Рішення № 44072384, 29.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2015Справа №910/7356/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ»

до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

2) Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»

про визнання іпотеки такою, що припинена та зобов'язання вчинити дії

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Тимошенко А.Г.

від відповідача: Ханович К.В., Литвиненко С.І.

від третьої особи 1: Цуканова С.Г.

від третьої особи 2: Бабій О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання іпотеки за іпотечним договором № НКЛ - 2010632/S-1 від 27.06.2012 р. та накладену заборону відчуження предмету іпотеки, яка зареєстрована в реєстрі за № 1601 такою, що припинена; зобов'язання Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернутися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова Артема Володимировича із заявою про виключення з державних реєстрів запису щодо обтяження та заборони земельної ділянки загальною площею 1,7548 га, цільове призначення - для розміщення олійножиркомбінату, що розташована за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 48, кадастровий номер - 5110800000:03:001:0013, накладеною на підставі іпотечного договору № НКЛ - 2010632/ S-1 від 27.06.2012 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2015 р. порушено провадження у справі № 910/7356/15-г призначено до розгляду у судовому засіданні на 22.04.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Звертаючись до суду з позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» подало клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку загальною площею 1,7548 га, цільове призначення - для розміщення олійножиркомбінату, що розташована за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 48, кадастровий номер - 5110800000:03:001:0013, яке обґрунтовує необхідністю недопущення незаконних дій зі сторони відповідача щодо реєстрації права власності на вказану ділянку за установою банку.

22.04.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» подало клопотання про залучення до участі у розгляді даної справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - виконуючого обов'язки прокурора міста Києва Валендюка Олена Сергійовича.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Відповідно до ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Тобто, порядок та підстави участі прокурора у розгляді господарської справи визначені саме ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, однак, повідомлень про вступ у дану справу від прокурора не надходило, в той час як інтереси держави в процесі виведення з ринку неплатоспроможного банку представляє Фонд гарантування вкладів фізичних осіб і нормами чинного процесуального законодавства не передбачено можливості залучення прокурора до участі у розгляді справи третьою особою.

Тож, приймаючи до уваги приписи ст.ст. 27, 29 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання відповідача та відмовляє у його задоволенні.

У судовому засіданні 22.04.2015 р. представник відповідача подав клопотання про колегіальний розгляд даної справи, мотивуючи своє клопотання тим, що справа є складною та в межах її розгляду можуть бути порушені інтереси держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також інших вкладів та кредиторів.

Розглянувши вищевказане клопотання, суд відмовив у його задоволенні з тих підстав, що за приписами ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

В той же час, за оцінкою суду, дана справа не відноситься до категорії складних, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для призначення колегіального розгляду та відмовляє у задоволенні клопотання відповідача.

Також у судовому засіданні 22.04.2015 р. представник відповідача подав клопотання про розгляд справи № 901/7356/15 у закритому режимі, оскільки предметом спору у даній справі є правовідносини, що містять банківську таємницю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2015 р. у даній справі залучено до участі у розгляді даної справи третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», а також зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» надати суду оригінали (для огляду у судовому засіданні) та належним чином засвідчені копії: повідомлення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про відкриття акредитива № LC/SB/029/062014 (п.п. 1.11 розділу ІІ глави 1 Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 р. № 514, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 24.12.2003 р. за № 1213/8534); заяви про відкриття акредитиву № LC/SB/029/062014 (п.п. 1.13 розділу ІІ глави 1 Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 р. № 514, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 24.12.2003 р. за № 1213/8534); договору, який передбачає розрахунки за допомогою акредитиву (п.п. 1.4 розділу ІІ глави 1 Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 р. № 514, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 24.12.2003 р. за № 1213/8534); договір відступлення прав вимоги № АА3 від 05.02.2015 р., документи про оплату за договором про відступлення прав вимоги № АА3 від 5.02.2015 р.; акт приймання-передачі прав вимоги за договором про відступлення прав вимоги № АА3 від 05.02.2015 р.

Розглянувши у даному судовому засіданні клопотання відповідача про розгляд справи у закритому судовому режимі, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Статтею 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок та підстави розкриття банками інформації щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю.

Тобто, наведена норма регулює розкриття банківської таємниці саме банками, в той час як в межах даної справи судом досліджуються правовідносини сторін, що виникли з господарського договору та не пов'язані з розкриттям банком банківської таємниці.

Згідно зі ст. 4-4 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної або банківської таємниці, або коли сторони чи одна з сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті.

За приписами ч. 3 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених законом. У відкритому судовому засіданні мають право бути присутніми будь-які особи. У разі вчинення особою дій, що свідчать про неповагу до суду або учасників судового процесу, така особа за вмотивованим рішенням суду може бути видалена із зали судового засідання.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для розгляду даної справи у закритому режимі та відмовляє у задоволенні вищевказаного клопотання.

У даному судовому засіданні представник Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неотриманням копії позовної заяви та доданих до неї документів та неможливістю виконання вимог суду.

Судом в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву для надання представнику Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» можливості ознайомитись з матеріалами справи.

Після оголошення перерви вищезазначений представник третьої особи повідомив про можливість надати усні пояснення з приводу заявлених позовних вимог, клопотання про відкладення розгляду справи не підтримав.

Розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд відмовив у його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

За приписами постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Згідно з п 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Будь-яких доказів які б свідчили про вчинення відповідачем дій щодо реєстрації права власності за собою на спірне майно позивачем суду не надано; будь-яких інших доказів ускладнення та/або неможливості виконання рішення суду у майбутньому позивачем не зазначено, у зв'язку з чим його клопотання суд визнає необґрунтованим.

Представник позивача, присутній у судовому засіданні, підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» не надавався акредитив № LC/SB/029062014 та відповідач дізнався про нього у процесі розгляду даної справи та стверджував про відсутність у банку зобов'язань перед CFSIТ, яким було відступлено право вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ».

Також представник відповідача зазначив, що Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» не отримувало повідомлення позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Представники третіх осіб заперечили проти заявлених вимог та зазначили, що договір кредитної лінії № НКЛ-2010632 від 27.06.2012 р. є діючим та, крім того, позивачем не надано суду доказів наявності відповідних повноважень у особи, якою було підписано заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог. Клопотань, в тому числі й в порядку ст. 38, ст. 77 учасниками провадження не заявлялося.

Клопотань, в тому числі й в порядку ст. 38, ст. 77 Господарського процесуального кодексу України учасниками провадження не заявлялося.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками процесу.

У судовому засіданні 29.04.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.06.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір кредитної лінії № НКЛ-2010632, за умовами якого відповідач зобов'язався надавати позивачу грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання з максимальним лімітом заборгованості 100 000 000, 00 грн., сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 12 % та кінцевим терміном погашення - не пізніше 04.11.2016 р.

Протягом вересня 2012 року-лютого 2014 року сторонами укладено додаткові договори до договору кредитної лінії № НКЛ-2010632 від 27.06.2012 р.

27.06.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено іпотечний договір № НКЛ - 2010632/S-1, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № НКЛ-2010632 від 27.06.2012 р. передало, а відповідач прийняв в іпотеку земельну ділянку загальною площею 1,7548 га, цільове призначення - для розміщення олійножиркомбінату, що розташована за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 48, кадастровий номер - 5110800000:03:001:0013.

Відповідно до п. 6.4. іпотечного договору № НКЛ - 2010632/S-1 іпотека припиняється, зокрема, виконанням у повному обсязі зобов'язань.

27.06.2012 р. вищевказаний іпотечний договір № НКЛ - 2010632/S-1 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвиновим Артемом Володимировичем, зареєстровано в реєстрі за № 1600 та накладено заборону відчуження земельної ділянки.

Заявою від 09.02.2015 р., адресованою пПублічного акціонерного товариства «Дельта Банк», позивач повідомив про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої зазначає про припинення зобов'язання щодо сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» суми заборгованості за договором кредитної лінії № НКЛ-2010632 від 27.06.2012 р. у розмірі 112 523 993, 16 грн., що станом на 09.02.2015 р становить еквівалент 4 508 859, 61 дол. США та припинення зобов'язання щодо сплати Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» частини заборгованості за безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/029062014, виданим Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на користь CFSIТ на суму 4 508 859, 61 дол. США.

Розглядаючи даний спір по суті, судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України № 150 від 02.03.2015 р. Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних,

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 51 від 02.03.2015 р. на підставі постанови Правління Національного банку України № 150 від 02.03.2015 р. з 03.03.2015 р. розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації строком на три місяці - з 03.03.2015 р. до 02.06.2015 р. включно.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» стверджує про припинення зобов'язань за кредитним договором № НКЛ-2010632 від 27.06.2012 р. внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України.

При цьому, позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» є кредитором Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на загальну суму 5 250 004, 31 дол. США за безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/029062014, виданим Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на користь CFSIТ, право вимоги за яким передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» на підставі договору відступлення права вимоги № АА3 від 05.02.2015 р.

У процесі провадження у справі представник позивача повідомив про неможливість надання оригіналів документів на підтвердження відкриття акредитива № LC/SB/029/062014, право вимоги за яким передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» на підставі договору відступлення права вимоги № АА3 від 05.02.2015 р., а також договору відступлення прав вимоги № АА3 від 05.02.2015 р., документів про оплату за договором про відступлення прав вимоги № АА3 від 05.02.2015 р.; акт приймання-передачі прав вимоги за договором про відступлення прав вимоги № АА3 від 05.02.2015 р., оскільки вказані документи знаходяться у директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ», в той час як сам директор буде відсутній до травня 2015 року; разом з тим, жодних доказів на підтвердження вказаних обставин не надав.

Крім того, у процесі спору, представник позивача зазначив, що нормами чинного законодавства України не передбачено укладення акту передачі документів за договором про відступлення права вимоги та за умовами вказаного договору від 05.02.2015 р. право вимоги до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» набуває з моменту підписання договору.

В свою чергу, представник відповідача стверджував, що наданих позивачем документів достатньо для висновку про відкриття Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на користь CFSIТ резервного акредитиву № LC/SB/029062014 та передачі права вимоги за таким акредитивом позивачу.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідально до ч.ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до положень ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до ч. 1 ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно зі ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Статтею 576 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язань нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі не виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього божника у порядку встановленому цім законом.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

За загальним правилом ст. 598 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до п. 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про зарахування однорідних зустрічних вимог, коли боржник банку одночасно є кредитором банку, під час процедури ліквідації банку суди повинні виходити із вимог статей 601 - 602 Цивільного кодексу України, ст.ст. 92 - 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та враховувати, що цим Законом встановлено чіткий порядок задоволення вимог кредиторів, визнаних ліквідатором, який не передбачає можливості індивідуального задоволення вимог конкретного кредитора. При вирішенні питання щодо правомірності зарахування однорідних вимог згідно зі ст. 601 Цивільного кодексу України у випадках, коли зустрічні вимоги виражені в різних валютах, слід виходити з того, що такі вимоги є однорідними. У цьому разі зарахування може проводитись за курсом, визначеним сторонами у договорі, а якщо така домовленість відсутня - за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

За змістом названих правових норм, залік можливий лише при наявності таких умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого, те саме повинно бути і з боржником; однорідні, зокрема можна зарахувати грошовий борг проти грошового, а також необхідно, щоб за обома вимогами настав вже строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню. При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення.

Тобто, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів, тощо); строк виконання щодо таких вимог настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, на час звернення позивача до банку з заявою про припинення кредитних правовідносин шляхом зарахування однорідних вимог строк пред'явлення вимог до виконання мав бути таким, що настав.

При цьому, за змістом вищевказаної заяви, підставою зарахування зустрічних однорідних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» визначає передання йому на підставі договору № АА3 від 05.02.2015 р. права вимоги до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на загальну суму 5 250 004, 31 дол. США за безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/029062014, виданим Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на користь CFSIТ.

Суд відзначає, що за умовами договору відступлення права вимоги № АА3, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» та CFSIТ Inc., останній передав позивачу всі права кредитора за безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/029062014 на суму 5 250 004, 31 дол. США.

Твердження відповідача про те, що він не отримував повідомлення про відступлення прав вимоги за спірним акредитивом від 05.02.15р. та заяви про припинення зобов'язанням зарахуванням зустрічних вимог від 09.02.15р. матеріалами справи не підтверджується, оскільки з відбитку печатки органу поштового зв'язку та сайту Укрпошти вбачається, що вказані документи були направлені на адресу відповідача.

Відповідно до ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

У відповідності до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Представник позивача, присутній у судових засідання стверджував, що право вимоги за безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/029062014 перейшло до нього з моменту підписання договору відступлення прав вимоги № АА3 від 05.02.2015 р., в той час як обов'язок передачі документів законом не встановлений.

З приводу наведеного суд відзначає, що згідно зі ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Однак позивачем не надано документів, які б свідчили про виникнення у нього права вимоги до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» у первісного кредитора за договором відступлення прав вимоги № АА3 від 05.02.2015 р. та доказів передачі такого права Товариству з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ»; в свою чергу, відповідач факт відкриття спірного акредитиву заперечив.

З урахуванням роз'яснень Вищого господарського суду України, наданих в листі № 01-8/211 від 07.04.2008 р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», правовідносини сторін у справі регулюються главою 74 Цивільного кодексу України «Розрахунки» та в силу положень статті 7 Цивільног окодексу України звичаями ділового обороту у спірних правовідносинах, якими є «Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів» в редакції 2007 року, розроблених Міжнародною торговою палатою.

Відповідно до ст. 1093 Цивільного кодексу України у разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) - заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара. У разі відкриття покритого акредитива при його відкритті бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку. У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту.

Статтею 1095 Цивільного кодексу встановлено, що безвідкличний акредитив може бути анульований або його умови можуть бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів. На прохання банку-емітента виконуючий банк може підтвердити безвідкличний акредитив шляхом прийняття додатково до зобов'язання банку-емітента зобов'язання провести платіж відповідно до умов акредитива. Безвідкличний акредитив, підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку.

Згідно зі ст. 1096 Цивільного кодексу України для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку документи, які передбачені умовами акредитива, що підтверджують виконання всіх умов акредитива.

Згідно зі ст. 2 Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів в редакції 2007 року, розроблених Міжнародною торговою палатою, акредитив означає угоду, зобов'язання, як би воно не було названо чи означено, яке є безвідкличним і представляє собою тверде зобов'язання банка-емітента здійснити виплату в строк належного представлення.

За визначенням, що містить Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затверджене постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 р. № 514 акредитив - грошове зобов'язання, що надається банком-емітентом, виконати зобов'язання проти належного представлення; належне представлення - представлення документів, що відповідає умовам акредитива, положенням Уніфікованих правил та звичаям для документарних акредитивів або іншим міжнародним документам, затвердженим Міжнародною торгівельною палатою, та міжнародній стандартній банківській практиці.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства та звичаї ділового обороту, суд дійшов висновку, що акредитив - це договір, який містить узгоджені сторонами договору істотні умови, визначені строки дії акредитиву, перелік документів, необхідних для відкриття акредитиву, право на відкликання чи внесення змін до акредитиву тощо.

В той же час, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» заперечує наявність у нього зобов'язань зі сплати 5 250 004, 31 дол. США за акредитивом № LC/SB/029/062014 та факт відкриття вказаного акредитиву, у зв'язку з чим вважає відсутніми у нього зобов'язання щодо сплати коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» за акредитивом.

Виходячи з імперативних приписів ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує спір виключно на підставі доказів, які містять фактичні відомості про наявність певних обставин, якими сторони обґрунтовують свої доводи.

Тож, враховуючи недоведеність фактичного відкриття та/або виконання Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» вищевказаного акредитиву № LC/SB/029/062014, суд вважає недоведеним позивачем набуття ним права вимоги до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» за договором відступлення права вимоги № АА3 від 05.02.2015 р.

За таких обставин, у даному випадку відсутні всі складові, а саме - однорідні та дійсні вимоги, строк пред'явлення до виконання яких настав, для застосування приписів ст. 601 Цивільного кодексу України до правовідносин сторін щодо припинення кредитних відносин за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ».

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, заява про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 09.02.2015 р. підписана представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» - Мельником М.В., який діє на підставі довіреності.

Однак відповідної довіреності, якою Мельника М.В. уповноважено діяти від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» та, відповідно, визначено обсяг повноважень останнього, в порушення положень ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України матеріали справи не містять.

Крім того, за змістом п.п. 11.8., 11.9. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства в межах, встановлених статутом. Директор або будь-яка особа, якій повноваження директора були делеговані, не має права на вчинення правочинів, витрату коштів або відчуження майна сума (вартість) яких перевищує 50 000, 00 грн. без попередньої згоди загальних зборів учасників товариства.

Приймаючи до уваги, що за своєю правовою природою заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, суд дійшов висновку, що на нього поширюються обмеження, встановлені статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ».

Суд звертає увагу, що визначена у заяві про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 09.02.2015 р. сума становить 112 523 993, 16 грн. та, при цьому, матеріали справи не містять доказів надання загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» згоди на укладення вказаного правочину; доказів делегування таких повноважень вищезазначеному представнику суду також не надано.

Тож, виходячи з вищенаведеного, враховуючи сукупність зазначених обставин, суд дійшов висновку, що наявними у справі документами не підтверджується наявності зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, що, в свою чергу, виключає можливість застосування приписів ст. 601 Цивільного кодексу України та, як наслідок, припинення зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» перед Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» за кредитним договором кредитної лінії № НКЛ-2010632 від 27.06.2012 р.

За приписами ст. 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється, зокрема, у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Аналогічні положення містяться також в іпотечному договорі № НКЛ - 2010632/S-1 від 27.06.2012 р., укладеному з метою забезпечення зобов'язання за договором кредитної лінії № НКЛ-2010632 від 27.06.2012 р.

Суд відзначає, що застава, зокрема, іпотека, за своєю правовою природою є забезпеченням виконання основного зобов'язання, що регулюється главою 49 Цивільного кодексу України та в силу ст.ст. 559, 593 Цивільного кодексу України припиняється одночасно з припиненням основного зобов'язання.

У відповідності до приписів ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом. Права та законні інтереси захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав.

За загальним правилом припинення зобов'язань тягне наслідком припинення у зв'язку з цим прав та обов'язків сторін такого зобов'язання.

За таких обстави, з огляду на висновки суду щодо недоведеності припинення зобов'язань позивача за договором кредитної лінії № НКЛ-2010632 від 27.06.2012 р., суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» щодо припинення іпотеки за іпотечним договором № НКЛ - 2010632/S-1 від 27.06.2012 р.

Відтак, приймаючи до уваги чинність іпотечного договору № НКЛ - 2010632/S-1 від 27.06.2012 р., накладена заборона відчуження земельної ділянки загальною площею 1,7548 га, цільове призначення - для розміщення олійножиркомбінату, що розташована за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 48, кадастровий номер - 5110800000:03:001:0013, відповідно, є чинною.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Частиною 3 статті 17 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, враховуючи чинність іпотеки земельної ділянки загальною площею 1,7548 га, цільове призначення - для розміщення олійножиркомбінату, що розташована за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 48, кадастровий номер - 5110800000:03:001:0013, відсутні підстави для зняття обтяження вищевказаного майна, у зв'язку з чим вимоги позивача суд визнає безпідставними.

Тож, здійснивши оцінку наявних у справі доказів за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд відзначає, що доводи позивача не підтверджені належними засобами доказування, в той час як відповідач заперечує наявність обставин, якими Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройбуд Іллічівськ» обґрунтовує свої вимоги.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд відмовляє позивачеві у задоволенні позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 05.05.2015 р.

Суддя Пригунова А.Б.