Рішення № 44073808, 05.05.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" травня 2015 р. Справа № 911/1806/15

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Жилі Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 911/1806/15

за позовом прокурора Києво-Святошинського району Київської області, місцезнаходження: 08131, Київська обл., с. Софіївська Борщагівська, вул. Леніна, 67, в інтересах держави,

до відповідача 1 - Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ідентифікаційний код: 04358508, місцезнаходження: 08160, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Київська, буд. 138,

та відповідача 2 - товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничий кооператив «ПІДРЯД», ідентифікаційний код: 05744194, місцезнаходження: 03022, м. Київ, пров. Охтирський, буд. 3,

про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельні ділянки,

за участю представників сторін:

від прокуратури: Барановська В.В., яка діє на підставі посвідчення від 02.02.2015 року за № 031870;

від відповідача - 1: не з'явився;

від відповідача - 2: не з'явився, -

Обставини справи:

прокурор Києво-Святошинського району Київської області (далі за текстом: Прокурор) звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою в інтересах держави до Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі за текстом: Відповідач - 1), та товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничий кооператив «ПІДРЯД» (далі за текстом: Відповідач - 2) про визнання незаконним та скасування рішення 30 сесії 4-го скликання Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області «Про погодження зміни цільового призначення земельної ділянки площею 48 га та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ВК «Підряд» для житлового будівництва і будівництва об'єктів культурно-побутового і виробничого призначення та їх обслуговування та експлуатації» від 19.03.2006 року, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 24.03.2006 року, який зареєстрований за № 1504, та зобов'язання Відповідача - 2 повернути Відповідачу - 1 земельні ділянки.

Позовні вимоги Прокурор обґрунтовує тим, що прийняте Відповідачем - 1 рішення є протиправним, внаслідок чого укладений на підставі цього рішення між Відповідачем - 1 та Відповідачем - 2 Договір оренди земельної ділянки від 24.03.2006 року, який зареєстрований за № 1504 (далі за текстом: Договір), суперечать інтересам держави в зв'язку з тим, що Відповідач - 1 вийшов за межі наданих йому повноважень при прийняті спірного рішення та укладення Договору, внаслідок чого це рішення Відповідача - 1 підлягає скасуванню, як незаконне, с послідуючим визнанням недійсним цього Договору, а Відповідач - 2 зобов'язаний повернути Відповідачу - 1 земельні ділянки, протиправно отримані в користування за Договором.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.04.2015 року порушено провадження у справі № 911/1806/15, розгляд якої призначено на 05.05.2015 року.

05.05.2015 року в судове засідання з'явився Прокурор, який вимоги ухвали суду від 27.04.2015 року виконав частково, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Відповідачі - 1, - 2 в судове засідання не з'явились будучи повідомленими про день та час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 27.04.2015 року не виконали.

Згідно абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що неявка в судове засідання Відповідачів - 1, - 2 не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Беручи до уваги викладене, а також те, що ухвала господарського суду Київської області від 27.04.2015 року у справі № 911/1806/15 направлена на адреси Відповідачів - 1, - 2, суд дійшов висновку, що Відповідачі були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи надані Прокурором пояснення та матеріали справи, які є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за наявними у справі матеріалами, згідно з вимогами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування наданих пояснень Прокурора, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 05.05.2015 року.

Згідно ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення Прокурора, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд -

Встановив:

прокурором Києво-Святошинського району Київської області проведено перевірку законності використання земельних ділянок на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, за наслідками якої органами прокуратури встановлено наступне.

Рішенням 18 сесії 24-го скликання Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області «Про зміну цільового призначення земельної ділянки площею 48 га та про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 48 га для подальшого надання її в довгострокову оренду виробничому кооперативу «Підряд» від 03.12.2004 року надано виробничому кооперативу «Підряд», правонаступником прав та обов'язків якого на час розгляду справи є товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничий кооператив «ПІДРЯД», погодження на зміну цільового призначення земельної ділянки, площею 48 га, сільськогосподарського виробництва на землі житлової та громадської забудови.

Рішенням 27 сесії 4-го кликання Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області «Про погодження затвердження технічної документації із землеустрою щодо якісної характеристики ґрунтового покриву та складу угідь земельної ділянки. Яка належить ВК «Підряд» і знаходиться в межах Гатненської сільської ради» від 24.11.2005 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо якісної характеристики ґрунтового покриву та складу угідь земельної ділянки, яка належить виробничому кооперативу «Підряд», правонаступником прав та обов'язків якого на час розгляду справи є товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничий кооператив «ПІДРЯД», і находиться в межах Гатненської сільської ради.

Згідно з ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Цивільний кодекс України у ст. 92 передбачає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України та ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року за № 7-рп/2009, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням 30 сесії 4-го скликання Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області «Про погодження зміни цільового призначення земельної ділянки площею 48 га та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ВК «Підряд» для житлового будівництва і будівництва об'єктів культурно-побутового і виробничого призначення та їх обслуговування й експлуатації» від 19.03.2006 року вирішено:

- змінити цільове призначення земельних ділянок загальною, площею 48 га, з сільськогосподарського виробництва на землі житлової та громадської забудови;

- затвердити проект землеустрою щодо відведення двох земельних ділянок в оренду для житлового будівництва і будівництва об'єктів культурно-побутового і виробничого призначення та їх обслуговування й експлуатації ВК «Підряд» в селі Гатне по вул. Леніна, 1;

- надати в оренду строком на 49 років дві земельні ділянки загальною, площею 48 га, для житлового будівництва і будівництва об'єктів культурно-побутового і виробничого призначення та їх обслуговування й експлуатації ВК «Підряд» в селі Гатне по вул. Леніна, 1 та встановити річну орендну плату в розмірі 7 % від нормативної грошової оцінки землі.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Крім того, Цивільний кодекс України в ч. 6 ст. 4 передбачає, що цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Зокрема, нормами ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

В ході розгляду справи встановлено, що на підставі вищевказаного рішення 30 сесії 4-го скликання Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19.03.2006 року між Гатненською сільською радою та виробничим кооперативом «Підряд» , правонаступником прав та обов'язків якого на час розгляду справи є товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничий кооператив «ПІДРЯД», 24.03.2006 року укладено договір оренди земельних ділянок, загальною площею 48 га, що розташовані в селі Гатне Києво-Святошинського району Київської області по вул. Леніна, 1.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок на час укладення Договору становила 1 368 791,54 грн.

Кадастрові номери вказаних земельних ділянок: 3222481601:01:056:0022; 3222481601:01:051:0298, з цільовим призначенням - для житлового будівництва і будівництва об'єктів культурно-побутового і виробничого призначення та їх обслуговування й експлуатації виробничим кооперативом «Підряд».

Прокурором в ході розгляду справи доведено за допомогою належних і допустимих доказів те, що вказане рішення Гатненської сільської ради від 19.03.2006 року прийняте з порушенням вимог законодавства, тому повинно бути визнане незаконним та скасованим, а укладений на його підставі договір оренди земельної ділянки визнаний недійсним виходячи з наступного.

Земельний кодекс України у ст. 116 передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Суд погоджується з позицією Прокурора з приводу того, Земельним кодексом України передбачено те, що передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому ст.ст. 118, 123 цього Кодексу.

Згідно ст. 6 Закону України «Про оренду землі», орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 150 Земельного кодексу України в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення та укладення Договору, до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Цивільний кодекс України у ст. 761 передбачає, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Судом береться до уваги те, що згідно матеріалів справи ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут «землеустрою» проводив аналіз ґрунтового покриву території виробничого кооперативу «Підряд». Згідно із вказаним аналізом до вищезазначеної території входять ґрунти групи 45г та 121г.

Відповідно до переліку особливо цінних груп ґрунтів, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 06.10.2003 року за №245, шифр 45г - являє собою темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені легкосуглинкові глеюваті, також шифр - 121г - являє собою лучно-чорноземні легкосуглинкові ґрунти.

Дана група грантів відповідно до ст. 150 Земельного кодексу України, відноситься до особливо цінних земель, тому їх вилучення з такої категорії має відбуватися за погодженням з Верховною Радою України.

Однак, Верховною радою України відповідне рішення не приймалося.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

Згідно із ст. 59 Земельного кодексу України, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Земельний кодекс України у ст. 60 передбачає, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно із ст. 88 Водного кодексу України, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Водний кодекс України у ст. 89 передбачає, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Прокурором доведено за допомогою належних та допустимих доказів те, що до вищезазначеної ділянки, яка передана в оренду, входять водойми, а саме 2,7 га під ставками та 0,6 га під болотами.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За таких обставин в порушення вимог ст.ст. 20, 58, 59, 60 Земельного кодексу України та ст.ст. 4, 88, 89 Водного кодексу України, Відповідачем - 1 змінено цільове призначення земель водного фонду, які мають обмеження режиму господарської діяльності (тобто будувати на них можна лише гідротехнічні споруди), на землі житлової та громадської забудови.

Одночасно суд погоджується з позицією Прокурора, що Відповідач - 1 прийнявши оскаржуване рішення вийшов за межі наданих йому повноважень.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в судах у випадках, визначених законом.

Згідно із ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Конституція України у ст. 13 передбачає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно із ст. 16 Конституції України, забезпечення безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.

Суд вважає обґрунтованою позицію Прокурора з того приводу, що вищевказані результати проведеної органами прокуратури перевірки відповідно до п.2 ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури в порядку господарського судочинства.

Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Цивільний кодекс України у ч. 1 ст. 16 передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способом, зазначеним у ч.2 вказаної статті.

Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 228 Цивільного кодексу України встановлено, що правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок. Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Закон України «Про оренду землі» у ч. 2 ст. 15 передбачає, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Господарський кодекс України у ст. 207 передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до ч.2 ст.1, ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України державні та інші органи мають право звертатися до господарського суду у випадках, визначених законодавчими актами України.

Враховуючи те, що рішення 30 сесії 4-го скликання Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19.03.2006 року грубо суперечить вимогам ст. 19 Конституції України, ст.ст. 20, 58, 59, 60 Земельного кодексу України, ст.ст. 4, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 92, 761 Цивільного кодексу України, ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 6 Закону України «Про оренду землі», то укладений на його підставі договір оренди земельної ділянки від 24.03.2006 року, який зареєстрований за № 1504, є таким, який не відповідає вимогам Закону та суперечить інтересам держави і суспільства.

Суд вважає обґрунтованою позицію Прокурора, що виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 року, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Одночасно, згідно із вказаним рішенням Конституційного Суду України, поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст.ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Пункт 4 рішення Конституційного Суду України у справі №3-рп/99 від 08.04.1999 року передбачає, що інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в її діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Указаний центральний орган виконавчої влади відповідно до його повноважень, визначених ст. 6 згаданого Закону, здійснює державний контроль за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Відповідно до Указу Президента України «Про Державну інспекцію сільського господарства України» від 13.04.2011 року за № 459/2011, Положення про державну інспекцію сільського господарства в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.12.2011 року за №770 та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель» від 23.02.2012 року, державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція сільського господарства України і її територіальні органи.

Разом з тим ст.ст. 6, 9, 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», якими передбачено повноваження згаданого органу, визначено способи здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а також встановлено повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду із заявами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними або нікчемними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, визнання права власності держави на земельні ділянки.

Не передбачено таких повноважень і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 року за № 459/2011.

Відповідно до ч.2 ст.2, ч.2 ст.29 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 18.09.2012 року за № 5288-VI, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно зазначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати, відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

Прокурором обґрунтовано та вірно пред'явлено позов в інтересах держави, як Позивачем, враховуючи, що у визначеного чинним законодавством України державного органу, уповноваженого держаною здійснювати державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, відсутні повноваження щодо звернення до господарського суду.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З врахуванням викладеного суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позиції Прокурора з приводу того, що Відповідач - 1 не мав права та повноважень на прийняття оскаржуваного рішення та на час укладення спірного Договору не мав права та повноважень на укладення останнього з Відповідачем - 2, внаслідок чого оспорюване рішення сільської ради є незаконним і підлягає скасуванню та даний договір є таким, який порушує публічний порядок через те, що спрямований на протиправне заволодіння державною власністю, в зв'язку з чим в силу вимог ст.ст. 202, 203, 215 Цивільного кодексу України, є недійсним.

Враховуючи положення ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, оспорюваний Договір підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно ст. 16 Конституції України, забезпечення безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.

Незаконне надання у користування виробничому кооперативу «Підряд», правонаступником прав та обов'язків якого на час розгляду справи є товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничий кооператив «ПІДРЯД», земельних ділянок, загальною площею 48 га, для житлового будівництва і будівництва об'єктів культурно-побутового і виробничого призначення та їх обслуговування й експлуатації виробничим кооперативом «Підряд» порушує державні інтереси у сфері розпорядження та контролю за використанням та охороною земельних ресурсів та завдає шкоди державі.

Є доведеною та обґрунтованою позиція Прокурора, що у сфері земельних відносин загальносуспільні інтереси переважають над приватними інтересами окремих власників, у зв'язку з чим порушення принципу законності не допускається.

Цивільний кодекс України у ст. 386 передбачає, що на державу покладений обов'язок забезпечувати рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Зазначені вище дії по незаконній передачі Відповідачем - 1 Відповідачу - 2 в користування належної державі земельної ділянки зачіпають інтереси держави.

Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Господарський кодекс України у ст. 5 передбачає, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вищевказані оспорюване рішення сільської ради та договір в силу вимог ст.ст. 21, 202, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України порушують публічний порядок, в зв'язку з чим позовні вимоги Прокурора є обґрунтованими і доведеними, внаслідок чого підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

У судовому засіданні, надані Прокурором докази, спростовані не були.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Прокурором суду в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмету спору.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 49 Господарського кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

В зв'язку з викладеним, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача-1, як сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави до Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничий кооператив «ПІДРЯД» про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельні ділянки, - задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення 30 сесії 4-го скликання Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ідентифікаційний код: 04358508, місцезнаходження: 08160, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Київська, буд. 138, «Про погодження зміни цільового призначення земельної ділянки площею 48 га та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ВК «Підряд» для житлового будівництва і будівництва об'єктів культурно-побутового і виробничого призначення та їх обслуговування й експлуатації» від 19.03.2006 року.

3. Визнати недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 24.03.2006 року, який зареєстрований за № 1504, укладений між Гатненською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області, ідентифікаційний код: 04358508, місцезнаходження: 08160, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Київська, буд. 138, та виробничим кооперативом «Підряд», правонаступником прав та обов'язків якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничий кооператив «ПІДРЯД», ідентифікаційний код: 05744194, місцезнаходження: 03022, м. Київ, пров. Охтирський, буд. 3.

4. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничий кооператив «ПІДРЯД», ідентифікаційний код: 05744194, місцезнаходження: 03022, м. Київ, пров. Охтирський, буд. 3, повернути Гатненській сільській раді Києво-Святошинського району Київської області, ідентифікаційний код: 04358508, місцезнаходження: 08160, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Київська, буд. 138, земельні ділянки (кадастрові номери 3222481601:01:056:0022; 3222481601:01:051:0298), загальною площею 48,000 га, які розташовані по вул. Леніна, 1, в селі Гатне Києво-Святошинського району Київської області.

5. Стягнути з Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ідентифікаційний код: 04358508, місцезнаходження: 08160, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Київська, буд. 138, судовий збір у сумі 29811,83 грн. (двадцять дев'ять тисяч вісімсот одинадцять гривень 83 коп.).

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя П.Ф. Скутельник

Повний текст рішення складено та підписано 08 травня 2015 року