Ухвала суду № 44072369, 05.05.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

0,2

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

05.05.2015

Справа № 910/11148/15

Суддя Борисенко І.І., розглянувши

позовну заяву Державної організації "Українське агенство з авторських та суміжних прав"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Згідно статті 4 Закону України “Про судовий збір”, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» станом на 01.01.2015р. мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 1 218 гривень.

Таким чином, з 01.01.2015р. розмір судового збору за подання до господарського суду позовних заяв немайнового характеру становить 1218 грн., а за подання позовних заяв майнового характеру - не менше 1827 грн., та не більше 73080 грн.

Так, предметом поданого позову є зобов'язання відповідача перерахувати грошові кошти в сумі 5 384 886,01 грн. з рахунків Державної організації «Українське агентство з авторських та суміжних прав» на рахунок відкритий позивачем в ПАТ "Український інноваційний банк".

Тобто, фактично Позивачем подано позов на захист його майнового інтересу, що полягає у відновленні порушеного права на вільне володіння та розпорядження належним Позивачу майном, яким, в розумінні статей 177, 190 ЦК України, є грошові кошти.

Наведене також підтверджується й тим, що відповідно до статей 32.2 та 32.3 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” передбачається сплата банком пені у встановленому законом процентному співвідношенні за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, зазначеного в дорученні клієнта на переказ грошових коштів. Тобто, в розумінні положень вказаного Закону вимога перерахувати грошові кошти за дорученням клієнта підлягає вартісній оцінці, оскільки саме від розміру такої вартісної оцінки (суми вимоги) обраховуватиметься пеня, яка за своєю правовою природою є майновою санкцією за порушення грошового зобов’язання.

У підпунктах 1.6 та 1.24 пункту 1 вказаного Закону також надано тлумачення, що документом на переказ є, зокрема, паперовий документ, що використовується суб'єктами переказу та їх клієнтами для передачі доручень на переказ коштів, а переказ коштів – це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Отже, із наведеного тлумачення також вбачається, що наслідком зобов’язання банку виконати платіжне доручення буде рух певної конкретної визначеної у дорученні суми грошових коштів, які відповідно можуть бути вартісно оцінці.

Висновку про те, що вимога виконати платіжне доручення є майновою вимогою дійшов Верховний Суд України у постанові від 25.03.2015 № 3-24гс15, який вказав, що між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами.

При цьому, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 ГПК України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відтак, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про зобов’язання перерахувати грошові кошти направлені на захист майнового інтересу Позивача та підлягають вартісній оцінці по відношенню до сум грошових коштів, які Позивач просить перерахувати, та отже такі позовні вимоги є майновими вимогами, і тому судовий збір, відповідно до статті 4 Закону України “Про судовий збір”, за подання даного позову має справлятися у відсотковому співвідношенні до ціни позову, та згідно встановлених законом граничних розмірів.

Проте Позивач, як вбачається з описової частини поданого ним позову, помилково кваліфікує даний позов як немайновий, та сплачує 1 218,00 грн. судового збору, тоді як необхідно було сплатити 73 080,00 грн. як за майновий спір.

Окрім того, судом враховано, що головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві визначено наступні банківські реквізити для перерахування судового збору:

Одержувач

Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (ГУ ДКСУ у м. Києві)

Банк одержувача

Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (ГУ ДКСУ у м. Києві)

ЄДРПОУ

37993783

МФО

820019

Рахунок

31215206783001

Символ звітності банку

206

Код платежу

22030001

Призначення платежу

Судовий збір за подання заяви про…(зазначити найменування документа, дії) в Господарський суд міста Києва

Суд вказує, що у доданому платіжному дорученні №64 від 01.04.2014р. на суму 1 218,00 грн. не вірно вказаний рахунок одержувача, а саме №31216206782001, тоді як вірним є №31215206783001;

Оскільки Позивачем не подано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, позовна заява підлягає поверненню на підставі п. 4 ст. 63 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву і додані до неї документи повернути без розгляду.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею в загальному порядку після усунення допущених порушень. Дана ухвала набирає чинності з моменту прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому ст. 106 ГПК України.

Суддя І.І. Борисенко