Ухвала суду № 44075114, 24.09.2012, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Головуючий у 1-й інстанції: Махаринець Д.Є.

Суддя-доповідач:ОСОБА_1

УХВАЛА

іменем України

"24" вересня 2012 р. Справа № 2а/1770/634/2012

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Моніча Б.С.

ОСОБА_2

при секретарі Кошиль О.Ю.

за участю сторін:

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "18" квітня 2012 р. у справі за позовом ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Країна смаку" до ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ "Країна Смаку" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.11.2011 року № НОМЕР_1 вважаючи що спірним податковим повідомленням-рішенням відповідачем було неправомірно зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 365 526,00 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 18.04.2012 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. В своїй апеляційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.04.2012 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач має статус юридичної особи, перебуває на обліку в ОСОБА_3 МДПІ та являється зареєстрованим платником податку на додану вартість з 10.09.2008 року. Вид діяльності позивача - виробництво м'ясних продуктів. З матеріалів справи вбачається, що позивачем у визначені законом строки, було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2009 року з відповідними додатками.

Відповідачем було проведено невиїзну перевірку ТОВ "Країна Смаку" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в банку за жовтень місяць 2009 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось з жовтня 2008 р. по жовтень 2009 року, результати якої викладені в акті № 485/2342/35959866 від 28.10.2011 р.

28.10.2011 року ОСОБА_3 МДПІ оформлено акт № 485/2342/35959866 про результати невиїзної перевірки ТОВ "Країна смаку" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в банку за жовтень місяць 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалося з жовтня 2008 року по жовтень 2009 року. У вказаний період позивачем до складу податкового кредиту віднесено податок на додану вартість в сумі, сплачений при придбанні товарно-матеріальних цінностей та виконанні робіт.

Актом перевірки встановлено, що за результатами опрацювання відхилень, встановлених Системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ "Країна смаку" та його контрагентів по податкових накладних віднесених до податкового кредиту вересня 2009 року розбіжностей не виявлено.

В акті перевірки також вказується, що в ході дослідження ланцюгів постачання відповідачем встановлено, що постачальниками послуг позивачу у першій ланці постачання є ДП фірма "Октан", ДП "БТС - Інжиніринг" ТОВ "Біотехсоюз", ПП "Холодпром-В". Фактичне надання послуг підтверджується актами виконаних робіт та накладними на придбання товарів. Матеріалами зустрічної перевірки повністю підтверджено відомості щодо господарських операцій. Відповідачем далі досліджено постачання товарів в другій та третій ланці і взаємовідносини підтверджено. Стосовно постачальників в четвертій ланці постачання встановлено, що неможливо провести перевірки контрагентів в зв'язку з тим, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, або в зв'язку з тим підприємства визнані банкрутами.

Загальна суму податку на додану вартість, яку відповідач вважає не підтвердженою по ланцюгу постачання до виробника складає 365 526 грн.

На підставі таких висновків відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 14.11.2011 року, згідно з яким ТОВ "Країна смаку" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2009 року на 365 526,00 грн.

Згідно з нормою п.1.8. ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 14.1.18. ст. 14 ПКУ бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу;

Згідно з пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 вказаного вище Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Відповідно до пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 200.1. статті 200 Податкового кодексу України, сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, згідно з нормою п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з законом про податок на додану вартість. Вказаним нормативно-правовим актом передбачений і порядок формування податкового кредиту платника податку. Так, згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 даного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно п.7.5 ст.7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Також в пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Наданими до матеріалів справи документами та актом перевірки податкового органу підтверджено, що позивачу були виписані податкові накладні, що містять всі, передбачені п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону, реквізити і доказів того, що вказані в них дані є недостовірними або не реальними відповідачем не подано і судом не встановлено.

Встановлено, що позивачем здійснювалася реконструкція приміщень під завод з виробництва заморожених напівфабрикатів в с. Бугрин, Гощанського району та реконструкція очисних споруд на підставі відповідних дозволів на виконання будівельних робіт. З метою здійснення вказаного будівництва позивачем було укладено відповідні договори зі спеціалізованими суб'єктами господарювання. Договорами було визначено перелік послуг обладнання, які підлягали поставці. На момент здійснення операцій і на час перевірки контрагенти, які є першими у ланцюгу господарських операцій стосовно позивача мали статус юридичної особи та являються зареєстрованими платниками податку на додану вартість. Підприємства мають відповідну ліцензію на провадження господарської діяльності, що стверджує, що органи державної влади перевірили та підтвердили спроможність суб'єктів господарювання виконувати певні види діяльності. На підтвердження факту здійснення господарської операції між позивачем та контрагентами, які є першими у ланцюгу господарських операцій стосовно позивача, надано належно оформлені накладні, витяг з журналу реєстрації довіреностей позивача з відомостями про видачу довіреностей на вказані операції, документи щодо підтвердження обставин транспортування обладнання, договори з додатками, бухгалтерські довідки про оприбуткування обладнання в бухгалтерському обліку позивача, документи про відображення в бухгалтерському обліку операцій, що встановлює факт здійснення вказаних господарських операцій і їх реальність та достовірність відображення в обліку позивача.

Поставлені послуги та обладнання було надалі використане позивачем в процесі господарської діяльності. Поставка обладнання відповідає господарській меті позивача, та основним видам діяльності як позивача так і його постачальників, що вказані в реєстраційних документах. При здійсненні господарських операцій як позивач так і його контрагенти були належним чином зареєстровані і мали повну цивільну право та дієздатність. Позивач і безпосередні контрагенти позивача і є зареєстрованими платниками податку на додану вартість. Відповідно до платіжних документів встановлено, що позивачем сплачено в ціні придбання обладнання та послуг податок на додану вартість. На підставі отриманих від постачальників податкових накладних, які належно оформлені, позивачем сформовано податковий кредит та включено суму податку на додану вартість до складу бюджетного відшкодування відповідно до визначеного чинним законодавство порядку та на підставі відповідних документів і з дотриманням чинного порядку.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що оскільки, по господарським операціям з придбання позивачем товарів та послуг у постачальників, відповідно до договорів, позивач фактично сплатив постачальникам (у складі ціни придбання товарів та послуг) суму податку на додану вартість, то позивач правомірно заявив до відшкодування з Державного бюджету України відповідну суму від'ємного значення податку на додану вартість, що згідно автоматизованої бази співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, розбіжностей у звітності позивача та вказаних вище безпосередніх контрагентів позивача не встановлено, зміст операцій та суми податку на додану вартість повністю підтверджено податковими органами.

Не заперечуючи в цілому правильність податкового обліку та звітності позивача в розрізі формування суми бюджетного відшкодування за відповідний період відповідач стверджує, що виявлені в ході дослідження ланцюгів постачання в четвертій ланці обставини не підтвердження сум податку на додану вартість, призвели до завищення позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2009 року на 365526,00 грн.

З такими твердженнями судова колегія не погоджується з огляду на наступне.

Визначення бюджетного відшкодування законодавчо пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Закон України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року не ставить право на з'явлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість в залежність від обов'язкової наявності матеріалів зустрічних перевірок щодо підтвердження сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару до виробника.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, який у постанові суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам."

Верховний Суд України у вказаному рішенні також вказав, що такий висновок "узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

З огляду на вказане, судом не приймаються доводи податкового органу, щодо того, що встановлення при відпрацюванні ланцюгу постачання підприємств, по яких на момент проведення перевірки неможливо підтвердити включення до податкових зобов'язань сум податку на додану вартість по взаємовідносинах по ланцюгу постачання з ТОВ "Країна смаку", є підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2009 року.

Таким чином, відсутність висновків зустрічних перевірок щодо підтвердження сплати податку на додану вартість постачальниками у ланцюгу постачання в четвертій ланці постачання товару, не впливає на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальнику товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Питання від'ємного значення суми податку поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставиться законом в залежність від розрахунків з бюджетом інших осіб в четвертій ланці постачання з якими у позивача не було жодних відносин.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Перекладення відповідальності на позивача за можливе порушення норм чинного податкового законодавства іншою особою, суперечить вказаній нормі.

Відповідач не подав доказів на підтвердження того, що позивач у справі діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускали контрагенти його контрагентів, або що його діяльність спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Таких доказів не здобуто і судом. Крім того відповідач не навів будь-яких доводів щодо фіктивності господарських операцій, за наслідками яких було сформовано позивачем оспорюваний податковий кредит, не подав жодних фактичних даних, які б викликали сумнів у реальності виконання операцій з поставки обладнання та виконання робіт позивачу.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено, наявність належно оформлених первинних документів, що містять достовірні дані на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, встановлено матеріалами справи, а будь-які обставини, які б засвідчували факт недобросовісності самого платника, відсутні. Встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення сум податку до податкового кредиту і формування бюджетного відшкодування.

З урахуванням зазначеного судова колегія вважає, що у податкового органу були відсутні законні підстави для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, таким чином суд першої інстанції законно визнав вимоги позивача правомірними, обґрунтованими і таким, що підлягають до задоволення, а заперечення відповідача відхилив як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству, фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, якщо визнає, що суди першої інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, постанова суду першої інстанції у даній справі є обґрунтованою та законною, а тому її слід залишити без змін, доводи ж відповідача не є переконливими, спростовуються наведеним вище та відповідно, не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "18" квітня 2012 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: ОСОБА_5

ОСОБА_2

Повний текст Ухвали виготовлений "24" вересня 2012 р.

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Країна смаку" вул.Князя Острозького 32,с.Бугрин,Гощанський район, Рівненська область,35442

3- відповідачу ОСОБА_3 міжрайонна державна податкова інспекція Рівненської області вул.Незалежності,31,смт.Гоща,Рівненська область,35400