Рішення № 44083595, 28.04.2015, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/3087/15-ц

Провадження № 2/344/2289/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 р. м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого суддіБородовського С.О.

за участі секретаряГупан Х.М.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Ємельянова Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Скол" про стягнення збитків за застосування радянських будівельних норм, зобов`язання відповідача підготувати до здачі-прийму квартиру АДРЕСА_1, стягнення пені за п. 5.2 договору, визнати додаткову угоду нікчемною, зобов`язати відповідача встановити на вході в квартиру броньовані двері, -

В С Т А Н О В И В:

до Івано-Франківського міського суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного підприємства "Скол" про стягнення збитків за застосування радянських будівельних норм, зобов`язання відповідача підготувати до здачі-прийму квартиру АДРЕСА_1, стягнення пені за п. 5.2 договору, визнати додаткову угоду нікчемною, зобов`язати відповідача встановити на вході в квартиру броньовані двері. В позові вказано, що позивач сплатив відповідачеві грошові кошти за договором за квартиру в будинку, який ще не було побудовано, що також посвідчений приватним нотаріусом. Однак в наступному відповідач пред`явив вимогу про доплату за квартиру, яку позивач не визнає з тих підстав, що для обчислення площі квартири відповідачем використано будівельні нормативи, які не підлягали застосуванню. Позивач просив суд про стягнення збитків за застосування радянських будівельних норм, зобов`язання відповідача підготувати до здачі-прийому квартиру АДРЕСА_1, стягнення пені за п. 5.2 договору, визнати додаткову угоду нікчемною, зобов`язати відповідача встановити на вході в квартиру броньовані двері.

Судом закрито провадження в цій справі в частині прохання про зобов`язання підготувати до здачі-прийому квартиру, стягнення пені за п. 5.2 договору з тих підстав, що позивач повторно заявив позов за аналогічним предметом позову, з тих самих підстав, між тими ж сторонами, що самостійно неодноразово підтвердив в судовому засіданні власними поясненнями. Позивач пояснив перед судом, що раніше його спір із вказаними аналогічними проханнями вже був розглянутий судами України, але він не задоволений його вирішенням, а тому просив суд розглянути спір вдруге.

Судом встановлено, що в справі "Пономарьов проти України" (Заява № 3236/03) від 3 квітня 2008 року вказано, що сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

В Справі "Воловік проти України" (Заява № 15123/03) вказано, що "право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням ("Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі" (Podbielski and PPU Polpure v. Poland), згадане вище, п. 63). Одним із таких обмежень є право на повторне звернення до суду з тих самих правових підстав, з того ж предмету і між тими ж сторонами.

Тому судом було закрито провадження в частині прохань, які позивач заявив до суду повторно з тих самих підстав і з тими ж матеріально-правовими вимогами, між тими ж сторонами та надав пояснення про те, що позов із вказаними проханнями вже було розглянуто місцевим і апеляційним судом та відмовлено у відкритті касаційного провадження.

В судовому засіданні позивач підтримав позов та просив задовольнити його, з підстав, вказаних в позові.

В судовому засіданні представник відповідача заперечила позов та просила закрити провадження в частині вимог, з якими позивач звернувся до суду повторно, а в іншій частині позову просила відмовити в його задоволенні. Після виходу суду із нарадчої кімнати представник відповідача залишила залу судового засідання, а тому на підставі ст. 169 ЦПК та прохання позивача про продовження судового розгляду задля забезпечення реалізації принципу юридичної визначеності та юридичної певності в спорі суд продовжив розгляд справи.

Судом встановлено наступні обставини.

19/11/2008 р. відповідач та позивач уклали договір купівлі-продажу, за яким відповідач виконує функції забудовника на підставі документів про користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, містобудівної документації, зобов`язувався створити та передати квартиру у власність позивача. Відповідно до п. 2.2 договору його предметом є однокімнатна квартира №17 загальною площею 44,90 кв. м. на 7 поверсі в житловому будинку за будівельною адресою по АДРЕСА_2, друга черга, перший під`їзд в м. Івано-Франківськ. Планове закінчення будівництва будинку та введення в експлуатацію 4 квартал 2008 року.

25/10/2011 р. відповідач надіслав позивачу повідомлення про доплату грошових коштів за квартиру додатково до тих, які вже було сплачено.

08/11/2011 р., 08/07/2013 р. позивач надіслав відповідачу заперечення проти його вимог.

23/12/2010 р. сторони уклали доповнення до договору від 19/11/2007 р. про здійснення додаткових робіт.

Відповідно до п. 4.3.11 НАПБ А. 01.011-2004 Правил пожежної безпеки та п. 5.42 ДБН В. 1.1.-7-2002 у сходових клітках не допускається розміщувати вбудовані приміщення будь-якого призначення.

Відповідно до п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до п. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, незаконне заволодіння майном.

Встановлена цивільним законодавством заборона укладати спірний правочин є порушенням публічного порядку, що є системою відносин, врегульованих нормами права.

Так само отримання будь-якого майна за забороненими законом договорами є незаконним отриманням майна.

Крім цього в ст. 41 Конституції України вказано, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

В ст. 47 Конституції України вказано, що саме держава створює умови, за яких громадянин матиме змогу придбати житло у власність.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (чинна на 19/11/2007 р.) об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Отже на момент укладення спірного договору законом було заборонено укладення договору купівлі-продажу квартири, яка ще не була створена, в будинку, який не був прийнятий в експлуатацію, за рахунок залучених коштів фізичних осіб. Вказаний договір спрямований на порушення конституційного права позивача на житло, його укладення прямо заборонено законом на момент укладення. Залучення грошових коштів фізичних осіб для інвестування в житлове будівництво є нечесною підприємницькою практикою.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. (нікчемний правочин).

В п. 2 ст. 215 ЦК України вказано, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Укладення договору всупереч заборони в закону укладати такий не може бути визнано в якості легітимної підприємницької діяльності.

В рішенні Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ від 07 вересня 2011 року вказано, що за вказаних обставин визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Місцевий суд встановивши, що оспорюваний договір є нікчемним, внаслідок того, що його недійсність передбачена законом, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення цієї вимоги позивача, а повинен був лише обмежитись констатацією цього факту. Проголошення в резолютивній частині судового рішення резолюції про нікчемність спірного договору не здійснюється, оскільки нікчемність договору встановлена законом.

Крім цього відповідно до рішення Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ від 03 серпня 2011 спірний договір також не може бути визнаний дійсним судом.

Відповідно до п. 3 ст. 209 ЦК України нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про нотаріат» правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.

Отже у зв`язку із забороною укладати договори інвестування в житлове будівництво, що встановлена в ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», інакше як у спосіб передбачений законом і порушення цієї вимоги сторонами нотаріус не мав повноважень на посвідчення спірного договору.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов`язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України.

Визнання нікчемних договорів дійсними може бути здійснено виключно судом, та не могло бути здійснено нотаріусом, а тому нотаріальне посвідчення нікчемного договору не надає йому будь-якої юридичної вірогідності.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України та Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ, які були неоноразово та послідовно висловлені в їх рішеннях не може бути визнано дійсним нікчемний договір купівлі-продажу нерухомої речі.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Таким чином договір від 19/11/2007 р. є нікчемним, а тому правовий захист відносинам з нього не надається, оскільки відповідно до п. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Таким наслідком нікчемності правочину є відсутність правового захисту спірних відносин сторін, неможливість для суду зобов`язати будь-яку сторону здійснити його виконання повністю або окремих положень.

Отже спірний договір сторін від 19/11/2007 р. є нікчемним повністю, оскільки його укладення було прямо заборонено законом на момент його укладення та нотаріального посвідчення. Нікчемність договору у цілому не потребує визнання його недійсним чи нікчемним в резолютивній частині судового рішення, а законом також не вимагається визнання нікчемними окремих частин нікчемного договору, про що просив позивач про визнання нікчемних додатку до спірного договору.

Крім цього прохання позивача про зобов`язання відповідача встановити двері є частиною його прохання про підготовлення спірної квартири до передачі позивачу, оскільки безпосередньо стосується виконання спірного договору. Однак вказаний спір у цій частині раніше було вирішено судом, а дане прохання є зміненим проханням того, яке раніше заявив до суду позивача і яке було вирішено судом. При цьому самовільне встановлення позивачем будь-яких строків не змінює його вимогу до відповідача про виконання спірного договору по суті. Беручи до уваги спосіб заявлення позивачем вимог в позові, що полягають у переформулюванні його прохань, що раніше вже були вирішені судом у вказаній частині позову він підлягає відхиленню, а тому не може бути задоволений судом.

Відповідно до ст. 129 Конституції України загальною засадою правосуддя встановлено обов'язковість рішень суду.

Відповідно до ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до п. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В п. 2 ст. 13 ЦК України зазначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (п. 3 ст. 13 ЦК України).

В п. 6 ст. 13 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до п. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Так, позивачем не враховано, що суд не є засобом для сторін, а тому не толерує їх зловживання правами і не сприяє цьому.

У справі "Preda and Dardari v. Italy" (1999) Європейського суду з прав людини вказано, що метою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини є запобігання використанню принципів, на яких ґрунтується Конвенція для зловживання правами. У кількох справах, які стосувалися зловживань заявниками своїми правами, передбаченими ст. 10 Конвенції, Суд постановлював, що зловживання правом має місце і тоді, коли не лише порушуються важливі цінності демократії, але й власне дух Конвенції. Зокрема, у рішенні у справі "Witzsch v. Germany" (2005) Судом було зазначено, що ця стаття має на меті запобігання поширенню таких ідей, які "суперечать тексту та духові Конвенції".

Відповідно до зазначеного суд, -

У Х В А Л И В :

в позові ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Скол" про стягнення збитків за застосування радянських будівельних норм, визнати додаткову угоду нікчемною, зобов`язати відповідача встановити на вході в квартиру броньовані двері, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з моменту його проголошення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддяС.О. Бородовський