Постанова № 44073390, 07.05.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2015 р. Справа № 902/333/13-г

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Савченко Г.І.

при секретарі судового засідання Клімук Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на ухвалу господарського суду Вінницької області від 24.02.2015 р. у справі №902/333/13-г

за позовом заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк"

до приватного підприємства "Автокрафт"

про стягнення 11679833,51 грн. заборгованості

за участю:

прокурора - не з'явився,

представника стягувача - не з'явився,

представника боржника - не з'явився,

ДВС - Дудки І.О.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 24.02.2015 року (суддя Говор Н.Д.) у справі №902/333/13-г скаргу ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії в м.Вінниці №074-22/1346 від 17.11.2014 року на бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Каращук К.Л. щодо ухилення від розгляду по суті письмового клопотання ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії в м.Вінниці від 22.09.2014 року №074-09/1028, яке доповнено листом філії від 22.10.2014 №074-22/1241. Зобов'язано головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Каращук К.Л. розглянути клопотання ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії в м. Вінниці від 22.09.2014 року №074-09/1028 відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

В обґрунтування своєї ухвали суд першої інстанції вказав, що у порушення ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець не вчинив дій щодо розгляду клопотання про обмеження права боржника - ПП "Автокрафт" (будь-яких інших осіб) у використанні майнового комплексу заводу по виготовленню виробів з газобетону в складі будівель та споруд, земельної ділянки та обладнання по вул. 50 років Жовтня, 211 в м.Бершадь Вінницької області за виробничим призначенням та не повідомив про це ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі його філії у м. Вінниці. З огляду на відсутність у матеріалах виконавчого провадження процесуального документу про задоволення клопотання заявника або про відмову у його клопотанні, а також відсутність доказів про надання відповіді заявнику про наслідки розгляду його клопотання, суд дійшов висновку про задоволення скарги стягувача.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати. Апелянт, зокрема, зазначає, що при здійсненні виконавчого провадження 09.09.2013 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчудження, а також складено відповідний акт опису та арешту вказаного майна. Повторно складати аналогічний акт у державного виконавця законних підстав не було. Разом з тим, вказує на те, що при розгляді клопотання стягувача від 22.10.2014 року, державним виконавцем надано відділу державної виконавчої служби Бершадського районного управління юстиції доручення від 07.11.2014 року перевірити факти, зазначені у клопотанні. Відтак, вважає, що державним виконавцем клопотання стягувача від 22.10.2014 року розглянуто.

Учасники судового процесу правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали оскарження ухвали, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника ДВС, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 45 ГПК України також унормовано, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на всій території України рішень, ухвал, постанов; рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (ст. 115 ГПК України).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст.1 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу" завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання судових рішень, передбачених законом.

Апеляційним судом встановлено, що 10.04.2013 року господарським судом Вінницької області прийнято рішення у справі № 902/333/13-г, яким вирішено стягнути з приватного підприємства "Автокрафт" на користь публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі його філії у м.Вінниці 9299177,49 грн. основного боргу, 1466587,49 грн. відсотків, 48412,19 грн. комісії, 865656,34 грн. пені, 1567745,78 дол. США основного боргу, 241432,88 дол. США відсотків. Стягнуто з приватного підприємства "Автокрафт" до спеціального фонду державного бюджету України 68820 грн. судового збору.

26.04.2013 року судом видано накази про примусове виконання рішення у даній справі.

02.07.2013 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на підставі заяви банку відкрито виконавче провадження №38663128 з примусового виконання наказу господарського суду Вінницької області.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Під час здійснення виконавчого провадження боржником не подано жодних доказів на підтвердження добровільного виконання рішення господарського суду.

Як слідує із змісту ч. 1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження", сторони виконавчого провадження наділені правом, зокрема, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій.

19.07.2013 року стягувачем було повідомлено державного виконавця про намір приймати участь у всіх виконавчих діях, в тому числі під час опису та арешту майна боржника, а також клопотання про письмове повідомлення стягувача заздалегідь про заплановані дії.

Проте, 23.10.2013 року за дорученням головного державного виконавця ВПВР ДВС України відділом Державної виконавчої служби Бершадського районного управління юстиції був проведений опис та арешт нерухомого та рухомого майна, яке належить боржнику та знаходиться за адресою: Вінницька область, м. Бершадь, вул. 50 років Жовтня, 211. Згідно акту опису та арешту майно передано на зберігання керівнику боржника, оголошено заборону на його відчуження, псування, підміну та розтрату.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказані дії державним виконавцем були проведені без врахування поданого 19.07.2013 року клопотання стягувача, без його розгляду по суті.

28.03.2014 року стягувач повторно звернувся до державного виконавця з письмовим клопотанням про обмеження на підставі ч. 5 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" права боржника (будь-яких інших осіб) на використання описаного майна. Вказане клопотання було отримане державним виконавцем 14.04.2014 року, проте, банк, як стягувач у виконавчому провадженні, жодної відповіді на вказане клопотання не отримав.

22.09.2014 року ПАТ "Державний експортно - імпортний банк України" в особі його філії у м. Вінниці на адресу ВПВР ДВС України повторно надіслало клопотання № 074-22/1028, в якому просило обмежити право боржника - ПП "Автокрафт" (будь-яких інших осіб) у використанні майнового комплексу заводу по виготовленню виробів з газобетону в складі будівель та споруд, земельної ділянки та обладнання по вул. 50 років Жовтня, 211 в м.Бершадь Вінницької області за виробничим призначенням, у відповідності до ч. 5 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження".

Крім того, 22.10.2014 року банком державному виконавцю повторно заявлено клопотання про заборону будь-якого використання боржнику - ПП "Автокрафт" та його власнику Федашу А.С. арештованого об'єкту до повного виконання зобов'язань перед стягувачем.

Однак, судом першої інстанції вірно встановлено, що відділом примусового виконання рішень ДВС України не було надано жодного доказу у підтвердження розгляду по суті заявлених клопотань.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що банком було заявлено клопотання про обмеження права боржника на користування арештованим майном, що може призвести до його зносу, псування чи зменшення ринкової вартості. При цьому, право на вчинення відповідної дії державному виконавцю надане ч.5 ст.57 Закону України "Про виконавче провадження".

Однак, 07.11.2014 року дорученням №38663128/2 керівником виконавчої групи - головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України членам виконавчої групи - державним виконавцям надане доручення на перевірку викладених у вищевказаному листі від 22.10.2014 року фактів, скласти акт державного виконавця, повторно письмово попередити боржника про відповідальність за знищення, розтрату, приховування описаного та арештованого рухомого та нерухомого майна. У виконання вказаного доручення державними виконавцями складено відповідні акти.

Частиною 2 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено обов'язок державного виконавця розглядати заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання.

Аналізуючи наведені докази та встановлені на їх підставі обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що фактично будь-якого рішення щодо розгляду клопотання стягувача про обмеження чи заборону використання боржником арештованого майна ДВС України прийнято не було, оскільки вчинення державним виконавцем дії щодо оголошення заборони чи обмеження розпоряджатись арештованим майном не є тотожним письмовому попередженню боржника про відповідальність за знищення, розтрату, приховування описаного та арештованого майна. Крім того, про результат розгляду наведених вище клопотань стягувач державним виконавцем взагалі повідомлений не був, що останнім в суді апеляційної інстанції не заперечувалось.

У підтвердження доводів апелянта про повідомлення стягувача про результат розгляду заявлених ним клопотань, державним виконавцем не було надано суду жодного належного та достовірного доказу, зокрема не було надано ні відповідного листа, ні доказів його надіслання на адресу банку, ні доказів його вручення останньому.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не може бути підставою для скасування прийнятої у справі ухвали, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, 106, 121-2 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Ухвалу господарського суду Вінницької області від 24.02.2015 року у справі №902/333/13-г залишити без змін, апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

3. Матеріали оскарження ухвали господарського суду Вінницької області від 24.02.2015 року у справі №902/333/13-г повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Савченко Г.І.