Рішення № 44072760, 06.05.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.2015 р. Справа№ 914/737/15

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Галичина» (м. Радехів, Львівська обл.)

про: стягнення 552673,80 грн. суми основного боргу, 59279,86 грн. - пені, 6813,78 грн. - 3 % річних, 45319,19 грн. - інфляційних втрат

Суддя: В.М. Пазичев

При секретарі: В.С. Пшеничній

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - витяг з ЄДРПОУ від 14.04.2015 року.

ОСОБА_2 - довіреність № 5 від 20.04.2015 року.

від відповідача: Не з'явився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Приватного акціонерного товариства «Галичина» (м. Радехів, Львівська обл.) про стягнення 552673,80 грн. суми основного боргу, 59279,86 грн. - пені, 6813,78 грн. - 3 % річних, 45319,19 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.03.2015 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 18.03.2015 року. Ухвалою суду від 18.03.2015 року розгляд справи відкладено до 15.04.2015 року, в зв'язку з відсутністю представників сторін. Ухвалою суду від 15.04.2015 року розгляд справи відкладено до 21.04.2015 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 21.04.2015 року розгляд справи відкладено до 28.04.2015 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 28.04.2015 року розгляд справи відкладено до 06.05.2015 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 06.03.2015 року, про відкладення від 18.03.2015 року, від 15.04.2015 року, від 21.04.2015 року, від 28.04.2015 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 06.03.2015 року, про відкладення від 18.03.2015 року, від 15.04.2015 року, від 21.04.2015 року, від 28.04.2015 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

Згідно п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення, в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку, може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Доказом надсилання відповідачу ухвали суду від 28.04.2015 р. про відкладення розгляду справи на 06.05.2015 р. є наявна в матеріалах справи копія Реєстру № 461 на відправлення рекомендованої з повідомленням кореспонденції за 29.04.2015 р.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 20.04.2015 р. за № 20452109 Приватне акціонерне товариство «Галичина» знаходиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження: 80200, Львівська обл., Радехівський район, м. Радехів, вул. Б. Хмельницького, 120.

Відтак, суд виконав умови Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Інші адреси відповідача, крім вказаної у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ні позивачу, ні суду невідомо.

Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, у відсутності представника відповідача.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 06.05.2015 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 20 червня 2014 року між Приватним акціонерним товариством «Галичина» (надалі - відповідач) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (надалі - позивач) укладено Договір № 1 про надання послуг (виконання робіт) (надалі - Договір 1), за яким Замовник (відповідач) доручив, а Виконавець (позивач) взяв на себе зобов'язання надавати Замовнику послуги щодо заготівлі (збирання) якісного сирого товарного коров'ячого молока від тварин, які утримуються в особистих підсобних господарствах населення, а Замовник зобов'язався виплачувати Виконавцю винагороду (п. 1 договору 1).

Позивач наголошує, що Замовник та Виконавець встановили вартість послуг за 1 кілограм молока базисної жирності (3,4 %) - 1,26 грн., про що підписали 20.06.2014 року додаток № 1 до договору 1.

В період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року, на виконання умов Договору 1, позивач надав послуги відповідачу по заготівлі молока на суму 552673,80 грн. (438630 кг. молока по 1,26 грн. за один кілограм). Дана обставина підтверджується підписаним позивачем та відповідачем актом № 1 від 31.07.2014 року здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Позивач наголошує, що, відповідно до п. 4.2. Договору 1, оплата проводиться Замовником в десятиденний строк з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі виконаних робіт шляхом перерахування коштів на поточний банківський рахунок Виконавця. Однак, до сьогоднішнього часу відповідачем не виконано зобов'язання щодо оплати наданих послуг на суму 552673,80 грн. Надіслана претензія від 20.10.2014 року відповідачем залишена без задоволення.

Правовідносини по Договору № 1 регулюються нормами матеріального права - статтями 179-181, 189, 193 ГК України, статтями 901-903 ЦК України.

У відповідності із ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, одним з правових наслідків, що настають у разі порушення зобов'язання є сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, (ст. 230 ГК України).

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Згідно ч. 1 ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим кодексом та іншими законами. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції, за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

За твердженням позивача, з відповідача підлягає до стягнення сума основного боргу в розмірі 552673,80 грн, інфляційні втрати в розмірі 45319,19 грн., 3% річних в розмірі 6813,78 грн., а такж пеня у розмірі 59279,86 грн.

На час розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, в разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 20 червня 2014 року між Приватним акціонерним товариством «Галичина» (надалі - відповідач) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (надалі - позивач) укладено Договір № 1 про надання послуг (виконання робіт) (надалі - Договір 1), за яким Замовник (відповідач) доручив, а Виконавець (позивач) взяв на себе зобов'язання надавати Замовнику послуги щодо заготівлі (збирання) якісного сирого товарного коров'ячого молока від тварин, які утримуються в особистих підсобних господарствах населення, а Замовник зобов'язався виплачувати Виконавцю винагороду (п. 1 Договору 1).

Замовник та Виконавець встановили вартість послуг за 1 кілограм молока базисної жирності (3,4 %) - 1,26 грн., про що підписали 20.06.2014 року додаток № 1 до Договору 1.

В період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року, на виконання умов Договору 1, позивач надав послуги відповідачу по заготівлі молока на суму 552673,80 грн. (438630 кг. молока по 1,26 грн. за один кілограм). Дана обставина підтверджується підписаним позивачем та відповідачем актом № 1 від 31.07.2014 року здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Відповідно до п. 4.2. Договору 1, оплата проводиться Замовником в десятиденний строк з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі виконаних робіт шляхом перерахування коштів на поточний банківський рахунок Виконавця. Однак, до часу розгляду справи відповідачем не виконано зобов'язання щодо оплати наданих послуг на суму 552673,80 грн. Надіслана претензія від 20.10.2014 року відповідачем залишена без задоволення.

За твердженням позивача, з відповідача підлягає до стягнення сума основного боргу в розмірі 552673,80 грн, інфляційні втрати в розмірі 45319,19 грн., 3% річних в розмірі 6813,78 грн., а такж пеня у розмірі 59279,86 грн.

Отже, судом встановлено, що з відповідача підлягає до стягнення сума основного боргу в розмірі 552673,80 грн, інфляційні втрати в розмірі 45319,19 грн., 3% річних в розмірі 6813,78 грн., а такж пеня у розмірі 59279,86 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, позовні вимоги не спростував, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не заперечив та не спростував, суд прийшов до висновку, що позов Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Приватного акціонерного товариства «Галичина» (м. Радехів, Львівська обл.) про стягнення 552673,80 грн. суми основного боргу, 59279,86 грн. - пені, 6813,78 грн. - 3 % річних, 45319,19 грн. - інфляційних втрат. є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 1 від 12.01.2015 року на суму 22106,60 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задоволити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Галичина» (80200, Львівська область, Радехівський район, м.Радехів, вул. Б.Хмельницького, буд.120, код ЄДРПОУ 25553579, р/р 26006000090317 в філії ПАТ «Укрексімбанк» у м. Львові, МФО 325718) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в ЖРВПАТ «КБ «Хрещатик», МФО 300670) суму основного боргу в розмірі 552673 (п'ятсот п'ятдесят дві тисячі шістсот сімдесят три) грн. 80 коп., 59279 (п'ятдесят девять двісті сімдесят дев'ять) грн. 86 коп. - пені, 6813 (шість тисяч вісімсот тринадцять) грн. 78 коп. - 3 % річних, 45319 (сорок п'ять тисяч триста дев'ятнадцять) грн. 19 коп. - суму інфляційного збільшення боргу та 22106 (двадцять дві тисячі сто шість) грн. 60 коп. судового збору.

3. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 08.05.2015 року.