, до якого увійшло виконавче провадження №43130166.

Крім того, відповідачем також не надано доказів про залучення експерта до проведення виконавчих дій.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції при винесенні оскаржуваної постанови від 24.12.2014 року ВП№43130166 про повернення виконавчого документу по виконанню виконавчого листа по справі №814/311/14 діяв не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження», що призвело до порушення законних прав позивача, а тому позовні вимоги прокурора Центрального району м. Миколаєва щодо скасування постанови відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції від 24.12.2014 року ВП№43130166 про повернення виконавчого документу по виконанню виконавчого листа по справі №814/311/14, є цілком правомірними та обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню.

В той же час, позовні вимоги в частині визнання відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції щодо винесення постанови від 24.12.2014 року по ВП №43130166 про повернення стягувачу виконавчого документу по виконанню виконавчого листа по справі №814/311/14 протиправними не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Дії суб'єкта владних повноважень можуть бути самостійним предметом судового оскарження у випадку, коли самі дії мають правові наслідки і порушують права позивача. В спорі сторін, дії відповідача знайшли своє оформлення в оскарженій постанові, тобто у випадку, якщо дії суб'єкта владних повноважень призвели до прийняття ним відповідного рішення, предметом оскарження повинно бути рішення, а не дії.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача відновити виконавче провадження ВП№43130166, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 та 3 ст.51 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби. Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, копії якої не пізніше наступного дня надсилаються до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Таким чином, у разі скасування постанови про повернення обов'язок у поновленні виконавчого провадження покладений на виконавчий орган в силу закону, а тому додаткове зобов'язання судом в даному випадку є передчасним. Тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду належних, вичерпних та допустимих доказів в обґрунтування правомірності прийнятої ним постанови про повернення стягувачу виконавчого документу.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора Центрального району м. Миколаєва підлягають частковому задоволенню шляхом скасування постанови від 24.12.2014 року по ВП №43130166 про повернення стягувачу виконавчого документу по виконанню виконавчого листа по справі №814/311/14, а в іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 128, 158-163, 167, 181, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов прокурора Центрального району м. Миколаєва в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів України у Миколаївській області до відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Електромережбуд" про визнання дій відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції щодо винесення постанови від 24.12.2014 року по ВП №43130166 про повернення стягувачу виконавчого документу по виконанню виконавчого листа по справі №814/311/14 протиправними, скасування постанови відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції від 24.12.2014 року ВП№43130166 про повернення виконавчого документу по виконанню виконавчого листа по справі №814/311/14, зобов'язання відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції відновити виконавче провадження по виконанню виконавчого листа по справі №814/311/14 - задовольнити частково. Скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції від 24.12.2014 року ВП№43130166 про повернення виконавчого документу по виконанню виконавчого листа по справі №814/311/14. У решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя Г.В. Лебедєва