Ухвала суду № 44074948, 03.03.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"03" березня 2015 р.

справа № 808/3274/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 р. у справі № 808/3274/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український науково-дослідний проектно-конструкторський та технологічний інститут трансформаторобудування"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

В травні 2014 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0001812212 від 13 травня 2014 року про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за основним платежем по податку на прибуток в сумі 121718,75 грн. в тому числі за основним платежем - 97375 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 24343,75 грн. та №0001802212 від 13 травня 2014 року, згідно якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 128125 грн., в тому числі за основним платежем - 102500 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 25625 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року позов задоволено, а саме: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області №0001812212 від 13.05.2014 року та №0001802212 від 13.05.2014 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин у справі, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що в період з 26.03.2014 року по 07.04.2014 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства "Український науково-дослідний проектно-конструкторський та технологічний інститут трансформаторобудування" (скорочена назва ПАТ "ВІТ") з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "АВД-ТЕХНОЛОГІЯ" за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р.

В ході перевірки відповідачем, зокрема, зазначено, що не встановлено фінансово-господарські взаємовідносини ПАТ "ВІТ" з ТОВ "АВД-ТЕХНОЛОГІЯ" (а.с.13-32).

За результатами означеної перевірки було складено акт №303/08-28-22-12/00216757 від 14.04.2014 р., відповідно до якого відповідачем встановлено наступні порушення:

- пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2, пп.138.10.3 п.138.10. ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 97375 грн. за 2013 рік;

- п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198, п.200.3 ст.200 ПК України, внаслідок чого позивачем:

- занижено податок на додану вартість на загальну суму 102500 грн., у тому числі за періоди: серпень 2013 року на суму 66128 грн., вересень 2013 року на суму 36372 грн.;

- завищено залишок від'ємного значення , який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд.24 Декларації), у сумі 36372 грн. за серпень 2013 року.

На підставі акту перевірки від 14.04.2014 р. відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0001812212 від 13 травня 2014 р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за основним платежем по податку на прибуток в сумі 121718,75 грн. в тому числі за основним платежем - 97375 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 24343,75 грн. та №0001802212 від 13 травня 2013 р., згідно якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 128125 грн., в тому числі за основним платежем - 102500 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 25625 грн. (а.с.11-12).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність податкових повідомлень-рішень відповідача №0001812212, №0001802212 від 13 травня 2014 року, з наступних підстав.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

При цьому в пункті 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарської діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є правовою підставою формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ "ВІТ" та ТОВ "АВД-ТЕХНОЛОГІЯ" укладено агентський договір №1/15 від 15.01.2013 р.

На виконання договору та укладеній додатковій угоді №1 до агентського договору від 15.01.2013 року №1/15, відповідно до якої агент сприяє укладанню договору на поставку двох трансформаторів ТДТН-40000/150-У1, а замовник зобов'язується виплатити агенту винагороду в розмірі 615000 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 102 500 грн..

У відповідності до умов агентського договору між ПАТ "ВІТ" та ТОВ "АВД-ТЕХНОЛОГІЯ" укладені агентські доручення: від 18.01.2013 року №59-3-4/23; від 20.02.2013 року №59-3-4/24; від 19.03.2013 року №59-3-4/25 (а.с.40-42). На виконання агентських доручень ТОВ "АВД-ТЕХНОЛОГІЯ" замовнику були надані агентські звіти: від 18.02.2013, від 18.03.2014, від 01.04.2013 та підписаний сторонами акт здачі приймання робіт (надання послуг) від 29.08.2013 № РН-000012 (а.с. 43).

На підтвердження виконання умов договору і додаткової угоди ТОВ "АВД-ТЕХНОЛОГІЯ" виписано позивачу податкову накладну №202 від 04.09.2013 року, яка належним чином зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно витягу №20135627 (а.с.34). Водночас матеріали справи не містять доказів наявності розбіжностей за наслідками співставлення ПДВ по контрагентам за серпень 2013 року.

Оплата за отримані послуги проведена в безготівковій формі, що підтверджується витягами з банківських рахунків позивача (а.с. 53-54).

За наслідками виконання договору між ТОВ "АВД-ТЕХНОЛОГІЯ" та позивачем, останнім реалізовано товар ТОВ "Будівельна компанія "ВІРА", а саме: трансформатори силові трехфазні ТДТН-4000/150-У1, що підтверджується податковими накладними: від 19.04.2013 № 40; від 10.06.2013 № 15; від 07.08.2013 № 14; від 28.08.2013 № 45; від 13.09.2013 № 17; від 20.09.2013 № 30 (а.с. 47-52) та накладними: від 09.09.2013 № 55; від 23.09.2013 № 59 (а.с. 56, 57).

Таким чином, витрати, віднесені позивачем до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств за господарськими операціями з ТОВ "АВД-ТЕХНОЛОГІЯ", підтверджені відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Перевіркою встановлено, що ПАТ "ВІТ" віднесено до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування витрати, по взаємовідносинам з ТОВ "АВД-ТЕХНОЛОГІЯ" за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року в сумі 46704396 грн.

За період 2013 р. позивач задекларував податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 3525789, в тому числі по операціях з ТОВ "АВД-ТЕХНОЛОГІЯ" за серпень 2013 р. ПДВ у сумі 102500 грн.

З акту перевірки вбачається, що ТОВ "АВД-ТЕХНОЛОГІЯ" перебувало на час здійснення господарських операцій на податковому обліку. Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину.

Згідно висновків акту перевірки договори по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діє з 01.01.2011 року), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Наведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Отже, у відповідача відсутні підстави для поширення на позивача негативних наслідків у випадку порушення податкового законодавства ТОВ "АВД-ТЕХНОЛОГІЯ" по взаємовідносинах з іншими контрагентами. Реальність здійснення господарських операцій позивача по взаємовідносинах з ТОВ "АВД-ТЕХНОЛОГІЯ" підтверджуються матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

ТОВ "АВД-ТЕХНОЛОГІЯ" на час здійснення господарських операції з позивачем перебував на обліку як платник податку на додану вартість, тому позивач правомірно відніс 102500 грн. до податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 97375 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 24343,75 грн., оскільки позивачем правомірно віднесені витрати за договором з ТОВ "АВД-ТЕХНОЛОГІЯ" до складу витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким обставини в справі встановлені правильно та порушень норм матеріального і процесуального права не допущено, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року у справі № 808/3274/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун