Рішення № 44086474, 28.04.2015, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/995/2014-ц

2/219/354/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.04.2015 м. Артемівськ

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Шевченко Л.В.,

при секретарі судового засідання Бурикіній Я.Д.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 (на підставі довіреності від 09.04.2014 року)

відповідача - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3 на підставі договору від 01.12.2014 року та копії свідоцтва № 293)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Артемівську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - Територіальна громада м. Артемівська про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про вселення в квартиру

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_4, звернулася до суду з позовом, у якому просить визнати таким, що втратив право користування житловим приміщенням ОСОБА_2. В обгрунтування позовних вимог посилається на ст. 71, 72, 107 ЖК України, п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду Української РСР від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» та зазначає, що вона є основним квартиронаймачем житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрована за даною адресою з 27.08.1986 року разом з сином (відповідачем у справі), який в квартирі ніколи не проживав, комунальних послуг не сплачує, особистих речей в квартирі не має. Всі витрати по утриманню квартири несе позивач.

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про вселення в квартиру та вказує, що відповідач не надає йому ключі від квартири, тому деякий час йому доводилось мешкати на дачній ділянці у друга ОСОБА_5 Він страждає на хронічний діскогенний попереко/крижовий радикуліт, йому встановлено 3 групу інвалідності безстроково, потребує того, щоб мешкати в упорядкованому житлі.

Ухвалою суду від 30 грудня 2014 року об'єдано в одне провадження справи №№ 219/995/2014 та 219/6788/2014 - ц з присвоєнням єдиного унікального номеру 219/995/2014 ц провадження 2/219/3251/2014.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити, посилаючись на те, що відповідач не проживає в спірній квартирі більше 6 місяців. Позивачу недостатньо коштів на оплату з її пенсії усіх комунальних послуг, тоді як зареєстрований у квартирі її син ОСОБА_2 не сплачує комунальні послуги, не допомагає своїй матері, яка має похилий вік и потребує уваги.

Відповідач ОСОБА_2 (та позивач за позовом про вселення до квартири) просив відмовити в позові про визнання його таким, що втратив право користування жилою площею, оскільки він декілька разів намагався вирішити питання про його проживання в квартирі, але його матір не надає йому ключі від квартири. Також він пояснив, що до правоохоронних органів для вирішення питання про відібрання ключів у матері через дільничного міліції він не звертався, бо вважає це неприйнятним. В під'їзді, де знаходиться квартира у якій він зареєстрований, встановлено домофон і тому, оскільки в нього немає ключів не тільки від квартири, а й домофону, то він може потрапити до квартири, увійшовши в під'їзд тільки після того, як хтось відімкне «домофонні» двері. Його матір, позивач у справі, цього не робить тому що, по-перше, домофон не встановлено для їх квартири, а по-друге, вона (матір) майже нічого не чує. Колись він опинився в квартирі, тоді коли домофон йому відчинила сусідка ОСОБА_6. Там він пробув до вечора, а коли вийшов за тютюном, то більше в квартиру не війшов. В квартирі були його речі: телефон, куртка, спортивний костюм, телевізор. Також ОСОБА_2, знаючи, що його матір погано чує, - колись зробив такий пристрій: коли дзвонять у двері квартири, то в квартирі включається лампочка і матір бачить це. Тобто вона знає, що хтось дзвонить у двері. Тепер скоріш за все цього немає, тому що його племінник ОСОБА_7 ходить до його матері, в нього є ключі та є ключі в його дружини, а у ОСОБА_2 ключів немає.

Представник відповідача ОСОБА_3 просила відмовити в позові ОСОБА_4 а задовольнити позов ОСОБА_2, оскільки дійсно не доведено позивачем, що ОСОБА_2 не проживає в квартирі з неповажних причин. Вважає, що позивач, не пускаючи відповідача в квартиру, не надаючи ключів, порушує право ОСОБА_2 на житло. Підтримала позов ОСОБА_2 та просила вселити його в квартиру, зобов'язавши відповідача дати йому ключі.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, покази свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд при ухваленні судового рішення виходить з наступного.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. ст.3 ЦПК України Кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи,яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відповідно до ст.11 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.60 ЦПК України.

Відповідно до ст. ст.57, 58, 59 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

В квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. За відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС у Донецькій області ОСОБА_2 зареєстрований в квартирі з 20.06.1989 року (арк.с.3,7).

Відповідно до статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією і наймачем - громадянином на ім'я якого видано ордер.

Предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок ( ст.63 ЖК ).

Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення (ст.64 ЖК).

Рішенням виконавчого комітету Артемівської міської ради народних депутатів від 20.02.1991 року № 62/5 «Про переукладення договорів найму на жилу площу» ОСОБА_4 було дозволено переукласти договір та особовий рахунок у зв'язку зі смертю основного квартиронаймача, про що повідомлено листом Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради від 05.11.2013 року № 01-2984-09 (арк.с.4). Позивачем не надано належних доказів переукладання вказаного договору найму. Разом з тим, представником третьої особи - Артемівської міської ради не заперечувався той факт, що наймачем квартири є саме позивач - ОСОБА_4 Тому, суд вважає, що ОСОБА_4 є належним позивачем у справі.

Спірна квартира знаходиться на обслуговуванні ПП «Квартал». Відповідно до акту від 01.10.2013 року, складеного майстром та паспортистом ЧП «Квартал» зі слів сусідів ОСОБА_9 та ОСОБА_10, в квартирі АДРЕСА_1, відповідач - ОСОБА_2 не мешкає з 1989 року (арк.с.12).

Позивачем надано квитанції з оплати вартості послуг телефонного зв'язку за вересень 2013 року та квітень 2014 року (арк.с.26,27), опалення - за жовтень-грудень 2013 року, січень- квітень 2014 року, вивезення побутового сміття - за серпень -2013- квітень 2014 року, послуги з водопостачання в період з серпня 2013 року по квітень 2014 року, квартплату з серпня 2013 по квітень 2014 року, послуги ТОВ ТРК «Арт-ТВ» в період з серпня 2013 року по квітень 2014 року на підтвердження того, що такі послуги у вказані періоди сплачувалися ОСОБА_4 Позивач у позовній заяві вказує, що вона несе всі витрати по утриманню спірної квартири, а наявність зареєстрованої особи в квартирі є для неї перешкодою для оформлення субсидії по сплаті комунальних послуг. Однак, в судовому засіданні ОСОБА_2 надав квитанції про сплату квартплати в жовтні-грудні 2009 року, за опалення в жовтні 2010-листопаді 2010, січні-лютому 2011 року, споживання електроенергії в вересні-грудні 2009 року (арк.с.136-138), що свідчить про те, що відповідач також частково сплачував комунальні послуги.

В судовому засіданні також було встанолено, що ОСОБА_4 вже неодноразово зверталася до суду з таким же позовом - про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки він не проживає в квартирі з 1989 року. Ухвалою Артемівського міськрайнного суду у справі № 2-178/2011 від 28.04.2011 року позов за заявою ОСОБА_4 було залишено без розгляду. Рішенням від 19.11.2008 року у справі № 2-5282/2008 в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 відмовлено, оскільки позивачем не було доведено, що ОСОБА_2 не проживає більш ніж 6 місяців без поважних причин, а саме з тих, що позивач перешкоджає у реалізації права на користування житлом. Рішення набрало законної сили 18.02.2009 року.

В ухвалі Апеляційного суду Запорізької області від 05.11.2014 року, якою скасовано ухвалу суду від 18.06.2014 року про закриття провадження у справі, вказується, що позивач не позбавлена права ставити питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, якщо особа протягом останніх років після ухвалення рішення в 2008 році не скористалася правом на проживання у спірному житловому приміщенні.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України N 2 від 12.04.85 року з подальшими змінами „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", наявність рішення суду про право громадянина

користуватися жилим приміщенням не є перешкодою до розгляду і задоволення позову про визнання його таким, що втратив це право з мотивів, що після набрання рішенням

законної сили або після його виконання він був відсутнім понад шість місяців, у тому числі і в тих випадках, коли строк для виконання рішення не скінчився. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права

(вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).

Пунктом 11 вищевказаної постанови визначено, що суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача. Позивач як на підставу своїх вимог посилається на ст.71, 72 ЖК України.

В силу вимог ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї відсутні з поважних причин понад шість місяців,цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно із ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на тому, що з 2009 року, з дати ухвалення судового рішення відповідач не намагався ніяким чином вселитися в квартиру, не проживає в ній достатньо довгий час: більше ніж 6 місяців без поважних причин, що дозоляє суду зробити висновок про те, що ОСОБА_2 втратив право користування житловим приміщенням.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що відповідач ОСОБА_2 є його знайомим. Зі слів ОСОБА_2 останній живе на дачі. Иноді, разів 6 або 7, ОСОБА_2 ночував у нього, жалілся про те, що йому ніде жити: з дружиною вони розійшлися, вона його в будинок не пускає. Колись був такий випадок: він з ОСОБА_2 ходили до його матері, щоб віддати гроші, але в під'їзд вони потрапили, а до квартири - ні. Таке було декілька разів, восени 2014 рок та взимку 2015 року. Ключів у ОСОБА_2 не було.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 повідомив суду, що ОСОБА_2 є його дядьком. У своєї матері він не проживає, за комунальні послуги не сплачує (це зі слів бабусі (позивача), їй не допомагає. Він також пояснив, що на даний час він допомагає бабусі, ходить до неї він чи його дружина, і що він ніколи не бачив щоб дядька жив у квартирі. В нього є ключі від квартири ОСОБА_4, які вона йому дала. Він проживав у цій квартирі в 1991 році, а вже приблизно в 1992-1993 році ОСОБА_2 звернувся до суду та виселив його з квартири. Йому відомо, що ОСОБА_2 живе у своєї колишньої дружини по вул. Корсунського і, на його думку, він з нею розійшовся фіктивно. Домофон встановлено в під'їзді з 2012 року, однак ключ від домофону можна замовити в фірмі, що його встановлювала і ніяких документів для цього не потрібно.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показала, що вона є директором приватного підприємства «Квартал», який обслуговує будинок АДРЕСА_1, в якому зареєстровані як позивач, так і відповідач. Вона затверджувала акт від 01.10.2013 року, який зі слів сусідів ОСОБА_9 (з квартири НОМЕР_1) та ОСОБА_10 (квартира НОМЕР_2) складено паспортистом ОСОБА_16. ОСОБА_2 до неї не звертався з приводу того, що матір не пускає його в квартиру. Оплата за комунальні послуги надходить, а хто їх платить для неї це немає значення. Затвердила акт тому, що довіряє своїм підлеглим. Дійсно в під'їзді, де знаходиться квартира спірна квартира № 41 встановлено домофон.

Представник позивача надав суду копію договору № 318 на виконання робіт з монтажу домофонної системи, яка включає в себе встановлення металевих дверей, викличної панелі, дверного доводчика, переговорного пристрою, блоку живлення, електромагнітного замка, кнопки виходу. Цим Договором не обумовлено, яку кількість ключів ТОВ передає замовникам послуги.

Свідок ОСОБА_6 показала, що ОСОБА_2 вона знає давно. Комунальні послуги за квартиру сплачує матір ОСОБА_2 Був такий випадок, коли вона відмикала йому двері у під'їзд, тому що в неї є домофон і вона може відкривати двері, коли подзвонять у домофон. У ОСОБА_4 немає домофонної трубки, тому що вона нічого не чує. З її (ОСОБА_4) слів, у сина (ОСОБА_2.) є де жити: у квартирі з дружиною. Одного разу вона побачила ОСОБА_2 біля квартири ОСОБА_2, але вона йому не відкривала, а як він потрапив в під'їзд- вона не знає. Але до квартири він не потрапив. Свідок ОСОБА_6 також підтвердила, що якщо вона (ОСОБА_4.) не відкриє ОСОБА_2 двері, то він до квартири також не попаде, оскільки ключів в нього немає.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13, показав, що працює сторожем у садівничому товаристві ім. Мічуріна, там де знаходиться земельна ділянка № НОМЕР_3, що належить сину ОСОБА_2 - ОСОБА_14 На тій земельній ділянці, де він колись бачив ОСОБА_2, жити немає можливості: там немає електроенергії, води. ОСОБА_2 там часто був з жінкою. Суд критично оцінює показання цього свідка і вважає, що його свідчення є неналежним доказом оскільки жодним чином не стосується предмету спору, не підтверджує як факт постійного проживання відповідача у іншому місці так і того факту, про який вказував представник позивача: що нібито відповідач фіктивно розлучився зі своєю дружиною, фактично проживає з нею і в них нормальні сімейні стосунки. Свідчення цього свідка також не підтверджують жодним чином факт відсутності ОСОБА_2 за зареєстрованим місцем проживання більше ніж 6 місяців, ані доводить наявність як поважних, так і неповажних причин відсутності його за місцем реєстрації.

Суд також вважає неналежними доказами фото, надані представником позивача і хибними його доводи з того приводу, що вони доводять існування стосунків між ОСОБА_2 з дружиною, і як наслідок, останній живе з дружиною, сином АДРЕСА_4, отримує кореспонденцію, що надходить на вказану адресу, а в спірній квартирі ніколи не проживав і матір'ю не опікувався. Факт того, що він отримав повістку АДРЕСА_4 лише доводить той факт, що ОСОБА_2 дійсно не має можливості отримати повістку за адресою: АДРЕСА_1, оскільки там не проживає за певних обставин. Судом також встановлено, що повістку у попередньому розгляді справи на 19.05.2014 року за адресою: АДРЕСА_6 ОСОБА_2 не отримував, вона повернулася з позначкою «адресат не проживає» (арк.с.19), а за адресою: АДРЕСА_1 - також адресат на отримав рекомендовану кореспонденцію суду і вона повернулася з позначкою «за закінченням терміну зберігання».

В обгрунтування позовних вимог, у тому числі й щодо того, що відповідач не намагався вселитися в квартиру після ухвалення судового рішення від 19.11.2008 року, позивач всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України не надав належних доказів тому чи викликана відсутність відповідача у спірній квартирі понад шість місяців неповажними причинами. Також позивач не скористався своїм правом заявити клопотання про забезпечення доказів та допитати в якості свідків: сусідів ОСОБА_9 та ОСОБА_10, з чиїх слів складений акт про не проживання в АДРЕСА_1 з 1989 року ОСОБА_2, оскільки акт не містить причин не проживання, та не надав доказів, що вказані свідки поживають в будинку71 по вул. ОСОБА_7 з цього часу і можуть достовірно засвідчити з яких причин останній там не проживає. Показання свідка ОСОБА_15 свідчать про те, що позивач дійсно перешкоджала вселенню відповідача в квартиру шляхом ненадання йому ключів, не відчиняла йому двері, тоді як свідку ОСОБА_15 ОСОБА_4 ключі надала і не перешкоджала тому, щоб він заходив в квартиру. При цьому доказів того, щоб відповідач здійснював проти своєї матері будь-які протиправні дії, внаслідок чого позивач не жадала б його присутності та проживанню в квартирі, позивач також не надав.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про відсутність доказів для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Тому, позовні вимоги ОСОБА_4 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло; держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону; ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Право на житло здійснюється громадянами в порядку, визначеному Житловим кодексом України, законами та іншими нормативно-правовими актами України.

В силу ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення призначені та придатні для постійного проживання в них.

Статтею 10 ЦК України визначено, що чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Частиною другою цієї статті визначено, коли у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду», суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права.

Право на житло передбачено в міжнародно-правових актах Організації Об'єднаних Націй та Ради Європи. У Загальній декларації прав людини 1948 року визначено, що кожна людина має право на житло (пункт 1 статті 25). У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року держави - учасниці визнали право кожного на достатній життєвий рівень, у тому числі на житло (пункт 1 статті 11).

Зазначене право наведено в пункті 31 частини I та конкретизовано у статті 31 частини II Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року (далі - Хартія), ратифікованої Законом України „ Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" від 14 вересня 2006 року № 137-V. Відповідно до статті 31 частини II Хартії держави зобов'язуються вживати заходів, спрямованих на сприяння доступові до житла належного рівня; встановлювати на житло ціни, доступні для малозабезпечених осіб.

Також статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Верховною Радою України згідно Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, визначено право на повагу до приватного і сімейного життя і зазначається, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Викладені вище обставини свідчать про те, що ОСОБА_4 перешкоджає ОСОБА_2 у вселенні в квартиру, не надає йому ключі від квартири. Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ст.11 ЦПК України суд вирішує справу в межах позовних вимог.

ОСОБА_2 не звертався до суду з вимогою стягнути з ОСОБА_2 судових витрат, тому суд вважає, що судові витрати сплачені згідно квитанції № к24/L/42 від 21.11.2014 року підлягають зарахуванню до державного бюджету України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст.71, 72 ЖК України, ст.ст. 10, 11, 57-59, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: територіальна громада м. Артемівська про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про вселення в квартиру - задовольнити.

Вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_4 надати ключі від всіх замків у квартиру.

Вступну та резолютивну частини рішення проголошено в судовому засіданні 28.04.2015 року. Повне рішення виготовлено 12.05.2015 року (у зв'язку з хворобою судді).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів до Апеляційного суду Запорізької області через Артемівський міськрайонний суд Донецької області з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя Л.В.Шевченко