Ухвала суду № 44075021, 13.08.2012, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Головуючий у 1-й інстанції: Чернова Г.В.

Суддя-доповідач:ОСОБА_1

УХВАЛА

іменем України

"13" серпня 2012 р. Справа № 0670/287/12

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегіі:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Бондарчука І.Ф.

ОСОБА_2

при секретарі Кошиль О.Ю.

за участю представника відповідача:

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "29" лютого 2012 р. у справі за позовом Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "ОСОБА_3 акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Державної податкової інспекції у м.Житомирі про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.12.2011р. №0004182301

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 підприємство "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ОСОБА_3 акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулося до суду з позовом про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004182301, винесеного ОСОБА_3 податковою інспекцією у м. Житомирі 29.12.2011 року, на підставі акта перевірки від 16.12.2011 року № 7921/23-01/32008278/0100.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. В своїй апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ОСОБА_3 акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (ЄДРПОУ 32008278) з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Байкара" ( код ЄДРПОУ 37154069) червень, липень 2011 року та ТОВ "Термінал МК" (код ЄДРПОУ 37748433) за вересень вересень2011 року, про що складено акт 16.12.2011 року № 7921/23-01/32008278/0100. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 150015 грн., в т. ч.: червень 2011 року - 22754 грн., липень 2011 року - 66161 грн., вересень 2011 року - 61100 грн.

За результатами перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення №0004182301 від 29.12.2011 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 262526 грн., з яких за основним платежем - 150015 грн. та 112511 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судова колегія апеляційного адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не правомірності оскаржуваного позивачем податкового повідомлення - рішення з огляду на те, що ОСОБА_4 підприємство "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ОСОБА_3 акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в період червень - вересень 2011 року, під час здійснення своєї господарської діяльності уклало договори поставок бітуму нафтового дорожнього з ТОВ "Байкара" та ТОВ "Термінал МК". Зазначені договори з ТОВ "Байкара" та ТОВ "Термінал МК" на поставку бітуму нафтового дорожнього в'язкого БНД 60/90 укладались з філіями ДП "Житомирський облавтодор" - Баранівським райавтодором, Коростеньким райавтодором та Ємільчинським райавтодором. Одержувачами такого бітуму були зазначені філії, які отримували та використовували бітум нафтовий дорожній БНД 60/90 у власній фінансово-господарській діяльності, а саме після переробки бітуму в асфальт він був використаний для виконання дорожніх доріг. Враховуючи той факт, що філії, як відокремлені підрозділи юридичної особи ДП "Житомирський облавтодор", на підставі наданих їм повноважень, самостійно ведуть облік фінансово - господарської діяльності, їм делеговано право виписки та отримання податкових накладних, складання реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, на підставі яких складається додаток № 5 та відповідно формується декларація з податку на додану вартість.

На виконання умов договорів контрагентами позивача було проведено доставку товару позивачу, згідно податкових накладних. Факт отримання товаро - матеріальних цінностей за вказаними податковими накладними підтверджується відповідними видатковими накладними, наявними в матеріалах справи. Крім того, отримані позивачем товаро - матеріальні цінності, що відображені в податкових та видаткових накладних, оплачені позивачем відповідно до платіжних доручень. Транспортування зазначених товарно-матеріальних цінностей на адресу філій позивача підтверджується товарно-транспортними накладними, які складені відповідно до подорожніх листів.

Таким чином, у зв"язку з придбанням товару у ТОВ "Байкара" та ТОВ "Термінал-МК" , філіями позивача були віднесені суми ПДВ за період червень-липень 2011 року до складу податкового кредиту у розмірі 88915,00 грн. та за вересень 2011 року у розмірі 61099,8грн - відповідно.

Суд першої інстанції також прийшов до правильного висновку що посилання відповідача на нікчемність правочинів по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ "Термінал-МК" та ТОВ "Байкара", у зв"язку з тим, що вони здійснені без мети настання реальних наслідків, є безпідставними.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до дост.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Таким чином суд не вбачає підстав вважати, що укладений правочин: спрямований на заволодіння державним майном, на фактичне настання правових наслідків, що обумовлені ним, порушує публічний порядок, або вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Акт перевірки не містить доказів, які б підтверджували, що зміст договорів поставок не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання господарських зобов'язань, що виникли на підставі цих договорів.

Первинними документами підтверджено реальне виконання сторонами умов договору, що спростовує висновки позивача про нікчемність договору.

Позивачем правомірно сформовано податковий кредит та відповідно до вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010, № 2755-VI (далі - ПКУ) а саме з дотриманням того, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а) пункту 198.1 статті 198 ПК України).

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПКУ, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

- дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПКУ, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Норми чинного законодавства дають підстави позивачу для формування податкового кредиту при наявності податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

Крім того, в акті перевірки від 16.12.2011 року (арк. 18, 28 акту) податковий орган вказує на порушення позивачем п.п.е) п.201.1 та п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України відповідно до яких слідує, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:... опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг та те, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Проте, судом не встановлено порушень зазначених вимог Податкового кодексу України позивачем. Податкові накладні відповідають вимогам ст.201 ПК України і в ході проведення перевірки та в судовому засіданні даний факт відповідач не спростував.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. № 996-XIV, із змінами і доповненнями, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказані вимоги Закону позивачем дотримані, оскільки досліджені первинні документи фіксують факт здійснення господарських операцій, складені в точній відповідності до вимог Закону та містять обов'язкові реквізити, а тому посилання відповідача на порушення ст.9 вказаного Закону є безпідставними.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог, а саме щодо не правомірності податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Житомирі від 29.12.2011року № НОМЕР_1 .

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, якщо визнає, що суди першої інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, постанова суду першої інстанції у даній справі є обґрунтованою та законною, а тому її слід залишити без змін, доводи ж відповідача є не переконливими, спростовуються наведеним вище та відповідно, не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Житомирі залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "29" лютого 2012 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: ОСОБА_5

ОСОБА_2

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_4 підприємство "Житомирський облавтодор" ВАТ "ОСОБА_3 акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" вул. Перемоги, 75,м. Житомир,10003

3- відповідачу ОСОБА_3 податкова інспекція у м.Житомирі м-н Перемоги,2,м.Житомир,10014